Розділ 1. Початок подорожі
Розділ 2. Незнайомець
Розділ 3. Ти знайшов мене
Розділ 4. Сон та поцілунок
Розділ 5. Брехлива близькість
Розділ 6. Болісне слово
Розділ 7. Кінець подорожі
Розділ 8. Справжня правда
Розділ 9. Темрява
Розділ 10. Знову
Розділ 11. Рішення
Розділ 12. Повернення додому
Розділ 13. Кінець омани
Розділ 4. Сон та поцілунок
Вітні встала рано та підготувала себе до сніданку одягнувши спідницю і блузку. Вона вийшла із каюти з щасливою посмішкою та зайшла до французького кафе. Вони домовились вчора з батьком що поснідають тут.

Вітні почала шукати батька, вона помітила його за четвертим столиком та підійшла.

– Добрий ранок, – привіталася дівчина й сіла навпроти.
– Добрий, – відповів батько навіть не глянувши на неї продовжуючи читати газету.

Вони замовчали, але її це зовсім не засмучувало. Настрій був занадто чудовим, і ніхто не зможе його зіпсувати. Вітні взяла меню, і коли до їхнього столика підійшов офіціант то замовила собі сирники із шоколадним сиропом та свіжими ягодами, і чашечку зеленого чаю.

Коли їм принесли замовлення, вони мовчки стали снідати. Батько несподівано відклав газету і подивився на неї. Вітні перестала їсти та відклала столове наряддя.

– У тебе все добре? – спитав він.
– Ну, так? – розгублено відповіла вона. – А що?
– Просто ти виглядаєш дуже щасливою. Невже, ти з кимось тут познайомилась?

Вітні здивовано глянула на нього. Чому він цікавився?

– Так, із одним чоловіком, – відповіла вона стривожено.
– Справді? І як його звати?
– Кріс Браун.

Батько замовчав, але у його погляді було щось дивне, незрозуміле. Ніби він очікував почути щось зовсім інше.

– Щось не так?
– Ні, все гаразд, – відповів він зібравшись. – Коли ви познайомилися?
– Вчора вечером.
– Зрозуміло, познайомиш нас?
– Ну, я навіть не знаю. Потрібно запитати у Кріса.
– Гаразд, буду чекати, – посміхнувшись відповів батько.

Вітні усміхнулася у відповідь та знову почала їсти. Щось тут не так, навіщо батькові знайомитись з ним? Він ніколи не цікавився її знайомими, а тут такий сильний інтерес. Він що, знає його? Але звідки? Можливо батько був на одному із концертів Кріса? Тоді чому не сказав, що знає хто він такий. Все це якось заплутано, потрібно відірватися від цих думок.

Доївши все, дівчина вийшла на палубу та піднялася на своє улюблене місце ще з першого дня.

На горі, біля поруччя, видно як "Титанік" у ранньому сонячному світлі випускає пару. Ніби він тлів, як величезне багаття. Вітні заплющує очі, дозволяючи прохолодному вітру грати з її волоссям.

Скільки днів минуло, як вони розпочали цю подорож на кораблі? Небагато.

Вітні не знає чому, але в неї все кардинально змінилося за такий короткий період. Усе йде так добре що прокидається таке відчуття, ніби станеться щось погане. Але дівчина намагається не зважати на такі думки, що може статися в останні дні? Звісно нічого. Взагалі неважливо, зараз усе добре.

Дівчина спустилася на прогулянкову палубу. Люди сиділи на корабельних кріслах, деякі щось читали, інші просто розмовляли між собою.

Вчора вони домовилися зустрітися із Крісом. Від думки що вони знову побачаться, у Вітні з'явилися метелики у животі, різко піднявся настрій та появилась усмішка. Люди дивно дивилися на неї коди вона почала сміятися. Дівчина це помітила й замовчала, почала швидше йти поки її обличчя червоніло від сорому.

Що з нею? Такої реакції в неї ніколи не було. Вітні не розуміє, які саме емоції викликає в неї Кріс. Вона тремтить, хвилюється, радіє та усміхається коли бачить його. Відчуває збентеження, довіру та щастя. Всі ці відчуття переплітаються в один вир і змішаються, що вони означають вона не розуміє. Хіба можна когось покохати всього лише за два дні? Звісно ні. Кожен скаже вам що це неможливо, але кого хвилює що скажуть інші. В цьому житті нічого просто не буває, особливо коли це стосується такої важливої емоції як кохання. Людина може сподобатись з першого погляду. Але вона сама не розуміє чи це так і є, можливо це прості оманливі думки у її голові. Сьогодні потрібно буде розібратися зі своїми почуттями.

Вітні зупинилась і видихнула, з нею точно щось не так. Заспокоївшись, вона попрямувала до своєї каюти. Довгий коридор і ось поворот праворуч. Вітні почула голос Кріса. Зупинившись, вона трохи визирнула, щоб її не помітили. Кріс стояв біля компанії незнайомої дівчини та чоловіка.

Це напевно його друзі з якими він їде до Лондона. Сімейне подружжя, Саллі та Ед Купери. Якщо вона підійде привітатися, це буде неввічливо? Але так Вітні не потрапить у свою каюту. Дівчина вийшла зі свого укриття і стала підходити до них.

– Кріс! – гукнула вона.

Коли вона крикнула його ім'я, вся компанія здригнулась і різко повернулася у її бік.

– Вітні? Привіт, – сказав Кріс якось розгублено. – Познайомся це мої, ем... – він глянув на людей позаду себе, видихнула і повернувся назад. – Друзі, Саллі та Ед Купери.
– Приємно познайомитись, я... – дівчина потиснула їм руки.
– Нам теж, дуже приємно, – перебила Саллі. – Але нам уже треба йти. Знаєте там, усякі подружні справи, – вона схвильовано посміялася, взяла Еда за руку і потягла за собою.

Вітні залишилась віч-на-віч із Крісом. Спершу вони мовчали, дівчина відчувала дивну атмосферу. Таке відчуття, що її зовсім не очікувала побачити.

– Знаєш, я розповіла батькові про тебе, ну як розповіла. Він спитав я і розказала.
– І що?
– Він чомусь захотів познайомитись із тобою. Ну, і я сказала що спитаю у тебе, – Вітні почала перебирати пальцями на руках від хвилювання і подивилася на нього. – Так, що ти скажеш?

Кріс уважно дивився на неї та здається щось обмірковував.

– Не думаю що нам потрібно знайомитись. Ти ж не образишся?
_ Що ти! Звісно ні, я ж тебе не примушую, як ти хочеш, – вона замахала перед собою руками та нервово відвела погляд.

Вони замовкли, стало якось ніяково.

– Ти не проти зустрітися пізніше? – несподівано спитав Кріс.
– Пізніше? – здивовано сказала дівчина.
– Так, ти не проти повечеряти разом?
– Я звичайно не проти, тільки за. Але ми могли б і пообідати разом, чому саме ввечері?
– У мене ще є справи, ми просто не зможемо зустрітися.
– Зрозуміло, коли зустрінемось?
– Біля входу до ресторану о 20:00 год.

Вони попрощалися, Вітні змогла нарешті дістатися своєї каюти. Обід через декілька годин, тому можна трохи відпочити.

Дівчина пройшла до спальні, на столі лежала відкрита книга. Взявши її, вона пройшла у вітальні й вмостилася на дивані. Запах книг та шелест сторінок заспокоювали її, що Вітні не помітила як заснула із нею на грудях.

Їй снився сон. Навколо був білий простір, Вітні стояла у центрі невеличкого куба. Стіни на дотик були схожими на скло, дівчина стиснула руки в кулак і вдарила но них. Пішли тріщини, стіни розбилися. Вітні переступила через уламки й пішла прямо. Весь простір навколо неї був чорного кольору, підлога під ногами була покрита тонким шаром води. Від кожного її кроку появлялись тонкі кільця які освітлювали простір блідим світлом. Навколо нічого не було, порожнеча, а вона йшла все далі. Раптом пролунав жіночий голос, дуже знайомий. Ноги самі повели до нього. Коли вона наблизилась достатньо близько то змогла побачити силует. Жінка обернулася до неї й тепло усміхнулася.

У неї було довге золоте волосся, дуже бліда шкіра, безколірні очі, одягнена у довгу білосніжну сукню до самих п'ят.

– Мамо? – приголомшено промовила Вітні.

Вона ще раз усміхнулася і розвела руки в сторони запрошуючи її в обійми. У дівчини почали текти сльози, вона швидко побігла до неї. Впавши в її обійми, Вітні сильно заплакала.

– Мамо! Я так скучила за тобою!
– Я теж мила, я теж, _ вона ласкаво доторкнулася до її голови.

Вони ще довго сиділи й обіймалися, коли Вітні заспокоїлася змогла відпустити її. Мати ніжно торкнулася її щоки, кінчиками пальців стираючи залишки сліз. Ще раз усміхнувшись, вона поцілувала її в чоло і піднялася.

– Ти куди? – Вітні розгублено дивилася на неї.
– Люба, пробач, але мені час іти, – її тіло почало зникати. – Насамкінець я скажу тобі одну важливу річ.
– Що саме?
– Я хочу, щоб ти прислухалась до моїх слів: "Бережись брехні яка навколо тебе".
– Що це означає? Я не розумію, мені хтось бреше? Але хто? МАМО! Скажи мені! – кричала Вітні не своїм голосом.
– Ти повинна сама дізнатися, поміркуй над моїми словами, – вона усміхнулася. – І пам'ятай, я люблю тебе, – і зникла у яскравому світлі.
– МАМО! – сильно прокричала Вітні прокинувшись.

Книга з легким стуком впала на підлогу приводячи її до тями. Дівчина важко дихала, піт стікав по її скронях. Перший раз увісні до неї прийшла мама. Вона була так рада її бачити, але що означає остерігайся брехні?

Вона нічого не розуміє, тому вирішила подумати над цим пізніше. Піднявши книгу, дівчина пройшла до спальні та поклала її на стіл. Поглянувши на годину, вона сильно здивувалася побачивши що незабаром розпочнеться вечеря. Вітні почала швидко готуватися, вона не очікувала що так довго спатиме. Швидко прийнявши душ, Вітні обрала бежеву сукню, зробила зачіску, макіяж і вийшла. Закривши каюту, вона намагалася не бігти на каблуках, але так хвилювалася що могла запізнитись, почала йти дуже швидко. Через дві хвилини дівчина підійшла до ресторану біля якого на неї вже чекав Кріс.

– Привіт, – по-доброму усміхнувся чоловік.
– Привіт, – усміхнулася дівчина у відповідь. – Пробач що так довго, я не запізнилася?
– Та ні, я тільки прийшов. Але якщо ти тут, тому ми можемо заходити всередину.

Кріс відчинив двері пропускаючи Вітні вперед. Вони дійшли майже до кінця зали, але зупинилися біля столика який був розташований близько біля сцени. Кріс відсунув її крісло, щоб вона змогла сісти, а потім вже сів сам. Їм принесли меню, і вони почали обирати страви.

– Ти вже закінчив свої справи? – спитала Вітні після того як вони замовили собі вечерю.
– Так, всі справи зроблено. Тому ми проведемо разом стільки часу, скільки ти захочеш. Цього вечора я весь твій, – сказав Кріс і підморгнув.

Вітні спочатку здивувалася, але потім щасливо усміхнулася.

– Чудово! – радісно відповіла вона.

Їм принесли їхні замовлення, і вони почали розмовляти та сміятися. Зненацька погасили світло, освітлена була лише сцена. На неї вийшли музиканти та почали грати. Музика створила особливу романтичну атмосферу довкола. Офіціанти почали класти свічки на столики. Вітні почервоніла коли їм теж поставили, тепер це схоже на побачення.

– Ми схожі на пару у якої побачення. Правда ж? – несподівано спитав Кріс.
– Т-так, здається, – дівчина дужче почервоніла.

Вітні не могла нормально зосередитись, після його слів вона почала думати над цим. Хіба вона не повинна бути проти того що це побачення? Але те, що Кріс подумав що у них можливо зараз перше побачення, дівчина неочікувано для себе зраділа.

Піднявши погляд, Вітні побачила як Кріс посміхається дивлячись на неї.

– Ти така мила коли соромишся.
– Не правда! Я не мила! – ображено відповіла Вітні, вона не любила коли до неї ставились як до дитини.
– Добре, добре! Тільки не ображайся, – сказав Кріс, але потім почав сміятися.

Вітні здивовано дивилася як Кріс сміється, і почала сама реготіти. Вони так голосно хихотіли, що інші відвідувачі почали злісно дивитися на них. Їх попросили залишити ресторан, але пару це не збентежило.

Через сміх вони не можуть нормально говорити, тому мямлять слова і знову сміються. Вони дійшли до входу в коридор де розташовані всі каюти, але не йдуть туди не бажаючи, щоб вечір закінчувався.

Вони гуляють палубою, до них долинають тихі звуки музики. Вітні підходить до поручнів, хапається за них і нахиляється назад, дивлячись у всесвіт.

Усипане зірками нічне небо наповнювало її душу трепетом, у такий момент здається, що ти долучаєшся до чогось великого, стаєш його частиною.

Тут тисячі, ні, навіть мільйони небесних світил, що дарували їй спокій та рівновагу. Це, мабуть, найкрасивіше видовище, яке вона коли-небудь спостерігала.

Вітні відчуває як Кріс спирається об поруччя слідом за нею, до неї торкається його рука. Це найлегший контакт, коли їхні руки стикаються.

Дівчина обернулася до нього, Кріс спостерігав за нею. Їхні погляди зустрілися потонувши один в одному. Мабуть, так легко подолати ще кілька дюймів, щоб поцілувати його. Кріс, здається, думає про те саме.

Вони підходять ще ближче, щоб змогли відчути тепло один одного. Кріс обвиває її талію своїми руками, і вони цілуються. Вітні із закинутою назад головою, піддається йому у хвилюванні, у невідворотності. Вони цілуються спочатку повільно і тремтячи, потім з нестримною пристрастю.

Її руки обвили шию чоловіка, притискаючи його ще ближче до себе. Їхні губи не могли вирватися з полону поцілунку.

Кріс відірвався від її губ і почав покривати поцілунками спочатку очі, потім щоки. Вітні стояла із заплющеними очима, мліючи від ніжних поцілунків. Останній поцілунок залишився на кінчику носа. Розплющивши очі, вони усміхнулися один одному.

Кріс та Вітні знову стоять в обіймах. Їхнє дихання вихориться навколо них тепер уже в нічному повітрі, але вони навіть не відчувають холоду.

Цієї ночі, таємницю цього поцілунку ховатимуть тільки їхні серця та зорі.

                                     * * *

Аян з Вітні стоять біля каюти дівчини та обіймаються. Девіс відпускає її, і на прощання цілує щоку Вітні. Вона зніяковіло усміхнулася і зайшла до своєї каюти закривши двері.

Аян припиняє усміхатися, він голосно видихає і розпатлує своє волосся. Чоловік ще декілька секунд дивиться на двері розгубленим поглядом та швидко йде до своєї каюти.

Зайшовши всередину він не помічає Хлою і Брендона які чекали на нього, а просто проходить до своєї спальні й закриває її.

– Що це з ним? – здивовано спитав Брендон глянувши на Хлою.
– Навіть не знаю, але сподіваюсь що нічого серйозного не сталось, – відповіла вона.

Вставши з крісла, Брендон підійшов до його спальні й постукав.

– Агов! – ще один стук. – Аяне! У тебе все добре? – спитав чоловік, але йому не відповіли.

Брендон постукав ще, але у цей раз сильніше. Реакції від Аяна так і не було.

– Відкрий двері! – крикнув він.

Навіть це не допомогло, така ж тиша у відповідь. Відійшовши від дверей, Брендон знову сів у крісло.

– І що тепер нам робити? – спитав він у Хлої.
– Не питай у мене, я не знаю, але можливо...

Дівчина не закінчила свою думку як несподівано пролунала музика. Хлоя з подивом глянула у бік спальні Аяна прислуховуючись до мелодії. Вона була дивною та незрозумілою. Таке відчуття, що він не знає як відповісти на важливе питання яке мучить його.

Вона піднялась і покликала Брендона за собою вийти із каюти, щоб не слухати мелодію яку не повинні чути інші.

Аян стояв біля круглого віконця, в руках у нього була скрипка. Срібне світло від місяця падало на обличчя чоловіка та на інструмент.

Він рухав правою рукою в якій тримав смичок граючи на тонких струнах скрипки. Музика яку він грав, була надто різкою. Мелодія дуже швидка, у деяких місцях навіть фальшива.

Але Девіс не звертає на це уваги. У його голові було стільки незрозумілих думок після зустрічі з Вітні.

Так, у плані вона займається важливу роль. Але до нього не входив поцілунок із нею. Вони так добре провели час разом, що Аян забув про все що планував. Він навіть не помітив, як сам і поцілував її.

Цього не мало статися, Аян не розуміє своїх емоцій. Цілуватися з Вітні йому сподобалося. Чи хотів би він ще раз поцілувати її? Звичайно!

Переставши грати, Девіс відклав скрипку. Подивившись у вікно, його погляд зупинився на чорному небі. Все різко стало на свої місця. Він хотів її, хотів дівчину, на ім'я Вітні Мур.

Вперше Аян побачив її на фотографії, яку брат дав йому. На перший погляд, Вітні виглядає простою, вона нічим його не зацікавила. Вивчивши її біографію, Девіс усе знав про неї. З ким дружила, чи мала якісь відносини, ким хоче стати, її дитинство. Але коли Аян зустрів Вітні того прохолодного вечора, не зміг відвести погляду від її очей наповнених слізьми. У ньому прокинулась дивна емоція, яку Девіс не зрозумів. Йому захотілося захистити її, й більше ніколи не бачити як вона плаче.

Слухати Вітні було цікаво, хоч він і так усе знав, але усмішка дівчини стала найкращою нагородою для нього. Разом із нею Аян почувається комфортно і затишно. Усі ці емоції заважають йому виконувати пункти його ідеального плану. Потрібно просто забули про ці неважливі моменти.

Видихнувши Аян відійшов від вікна і сів на ліжко відкинувшись спиною назад, він заплющив очі. Наступний пункт - це проникнути в каюту Генрі Мура, але треба якось затримати його на цей час.

Аян розплющує очі та починає посміхатися. Він швидко підіймається на ноги й відчиняє двері. У вітальні нікого немає, чоловік вибігає із каюти та відкриває двері до каюти Брендона запасним ключем.

Коли Аян різко відчиняє двері в його спальню, Брендон швидко встає і дістає пістолет з-під подушки направивши його на Девіса. Вони дивляться один на одного і не рухаються.

Брендон відмирає перший і здивовано дивиться на Аяна. Девіс теж перестає витріщатись і починає уважно дивитися у відповідь.

– Аян? Якого біса!! Що ти тут робиш?! – говорить Брендона і ховає зброю.
– Ти ховаєш пістолет під подушкою? Навіщо? – проігнорувавши його, питає Аян.
– Так, про всяк випадок. Але зараз не про це. Ти щось хотів?
– У мене геніальна ідея! – сказав Аян хитро посміхаючись.
– Яка?
– Спочатку йдем до Хлої і я вам все розкажу.

Вони виходять із каюти поліціянта, та стукають до Хлої. Дівчина відкриває двері та сонно дивиться на них.

– Що сталося? – питає вона оглядаючи спочатку Аяна, а потім Брендона.
– У мене геніальна ідея!

Аян без запрошення входить до каюти. Хлоя розгублено дивиться на нього і знову переводить погляд на Брендона який теж нічого не розуміє.

– Ви ще довго будете там стояти! – нетерпеливо крикнув Аян.

Дівчина з чоловіком переглянулись і важко видихнули слабо усміхнувшись та зайшли до каюти, щоб Аян не почав ще голосніше кричати.
© Яна Янко,
книга «Омана».
Розділ 5. Брехлива близькість
Коментарі