Розділ 1. Початок подорожі
Розділ 2. Незнайомець
Розділ 3. Ти знайшов мене
Розділ 4. Сон та поцілунок
Розділ 5. Брехлива близькість
Розділ 6. Болісне слово
Розділ 7. Кінець подорожі
Розділ 8. Справжня правда
Розділ 9. Темрява
Розділ 10. Знову
Розділ 11. Рішення
Розділ 12. Повернення додому
Розділ 13. Кінець омани
Розділ 10. Знову
Холодно, дуже холодно. Вітні прокинулася, повільно розплющила очі, вона оглянула усе довкола.

Вона знаходилася у занедбаному старому будинку, це була одна із кімнат. Темно, майже нічого не видно. Тільки світло місяця проходило через щілини на стелі.

Вітні сиділа на дерев'яному кріслі, прив'язана за руки та ноги товстим шнуром. Голова розколюється, рот заклеєний скотчем.

Вона була тут одна, тільки було чутно як бігають миші та щури під підлогою. Цікаво, скільки дівчина тут. Година, можливо дві. Не знати.

Здалеку пролунав скрип гнилих дощок. Хтось ішов до неї, важкі кроки підходили ближче.

– Ти вже прокинулася?

Голос чоловіка, Вітні подивилася прямо. Там стояв високий силует. Обличчя незнайомця не було видно.

– Точно, ти ж не можеш говорити, зараз усе виправлю.

Незнайомець почав підходити, і ось він став досить близько, щоб Вітні змогла розгледіти його.

Дівчина широко відкрила очі, у них ясно читався шок. Перед нею стояв Алекс. Він підняв руку і торкнувся скотчу, різко відірвавши його. Вітні крикнула, губи почали горіти.

– Ось, тепер можеш говорити.

Дівчина мовчала, Алекс дивився на неї та посміхався.

– Бачу ти не очікувала, що це буду я.
– Навіщо тобі це? – перебивши його, спитала Вітні.

Несподівано Алекс ударив її по обличчю, він був дуже злий.

– Ти ще питаєш! Це все чортовий Аян Девіс, – крикнув Алекс. – Через нього Джеймса засадили у в'язницю!

Так він працював із ним.

– Так добре, потрібно заспокоїтись, – чоловік видихнув. – Джеймс довірив мені стежити за вами. Я був такий щасливий стати йому у пригоді. Він би мене похвалив, і погладив по голові, сказав, що я молодець, – почав розповідати Алекс.

Він виглядав як псих. Очі горіли, щаслива посмішка на шаленому обличчі мала страшний вигляд.

– А тепер, цього не буде. І Девіс винен у цьому, він знищив мій рай! – чоловік підійшов до Вітні. – І ти виманиш його для мене.

Алекс дістав телефон і сфотографував Вітні й почав писати комусь. Він поклав увімкнений телефон біля неї.

– Ти думаєш він не здогадається, що це пастка? – спитала дівчина.
– Звісно здогадається, але тут ти, і він прийде по тебе, – Алекс відійшов від неї й вийшов з кімнати.

Вітні залишилася одна, голова ще боліла. Здається, у неї легкий струс. Ноги та руки боліли від неприємної пози. Вона намагалася не заснути ще раз.

Несподівано задзвонив телефон. Вітні здригнулася. Вона глянула на екран, незнайомий номер. Вона хотіла б відповісти, але не могла дістати його.

Телефон дзвонив весь час, зупиняючись лише на секунду. Поки повністю не розрядився.

Скільки вона сидить тут? Кілька годин точно. Дівчина дуже втомилася, вона хоче спати, пити та їсти. Добре, що голова вже не болить.

Знову скрипнула підлога, Вітні подумала це прийшов Алекс. Але ці кроки були легкі. Дівчина насторожено слухала їх. Ніхто більше не міг прийти сюди.

Кроки були дедалі ближче. Вітні сиділа насторожена. Звук стих, незнайомець увійшов до кімнати.

– Хто це?! – крикнула вона.

Невідомий підійшов ближче.

– Вітні!
– Аян?

Девіс підійшов до дівчини та став на коліна. Його руки намагалися швидко розв'язати її.

– Що ти тут робиш? – спитала приголомшена Вітні.
– Визволяю тебе, – спокійно відповів він.
– Ти не мусив приходити, – тихо сказала вона.

Аян її слова проігнорував, розв'язавши останній вузол, він підвівся. Вітні нарешті змогла розім'яти руки та ноги. Вона теж піднялася і глянула на Девіса.

– Але дякую за те, що ти прийшов, – сказала Вітні.
– Не дякуй, я не міг не прийти, – без емоційно відповів Аян.
– Точно, тобі ж треба спіймати Алекса. Він же один із людей Річа, – злісно вимовила дівчина.

Все ж таки не заради неї Девіс сюди прийшов. Від розуміння цього в грудях почало давити.

Аян наче прочитав її думки, підійшов ближче і поклав руки на її плечі. Але Вітні скинула їх, і відійшла на корок назад. Вони дивилися одне одному у вічі.

– Вітні ти....
– Аян Девіс, як я радий тебе бачити тут, – перервав його насмішливий голос.

Аян обернувся до Вітні спиною, закриваючи її та дивився на Алекса злим поглядом.

– Я думав ти прийдеш раніше, але це не важливо, – Алекс підійшов ближче і став навпроти них. – Ти тут і це все, що мені зараз потрібно, – він дістав пістолет і направив його на Девіса. – Скажеш останні слова перед тим, як я вистрілю і куля потрапить тобі прямо у серце.

Вітні схопила руку Аяна. Як він може бути таким спокійним у такій ситуації, дівчину всю уже трясе від страху.

– Так, я маю дещо сказати тобі Алекс, а хоча ні, Зак Гейс.
– Звідки? – чоловік здивовано дивився на нього.
– Я все знаю. Ти полковник у відставці, колишній офіцер який через травму почав працювати на мафію. Снайпер Річа. Мені продовжувати?
– Ні, не треба.
– Краще тобі опустити зброю, – спокійно промовив Аян піднімаючи обидві руки.
– Чому це?
– Цей будинок оточений поліціянтами. Навіть якщо ти застрелиш мене, тебе все одно зловлять.
– Мені немає чого втрачати, – гидко посміхаючись, відповів Зак повільно натискав на курок. – Мене тішить сама думка, що тебе не буде. Тому, бувай. Гарної дороги в Пекло!

Гейс вистрілив.

                                  БАХ

Для Вітні все сповільнилося. Вона не помітила, як потягнула Аяна за руку і стала перед ним. Біль у лівому плечі. Здається, вона падає.

Звуки, крики багатьох людей. Дівчина відчуває, що хтось підіймає її на руки. Перед очима розмите обличчя Девіса на якому читалась тривога і хвилювання.

Аян щось каже їй, але вона не чула його. У голові ще лунає звук пострілу. Вітні відчуває, як повільно засинає.
© Яна Янко,
книга «Омана».
Розділ 11. Рішення
Коментарі