Вірші
Всі
Так сильно кохати...
Якби ти вмів кохати, то знав би як виростають крила
Немовби я твій човен у морі, а ти є мої вітрила
Неначе птаха в польоті, а ти є моє повітря
Ти знаєш... шкода, що на кухні зі мною питимуть чай не наші з тобою діти
Я пишу кожного разу не тобі, але все повертається до єдиного адресата
Кожен текст, закарлючка і навіть та наша безглузда цитата
Ти читаєш тексти й смієшся мов знову приборкав, кожен день нова "лялька" , як нова робота
Ти радієш і танеш, і здається, що все вже вдалося
Тільки кожного ранку не та, пестить твоє волосся
І немовби є все і немає нічого, адже для неї кожне твоє слово приймає грошову форму
День у день не кохання, а суцільна мука
Правда ж милий, набридло слухати оплачені за рахунок твоєї картки звуки?
Ти прозрів, гордість зникла не лишилося й сліду, на згадку пусті стіни та пляшка що спустошується до обіду
Ти б багато віддав лише б час назад відмотати, адже лише я могла (би) тебе так сильно кохати
1
0
217
Скучаю очень
Отмотать бы пластинку назад или поставить всё на повтор
Я люблю самоотверженно и готов ради тебя даже стрелять в упор
Я хочу хоть иногда видеть тебя во снах,
видимо, всё иначе решили на небесах
Не известно какой ты была до меня прежде
я готов не только снимать, но и одевать на тебя одежду
Встречать тебя на перроне и провожать не тебя, а наши закаты, ведь если любить, то без "но" и без "когда то"
Я хотел бы иметь к тебе инструкцию, так жить мне кажется проще, но я благодарен богу, что имею в блокноте хотя бы твой почерк
Я мечтаю тонуть в океане твоих речей,
видеть тебя слегка небрежной и знать до мелочей
Не знаю как раньше я мог спать спокойно, ведь сейчас я молюсь лишь на тебя, а не дорогим иконам
Я думал мои чувства поддаются науке, но увы ни один врач не сможет облегчить эти муки
И совсем не важно на каком ты конце планеты, ведь рядом с тобой умирают любые запреты
Я хотел бы сказать что любовь это вздор, пустяк, но любовь это дар - без неё никак
И когда дочитаешь ты эти строчки
Я прошу приезжай, я скучаю подчёркиваю- очень
0
0
392
Прокльон
Я кохав не земну до нестями, я кохав ті п'янкії вуста її очі мов сонце палали, її голос повертав до життя, її доторк відновлював сили, а усмішка дарувала тепло вона з тих, хто підійме з домовини хоч би там як в житті не було.
Я кохав її за непокору і за волю що в жилах текла, я пройду крізь вогонь і крізь воду щоб почути її лиш слова, стану тінню і скелею стану якщо схоче навік замовчу я для неї хоч з пеплу повстану і на поклик її прилечу.
Я кохав і буду кохати її образ навіки в мені, я готовий був душу продати і прожити життя у пітьмі, я готовий на все лиш для неї вона та хто приходить лиш в снах, я без неї немов навіжений її ім'я завжди на вустах.
Я кохав її так безнадійно і було все неначе той сон лиш тепер я усе розумію- не кохання було, а прокльон.
Y. S.
0
0
62
