На моїй пам'яті є багато історій. Пригоди, небезпеки, загадки... Але зараз я розповім вам іншу історію...


Коли мені було 16, я жила з мамою і молодшим братом. Батьки розвелись і тато мешкав окремо від нас. Родичі думали, що знають мене дуже добре, але це не до кінця було так. Я вела подвійне життя. Інколи, на деякий час, я їхала на різні завдання за кордон. Під час моїх "експедицій" на моє місце ставав робота зі штучним інтелектом,  який був як дві краплі води схожий на мене.


Робот чудово виконував свої обов'язки, ніхто ніколи не помічав нічого дивного, ніхто нічого не підозрював.


Завдання забирали приблизно місяць часу, тому після них я мусила наздоганяти матеріал, але я вже звикла і серйозних проблем з навчання не було.


Я була членом спільноти, яка боролася проти Незаконних Міжнародних Справ - НМС. У кожного була своя робота. Моє завдання полягало в шпигунстві, часто працювала під прикриттям, збирала різні артефакти, повертала вкрадені речі власникам, охороняла людей і предмети. Членство в даній спільноті відкрило в мені багато можливостей, дало друзів, досвід і більші фінансові можливості.  Мені подобалося цим займатися, хоча деколи було сумно, адже розповідати про своє подвійне життя було заборонено й небезпечно.


Під час одного такого завдання в Польщі, робот вийшов із строю. В ньому з'явилися деякі відхилення від програми...


В Instagram мені написав один хлопець, на ім'я Олег. Моя копія йому відписала, у них зав'язалася переписка. Потім в хід пішли телефонні розмови. А далі були зустрічі вживу. Це все відбувалося на протязі місяця.


Я не знала про зміни, що сталися в моєму житті. Робота забрали назад в НМС, а я повернулася додому. Я була знайома з Олегом, але не дуже близько, тому не одразу звернула увагу на його повідомлення, але коли він мені подзвонив я була здивована. Хлопець спитав як справи, чим займаюсь, також сказав, що не дзвонив кілька днів, бо був зайнятий.
- Не спитаєш де я був і чому так довго не дзвонив?
- Ні, я ж не твоя дівчина.
Напевно ця відповідь образила його, адже після цієї розмови він більше не дзвонив. Я й забула про цю історію.


Пройшло три місяці і Олег знову мені написав. Спитав чи можна подзвонити, пізніше покликав на зустріч.


Переглядаючи старі повідомлення, я помітила смс, яких не писала. Тоді до мене дійшло. Робот писав це замість мене, спілкувався по телефоні і ходив на зустрічі. Після цього я повідомила працівникам НМС, про можливі  відхилення в системі. Перевіривши все, мої колеги виправили помилку.

Якби все було б так просто, небуло б про що розповідати. Олег часто дзвонив мені, інколи натякав на те, що я йому подобаюсь, робив компліменти, деколи помічав відмінності між мною зараз, і тоді (тобто мною і роботом). Мені було приємно, але я не могла відповісти взаємністю. Моє серце належало іншому. Олег хороший хлопець, не хотілося його ображати, але й продовжувати давати надію і брехати більше не можна.


- Ти хороший хлопець, просто чудовий, але нам потрібно розстатися.
- Це твоє право, але скажи чому?
- Я не можу змусити себе полюбити...


Переді мною стоїть моя копія. Ми чекаємо автомобіль на полі, за селом. Я на хвилину відійшла, тому що до мене зателефонували. Повз робота пройшов Олег. В той момент в системі знову щось зламалось. Повернувшись назад до копії, я побачила в її очах, щось інше, щось людське, якісь інші емоції, непритаманні мені.  Я побачила справжню закоханість.
Робот швидко встав і побіг за Олегом. Наздогнавши хлопця, копія обняла його ззаду.

- Я тебе більше не люблю!

Після цих слів мій клон відпустив Олега, а з її очей покотились сльози. Це вперше я побачила її сльози. Тоді до мене дійшло. Вона не просто робот, вона теж може відчувати.
- Ходімо зі мною,- сказала я, взявши копію за руку і потягнувши за собою.

Наздогнавши Олега, я стала позаду нього і сказала:
- Це була не я, а мій робот...