(С)Моделюємо ситуацію: ти, твій друг і його друг – усі ви хочете прочитати українською одну книжку, яку ще не видали в Україні. Допустимо ще, що це якась максимально експериментальна – читай: «аморальна», «немасова» – книжка типу «Голого ланчу» (https://komubook.com.ua/books/naked-lunch) Вільяма Берроуза. Якщо бути чесними, то доведеться визнати: ви хочете мати книжку, у якої за звичайних умов немає жодного шансу бути видрукованою. Будь-хто вам скаже: видавничий бізнес – це бізнес, його завдання приносити кошти, а не тішити пересичених досвідами гіпстерів, яким не заходять львівські історії до кави чи поради, як стати мільйонером за тиждень; видавничий бізнес – це бізнес, і він чи не найменше схильний до фінансових самогубств. Однак для Komubook (https://komubook.com.ua/), першої української платформи краудпаблішингу, видати подібну книжку – це звісно ж не про гроші: «Наша мета проста й амбітна: видати українською усі книжки, які того варті». Як це працює? Komubook створюють проєкт майбутньої книжки; люди, зацікавлені в тому, аби мати її в себе на полиці, донатять. Якщо проєкт збирає достатню суму грошей для тиражу, усі, хто підтримали проєкт, отримують свій примірник. Якщо ж проєкт не вдається втілити – Komubook повертає вам кошти.

Маленький експромт від мене. Чомусь такий настрій був зранку, що вирішив трохи в боті помалювати для своєї книжки. І вдалося деяких героїв дуже гарно зобразити. Через це прокинулася якась ностальгія за тими шкільними часами, коли я ще тільки сидів та це все продумував. Згадалися ті вечори, коли сонце сідає, а ти сидиш на трав'яному пагорбі, вдихаєш аромат свіжої трави, запах нічних квітів, слухаєш спів цвіркунів, тріск гілок під кроками їжака, стогони сови.... Це все було моєю особистою магією довкола. В моїх ненаписаних книгах був один момент, який мені подобався саме найбільше. В ньому сатріанська відьма Айсіналія Сабах-Рун відкривала для себе нову красу за межами свого жорстокого матріархального світу, дівчина тягнулася серцем до прекрасного та кращого життя. Цей момент дуже мило показує, як дівчина дивується такому явищу, як зимовий снігопад, адже вона ніколи його у житті не бачила, будучи з іншого королівства, де немає зими. Звісно, що цей уривок просто витягнутий з пальця, зліплений з самої ідеї, а коли ми дійдемо до цієї книги, то сама побудова діалогів та моментів може сильно змінитися, але я постарався саме передати всю атмосферу того дивовижного моменту з книги "Вигнанка з Ковену" або "Exile from the Coven". " Айсіналія здивованими очима дивилася на те, як, зі сталевого кольору неба, повільно падали на землю якісь маленькі лапаті цяточки. Вони крутилися на вітру, скакали догори, а потім падали на голі віти дерев, вкриваючи їх товстим білим шаром. Дівчина нахилилася і взяла у руку купу білої невідомої речовини. На дотик вона була холодною та вогкою і миттю перетворювалася на воду від тепла тіла. -Що це таке?- спитала Айсі, повернувшись до імператора, що уважно стежив за відьмою весь цей час, стоячи позаду- Ніби попіл падає з небес, але де ж розташований ваш вулкан? Я його ніде не бачу! А чому цей попіл не гарячий, а холодний? І чому ж він білий, коли повинен бути сірим? А ще .... Він постає водою! Ось так ви наповнюєте свої ріки та озера? Що це за невідома магія? В Моран-Тані за такий попіл, що приносить воду, будь-який сатріанець ладен був би викласти добрячу купу златних дукатів, аби мати джерело чистої фільтрованої води! -Це не попіл, Айсіналія, -весело розсміявся чоловік і теж зачерпнув у долоню білої крупи- І ніякий вулкан його не виробляє. Це називається у нас сніг. Вода у хмарах взимку замерзає і випадає у вигляді снігу, ось таких маленьких білих сніжинок. А сніг у нас не перетворюють у воду і не п'ють його, не треба вигадувати! Невже на твоїй батьківщині ніколи не буває зими? -С.... Сні ... Сніг!- зачаровано повторила незнайоме слово біловолоса відьма і її обличчя освітилося радісною дитячою посмішкою, а в сірих очах затанцювали бешкетні іскорки- Це- так красиво та незвичайно виглядає. Ніби я опинилася у якійсь дивовижній казці. Ні, у Моран-Тані не буває зими, у нас завжди є лише попіл та лава і кожного дня ми боремося за існування у цьому жорстокому світі. Я й не знала, що десь за морем є край, де може бути так красиво. Жодна сатріанська книга не розповідає про красу Аквілону або Аґрестії, лише про те, що тут родючі землі, які у нас насильно відібрали... Ну, туджі за'мора .... По вашому чужинці з-за моря... Вибачте, якщо образила, я не хотіла знову про агресію нагадувати. Імператор не відповів, він лише насупився і коли дівчина поглянула знову на неї, він кинув їй в обличчя сніжком, обліпивши його мокрими сніжинками...."

Цей блог буде присвячений одразу декільком темам, тому він може бути трохи довгим, але від того він не стане менш цікавим. Хочу розповісти трохи про важливі речі, принаймні для мене і тих, хто слідкує за мною тут. Про зміни, мій стан, плани. 📌 Закінчення "Темряви", трохи слів від автора. 📌 Мій стан і як він впливає на мою активність в плані творчості. 📌Про паузу. 📌 Про подальші плани на платформу. 📌Обкладинка нової книги. 📌Соц.мережі для тих, хто хоче більше контенту від мене справжньої, а не від невідомої дівчинки з псевдонімом. 📍Хочу почати з того, що настав той момент, коли я маю попрощатися з такими рідними для мене героями. Нарешті я закінчила з перекладом і опублікувала всі частини до кінця. Знаю, що мало хто на це чекав і мало хто взагалі розуміє про що йде мова, але для мене важливо поставити крапку. "Темрява" за останні два роки дуже виросла, змінилася, розвивалася, та переживала великі трансформації. Разом з нею і я. Це друга робота за все моє життя, яку я дописала до кінця, і перша, в яку я занурилася настільки детально. З маленьких нотаток без якогось явного сюжету, прописаних персонажів та ідеї, вона перетворилася на велику історію, яку я продумала до дрібниць. Принаймні, намагалася. Насамперед, для мене важливо було показати наше суспільство з усіма його недоліками та перевагами (хоча другого в сюжеті майже не було). Одні живуть так, як диктують їм інші, другі байдуже пливуть за течією, треті хочуть змін, але надто бояться піти проти системи, і четверті, які рішуче ламають кордони, стереотипи і заборони. Кожна з головних героїнь ангелів уособлює певний тип суспільства. У решті решт, перемога завжди за останнім типом, навіть, якщо вона дається такою тяжкою ціною. Окрім чотирьох типів суспільства, мені було важливо показати ще й людей, які у ньому проживають. Вони ходять поруч з нами по вулиці, ми зустрічаємося один з одним поглядом, живемо в сусідніх квартирах і на одній планеті. Люди, в яких ти розчиняєшся, забуваючи про себе, люди, які повинні брати за нас відповідальність, але натомість виходить навпаки, люди, які надягають маску безтурботності, але за спиною у них невимовний біль, люди, які втрачають і знаходять себе. Тепер все це закінчено. Хочу подякувати ти, хто читав, коментував, мотивував і надихав мене весь цей час. Неймовірно вдячна https://www.surgebook.com/maximilianstepowy, https://www.surgebook.com/elessar за кожну годину читання, за кожен відгук, за кожне слово! Ваша думка для мене дуже важлива і враження також. Мені дуже приємно, що ця історія змогла вас зацікавити. Дякую 💜 Також вдячна всім, хто тихенько собі читав, але не залишав коментарі. Я все бачу, тому вдячна за кожну годину, чи хвилину. 📍Друге, про що мені б хотілося поговорити, це плани на майбутнє. Знаю, що трохи раніше я писала подібний блог, але плани з часом змінилися. Я відчуваю, що мені потрібно продовжувати писати. Саме потрібно. І це слово тут не в позитивному ключі. Я неначе вимагаю цього від себе, я повинна це зробити, але в мене немає внутрішніх ресурсів. Я сідаю, починаю писати, але у мене наче вимкнули це вміння. Просто дивлюся на білий екран і не розумію що робити далі, як складати літери в слова, а потім слова в речення. Кожна спроба закінчується тяжким зітханням і закритими нотатками. В моїх планах було в ближчому майбутньому опублікувати нову книгу, я навіть замовила обкладинку у https://www.surgebook.com/morgan_ray, вона вже готова, але я відчуваю, що просто не потягну це. Принаймні, зараз. Тому я не можу знати коли наберуся сил опублікувати цю історію. Прошу мене пробачити і зрозуміти. 📍Не дивлячись на те, що диплом я вже здала і хвостів в мене немає, я не можу повністю розслабитися з навчанням. Кожного дня з'являються все нові й нові завдання, які ігнорувати не можна. Все це забирає сили і перетягує фокус на себе, додається неясність майбутнього. Ще декілька місяців, і навчання залишиться пройденим етапом. Голову все більш заповнюють думки і страхи щодо подальших дій, які, до слова, мені не зрозумілі. Ще не треба забувати про ментальні проблеми. Я знаходжуся в постійному страху, стресі, не розумінні, апатії, смутку, і, звичайно, депресії, яка нікуди не думає діватися. На постійних нервах, за останні 4 дні я позбулася майже двох кг. Не знаю для кого як, але для мене це показник того, що життя йде кудись не туди і потрібно дати собі хоч трішки прокою. І це тільки вершина айсбергу, не хочу занурювати вас у морок тими думками, висновками та рішеннями, до яких я прихожу. 📍 У зв'язку з усією цією кашею в голові та житті, я не можу продовжувати активність тут. Мені цього і не хочеться, адже я виснажена, втомлена, пригнічена. У мене просто немає сили, натхнення та ресурсів. Мені потрібно розгребсти все, про що я писала вище. Не знаю коли вийде хоч щось від мене. Але я не йду, ні. Просто потрібна перерва, не дивуйтеся, що вона може затягнутися. СБ залишається зі мною, ви залишаєтесь зі мною. 📍А тепер щодо планів тут. По-перше, я побачила як різко впала моя статистика по переглядам на блогах та вподобайках. Це явно мені про щось говорить. Витрачати себе ще й на те, щоб думати як підняти обхвати я не хочу. По-друге, "Темряву" я публікувала не чекаючи популярності цього твору, без думок, щоб продвигати її та знайти "фанатів" (напевне, це надто голосне слово, але ви зрозуміли). Я її публікувала для того, щоб почути відгуки щодо мого вміння писати, моїх здібностей, почути оцінку цієї історії загалом. І для цього мені вистачило двох активних читачів, які залишали відгуки під кожною главою. Моя мета була досягнута, тож не бачу сенсу більше тримати книгу опублікованою. Поки що я не збираюся її знімати з публікації, але якщо протягом якогось часу не знайдеться нових читачів, а статистика буде стояти на місці, то я зі спокійним серцем таки зніму її з публікації. Залишу вірші, вони в мене непогані і на них не потрібно витрачати 9 з половиною годин. Ось такі плани, думки, та подальші дії. Вибачте, що вийшло так довго, але мені було важливо розказати все і нічого не впустити. 📍Як знак того, що я не кидаю платформу і свою справу, хочу опублікувати обкладинку від Моргана, яку він зробив для майбутньої історії. https://www.surgebook.com/morgan_ray Дякую велике за цю красу 🙏💙. Р.S. на блогах сб в мене чомусь знищує нещадно якість, тому не лякайтеся, якщо це зараз станеться. Насправді ж обкладинка якісна. 📍Наостанок хочу сказати, що мене не було в жодній соц.мережі вже років 5-6. Це моя невпевненість, не прийняття себе, не розуміння як підкреслити переваги та заховати недоліки. Останні роки два в мене є бажання нарешті почати вести хоча б інстаграм. Але думки типу: "Кому ти цікава?", "Ти ніколи не набереш аудиторію", "Ти невдало виходиш на фотографіях", значно мене задовбали. Якщо серед вас є ті, кому цікаво, ті, хто готовий підтримати, то коли я таки наважуся створити свою сторінку (а це буде вже зовсім скоро), я буду дуже вам рада). Зроблю все, щоб ви отримали естетичне задоволення, повірте, я це вмію 😉 Дякую всім, хто дочитав до кінця 💟