Вибір редакціїВсі
Популярні автори
Неможливо відірватисяВсі
  • Руда Принцеса Дівчинка Соня сором'злива, але дуже життєрадісна та талановита. 10 клас і від Соні не має сліду, це...
  • Лише тут. Лише зараз. Лише з тобою Кохання... Воно завжди різне. Приходить невчасно. Ніколи не знаєш, звідки очікувати. Так легко сплут...
  • Третій гріх – Хіть Трапиться так, що один вампір купить Глорію, за законом. І стане це для неї найтяжчим полоном. Його...
Популярні книгиВсі
Нові віршіВсі
Мої друзі стали вулицями
Мої друзі стали вулицями. Де б не була, Я всюди їх зустрічаю. Залюднені, широкі, величні, Вони зустрічають світанок, Гріються під сонцем мирних днів, Яких тепер буде вдосталь. Мої друзі стали тими, Хто повернув мир У мою країну. Кажуть, люди забуваються, Та моїх друзів Пам'ятатимуть вічно. Завмирає серце, Коли в українському місті, Йдучи вулицею, Бачу знайоме ім'я. Всі міста для мене стали рідними. Куди б не поїхала, Я завжди вдома, Бо всюди маю друзів. Рани ще не загоїлись, Особливо ті, що в душі. Там завжди болітиме. Та я знаю, За що ми боролися. І коли бачу жовто-блакитний стяг, Усміхнених, вільних людей, Відбудовані міста, То розумію - Це те майбутнє, Яке ми захищали. Мої друзі стали вулицями - Тихі й гамірні, Строкаті й стримані, Вони ведуть кудись за небокрай. Та я б хотіла, Нестерпно хотіла, Щоб вони просто Були живі.
0
0
54
Чорний пластир
Зазвичай, вони можуть вдарити, Чи вбити, вбитих — не жалісно. Та любові, нашого прагнення, Як у штормі, здається мрією. Припиняй, плакали вже за нас. На пів кроку впали? — Тож, тепер вставай! Йди собі у темряві, серед них, байдужих, Так вони з тобою, улюблений, квітучий! Засинай, нехай по стінам холодом, Я тебе зігрію тілом, ніжним голосом. Звісно не залишу, тріском на краю ліжка, Треба закурити, треба відкрити вікна. Не згасай, іноді буде боляче, Мій кришталь, вкритий в обіймах сонячних. Як скрипаль, тисне на нитки розпачі, Ми — як тіні, граємось у тлі з безоднею. Не чекай, якщо у грудях діри наскрізь, Я тебе врятую, наклею чорний пластир, І від скаженої ліри, знайду тих лікарі́в, Дочекайся миру і трошки світлих днів. Ти впізна́єш голос із застиглого завтра, Де твоя самота — лише згаслая ватра. То твій сміх? Це ми вижили, вір мені, чуєш? Ми літаємо там, де ти тільки кочуєш. Тихше, дихай... Я знаю, як стиснуло горло, Як усе, що ти любив, наче порохом стерло. Наче лист, повернув крізь роки та дотягся, Я — це ти, той що витримав і не зламався. ​Не зважай, якщо світ розсипається вщент, Я тримаю тебе в цей критичний момент. І від чорної ночі, де кожна секунда — кат, Принесу тобі звістку: немає шляху назад. ​Не дивуйсь, я пишу із завтрашнього, Там, де страх твій став просто тишею. Всі надії, нашого прагнення, Стали світлом, а не мрією. Не сумуй, витерли сльози ми. Ти зміг піднятись? — Тож, встань і іди! Я дивлюсь на тебе, мій рідний, улюблений, Я — це ти, нарешті врятований!
1
0
36
Хотіла
Я б, хотіла навчиться любити себе, Не віддавати все до кінця, Не губити себе у чиємусь «треба», І не жити без власного лиця. Навчитися чути свій тихий біль, І не ховати його в мовчанні, Розрізняти: де щастя, а де лише тінь, І не плутати любов із чеканням. Берегти своє серце, як теплий дім, Де спокій - не гріх і не слабкість, Бути вірною собі самій І знати: цього вже достатньо.
0
0
34
Завершені книгиВсі
Обговорюють сьогодніВсі
Я болею...
Новини, Різне, Особисте
5
2
32
Цікаве, Різне, Цитати
9
119
Реформа страницы
Новини
2
32