Новинки

Я крізь потаєну ажурність твого слова...

Я крізь потáєну ажурність твого слова Шукала ключ до загадок душі... І зачарована рядками тої мови Зронила серце в вірші-вітражі... Тоді здалось мені, що серцю то лиш сниться І щойно зможе межі віднайти – За мить вже випливе з найглибшої криниці, Й на твердь землі захоче знов зійти... А серце в тóбі заблукало ненароком, І не схотіло твердь шукать земну... Хоч зорі грізні, мов нещадні лжепророки Ще прагли правду видать за брехню... Я опеклась вогнем твоїм, та не зітліла... Навчивсь метелик грітись звіддаля – Щоб не згоріли в полум'ї вразливі крила Крізь вітражі торкається тепла... Вже стерлись мрій сліди, розтанули надії, І серце наче й межі віднайшло, Але ніщо його у світі так не гріє, Як дивне й нерозгадане тепло... Ще крізь віки знайдуть стінопис мого серця, І може розгадає в ньому хтось Моє кохання, що луною там озветься Й твоє ім'я, що в фарбах збереглось.

Коли пітьма

Аліна Собакар

Тонічка сонечко ти моє дякую що я Тонічку знаю поганий настрій темний день вона мене від зла оберігає обіймає як нікто у світі 🤗 Люблю тебе я ти маленький промінчик сонечка і світла який чекаю я що дня я шукаю його завжди і всюди тільки ти моя хороша ти моє любиме повітря яке Буде завжди ловить Ти підтримаєш зрузумієш 😢 Коли не серці ураган Киця не вистало твоїх очей коли серце ктосгь порвався Я біжу до тебе чуєш киця знаю ти зможеш допомогти Ти знаєш все знаєш люблю тебе моя рідненька ❤️ Навіть піду чекати будеш знаю люблю тебе моя кіцюня 🤗 Кожен день і слово я чекаю ❤️

Якби

ARTA

Якби тобі бажала зла Й палючегострого страждання, Я б не казала ті слова, Не було б мови про зітхання. Я б не була, мов риба тиха, Не тліла б слабо в закутку. Кричала би на світ прокльони, Раніше мовивши: люблю. Я б змалювала у всіх творах, Яким ти був і що зробив. Казала б всім, яка потвора, Хоч й не робив таких ти див. Мені було б усе байдуже, Ненависть рухала б вперед. Тебе ж я забуваю, любий, Щеза зусюди твій портрет. Я знаю, різні в світі люди Й немає ідеальних зовсім, Ти за брехню, що говорив, Горітимеш в вогні безодні... 14.01.2025

Облиш

ARTA

Облиш минувшину на вчора, Забудь мене і відпусти. Я не повернуся ніколи, Не виринай в житті і ти. Не треба вибачень, пояснень, На них я чхала просто й все. Зробив ти те, що не прощають, Лиш осягають й линуть геть. Лиш не забуду я образу, І те, що дала тобі шанс, Який ти викинув у море, То мовлю вже тобі: прощай. Ти не пиши мені, прошу, Це лиш розбурює думки. Ти не пиши, і я не буду, І легше буде так усім. Навіщо треба все оце, Коли вже пізно шось змінити? Облиш мене ти, відпусти, І не нагадуй про колишнє. Я прочитала цю сторінку, Я знаю, що там, це було. Тож дай пізнати, що опісля Не треба спомину цього. Ну все, шось я розговорилась. Прощай, і не ввижайся вже. Я не бажатиму нещастя. Життя й так знає, хто і де... 19.01.2025

Може...

Azazel Lokison

Може, завтра ніколи не прийде. Може, трошки пожити без болі. Встань ногою на скло побите, Покажи свої думи голі. Покури ще одну цибарку, Гризи нігті із присмаком мила, Розірви п'яним співом горлянку Й долий ще пів склянки пива. Жити тут й зараз не складно. Складно - просто в цілому жити. Йти кудись день за днем безладно Й дорогущі дзибарки курити.

***

NieMi

Бувають люди дружні, як собаки. Бувають люди наглі, як коти. Але найкращим варіантом завжди буде, Коли люди залишаються людьми

Селяві

Честер Фінч

Нам пора прощатись Селяві В житті так буває, не звони.. Міліони слів нам не потрібні Ми сказали все уже без слів Мовчки дивимось на падіння Падіння почуттів та наших спільних мрій. Розуміючи що квіти вже зівяли А на дорогах долі ми вже не разом Сам вже намагаюсь жити далі Та і ти забудь мій баритон. Я намагався бути хорошим хлопцем Приймав я твої всі недоліки, гріхи І кохав так сильно до нестями Але тобі все було мало Ти жалілилась іншим навкруги.. Віддавав себе я кожен день, Та в павутині цій, я загубив себе. Ти хотіла більше лиш для себе А я хотів сімью, дітей Всі мої спроби щось змінити Створювали сотню нових проблем, Але ти знаєш я брехати не вмію, Тому я заїбався нести камінь цей. Нам пора прощатись Селяві В житті так буває Не звони...

поруч з тобою моя маленька

Аліна Собакар

Коли так погано на душі 😢 І не знаєш вже як бути згадай з ким так добре на душі І кто її зігріє від тривоги кто обійме скаже все гаразд я поруч Оленка рідна ти моя я поруч знаю важко і твої очі плачуть киця я з тобою ти все зможеш головне тримайся подолаєш всі вітри і не згоди ти сильна духом Знай як погоно ти пиши 😔 Обійму Ти рідна людина для мене знай Щоб не готувала доля я обійму і завжди укрию тебе від вітру 😢😢😢 Оленка киця ти моя ти потрібна міні як дуже важливого промінчика тепла міні завжди так тепло ♥️ Не минає день я тебе не згадала ти мої думки пам'ятай завжди поруч завжди є тобою 😔💗 Маленьке янголятко ти моє тобою я з тобою 😘 Маленька ти моя тримайся ти леше і не здаватися разом зможимо усе 🙏😢

Біль Вічності

Аліса Боняр

За кроком — крок Ступаю в нескінченність Ступила я А там моя журба А там моя лиха година Серце крається моє! Від болю Болю споконвічного Від віку — вік. Віки рахую я. І не зморилась!.. Я літаю вічно смертоносним ураганом світла

ДИХАЛА КРОВ'Ю

ніхто і ніколи

ти дихала кров'ю, як квіти весною а я розривав тишу ножем моє серце, мов куля, кружляло з тобою щоб впасти в обійми твоїх проблем твоє горло немов струни, що ріжуть на дотик пісня тремтить у порожніх очах ти плакала сонцем, а я безтурботний малював нас вбивством у вічних снах леза ковзали, як дощ по бетоні торкалися правди у плоті й кістках ми пили кохання, згоріле у слові і смерть танцювала між нами у свічках ти кричала у тишу, мов ангел без віри я цілував смерть, як найкращого друга ми впали у безвість, оголені й щирі і кров наша злилась в єдину картину

А давай...

NieMi

А давай, поки зорі ще не сплять, І місяць читає їм казку, Закрутимо шалений роман, І лиш зранку одягнемо маски? А давай, поки ще не болить, Ми тихенько собі розійдемось? Прошу, зачекай, доки гніт догорить, Краще йти від людей коли темно!

Іскра в попелі

Lima

Однак я не збагнув Його життя прожити Вже давно пора Він ледь живий Він ледь людина. Жага до прожиття Ще не пройшла.

ARTA

48 годин, ці солодкі 16, Зовсім трішки — і пташка летітиме вдаль. Та куди ж дівся час, що не встиг наздогнати? Наче тільки-но йшла зранку я у дитсад. Вже за кілька ночей мені буде 16 — Це звучить, як обійми Морфея, мабуть. За останні роки я вже зовсім інакша, Це вже навіть не я, там від мене лиш звук. В голові часом чути фривольний цей стук, Де думки гупотять, споминають моменти. Все могло бути зовсім не так, як було, Ти не зміниш однак, не відтвориш фрагменти. Чи було би то краще, чи гірше, чи як? Не було би тебе, як було би інак... 18.01.2025

НЕ/можеш

NieMi

Ти можеш змінити зачіску - але не думки. Зовнішність не завжди відображення душі. Ти можеш змінити думки, але не життя. Буває - красиве ззовні, а середина гнила. Від себе втекти неможливо, скільки не біжи. Зміна старої адреси - лиш зробить тебе чужим. Не варто шукати щастя, десь на стороні. Краще здобути спокій, з собою, в тишині.

НАТЮРМОРТ

ніхто і ніколи

Маруся в саду гуляла, щось шукала, щось чекала. а Дмитро, той хитрий чорт, за кущем творив "натюрморт". пензель в пальцях він тримав, рухами сміливо грав. то водив повільно й ніжно, то руками швидше-швидше. грушу гладив, сливу м'яв, сік уявний проливав. лінії вели до пекла - пристрасть вже його запекла. Маруся трохи підгледіла, сцена їй сподобатись зуміла. «ой, Дмитрику, що за рухи, що за пензель в тебе, друже? може, ти не сливу гладив, а про щось інше мріяв радо? краще б ти мене торкався, рухав, пестив, не ховався!» Дмитро збентежився до краю, та пензель знову не спиняє. «ой, Маруся, не глузуй, краще фарби подаруй!» і от разом, вдвох, під вечір, жар, дихання, пензель пада з рук. він - малює, як уміє, а вона лиш стогне: «Мрія!»

***

NieMi

Будьте собою. Будьте своїми. Знімайте маски і бийте їх вщент! Чим більше у вас буде правди і щирості, Тим менше буде розбитих сердець

***

NieMi

Мені властивий надлишковий романтизм, І перебільшення цінності речей. І поки світ навколо ще не зник - Ловлю момент.

Ce sera quoi la suite

ʏaʏa

Ce sera quoi la suite, dis-moi, on s'en ira courir dans les champs à travers les hautes herbes et les chemins sinueux de l'amour, ou bien on s'envolera vers les nuages qui nous porteront sans objection dans un monde plus vaste et moins cruel, ça te plairait, dis-moi, de t'envoler à mes côtés au risque de te brûler les ailes et de perdre foi en l'humanité, hein, dis-moi ?