Listen to me, land rats!
I'm a pirate, my place at sea,
I'm not a servant, a rat, a scum.
Fear the captain's wrath.
On Board my alcohol and gold,
I keep kings at Bay,
Over my head a solid reward,
But who wins? Ha ha ha!
I found captain Hook's treasure.,
Friendship I lead with a blue beard,
I can't be defeated by a common man.
I'm Captain Jack Sparrow!
Я обіцяю – завтра я забуду,
Твій ніжний погляд що мене шукав.
Твої слова, як ти мене втішав,
Коли я знов була в сердечній смуті.
Обійми, що мене в них зігрівав
Коли мороз на вулиці шалений
Ти був для мене найтеплішим пледом,
Який мене любив та цінував.
І вчинки всі твої, твої вуста,
Якими ти мені знов зізнався,
І руки ними ти мене торкався
Я все забуду. І твоє ім'я.
Але тоді в душі з'явиться дірка,
Що буде ніби з розміром тебе.
Аж ні! Не зможу в приходящий день,
Забути все, про що пишу я вірші.
Я відпускати не навчилась зовсім.
Слова – брехня, думки – туман вагань.
Нічому не навчила серце осінь,
І бродить тиша між моїх зізнань...
Ти – вічний мешканець у залах серця,
Ти – невмируща сутність почуття.
А серце б'ється, б'ється, б'ється, б'ється!
Воно ще знає що таке життя...
Життя ж – не вражень нових аромати,
І навіть не потоки чистих мрій...
Воно – у вмінні просто віддавати,
Не взяв, віддав лиш – і тому радій!
Моє ж бо серце надто безнадійне –
Не може не віддать тобі себе...
Це так абсурдно – я тобі лиш вірна,
Це так банально – я люблю тебе.
Захочешь, полетишь на луну,
Насобираешь там желтых ромашек.
Захочешь, ты поймаешь звезду,
И спрячешь ее в свой кармашек.
Возможно, другие лишь посмеются,
И никто не поверит твоим словам.
И ваши мнения, как корабли разойдутся,
Но ты будь твердым, подобно горам.
Ведь внутри тебя есть ТВОЯ сила,-
Это твое личное воображение.
Эта сила давно уже победила
Все другие ненужные мнения.
Есть восприятие прекрасного,
Гармония души.
От этого,глазам приятного,
Лишь восхищение внутри.
А эта лёгкость,наслаждение,
Даёт начало вдохновению..
И под велением эстетики,
Под чувством красоты
Вновь пишутся стихи.
Та чому ж ти лупаєш очима?
Та чому ж ти досі ще мовчиш?
Вітер дме і пурхають вітрила,
Моцне море хвилями бурчить.
Чайки гордо маять небесами,
А ворони з берега карчать,
Сонце в хмарах чудиться над нами,
Мова змовкла, очі не мовчать.
То чому ж і піна, і причали,
І усе на світі гомонить,
Тільки ми, з тобою замовчали,
Хоч очей нам мови не спинить.
One day I'll be in the stars you'll see, and that day I'll shine brighter than today, 'cause today I'm drowning in my feelings, silencing my thoughts and holding my breath until it cracks.
!хрускіт! (руки не руки)
_кишки крізь пальці_ як пісок
як жовтий гнійний день що зжер сам себе
як (хто? хто ти?) _хто? хто?_
???
звук. звук. звук. \**клац**//
(дірка в голові не дірка) не голова не дірка
тільки кров як_дзеркало_ що не відображає нічого
(не-нічого-не!)
::::руки::::
::::руки:::: ???
::::руки::::
[розірватися] [розтектися] [стати багном під нігтями]
[перетворитися на цифри] [всратися світлом]
(пам’ятаєш запах металу? ні?)
(_ні._)
і ось--
і ось-- ???
і ось--
**пальцісти-скаютькурок**
р о з т и н а ю
власне
обличчя
знаходжу
там
годинники
що
пожирають
дітей
к р о в
бризкає
догори
перетворюється
на
чорних
метеликів
з лезами
замість
крил
в и р и в а ю
з
грудей
серце
воно
кричить
мовою
мертвих
немовлят
з о ч н и ц ь
виповзають
змії
зіткані
з
людських
нервів
к і с т к и
танцюють
вальс
розсипаючись
на
порошок
страждань
м ' я с о
гниє
навиворіт
показуючи
всесвіт
зроблений
з
розірваних
артерій
ч а с
захлинається
власними
нутрощами
і
народжує
нових
богів
з
гнилих
ран
я з и к
розпадається
на
тисячі
маленьких
лез
що
співають
гімн
болю
м о з о к
витікає
крізь
вуха
перетворюючись
на
зграї
божевільних
птахів
з
людськими
обличчями
з у б и
проростають
крізь
шкіру
формуючи
корону
з
кісток
для
мертвого
короля
порожнечі
☆
pozri cez okno na topiaci sa sneh
znak že sa ukončil od pocitov beh
ľadovú ruku tvoju držím znovu
tentokrat ťa nepustím spadnúť dolu
predstavy sa pletú v hlave ako ruže
aj počas tmy sme mali spojené duše
prúdy myšlienok sa zastavia len pre teba
s tebou nie som väzeň prekliateho sveta
večne chcem byť v tvojom objatí
nech nám žiaden človek nevadí
nepúšťaj ma, nech je svetu kraj
chcem byť s tebou, aj keď na koľaj
skočiť do priepaste tvojich očí sa nebojím
v nich sa nič nezdá byť nemožným
aj keď riskujeme vlastnými srdciami
ideme za svetlom správnymi cestami
každý môže vravieť o nás, čo len chce
oni nevedia v akom krásnom žijeme sne
nech aj hmly prídu po nás keď bude čas
poslendá spomienka na život — tvoj hlas
☆
09.02.25
Літають ракети і міни а у мене проста леше мрія поруч з тобою моя рідненька бути голос рідний голосок почути і побачити тебе кожного разу уявляю коли побачу рідні оченята
Ти заполонила вже мене і серце замерає чекаю я завжди тебе тебе моє рідне мишинятко 😘
Це не просто слова 😔
Ти відчула і підняла настрій дякую що ти є моєму житті
Моя маленька моя радість 😘 😘
в полоні вічних дискотек
кружляють душі без вагань,
де час - не більше ніж міраж,
а смерть - лиш спогад нарікань.
тут можна вибрати життя,
немов одежу з магазину.
але чи варте забуття
ціну прощання за хвилину?
небесний купол тріснув, наче скло,
і сиплеться додолу чорним градом.
останнє світло в попелі щезло,
лишивши світ з його смертельним ядом.
закам'яніле сонце в петлі
радіаційних хмар гасне тихо.
застигли тіні мертві на землі,
немов печатка атомного лиха.
холодний промінь ріже далину,
пронизує повітря крижаною кров'ю.
природа одягла свою труну,
окутавшись могильною імлою.
годинник б'є останні кроки дня,
а морок в'ється чорною рікою.
тоне світ у вирі забуття,
і тиша стала богом над пітьмою.
Відкриваю світ свій єхидний,
Відкриваю своє майбуття,
Ой, як хочу,
Ой, як я хочу,
Повернути на місце життя!
Я так хочу бути собою!
Мати силу,
І розуму міць!
Натерпілася донесхочу,
Поховала свої почуття...
І могили... Ой, їх могили!
Я дивлюся на них щодня,
І знайду я на небі світило,
Зірка — то є надія моя
11.11.2024