Новинки

---

І знову ніч розворушила в серці Цей тихий сум, гучніший за грозу... І звідки у душі моїй береться Ця ніжність чиста, скраплена в сльозу? І стримане стає ураз нестримним, Шукає вихід крізь віршів рядки... Душа малює на папері рими, Із щирості зриваючи замки... Я говорю з тобою... Хоч без мови, І без листів, без зустрічей, розмов, Лиш у думках... Римоване це слово – Єдиний спосіб висловить любов...

Раз в ніколи

Серафім

Така любов буває раз в ніколи Все дивувувся я її нутру Твої слова - повзли крізь всі кордони І випадали в осад у пітьму І опадали листям жовтоцінним По осені, по літу та весні Ми разом в диклофосі тихо квітнем І умиваємось у ртутній ми росі Ми думаєм про сенси, але мало Ми хочемо життя? Та мабуть ні Ми вже давно суцільна рана І вже давно забули, що на дні Одні, закопані та заживо пришиті До крові, що прилипла до землі Ми ловимо метеликів, як миті Аби вони не бавились в імлі Я посміхаюсь, мені все байдуже Окрім тебе, окрім твого тепла Мені так пригорнутись треба дуже До рідного, коханого чола Така любов буває раз в ніколи Бо я не вмію справді так любить Під шкіру ти, мені тебе вкололи І мабуть тільки так я зможу жить

...

просто веселка

А я лікую твоє серце, Потім розірву його до кінця ... Воно - тендітне скельце, Яке потрапило до рук митця... Я називаю тебе дивом, А дальше торочу, про нормальність... Ти - ніжна, піддаєшся впливу, Кохання - проста формальність... А я говорю про майбутнє, Яке закрите брамою брехні... Ці дівчата щирі й чуйні, Я дякую їм за веселі дні! Я вдячний їм за ігри, Ніжні звуки плачу й почуттів... Коли в їх серцях йдуть війни, Сяє сонце у моїй душі!

Быть собой

Алина

Не торопиться свою жизнь жить, А насладиться каждой минутой. И главное, собою просто быть, Живой, пусть даже и с причудой.

Україно ...

Антон Шаталов

Україно, ти рабська душа, Поневолена сотнями років, Чом дитина тебе обража, Не шанує, не знає героїв? Чом життя ти дала йому, земле? Чом зростила й відправила в світ? Нащо дала те щастя огненне — Відгуляти життя на землі? Чи ж і далі ти будеш коритись Перебігам ганебної юні? Ще й мені кажеш тихо: "не злитись, Не казати слова дуже грубі". Розумію: ти мати, країно, Й між братами не хочеш війни. Але ж син твій рождає руїну І йому не достатньо ганьби. Ти ж вночі не скінчаєш ридати, І утершись благаєш: "прости". Я ж не хочу пропащих прощати, Не прошу, що мені не кажи. Буду бити я днями й ночами За оружжя — потужніє слово, Гостроточними зріжу мечами Язики як не знають ті мови. Коли днями й буватиму тихим — Моє серце у вічнім жалю, Я не можу тобі говорити Аж наскільки тебе я люблю, Моя скривджена рабськая мати, Ти в полоні ганебних дітей. Хтось за тебе іде помирати, А дурних — не беру за людей. Україно, ти рабська душа, Поневолена сотнями років, Якщо й досі дитя обража, То за що ти втрачаєш героїв?

Анекдот

Серафім

Знаєш, милий, я бачив Будду Він проходив повз крадькома І я брехати тобі не буду Він сказав, що його нема Він сказав, що шуньята - лиш міф І в потоці свого божевілля Він створив це стан, бо він міг Прямо так, всередині застілля Прокричати Богу й Аллаху Що шуньята - відкритість, ніщо Вони пхали йому в рота вату І казали йому: "що що? Не врятуєш ти душі смертних Не воздаш ти за їх гріхи Ти не вловлюєш стан інертний Ти не бачиш материки Ти не знаєш, що дійсно мука, Що лиш вигадка". "Та як? Я ловлю вас краєчком вуха Ви для мене просто маяк, Що світитиме - потім згасне Ви не варті моїх промов" Ліхтарі, розбиваються, власне Як відкритість усіх їх розмов "Це все смішно і так банально Досягнути Нірвани? А сам? Кажеш всюди ти? Це провально І який буде твій фінал?" Анекдот: прошли повз і Будда І злий Бог, і навіть Аллах І я бачив їх, так, ніби брудно, Але все ж, відкрив альманах І для тебе, мій друже, пишу І для тебе закінчую вірш Я в Нірвану тебе не пущу І на зустріч з ними - тим більш. P.s Присвячується моєму другу і соратнику, буддисту і просто чудовій людині Рокс https://www.surgebook.com/rocks_eyha

Сіро-білий вірш

Ластівка

Забудь його, полон - це страта, ти знаєш відчуття, він не прийде додому, знову лишишся сама. Не відпускай руки, ти знаєш, що пройдуть роки, не повернеться він. У хмарах, у втею тінь. В хмарах буде його тінь, твою душу живою плекати, поки ти на землі, він у небі дивиться на світ. Пам'ятає цілому долю першого кохання. Забудь ці численні оповідання, написані від його руки, забудь малюнки, портрети без чіткого обличчя. Оповий його совістю своєю і болем, нехай відчуває, як палають у небі зірки, а сльози твої не дійдуть до небес. Можливо тіло його у землі відчує краплі гарячих сліз крізь багато шарів землі і душа виронить краплю дощу згори.

Ох ці поети

Серафім

Ох ці поети, дурні створіння, на жаль Кожне кохання своє оспівати властиві Кожен не може пройти повз несамовитих краль І не сказати їм компліменти, що здаються простими Дивний люд ці поети, все пишуть свої вірші Що забудуть вже завтра, для інших лишивши скарб Я б віддав би тобі їх усі, кохана, усі Як віддав би залишок сили зі своїх надр Ох поети, щадіть ви коханих мужів і дам І прокльони кидайте в слід всім колишнім Поки кришка гробу не просвестить своє "бам" Поки вам не зустрітись з дурненьким всевишнім Кохайте своє теперішнє, бо таке воно Цінніше ніж всі скарби цього згнившого світу Заливаючи в горло бензин і холодне вино Доля вам: чекати з грудей своїх квіту.

Мистецтво

Серафім

Мистецтво в тобі знаходжу я знову і знов Воно не лякаючись горя моїх оков Тягне руки до серця, прямо в його печаль Знаєш, а я заварив би нам міцно чай Додав трохи солі і ніжно тебе цілував Де ставити крапку? Який тут вийде фінал? Та плювати, до чорта рими і рівний ритм Я погоджусь навіть на те, що ми в пеклі згорим Навмання малюю позаду у тебе крила, Які ти сама в собі просто нещадно вбила Вирвала кожну пір'їнку пінцетом криваво-чорним Як боротись з бажанням своїм непереборним Показати тобі, що для мене ти світло, тепло, Що єдине зігріти у стужу зимову змогло Мистецтво в твоїй сильній руці у моїй руці Мистецтво на кожному міліметрі твоєму, лиці Мистецтво в твоєму погляді яскраво-сяйливому Грайливо-пінному, душевному та мрійливому Мистецтво це ти, мистецтво це я, це ми І доки мерехтітимуть світи, буду Я приходити до тебе, а до інших йтимуть горді Ти.

Годі !?

Olga

Можна вже? Все ! Чому ? Задрало ! Та годі! Та всерівно вже все ! Тепер задрали всі ! Чорна і темна сторона прокидайся. Настав твій час. Досить вже бути до всіх і кожного доброю та пушистою. Задрало це все. Я просто хотіла якогось спокою і стабільності. Можна і без. Але щоб все було гарно і тихо. Як захід сонця.

Друзі

E.D.

Друзі, друзі й ще раз друзі вічно непостійне коло людей таке ж нескінченне як стрічка Мебіуса постійно хтось новий то добрий то злий незрозумілий комок емоцій і почуттів. спільних спогадів і страждань неочікуваних болючих зрад болю що може загнати тебе в Едемський сад мій любий слухач

Утрата

Alice_Bonyar

Он упадёт и разобьётся Тот камень, что так сердцем зветься Завянет, опустеет он... Любовь утраченных воспоминаний Хранились в сердце днём за днём Но их там нет Там теперь пусто Утрата! Ты пришла ко мне! И в сердце боль И там теперь не густо "Привета" теплого И ласковых тех слов... 23.10.2017

НФМЖ

ніхто і ніколи

у вирі днів, де темрява і світло, сплелись в танку одвічної борні. йшов наосліп, падав неприкрито, топтав серця, що вірили мені. спокуси п'янкі, як вино гріховне, лились рікою в спраглу мою суть. але настав той час, коли прозріння пронизало душу, ніби грім. побачив відображення я своє - потворне, наче з найстрашніших снів. і зрозумів: лиш я творець дороги, що простяглась в майбутнє з-під ноги. тепер я знаю: кожне слово, вчинок - то цегла у будівлі власних днів. і вибір мій - чи буде то будинок, чи карткова хижа серед злив. минуле не змінить, та є надія на краще завтра - то моя ціль.

КОШМАР

ніхто і ніколи

уві сні побачив світ, де демони вирують ззаду. пензель в руки, світ горить, думки сплутані, не радо. малюю картини, ряд за рядом, страшні образи, химерних мрій. жахи стають живими зрадой, вихоплені з моїх фобій. дзенькіт тихий, наче стогін, лунає з коридорів страху. звідти тіні йдуть, як вовки, з моїх думок, що в тіні плачуть. я - творець і жертва, в’язень страхів, коваль мрій. в світанок втікаю, як міраж, від дзеркала, де жахів рій. сон - дзеркало мого життя, відображення страхів, мрій. невловимий, наче туман зрання, розчиняюсь, як промінь свій. прокидаюся з тінями сна, де демони кружляють в пітьмі. пробуджений, втекти не здола, від тіней, що живуть в мені.

Ніжність

Alice_Bonyar

ніжність проникає в тіло тіло стає ніжністю вона завжди жила в мені моя бабуся з моменту своєї смерті свого нового народження в світі непідвладному законам так добре відомим нам моє серце пустує без неї й наповнюється коли я занурююся в своє єство заглядаю в свою душу і бачу її очі такі само теплі і лагідні

Дні...

Яструб

Дні змінюються на вічність, А мрії здійснюються у снах І я готов любить тебе що разу, поки знову не зустріну в снах Немов вишні цвіт красива, переді мною станеш ти, І благать я буду знову, щоб увісні тебе не зміг я загубить.

ти і я

Eva Vallensi

я буду вірити у тебе і вірі цій нема кінця люблю тебе , ну що ще треба а треба нам лиш забуття і між світами між життям і смертю б'ється серденько моє і б'ється так , немов вмирає немов по склі босими ногами до тебе рину , як твоя душа що загубилась між світами коли шукала я тебе аби потримати за руку кохання мрій моїх й надій аби поглянути у очі і зазернути скрізь моря щоб зрозуміти твою душу моє кохання - я твоя .

Україна

Аліна Собакар

Стипан в тобі є сила захищаєш ти країну не пропустишш ворога ніколи ти сказав чемне слово І ніколи вони нас не подолають бо Україна сильна і не зламна ми їх з країни будемо виганяти бо Ми сила нас не подолати Тобі є наша сила ❤️ Слава Україні 💛💙

Постой

О Брама

Ты хочешь уйти? Постой! Мир, может быть, не такой уж пустой, Как тебе показался в эту минуту. Быть может, место в нём найдется тебе — Не спеши покоряться судьбе, Придержи непокорную руку. Не спеши делать шаг роковой, Посмотри, кто стоит за тобой — Кого ты собрался покинуть. Понятно, советы тебе не нужны У кромки пустой белезны...

De Bellum

Антон Шаталов

Війна нездоланна, Війна не минеться, Ці вогнища чорні і дим стопорошний Не зникнуть від слова прости чи прощай, Сторицею править в серцях міліонів Цей крові й металу гримкий ураган. Аж раптом світанок, що ночепадіння Завершує враз, непокора засяла І після поразок вернувся запал, І віра воскресла у мир й перемогу, І знову землею несеться заграва, І знову побіду хтось в когось украв, І серце тремтить від кожного кроку, Тож кроком за кроком й зненацька упав. Тишу порушують злісні удари гармат. Був нездоланний, тепера підкорений раб. Хіба ж ваша думка що кожна війна це убивства? Що кожною вершить кривава й зневажлива змова? Чи може змагання всілякі це лиш лицедійства? І театр стратегів знайшовся не з відчаю — з горя? Ба може кохання для мене це також війна? Думки стопогані ще гірші за всіх окупантів, Панують відважно, тож спокою в серці нема, Тож молодість й віра згорають у зліснім багатті. Гармати у тиші мені не розкровлюють рани, Якщо ж артилерію нам не рівнять до думок, Не був нездоланним, знайшовся той серця зчагарбник, І навіть не знає що скоїв бліцкригу ривок. І як тепер жити? Що саме потрібно робити? Як можна у відповідь діять любовну конкісту? Не хочу васалом поверженим гнити та нити Тож як тоді можна, навчитись цьому лицедійству?