Новинки

Сонет 50

Мене пітьма поволі жерла, поглинала. Хоч залишалась десь жаринка в глибині, Але й вона в кутку тихесенько згасала... Й холодними, порожніми зробились дні... Від безнадійності конав, від її жала. Дощі отрути смоляної проливні, Прошили до кісток, й скува, мов порцеляна... Я сам один, немов комаха в бурштині. Та діва з сну мій крижаний полон зламала, І я в її кохання розчинивсь вині... В безмежній порожнечі й тьмі ти світлом стала, Ти вибухнула сингулярністю в мені. Моє нове життя, іскринко, Богом дана, Я вічність всю тобі віддам, моя кохана...

Сонет 49

Микола Мотрюк

Кидало тінь на землю ясена гілля І дарувало прихисток від палу й спраги. В тіні частенько бавилось мале хлоп'я, Та недитячі вабили його розваги... Минула юність швидко, й ось дорослий я Гріхами спалений терзаюсь од зневаги. Я наче соте те загублене ягня... Я втратив дім й до нього не знайти дороги. Минуле зникло з пам'яті, немовби сон, З літами розчинилась віра в Ве́сну. Хай збудить мене Слово Спаса Пресвяте! Звучить воно хай в серці днесь, мов камертон, Щоб я налаштувавсь на частоту Небесну. Благаю слізно, Господи, знайди мене..!

Вона

Анастасія

І нехай вона голосна Й несерйозна, Та проте в неї чиста душа. Сміється вона, мов весна, Навіть там, де панує тиша й пітьма . Її слово -без фальші й прикрас, Її серце -відкрите до світу. І коли темнішає час, Вона світлом стає непомітно.

Альфа

ЕЛА Троянська

Там, де струмочки у горах шумлять І не змовкає де арфа. Там Чудо родиться раз в десять років Це називають Альфа... Право на дівчину борють давно - Той, хто сильніш - переможе. Довге те дійство й дивне воно Розум і серце тривожать. Сіра, як мишка, тиха, як ніч... Погляд - лякливої лані... Нащо лаштують таку буйну січ Красені-парубки зрання? І щоб судити суворий двобій Також покличуть "гендальфа". Дівчина - привід... Причина ж така - Треба дізнатись, хто Альфа...

потяг літа

bandagemaniac

дивись як квіти розквітають після того як повянуть давай забудем негаразди будем кращими ніж завжди скоріш застрибуй, я вже їду не програємо ми знову літу чую знову лехкий спів не потребує решти слів зігрівай обіймами хоч вічно під сонцем поцілуєш ніжно ти завжди щось нове для мене і завжди ми любимо, напевне посміхатись мене змусь знаю що досі я боюсь згасання блиску у очах ковдри цілі у сльозах змушуєш дойти до краю чи я проти? сам не знаю