Новинки

Сонет 42

Малює іній завитки художні На брижах білосніжного рядна... Простори неозорі і безмовні, Надії де згаса бліда іскра... Не виживе в краю цім жодний, Без теплого овечого руна, Й ми без огню сховатись не спроможні Од крижаного холоду гріха... Скарбів небесних засіки порожні, Й оливи добрих діл зовсíм катма... Не наш це дім: ми гості й подорожні. В житті доріг багато, Путь — одна... І не важливо, бідний, чи заможний, Одвіт держатиме пред Богом кожний...

Митець

Емілія Дзвінко

Мета митця себе розкрити Іти вперед- себе не загубити. Людина живе в недосконалості В бридкій для Бога шалості І моральне вже їй не цікаве Та хіба справжній митець стане робити лукаве? Почуття лиш для актора- не для митця, Справжній митець приховує свої почуття. Все пробачає, робить добру річ, Якщо треба- примчить на поміч і в ніч. Виборювати добро- така його доля, Пам* ятайте митця як героя!

Неповторність весни

Емілія Дзвінко

Чую шепіт я вітрів, Несуть вони мене понад горами Й в захопленні голос мій німів, Коли ішов дорогу довгу я роками. І чую спів птахів в степу І місяць молодий споглядаю, А весна радо приймає пісню мою, Яку в птахів переймаю. Розправив руки назустріч я весні І плив гірськими водоспадами, Під дощем купався на зорі І щастям наповнявся як градами. І вдихав чарівний цвіт весни, Що в глиб манив і чарував, Вивчав усі її дари І разом з ними як роса переливав. Незбагненна дощова погода, Утім капризна назавжди, Вона як райська насолода, Хай тільки гарний настрій їй прийди. Весну як Бога відчуваю, Її окутавшись красою її безмірно солодко вдихаю, Вона кругом- вона завжди зі мною!

На межі

Емілія Дзвінко

Життя сповнене випробувань іде І сповнене тяги проблем серце те. Страждає стомлене пошуками серце І гірко глянути через гріховність у люстерце. Ах, молоді роки, дурниць зроблено багато Й прощає милосердний наш Небесний Тато, Але іноді заблукавши- людина душеньку погубить І втратить той зв'язок що з Отцем, Який його так любить. О, як же хочеться вернутись і виправити помилки І Богові молитись, кажучи «Прости»! Як жаль що час вже не повернеш, Адже повернувши час- на шлях істини звернеш! Та час не відмотати, Тому нам треба тут і зараз себе виправляти! А гірко плачучи від докорів сумління, Повільно приходить до свідомості прозріння. А прозріння- то істина, яка вільними зробить І тоді- то людина гідне похвали Бога зробить. А наш люблячий Отець усе пробачить І силу волі Він в людині тій побачить, Коли щиро покається вона І відпустить тоді серце тяга!

Муки душі

Емілія Дзвінко

Найгірше для людини, Коли душа її рветься на частини, Бо не бідність і не холод І навіть не голод, Людину зморюють- ведуть в погибель Це неначе потрапити під ливень, А ніде прихиститись- утекти, Бо що поробиш коли їй долею призначено прийти. Так же як і ливень- від мук духовних не втечеш І що поробиш- така доля, від неї не втечеш, Ніхто не питатиме -хочеш чи не хочеш, Ніхто не зверне уваги- можеш чи не можеш, А прийде час- приймеш випробування як покору Яка радість і щастя розгонить наче вітер хмару. Може випробування людині для того, щоб вона розумнішала, Тільки от чому її духовна природа не гарнішала? І як знайти рівновагу серед страждань і мук, Що серце пронизають- наче лук? Коли знайдете відповідь- скажіть мені, А то у мене тільки запитання одні І вони без відповіді душеньку не гріють, А лиш серце розриваючись- тліють!

Не сумуй

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Зверни хоч трошечки уваги Мені прошу так необхідна І я без неї все нудьгую , Як ніби без глотка повітря Я так буває досить груба І мила все це одночасно , Але в одному лиш недуга , Що мені ти став так необхідним Не знаю може не нормально І я стаю все приставуча Зі мною вперше й не останнє , Що хочу просто бути другом . Ти не сумуй ,будь сильним завжди , Бо я буду як твоя сила Писати вірші як рахунки На твої сумні, тихі тижні

Просте зізнання

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Можливо це лиш моя рожева картинка , Але мені хочеться тобі просто писати Можливо для тебе це нічо особливого , Але для мене це радість прокинутись вранці Мені хочеться бути причиною посмішки І можливо тебе погано ще знаю, Але я так пожалкую якщо не зізнаюсь Бо зараз я дуже почала знов відчувати . Зі мною таке вперше насправді, Та чому не можна просто про почуття написати Можливо не так швидко для тебе , Тому просто хочу тебе з кожним днем пізнавати . Життя насправді може бути коротким І не бачу більше сенсу брехати Я не очікую твоє одобрення Просто прийми мою звичайну симпатію .

Моя улюблена пора року

Емілія Дзвінко

Уже настала осінь, дощі ідуть Літо вже пройшло, холода прийдуть. Романтика осіння в дім прийшла І променем осіннім засяяла і зацвіла. Моя улюблена пора року прийшла І у всі куточки серця зайшла! І золоті шати осінь розпустила В свої широкі обійми мене впустила. А під ногами шурхіт листя манить І краплями дощу по вікнах ніби мелодія бринить. Й плоди на полі вже збирають, Завдяки осені що поїсти взимку мають. І повітря прохолодне до любові взиває І всі серця гарним настроєм наповняє. Багата золотава осінь в наших серцях назавжди, Ми тебе ждемо осінь, тільки прийди!

Моя любов

Емілія Дзвінко

Прекрасні барви різнокольорові в душі моїй переливають І дивні солов’їні співи в серденьку моїм не угасають. Відлуння в серці чую я- то любов до мене озивається, З усієї сили в життя моє вривається. Любов моя прекрасна й неповторна Взиває, кличе й манить пізнати її. Любов моя в серці квітне і все заповняє, Мене вона в світі цім тримає. Гаями безкраїми розлягається І ні миті у своєму виборі не сумнівається. У світ дивний поринаю і бачу світло надії, Любов моя здається здійснить усі мої мрії. Ніхто її вже не зупинить, якщо вже корені пустила, Хитра одначе- мене вона в свої сіті зловила! Не соромно любити- соромно любові не пізнати, В чому ж сенс тоді, якщо головного в світі не знати? А я маю сенс і радію- що не доводиться у пошуках блукати, Від життя цього треба любові вдосталь брати, Щоб радість і затишок у душі мати.

Моя душа у клітці

Емілія Дзвінко

Моя душа мов у клітці І ловить диявол мене у сітці, Вириваюсь і борюсь як можу Лиш в християн я бачу долю схожу. Страждає серце, сильно б*ється І остання воля на вітрові в*ється. Дощ іде ,змиваючи усі надії І спопеляє вогонь людських підступностей мрії. Ніхто нікого в світі не розуміє, Лиш злочинами втягуючись мліє. Усі усіх зраджують не уступаючи ні в чому І правда щира полягає в тому, Що люди безбожні живуть у світі цьому І віддають себе на службу злому. Ах, як хочеться кричати від болю І як тут віднайти духовну волю? Коли усі усіх втоптують в грязь І зодягаються у лицемірну масть. Ніхто мене не чує, Кожен щось своє будує, Але коли ти не такий як всі- ніхто не вчує А лиш долю твою зруйнує. Ісус теж був не такий як усі Тому Його не слухалися люди, Занадто розумними вважали себе- ходили в пітьмі І спотикалися через гріхи усюди.

Моя скорбота

Морок Неферат

Як можна так безглуздо помирати, Мене саму в скорботі залишати, Де ти-тебе нема, Я в самотності роки жила!

Мотя

Емілія Дзвінко

Іде зима- двері в хатоньку скріплять І треба дрова для підігріву пилять. А ось і кіт наш хвалько назустріч іде І ще за ним плентається індик- опудало те Та цим індиком лиш весело лякати, Не те що нечисть ним відганяти. Кіт поважний пан- ходить курок сусіда ганяє, А зранку замість півня будить усіх-не будить а лає. Іноді так правдиво вдає з себе мертвого, щоб всі його жаліли І свіжим м’ясцем впридачку накормили. Цей кіт знає коли дурака зваляти, Коли іноді захочеться не та де треба насцяти Та іноді мудрого вдає, дивлячись в очі Такого кота ще треба пошукати, такого ще не знали як Моті. Бувало якось сусідське дівчисько захистив, Як собака ричав на індика який на неї напав, Ту милу дівчинку за спиною гордо прихистив А індик собі думає:» Ну все ,я пропав». Жаль бурчить на всіх- неначе старий Хоча він далеко ще не такий. У нього сила й осанка кота молодого, Де ще є такий як Моті- не знайдеться такого. В хазяйстві добрий помічник Не від якої роботи ще не втік. Допомогу надасть, якщо зможе В селі нема того в кого він не переможе Незамінним є практично у всіх речах, Один недолік –те що сцить по столах, А так Мотя милий котяра, Для хазяйки своєї кращий ніж ціла отара.

Метелик

Емілія Дзвінко

У вир пригод метелик поринає І не вгаває від емоцій що його переповняє, Легкий в усьому але не легковажний В боях такий він відважний! Такий тендітний- його легко обманути, Але прекрасний внутрішній світ- його не забути! Уміє він дружити і любити, легко всім довіряє, Нерідко за це удар він приймає. З радістю усім допомагає, З упевненістю курс свій тримає І не боїться опалити крила, Бо ніхто не зруйнує його маленького дива, Що серце теплом зігріває й живе І буде вічно жити- не промайне! А чудо те зоветься вірою, Яку не зміряти ніякою мірою А лиш до серця прикладаючи- оживає І метелика на цьому світі тримає.

15. раз листопад

bandagemaniac

☆☆☆ наступний рік вже промайнув, погляд на світ мій мозок перезув. радість як листя опадає, холод навколо не зникає. ★ чи дочекаюся я теплих днів? схід сонця в оману мене вів. п'ятнадцять раз вже листя впало, та дихання моє пропало. чи це правда, чи брехня, що мене давно не ма? ★ дофамін вкотре голодає, низьким рівнем кров він проливає. наступного ранку прокидатись, наче зі щастям розлучатись. ☆☆☆ 16.11.2024

Середина ноября

Полина

Середина ноября-как тонкая нить Между осенью и зимой переход. Тяжело это слово произносить, Но нас ждёт впереди новый год. И уже не уйдешь от зимы, Скоро снегом покроет поля. Середина ноября-я и ты И в тиши замирают слова. Скоро в мире не будет весны Но мы не отступим и сломим страх. Сквозь метель и замёрзшие дни Я найду теплоту лишь в твоих глазах.

Наслідки

Аліса Боняр

Мої дощі, мої сніги і грози, Все під плащем своїм ношу, Всі передбачені прогнози. Нізащо не покажу почуття, І дочекаюсь Болем каяття. Умиротворений і сплячий, він чекає, Вичікує останню слушну мить, І сльози синім рукавом він витирає, Й диявол в ньому вже не спить...

Смерть

Аліса Боняр

Скінченність нашого життя... Весь сенс у смерті є! Без смерті не було б життя! І без життя не було б смерті! І не полишить кожного із нас, Цей "час", якого не існує. Займайся справою! Займайся добротою! Кохайся і кохай! Працюй до болю! І тільки смерть, Розставить все по місцях, Закреслить "світ" наш, І розпустить крила, В блаженну вічність...

И в тишине...

Аліса Боняр

И в тишине услышь свой голос, И зов расколотой души, И ветер-призрак снова, снова, Уходит вглубь сей пустоты, И мир окажет помощь извне, И психика утолит боль, И я приду на помощь миру, Что так страдает вновь и вновь... 03.10.2019

Єдиний шанс

Аліса Боняр

У світі є єдиний шанс на пізнання себе, На пізнання людини. Цей шанс дається не на час, Не на хвилину. Він упродовж життя іде! На вічні спогади свого буття... Авжеж, людина бореться щодня! І кожен день летить на перегін із часом, Цей час про незабутні ті роки, Минулого буття і покарання, Тих чарів ілюзорних, І прохання, Про забуття минулих літ... 29.10.2018

Уход

Аліса Боняр

Мы полетели и кричали в небосвод. Земля и берег были нам не чужды, Мы пролетали миллиарды сотен год… И ничего здесь, в мире, было нам не нужно. Мы неуклонно скапливались на берегу скалистых гор, Покрытых влагой от волны ревущей. И знали мы, что уходя оставим лишь одну холодную могильную плиту, а сами устремимся ввысь сквозь ураган, свирепо жрущий жизнь спокойного и мирного селенья, который был не страшен нам, Теперь и навсегда. И уходя, оставим только лишь осколки битого стекла, Раздавленного в кашицу, И вперемешку с кровью. Мы позабыли мир, В котором не было вина, И люди жили, Не зная ни похмелья, Ни чувства жадного пристрастия. И не было стыда, И провинившейся кровавых рук, И черных душ, навеки оскверненных… 02.08.2019

Я сприймаю світ...

Аліса Боняр

Я сприймаю світ як поле бою, Я сприймаю світ як море болю... Я не бачу світла там, де я, Там, де пахне пристрастю земля моя... Там, де люди мріють про кохання, Бачу я лиш попіл від згоряння... 22.10.2021