Новинки

Рухи

І кожен день, в якому поруч ти, Я помічаю сотні твоїх рухів. Коли в розмові, доторком руки, В мені ти знову почуття розбудиш. Коли торкнешся кучерів своїх, Поправиш їх рукою й посміхнешся. Я кожен подих помічаю твій, Звичайні речі – все в тобі мистецтво. І наче ми знайомі вже роки Тебе я знаю навіть краще себе. Раптовим, тихим доторком руки, Ти нагадаєш – ти моя потреба.

Колись під пісню грому й блискавиць...

Сандрін Iрріель (Олександра Мрійна)

Колись під пісню грому й блискавиць Ти зазирнеш із болем в мої очі, Бо серед сотень тих веселих лиць Ніхто в грозу лишатися не схоче... Колись під пісню грому й блискавиць Ти з відчаєм молитимешся Богу, Ти на коліна падатимеш, ниць, В одну зійдуться раптом всі дороги... Колись під пісню грому й блискавиць Почуєш раптом серця свого стукіт... Згадаєш ніжність ти моїх зіниць, І як я прагла впасти в твої руки... Колись під пісню грому й блискавиць Дзвінком раптовим вирветься надія, Мов світло серед мороку темниць, Бо я одна тебе тоді зігрію... Колись під пісню грому й блискавиць Тепла мого шукатимеш причали, Довіриш морок власних таємниць, І так боятись будеш ти прощання... Колись під пісню грому й блискавиць В моїй душі луною біль твій буде, Бо серед сотень тих звичайних лиць Твоє єдине буде битись в грудях... Колись під пісню грому й блискавиць Я поцілунками зігрію твою душу... Твій біль зітру на порох до дрібниць, Й ніхто тоді наш Всесвіт не порушить.

Теорія незримих ниток

Вікторія Тодавчич

Теорія незримих ниток Колись потрапила мені, І спокій принесла душі, І віру в те, що в кожній миті Зв’язок між душами двома, Що десь блукають в цьому світі, Працюють і дарують квіти, Проводять з кимось вечора. В один момент зведуть нитки, І цей зв’язок, що був між ними, В очах коханої людини Побачать знак — вони знайшли. Отож, теорія правдива: Серця з'єднаються тоді, І спокій віднайдуть душі, Коли переплетуться нитки.

Зимова весна

YUTARIK CHANNEL

Весна мала б вже розквітати, Та сніг не хоче відступати. Він білим сріблом землю вкрив, Покрив під снігом болотний негатив. Бруньки ще сплять в обіймах криги, Нема такого ні в одній книгі. А сонце ніжно, крадькома Шле промені але скрізь сніг й зима. Та холод владу не віддає, І січень в серці березня є. Зима весну не відпускає, Ще трохи снігу дати має.

Три роки зими

Анна Топтун

Колись давно, у шкільні роки Я читала про страшні роки війни. Чесно скажу, тоді здавалось мені, Що не повернуться ті буремні дні. Скільки слів тоді згоріло у вогні? Тисячі сердець зупинились у пітьмі. Тисячі щороку квіти несли до могил. Вітер зніс всі надії мов пил на землі. Сьогодні в нас річниця нової війни. Три роки хуртовини замітають сліди Тих, кого побачити зможем лиш уві сні. Згадуєм їх у своїх думках і вдень, і вночі Три роки війни. Три роки страшної зими. Тисячі постраждали від нової чуми. Вони символом стали всієї цієї війни. Існуємо тепер лиш у вихорі боротьби.

Пламя

Letta

Ты приближаешься — медленно, дерзко, Взгляд твой — капкан, не дающий вздохнуть. Шёпотом губ разрушаешь надежду, Что смогу этот вечер забыть и уснуть. Пальцы касаются — ток по запястью, Трепет дрожащий в крови разлился. В мире, где страсть облекается в счастье, Я утонула в тебе без конца. Губы твои — жарче тысячи вьюг, Слаще вина, запретнее рая. Сердце мне шепчет: "Не вздумай, не друг!" Но тело пылает, тебя принимая. Мы — два крыла в раскалённом пожаре, Где искры мечутся между теней. Если паденье — я в нём умираю, Но лишь для того, чтоб воскреснуть сильней. Поцелуй твой — грех, но я в нём тону, Забыв обо всём, растворившись в огне. Ты — моя пропасть, я в неё шагну… Но только, любимый, держи ты меня.

Що воно таке оте кохання?

Анна Топтун

Що воно таке оте кохання? Чи то бій, чи то змагання? Чи то дивна суміш почуттів Які часом збираються в політ? Поясніть, яке воно оте кохання? Коли прискорюється серцебиття І десь у животі метелики летять Та сенсом сповнюють чиєсь життя Як раптом воно з'являється у нас? Змінює воно людей, життя і час. Від нього до небес душа злітає враз Та стає причиною багатьох образ. Про нього на колінах молять небеса Кохання створює неймовірні чудеса Від нього зароджується нове життя І біль від всіх тих втрат іде у забуття

Шляхи

Анна Топтун

Ти йшов крізь хащі своїх мрій В темряві тій тоді ти загубився У нескінченному хаосі своїх надій Перед полем істини ти зупинився Тепер не знаєш шлях яким іти Але знов і знову страшні вітри Крок за кроком зносять всі мости Здається тобі виходу вже не знайти В хвилину відчаю і болю озирнись Спокій свій віднайди у цій пітьмі У тих, хто поруч з тобою готовий йти Відвагу й мужність від них візьми Сумніви всі віджени. В себе ти повір Знайдеш ти в цих золотих полях Новий захований раніше шлях Він затягнете тебе у вир нових подій

ЙОНА

П'еро

Глава 1 Зійшло колись до Йони слово Боже: “В Ніневію на проповідь іди, Ведуть, бо люди там себе не гоже, Мою ти грізну волю об’яви”. Та Йона голос, як почув - злякався. Взяв і до Яфи швидко ізійшов, Та й на човна торгового убрався Тікати до Таршішу стрімголов. Однак у Бога були інші плани: На морі бурю він страшну наслав. Своїм богам молилися погани, І як хто вмів, у розпачі взивав. А Йона спав, закутаний в обмани, Бо думав що він Бога переграв. Та увірвався капітан в каюту: “Як можеш спати?! Байдуже тобі?! Молись до Бога, щоб утишив смуту! Не хочем умирати у воді!” Піднявся Йона, корабель трусило, І жереб кинули, щоб визначити хто Розгнівав небо і зламав вітрило… На Йону впало ворожіння то. Коли ж пізнали, що тікав від Бога, Заговорили: “Що ж тепер робить?” Та мовив він: “У вас одна дорога - Мене потрібно в морі утопить”. У воду кинули і втишилась тривога, Жертви й присяги стали возносить. Глава 2 Послав Бог рибу, вона Йону з’їла, І він три ночі в чреві пробував. У розпачі і болю душі й тіла До Бога так, ридаючи, взивав: “О Господи, я ввергнутий в безодню! З шеолу кличу, з глибини води! Утратив нині ласку я Господню, Благаю, Боже, вирятуй з біди! Надіюсь храм побачити Господній, Хоч і під гору в яму я зійшов. В могилі пробуваючи холодній До тебе, Господи взиваю знов і знов! Марні божки у вірі всенародній І лиш Господь спасає від оков! І очеретом голову овито, Й безоднею оточено мене, Та благодать Твою повсюд розлито - Від неї щастя чую неземне. Що обіцяв - те виконаю гідно. У чому клявся - те не розв’яжу. Служити буду терпеливо й плідно - Тобі Одному Богові служу!” Змилосердився Бог над тим молінням, Почув із неба щире каяття. І наказав своїм святим велінням Урятувати втрачене життя. І риба, із божественним сумлінням, Звільнила Йону з свого укриття. Глава 3 І знову було чути слово Боже: “В Ніневію на проповідь іди! Ведуть, бо люди там себе не гоже! Мою ти грізну волю об’яви!” Ніневія, то місто превелике, Що за три дні є тяжко обійти. Та кликав Йона голосіння дике: “За сорок день не вникнути біди!” Народ дивився і не йнявся віри, Та Йона говорив і говорив. Й прислухались, повідкладавши ліри, І кожен з них чимдуж заголосив. І необроблені вдягнувши шкіри Великий і малий в Бога просив. Почув же цар новину і пророцтво, І мудро в своїм серці розсудив. На попіл сів, на каяття свідоцтво, І так новий закон розпорядив: “Нехай людина жодна і худоба Не їсть, не п’є нічого у ці дні. Відкинута хай буде злість, жадоба - Добрі діла залишаться одні. Можливо Бог оберне свої очі, Забуде гріх - помилує народ. Щоби оті страшні слова пророчі Минули град без горя і негод”. І Бог почув моління в дні і ночі, І рішення змінив без перешкод. Глава 4 А Йона, Божу благодать узрівши, Із міста в гніві вибіг на горби, Шалаш зробив і в злості розсердівши До неба зносив отакі мольби: “По що тікав я? Чи не знав, як буде? Що надто милостивий Бог мій є? Гріха простив, сказав: Живіте, люде! Вже краще серце забери моє!” Та Бог сказав: “Зажди но, не журися. Чи ж слушно в думи падаєш криві?” Та Йона сів і з Богом не змирився - Знов його вуха були не живі. І Бог на Йону з сумом подивився - Рицини куш Він вигнав із ріллі. За ніч він виріс і за ніч загинув. Один лиш день він тінь подарував, А потім черв коріння все поглинув… Під сонцем Йона від жари конав. І в розпачі своєму крикнув знову: “Вже краще вмерти аніж жити так!” І Бог в чергове вже почув цю мову: “О Йоно, хай це буде тобі знак! Ти змилувався над кущем рицини, Що не садив і зовсім не плекав. Його ти пожалів, немов дитини, А я б над містом милості не мав, Де тисячі людини і скотини?”

Застигла

Лео Лея

Застигла десь поміж "тоді" й "тепер", Замкнула в скриню совість, розум, душу. Слова перетворились на химер, Їх діставати з потойбіччя мушу. Немає вже ні цілі, ні мети, Стремлінь і прагнень - місце спопеліло. Чи бути тут, а чи кудись іти - Пустельний вітер володіє тілом. Та десь на дні ледь жевріє іскра, Слабка жарина тліє, дня чекає, Коли настане мить та непроста, Й вогонь життєвий знову запалає...

Втома

П'еро

Та скільки ж можна! Я втомився жити! У темряві кромішній між печалі Дивлюся тихо з вишньої орбіти, На те, як розбиваються скрижалі. Живу для когось, а собі оскома. Лишня людина в чорноті пустій. І втома. Втома. Лиш постійна втома. І для своїх бажань лиш крик: постій! Що хочу я - нікого не хвилює. Лише піклуйся все і всюди лізь. Життя йде повз і відчаєм вирує, І бачу лиш осудні морди скрізь. Болить душа і біль цей загасити Не знаю як. Кричати в пустоту? Клеймом розжареним лиш руку припалити: Фізичним болем вбити самоту. Може нарешті вже для себе жити? Робити те, що перше хочу Я? Та дивлюсь лиш з високої орбіти, Як засихає стоптана рілля.

Настя ти помившись

Аліна Собакар

Настя дуже гарна мила у скажіть вона красива очі посмішка краса її послали небеса і вірна сильна завжди як покохає вже назавжди 😉 Втрачати її не варто здожене тебе швидко карма 😜 Дасть прочуханки як треба коли Насті дуже треба А так добра вона що притягує проста посміхнись міні Не згоди зможеш пройти Вір ти тільки і тоді стануть яскравіші дні😉😘

Річниця

Mr. Krest

Свічка горить, Безлад навколи. А наші військові Ховаються в крові. Сьогодні річниця, Три роки болі. Чарка стоїть. З хлібом на ній. За полеглих військових, Дітей та батьків. Дев'ята година - Хвилина за біль. Дитина без брата, Батька й рідні. Померла дитина - Обстріл русні. На могилу принесуть іграшки, Плакатимуть дідусі. Інша країна, Ракети і страх. Швидка допомога. Біль у серцях. Померли за волю: Шевченко, Франко, Бандера, Військові. В квартирах розбите скло. Забрали країну: Маріуполь, Донецьк. Забрали будинок: Крим і Троїцьк. Свічка стоїть, Навколо пітьма. Ніхто не загасить. В дома більше, нікого нема...

БОДУН

ніхто і ніколи

радіо хрипить о шостій ранку державний гімн крізь засмальцьовані фіранки пробивається брудне світло моя кухня - як операційна де я щоранку оперую власну совість склянкою дешевої сивухи і поки нація підіймається з колін до великої мети я вклоняюсь білому другу як єдиному чесному богу в цій країні під гімн блюю жовчю вчорашнього лайна а по телевізору якесь мудло з пикою святою пиздить про майбутнє моя батьківщина теж прокидається у блювоті але принаймні вона не прикидається святою і ми всі знаємо що національна гордість це просто добре похмілля після багатовікового запою

Ти мої крила

Аліна Собакар

Киця моя маленька яка ти мене гарненька мов зірочка зійшла з небес як ти є у мене ти найкраща подруга яка у мене є Дякую бог Послав тебе моя маленька Твої очі маленький світ якому усе і всюди видно дякую моя рідненька за тебе ти є світиш по серед неба 💕 Ти мої крила і думки а мрія у мене простенька раз у тиждень побачити тебе рідненька ❤️💋

Казка родинного тепла

Анна

Таку її долю ще мати плела, Щаслива сім'я — це мрія жива. В руках її нитки, що в'яжуть серця, В кожному стібку — любов і кохання. В кожному рядку — мрії й сподівання. У вечірній тиші, коли зірки горять, Збираються разом, щоб щастя вітать. Сміх дітей лунає, як музика в серці, А біля каміна — тепло і затишок в мерці. Разом ми пишемо цю казку життя, Де кожен момент — це нова доброта.

Що чекає на небесах, мила?

Олексій Коваль

"Що чекає нас на небесах, мила? Вічний спокій чи поруч бля тебе бути? Може це темная ніч, Вкриє нас і сховає як надалі, Так, що й Отець не побачить. Що чекає на небесах, голубко? Ти говориш про нескінченне щастя, Мої ніжні поцілунки, Від яких твоє серце розривається на шмаття. У небесах мені вхід заборонений, Бо також життя мученика, Який несе тавро печалі та скорботи. Відчувати всі кола пекла, Ніхто мене тут не потішить, Наче маленьке,хворе дитя. Бо прокаженик людства і світу Богів. Чому ти плачеш, золотце? Ти маєш цьому тільки радіти, Чому ти гніваєшся на мене, могутня амазонко? Своїм гарячим серцем тримаєш мене, Немов я й справді тобі щось вартий. Чому ти хочеш піти моїм шляхом? Який оповитий туманом всіх найпекельніших мук, Чому ти тримаєш мене за руки? Коли ось ось маю зникнути з твого життя. Хотів покинути світ, Без вчинення болю, Але коли ти хочеш піти, У путь темну,зустрівши мої світи, І дозволю твоїй ніжній постаті, Проводжати мене далі, Бо відчуваю що кохаю тебе."

Молитва (наслідуючи Шевченка)

П'еро

Чомусь так радісно молилось, Чомусь так весело було. На вітрі листя колосилось І спало в тишині село. Холод щипав все босі ноги, Тремтіли руки зі шнуром, Вода гриміла крізь пороги А вітер скубав батогом. Так добре в самоті молилось, Так добре й радісно було. Між гір бубніння розносилось, І спало в тишині село.

Ірраціоналізм

Аліса Боняр

Страх стосунків, Й твоєї присутності німа небезпека, Чоловік в моєму житті — Втеча від ясного неба, Моє тіло — моя оборона, Від гніву твого лихого, Моя яблуня цвіте затишно й ніжно, Береже свої плоди невтішні... 14.02.2025

Інтуїція

Аліса Боняр

Моя інтуїція кличе мене, Закликаючи мене бути собою... Моя інтуїтивна сила прагне питань, І даючи на них відповіді, Вона по-новому, Відкривається для мене, В своїй всеохопний незбагненності...