Історичні

The Forgotten Queen

She got the crown, She wore it on her head with pride. But she didn't know, That it will be a headache for her. She misused her powers. She misused her position. She didn't care about her subjects. What she only looked after, was her territory. What she was wanted was, False praise, Money. She was very powerful. She loved warfare, blood and death. She was evil. She strengthened her army more and more, And conquered other lands. No one ever dared to fight against her. This could not go on. This just couldn't. She needed to be defeated. Day and night her subjects cried out in pain and agony: We want peace, We want to bring justice to our land. And really, One day, she got defeated. Her crown, which she took pride in was seized away from her. She couldn't do anything. Today, she is a loser. She is drowned. SHE IS A FORGOTTEN QUEEN TODAY. ( Drawing by me too.😊 ) ******

1223

Я не Патрон | Фенікс

Юлія Богута

Я не Патрон, але я теж чогось та й вартий. Люблю господаря, який мене пригрів. Можливо, в мене мало того гарту, Але я теж багато що робив. Коли зима була, я грів його в підвалі, Облизував долоні, коли він задубів. Так, я не знав, що буде з нами далі, Але як я його, ніхто так не любив. Коли весна була, я бігав по калюжам, Вигулював його, аби не сумував. Я гриз його кросівки і слухав лайку мужньо. Робив усе на світі, щоб він про себе дбав. Коли настало літо, я вів його до парку, Показував природу, без вибухів, новин. Ловив від нього м'ячик, хапав зубами палку, Дивився як у небі, літає мирний клин. І ось настала осінь. Він дивиться новини, І бачить на екрані такого ж пса як я. Я не Патрон, це правда. Та я його родина. Я той, хто з ним залишиться, бо я його сім'я. Автор фото — Максим Краснопiр

540

Я не хочу жити в підручнику (Audio)

Юлія Богута

...я не хочу жити в підручнику. Я не хочу залишитись там, Ні словами, ні числами й почерком. Я не хочу віддати рядкам, Своє сердце розп'яте загарбником. Як віддали усі, хто зник. Я не хочу ввійти у історію, як останній промерзлий крик, Із горлянки убитого в спину. А бо ж того, хто втратив життя, У підвалі будинку, в полоні... Хто шукав поміж стін укриття, Але так не знайшов його в сутінках. Я не хочу бути числом, Яке потім дадуть у статистиці, щоб казати чужим язиком, Як їм важко за нас та боляче. Щоб вони нам співали пісні, Про блакитний та жовтий колір, про кайдани, що були тісні. Про річки, які стали червоні. Про ворожі ракети в вікні, Які знову і знову вдаряли, щоб спалити до тла кожен дім. Я не хочу жити в підручнику. Я не хочу, щоб в ньому жили, Мої близькі, знайомі та пращури. Хіба в світі замало біди? Хіба в світі замало хворих? Хіба в світі замало страждань? Так навіщо писати історію, коли й так забагато цих знань. Забагато війни та крові. Забагато безногих дітей. Забагато невиліковних. Забагато пустих смертей. Забагато поранених зброєю. Забагато останніх сліз. Забагато сиріт в будинках. Забагато в землі чорних гільз. Забагато пожеж і повіні. Забагато працюючих бомб. Забагато сердець зупиняє, загустівший, солоний тромб. Забагато, багато для мене. Та шкода, що багато не всім. Комусь мало проблем, мало втоми. І замало вночі жахів. Хтось ще мріє ввійти у розділ, про війну двадцять других років, Як могутній правитель чи воїн. Як месія, що зброю святив. Я не знаю, навіщо всесвіт їх у світ взагалі привів. Бо для мене усе це без сенсу. Бо немає таких рядків, Що могли б пояснити для мене, чому хтось обезцінив життя. Якщо хтось потрапить в історію, то нехай це буду не я. Із збірки "Неонова": https://www.surgebook.com/chornylna/book/neonova Озвучка: https://www.instagram.com/tv/Cd9Dokngbic/?igshid=YmMyMTA2M2Y=

617

11.11

Юлія Богута

Одинадцятий місяць, одинадцятий день — надто пізно для сонця і рано для свята, Але люди чомусь ще співають пісень, Хоча лиця бліді, як пергамент зім'яті. Я дивлюсь у їх очі та бачу життя, моє місто від радості знов оживає, Хоча й знає, що досі кипить війна, та немає цьому ні початку, ні краю. Але в серці так тепло, так мирно, й хто зна? Відчуття, що бої в мить скінчилися, правда. Мені хочеться свята, обійм, кавуна, і здається, що з містом вернули карту. Я стою десь у центрі Європи, дивлюсь, як звільнили Херсон, що на Сході країни. Мені дійсно здається, що це просто сон, і він досі палає, як вся Україна. Але ні, це не сон, і він знову на волі. Тисячі кавунів та ще більше подяк. Було б добре, усім нам жити на волі, й повернути кордони до зимніх свят.

536

Bastille

Томас Глинвайн

The poem is dedicated to July 14, 1789, on the day of the Bastille in the days of the French Revolution (1789-1799) ---------------------- Frenchman, a peasant, He served the nobility And greedy pastors in the churches Robbed the laity. It plowed the earth in the field, The quitrent paid the poor man. and he dreamed of living in the wild, Where the willow tree grows so quietly. But there were few villains of the quitrent, They wanted war. In Nantes at the time of the Meeting, They made a contract. They insulted the people, betrayed the king, The native Motherland groans. But why do they need land, fields, cities? Let the peasants take it all! delegates gathered France has a duty, hired soldiers. Banker Jacques Necker *, Calm the rabble rabble! But Marat ** and others, Chevalier, lawyers, People showed such passions What the soldiers gathered on Mars ***. The people rebelled, on their chests cockades Blue, white and red glisten. The battle began with Mont Mart, troops pulled into the Bastille. Mon Ami! What happened? In France, the mob! It just so happened A terrible day has come! The Bastille is a prison for peasants Artisans, poor soldiers. That fortress fell, the guard is crushed! Delivered to the nobles now Shah and Mat! Versailles captured a week later defeated army of darkness Killed the king, revolution, shock! This is where we finish the story! -------------------- Jacques Necker * - Minister of Finance before the revolution. Jean-Paul Marat ** - a philosopher, one of the instigators of the revolution. Mars *** - Field of Mars where military parades took place. Now there is the Eiffel Tower .

738

Amdar

Томас Глинвайн

Francais Translation -------------- Je ne suis pas fort Je ne pense pas que je me torture. Voulez-vous vous féliciter abondamment? Ne pense pas, je ne suis pas à ta place en ce moment. Vos reproches sont supérieurs à la force Ce qui donne mon âme. Vos habitudes étaient agréables. Il n'y a pas de place pour toi. Amdar, reine de la discorde éternelle, ta grande beauté sans fond comme les sons colorés et résonnants du tonnerre Comme une guêpe rapide. Va-t'en, Amdar, je n'ai plus besoin de toi, Pars, Amdar, laisse-moi en vie. Laisse-moi vivre tranquillement dans la nature Je veux choisir en fonction du sort d'un autre. ------------------- amdar - la déesse de la guerre et de la mort, qui était vénérée dans l'ancienne Thrace. --------------- Espanol No soy fuerte No creo que me esté torturando. ¿Quieres elogiarte profusamente? No pienses, no estoy en tus manos ahora. Tus reproches son más fuertes que la fuerza Lo que da mi alma. Tus hábitos eran buenos. No hay lugar para ti. Amdar, reina de la discordia eterna, tu gran belleza sin fondo como los coloridos y resonantes sonidos del trueno Como una avispa rápida. Vete, Amdar, ya no te necesito, Vete, Amdar, déjame con vida. Déjame vivir tranquilamente en la naturaleza Quiero elegir según el destino de otro. ------------------- amdar - la diosa de la guerra y la muerte, que fue adorada en la antigua Tracia.

617

Уривок з "Пісні про Рун"

Ніколас Велес

Здохни - Нехай боги посміються! За зимою буде весна, Та для тебе не буде тепла: Залишки твого життя - Це матері сльоза. За зимою буде знову зима, Життя і смерть, Святовитова гра. Рун кров в тобі текла, Тому ти пішов з рідного гнізда. І від сокири в полі впала голова - Одноокого бога дитя забрало твоє життя. Автор невідомий (Нрітайм)

1140

Спалені долі

Василь Баша

На небі видніються зорі В вогнях ореолів надій, То долі збираються долі Небесного воїнства дій. Пролиті в воєнному горні Потоками спалених мрій, То долі збираються в чорній, Холодній, північній пітьмі. Забиті в агонії смертній Катами голодних ідей, То долі збираються стерті Із книги живих людей

525

найкращий

Last_samurai

я сьогодні не вмру, бо ніколи: бороню, щоб ніколи знов жодні покидьки нас не смикали побрехеньками їх умов. я сьогодні не вмру. у відсічі марних спроб підірвати дух, покладу щонайменше тисячу зазомбованих тіл-папуг. я сьогодні не вмру. торочите, що здамося? читай сюди: той, хто завше маскує злочини допомогою, нахуй йди! (с) всі права захищені, особливо право на рідну землю

558

За однією з кавових легенд

Coffee Content

Олександр Гущин Кава За однією з легенд каву кози знайшли, Поглинаючи жадібно її листя, плоди. Коли якось з пасовищ вони втомлені йшли, Зарядилися енергією, як від води. Якби цап-відбувайло чи козел відпущення, А якщо пастухами були павіани. Легенда не казка, лише частка припущення, У шумерських жерців теж кавові плани. Кавова долина в гірській ущелині скелі, Диких чагарників раніше не зустрічали. Слони та верблюди разом у пустелі, Щоб стільки бадьорості та сил надавали. Пастух та кози авжеж промовчали, Як та хто саме з цим в історії впорався. Чому раніше взагалі сліпо не помічали, Незвичайний ефект кави дуже сподобався. Щоб люди каву найшвидше впізнали. У спосіб та під час її відкриття, Небесні сили допомагали, Полюбите каву, як її люблю я! 07 лютого 2021 року © Олександр Гущин Кава, 2021 Всі авторські права захищені.

1387

Хто ми?

Яна Войвич

Хто ми, справжні українці, В чому славна наша сила? Спитай у себе на одинці, Чия кров у наших жилах. Чи ти вірний син у батька, Чи герой за Батьківщину, Чи за гордість мав у війську, Захищати Україну? Чи ти та у мами донька, Що молилась і прохала, До ікони у долоньках, Щоби нас охороняла? Не той з нас є патріот, Що українцем він назветься, А той, хто боліє за народ, Й в скрутні часи він озоветься. А в кого нема своєї правди, І з уст чужих він живиться, Бо з тими так буває завжди, Що покажуть їм, те й дивляться. Та Україна в нас одна, Не забувайте цього, люде, Не встромляйте в спину їй ножа, Вона встоїть - а вас уже не буде!

648

Bastille

Томас Глинвайн

Le poème est dédié au 14 juillet 1789, jour de la prise de la Bastille pendant la Révolution française (1789-1799) ---------------------- Français, paysan, Il a servi la noblesse Et des pasteurs avides dans les églises Volé les laïcs. Il a labouré la terre dans un champ, quitrent a payé les pauvres. et il rêvait de vivre dans la nature, Où le saule pousse si tranquillement. Mais il y avait peu de méchants Ils voulaient une guerre. A Nantes lors d'une réunion, Ils ont passé un contrat. Ils ont insulté les gens, trahi le roi, Homeland Homeland gémit. mais pourquoi ont-ils besoin de terres, de champs, de villes? Laissez les paysans tout prendre! les délégués se sont réunis La France a une dette, des mercenaires. Banquier Jacques Necker *, Calmez la populace! Mais Marat ** et d'autres, Chevalier, avocats, Les gens ont montré de telles passions ce que les soldats ont rassemblé sur Mars ***. Les gens se sont rebellés sur leurs coffres de cocarde Éclat bleu, blanc et rouge. La bataille a commencé avec Mont Mart, les troupes sont attirées dans la Bastille. Un de mes amis! Qu'est-il arrivé Il y a du monde en France! C'est juste arrivé un jour terrible est venu! Bastille - une prison pour les paysans Artisans, pauvres soldats. Cette forteresse est tombée, la garde est écrasée! Livré aux nobles maintenant Shah et Mat! Versailles capturé une semaine plus tard armée des ténèbres conquise Il a tué le roi, révolution, choc! sur ce point, nous terminons l'histoire! -------------------- Jacques Necker * - Ministre des Finances avant la révolution. Jean-Paul Marat ** - un philosophe, l'un des instigateurs de la révolution. Mars *** - Champ de Mars, où des défilés militaires ont eu lieu. Maintenant, il y a la Tour Eiffel .

563

Монументальне забуття

Олег Шаула

Зпоміж аморфних сірих Напівпирамідальних структур Увічнені привиди майбутнього Попри що розсипаються бо дарма мармур Немезида вже прийняла всі міри Вирізала копіювала і вставила Взагалі навряд вже знайдуть його З початку вона утопію мала і правила Весь матеріал просушує її шкіру Без подиху зневіри виконує свою роль Потім щось ще зробити заради будь-чого Йому сподобається новий король

540

The Samurai

Rodney Kanher

The Samurai, Who once held the sword with blood of millions was cursed to live inside his own sword Screaming for help, Screaming for mercy The faith he chose Wasn't that dignified as he thought Now the bloods on his sword Killing him from inside, without letting him die Killing him every second, without any mercy

573

У Джавеліни немає Бога

Юлія Богута

«Бога немає» — сказала в думках Джавеліна, почувши уперше тривогу вночі. Коли ледь прокинувшись, швидко будила сина, шукала свій паспорт й стискала у пальцях ключі. «Бога немає» — сказала вона у підвалі, коли їх будинок здригався від чортових бомб. «Бога немає» — хрипіла вона через сльози, коли відірвався у сина між ребрами тромб. «Бога немає» — скулила вона на могилі, коли хоронила єдину сім'ю в чорний рів. «Бога немає» — молилась вона на себе, коли її руки загарбник за спину сутулу завів. «Бога немає» — кричала в сльозах Джавеліна, коли її тіло хтось рвав на маленькі шматки. «Бога немає» — під нос вона тихо шептала, коли хтось брав свій пістолет до руки. «Бога немає» — востаннє вона прокричала, коли їй у спину поцілив гарячий кривавий метал. «Бога немає» — сказав їй у відповідь дурень, бо знав, що це правда, хоч богом себе і вважав. А бога й не було. Не чув він ні криків, ні болю. Не бачив як та Джавеліна молилась йому ці роки. Не знав, як померла вона і маленька дитина. Не було кому знати цього, і зрештою бачити всі ці гріхи. Пізніше, її віднайдуть десь у братській могилі. Побачать мотузку, яку вготувала для неї війна. Дістануть, розв'яжуть, і плакати будуть з годину. А потім промовлять про себе — «У Бучі, Бога нема».

501

Mon coeur est Paris

erorka

Син не буде в свого батька І ніколи не назве його татом Це лише примара вчорашня Пішла з життя змінивши вахту Чесно, я навіть радий до болю Сміюсь цьому наче псих у полі Так, я черствий. Що поробиш? Це риторично. Mon coeur est Paris З виду місто кохання, романтики Та в середині байдужість і опіати Опіати - спогади що псують мене А я стараюсь відганяти цю наркоту

363

Ельфійська-Партизанська

Ніколас Велес

Наша Воля - це вітер дикого поля, Вона вірна сестра для Бійця. Що наповняє наші серця? Вогонь і вода, пісня дзвінка - Це молодість, бурна ріка, Що потоком все змила. І вогнем душа палала, Поки рука партизана тримала меча. І остання битва була прекрасна і страшна: Лилась кров за волі ім'я - Він наш безсмертний брат. Смерть легка, наче келих вина. А над лісом сива борода, І партизана вже нема. І лишилась тишина. І прозвучать тих імена, Чиї голови впали не дарма, І предки приймуть Бійця. Про них пам'ять буде вічно жива: Про славних предків і Бійця. Розповість нам пісня сумна, Як плакала мати Бійця, Як горем заливалась юна сестра. Та сина й брата вже нема. Боги плювали на нас з висока - Тут правди нема, Там загримить гроза: Народ зламає кандала І згадає ім'я безіменного бійця. Може, і кров моя холодніша вогня, І в вітру сила більша ніж моя, Та нас тут тьма. Серед наших розгніваних лиць і боги падають ниць. Хоробрим серцем наділений лиш той, Хто пройшов через вогонь.

814

Подвиг 24 грудня 2014 рік

Сніданок з Едемом

Скільки років вже минуло Після крові, після сліз. Ось і знову почалася Та жорстокая війна. Знову кров, і знову сльози, І мій тато на війні... Повертається живий Після болі в голові.

970

Давай не будем про війну?

Юлія Богута

...давай не будем про війну? Хоча б на мить, давай про мирне. Війна пройде, сніги зійдуть, але пожити всі не встигнуть. Тому давай на мить про нас. Про те, що варто саме зараз: Про сотні слів у пустоту, які злетіли поміж хмари. Про те, як я тебе люблю. Про те, як ми були щасливі. Про те, як в темноті доріг над нами розмовляли зливи. Про те, як сонце на щоках малює плями золотими. По те, як рідні тихо сплять. Про сміх маленької дитини. Про зморшки на лиці батьків, які із часом лиш старіють. Про запах осені, весни. Про спогади, котрі нас гріють. Про те, як клини журавлів весною мчать у рідні гнізда. Про те, як ми колись плели собі шипшинові намиста. Про те, як ми були тоді, такі наївні та мрійливі. І в цій наївності жили усміхнені, й тому вродливі. Про те, як йшли на Новий рік, дивитися в ночі салюти. Про те, як байдуже було, який сьогодні курс валюти. Про те, як час біг поміж рук, і як здавалося — все вдасться. Про те, як ми не знали сліз, і думали, що знали щастя. А зараз...все це вже пройшло. Не знаєм щастя, знаєм сльози. Вмирають люди. Марять дні. Весна відрізала нам коси. Спалила нас і весь наш дім. Розтанули з снігами мрії... Давай не будем війну? Давай, втримаємо надію? Посилання на озвучку: https://www.instagram.com/reel/Cgzt8Kdrkrr/?igshid=YmMyMTA2M2Y=

438

Волі сила

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

В один момент приходить розуміння, Що часом нам потрібна лиш надія На те, що викликає наші сльози Та багатьох не висипані ночі Буває страху вже немає Він пропадає з кожним нашим шляхом В тенети мін, снарядів та ракет ударів Більше немає тінь породженого жалю Забрала біль все, те що було мило Нам мужністю палає волі сила , Із нею нам немає місцю співчування До тих ,хто не цінує крихт благання. Все буде, що не робиться на краще, Бо лиш тепер ми знаєм, що таке пропаща І тих, хто називався бутім" браття " Ми довго будем згадувать ледащо , Щоб до віків відчули лік провини За всі покривджені брехнею мрії Та тіл загиблих наших рідних , Які чекали днів привітних .

474

Втоплениця

Василинка

"-Сама ти втонула, чи хтось допоміг?" Спитала засмучену діву, та відповідь тут й не потрібна. Я бачу все по очам. Самотня дівчина сидить біля прірви, мовби і геть не жива, лиш ноги звісила вниз. І глядить на водню безодню. "-Чому ти сумуєшь?" "-Чого мокрі очі? " Та в відповідь чую лиш тишу. І грає мелодія зачарованої ночі Бо, душу вона відала морському владиці Чого ж тепер сумувати? Що, сталась біда виновата одна. Навіщо було так кохати? Молва людська тобі же казала, що хлопець цей тобі не пара! А ты ж покохала, ослухалась навіть батьків. Навіщо зробила ти це то з собою? Порушила батьків покій. І мати страждає і сестри звелись Того що, ти тепер - Втоплениця.

300