Історичні
Показано: популярні
Фільтри
За датою публікації
Упорядкувати
Від авторів
PRO
Історичні від pro авторів
Thought
Thought gives you "Thinking" and "Thinking" gives you "Thinker" and a Thinker gives you great and legent Thoughts's world
2
0
308
رسالة رقم :(41)
في محادثة عميقه معك.. شعرت بمدى قباحة هذا العالم!.. كيف يدنس بإثم نقاوه شخص مثلك؟ وعلمت ان كل ماسيحدث بعد ذلك لايمكن عدم توقعه فكما سمح العالم بقتلهم هشاشه قلبك.. سيسمح لنفسه بالافساد بلا قيود وذنب!. منذ ان مات ضميره عنك!.. هل سيعيش لاحدهم غيرك؟ _هيمي هيلر _ حسابي على الانستقرام : https://www.instagram.com/p/B2n7fyMlsUW/?igshid=8no13n38trp7 _________________________________
2
0
422
Адреналін бою
Кожен з нас мріяв попасти в час минулий. Хтось хотів бути серед греків античних , а хтось в середньовіччі на турнірі. Я сам хочу бути а середньовіччі і на мечах повоювати. Це не просто бій на залізяках. Адреналін від бою такого не простий. Ти боришся не просто так . Це показ сили і мистецтва бою. Адреналін від нього такий не звичний , але заставляє працювати над собою. Це вам не стріляти з автомата. Тут тре мати силу і знання. Щоб перемогти не хвати одного меча і латів. Потрібно вміти боротись і вивчати. Цього адреналіну так в житті мені не хвата.
4
0
344
Історичні
Україна
Люблю свою Україну-за неї помру, Я скоро там матір до грудей пригорну. Одна рідна моя Вкраїна, Де отчий дім і калина, Ти моя золота кохана єдина! Щасливі дні я згадую проведені з тобою, Тепер на відстані покриті дороги мглою, Не скриють вони я все одно врятую, Для того я нині чарую. І серце печалиться від туги за прекрасним, Обов’язок кличе до війни поглядом власним, Для кращого майбутнього всім кого любимо, Щоб не сталося ми дороги додому не забудемо! Де б не була а Україна найкраща у мене, Найсолодша музика солов’я ой леле.
35
4
299
The Forgotten Queen
She got the crown, She wore it on her head with pride. But she didn't know, That it will be a headache for her. She misused her powers. She misused her position. She didn't care about her subjects. What she only looked after, was her territory. What she was wanted was, False praise, Money. She was very powerful. She loved warfare, blood and death. She was evil. She strengthened her army more and more, And conquered other lands. No one ever dared to fight against her. This could not go on. This just couldn't. She needed to be defeated. Day and night her subjects cried out in pain and agony: We want peace, We want to bring justice to our land. And really, One day, she got defeated. Her crown, which she took pride in was seized away from her. She couldn't do anything. Today, she is a loser. She is drowned. SHE IS A FORGOTTEN QUEEN TODAY. ( Drawing by me too.😊 ) ******
33
4
798
Про нас
Твої обійми мене всю заполонили, В душу заглянули очі і ласкою ніжною приманили, Стільки всього разом пережили, Так швидко промайнули роки, А ми разом і ця історія лише про нас, Я віддаюся відчуттям поволі під твій бас, Ми не підкоряємося а диктуємо умови, Уже нам непотрібні розмови. Разом в любові та свобода в довірі, Ми відчули один одного в повній мірі, Розгорнули щось масштабне, Ні війни ні голод ні розлуки нас не спинили, Ми рани кровоточиві коханням помили.
30
6
114
Я не Патрон | Фенікс
Я не Патрон, але я теж чогось та й вартий. Люблю господаря, який мене пригрів. Можливо, в мене мало того гарту, Але я теж багато що робив. Коли зима була, я грів його в підвалі, Облизував долоні, коли він задубів. Так, я не знав, що буде з нами далі, Але як я його, ніхто так не любив. Коли весна була, я бігав по калюжам, Вигулював його, аби не сумував. Я гриз його кросівки і слухав лайку мужньо. Робив усе на світі, щоб він про себе дбав. Коли настало літо, я вів його до парку, Показував природу, без вибухів, новин. Ловив від нього м'ячик, хапав зубами палку, Дивився як у небі, літає мирний клин. І ось настала осінь. Він дивиться новини, І бачить на екрані такого ж пса як я. Я не Патрон, це правда. Та я його родина. Я той, хто з ним залишиться, бо я його сім'я. Автор фото — Максим Краснопiр
27
3
183
Митець
Мета митця себе розкрити Іти вперед- себе не загубити. Людина живе в недосконалості В бридкій для Бога шалості І моральне вже їй не цікаве Та хіба справжній митець стане робити лукаве? Почуття лиш для актора- не для митця, Справжній митець приховує свої почуття. Все пробачає, робить добру річ, Якщо треба- примчить на поміч і в ніч. Виборювати добро- така його доля, Пам* ятайте митця як героя!
26
0
148
Я не хочу жити в підручнику (Audio)
...я не хочу жити в підручнику. Я не хочу залишитись там, Ні словами, ні числами й почерком. Я не хочу віддати рядкам, Своє сердце розп'яте загарбником. Як віддали усі, хто зник.  Я не хочу ввійти у історію, як останній промерзлий крик, Із горлянки убитого в спину. А бо ж того, хто втратив життя, У підвалі будинку, в полоні... Хто шукав поміж стін укриття, Але так не знайшов його в сутінках. Я не хочу бути числом, Яке потім дадуть у статистиці, щоб казати чужим язиком, Як їм важко за нас та боляче. Щоб вони нам співали пісні, Про блакитний та жовтий колір, про кайдани, що були тісні.  Про річки, які стали червоні. Про ворожі ракети в вікні, Які знову і знову вдаряли, щоб спалити до тла кожен дім.  Я не хочу жити в підручнику. Я не хочу, щоб в ньому жили, Мої близькі, знайомі та пращури. Хіба в світі замало біди? Хіба в світі замало хворих? Хіба в світі замало страждань? Так навіщо писати історію, коли й так забагато цих знань.  Забагато війни та крові. Забагато безногих дітей. Забагато невиліковних. Забагато пустих смертей.  Забагато поранених зброєю. Забагато останніх сліз.  Забагато сиріт в будинках. Забагато в землі чорних гільз. Забагато пожеж і повіні. Забагато працюючих бомб.  Забагато сердець зупиняє, загустівший, солоний тромб.  Забагато, багато для мене. Та шкода, що багато не всім.  Комусь мало проблем, мало втоми.  І замало вночі жахів. Хтось ще мріє ввійти у розділ, про війну двадцять других років, Як могутній правитель чи воїн. Як месія, що зброю святив.  Я не знаю, навіщо всесвіт їх у світ взагалі привів.  Бо для мене усе це без сенсу. Бо немає таких рядків, Що могли б пояснити для мене, чому хтось обезцінив життя.  Якщо хтось потрапить в історію, то нехай це буду не я. Із збірки "Неонова": https://www.surgebook.com/chornylna/book/neonova Озвучка: https://www.instagram.com/tv/Cd9Dokngbic/?igshid=YmMyMTA2M2Y=
24
8
255
11.11
Одинадцятий місяць, одинадцятий день — надто пізно для сонця і рано для свята, Але люди чомусь ще співають пісень, Хоча лиця бліді, як пергамент зім'яті. Я дивлюсь у їх очі та бачу життя, моє місто від радості знов оживає, Хоча й знає, що досі кипить війна, та немає цьому ні початку, ні краю. Але в серці так тепло, так мирно, й хто зна? Відчуття, що бої в мить скінчилися, правда. Мені хочеться свята, обійм, кавуна, і здається, що з містом вернули карту. Я стою десь у центрі Європи, дивлюсь, як звільнили Херсон, що на Сході країни. Мені дійсно здається, що це просто сон, і він досі палає, як вся Україна. Але ні, це не сон, і він знову на волі. Тисячі кавунів та ще більше подяк. Було б добре, усім нам жити на волі, й повернути кордони до зимніх свят.
23
3
186
Шлях воїна
Клинки наготові готові до битви, Нема місця наївності та жалю, Виписував в ритм сліди гострі як бритви, «Свободу-казав він- я подарю». Відстоюючи права слабких, Він не відхилявся від слів тих, Що в серці ніс через фальш світу, Підіймав людей до бою проти гніту. Вірив лиш хранителю і Богу, Захищав Вітчизну і любив сім’ю, Казав: «Я світ кращий творю!» Стерпить біль смуток і страждання, Не покладається він на гадання, Шлях до кінця свій пройде, Він гордо через дикі края бреде. Знає курс давно намічена карта Й розфарбована планом парта.
23
0
127
Хто ти
Темрява мене любить, А світло вже не приймає, Це можливо мене згубить, Та жалю немає. Завжди вперед і насолоджуюсь життям, Так солодко упиваюсь забуттям І не жити як всі а робити що хочеться, Щастя й любов віднині не зурочаться. Запалюю палички ароматичні І відкриваю широко свідомість, Зникають питання одвічні, Плавно думи перетікають в мінорність, А в голові одне «що ми вічні». Залишається головне-пізнати себе, Багато залежить від того хто я є, Нуж бо скажи мені блукаєш ти де, Тіло й душа-наче все не моє, А все що може статися-неважливо, Коли живеш тут і зараз:в моменті все не замінимо. Хто ти і хто я-нас єднає Творець, Його знають всі-кожен живий і всякий мрець, Усе життя можна шукати себе й не знайти, Головне мир і любов Божу в собі віднайти!
21
0
114
День розлуки
Настав і день цей, день печальний І кличе обов’язок його негайний, Ах день розлуки, щеміння в грудях моїх, Я думаю що не забуду поглядів твоїх, Які так мудро дивляться на мене- учать І не передати як душевні крики розлуки мене мучать! А я б хотіла відтягти розлуку, Я б хтіла відстрочити неминучу серцю муку, А то й- щоб назавжди зі мною залишився, Та час прийшов- тобі пора, Яка ж я рада що для тебе особлива- мені ти відкрився, Але зараз душу заповняє туга. За тобою хочу, забери з собою мене, Як же я чекала тебе І от прийшов ти у моє життя, А тепер знов покидаєш- ідеш в небуття. Хтів би залишитися зі мною- я знаю, Проте чуда зараз не маю, А ти уже від’їжджаєш. Ох, як же страшно коли кого любиш і раптом втрачаєш! А я міцно за руку тебе тримаю- не відпускаю, А ти мене за плечі обіймаєш І що я зараз відчуваю- ти знаєш, Бо ми завжди розуміли один одного І що любов наша вічна- сумніву жодного! Неминуча хвилина розлуки прийшла, Але спогади радісні у нас залишаться І я дякуватиму за все, що вона принесла, Чи пройде колись туга за ним- не знаю, Та долю я покірно приймаю, Бо вірю що доля нас ще зведе І так що вже не розведе!
20
0
123
Воїни за вічне
Ангели-то воїни, що рвуть людський дух до бою, Щоб наше життя було без болю. Бог зупинить страждання і воїни йому допоможуть І все вони зможуть, Бо зв*язок вони мають Про який люди не знають. Грішні люди такого зв*язку не мають, Бо Бога вони не знають. Зв*язок з Богом важливий, Бо він вічний, він не мінливий. Щастя, любов і добро Він в серце людям несе Нехай і тобі принесе! Тому всі ми повинні бути як воїни, Щоб рятувати свою Батьківщину І грішну людську половину. Бога ми в серці маймо, щоб не згрішити Та душу свою не занапастити. Ось таке людське покликання і Божа воля- Така наша доля.
20
0
107
Bastille
The poem is dedicated to July 14, 1789, on the day of the Bastille in the days of the French Revolution (1789-1799) ---------------------- Frenchman, a peasant, He served the nobility And greedy pastors in the churches Robbed the laity. It plowed the earth in the field, The quitrent paid the poor man. and he dreamed of living in the wild, Where the willow tree grows so quietly. But there were few villains of the quitrent, They wanted war. In Nantes at the time of the Meeting, They made a contract. They insulted the people, betrayed the king, The native Motherland groans. But why do they need land, fields, cities? Let the peasants take it all! delegates gathered France has a duty, hired soldiers. Banker Jacques Necker *, Calm the rabble rabble! But Marat ** and others, Chevalier, lawyers, People showed such passions What the soldiers gathered on Mars ***. The people rebelled, on their chests cockades Blue, white and red glisten. The battle began with Mont Mart, troops pulled into the Bastille. Mon Ami! What happened? In France, the mob! It just so happened A terrible day has come! The Bastille is a prison for peasants Artisans, poor soldiers. That fortress fell, the guard is crushed! Delivered to the nobles now Shah and Mat! Versailles captured a week later defeated army of darkness Killed the king, revolution, shock! This is where we finish the story! -------------------- Jacques Necker * - Minister of Finance before the revolution. Jean-Paul Marat ** - a philosopher, one of the instigators of the revolution. Mars *** - Field of Mars where military parades took place. Now there is the Eiffel Tower .
20
4
499
Вони- свобода яснокрила
Яка жага безумна жити! Все Ангельське божествити Й втілити Божі плани для людей негадані, Бо ж на те вони помазані. Вони- свобода яснокрила Й промова їхня- то правда щира. Вони Боже проповідують Й у те що кажуть- вірують. Де вони ступали давно усе зацвіло І всі дерева вже в плодах, Тож нехай життя їм стелиться світло Й вкриває благодаттю шлях. Вони- свобода яснокрила, Служителі при світлому вогні Вони- то світла радість щира, Яка явилася мені. І в день холодний осінній, Мене до Бога приведуть, Служителі Вищій силі незмінній Вони в родину свою мене приймуть І буде з того часу Бог пробувати в мені Й зі мною радітимуть і на небі і на землі.
19
0
135
Вже відлітають птахи
Вже відлітають птахи в теплий край, Далеко вже не літо, Тому шукають зручний й теплий гай Де їх від дощів вкрито. Хтось залишається тут зимувати Й будують для сплячки хати, А хтось шукає кращої погоди, Бо потім не буде такої нагоди. Вже відлітають птахи І даються перші холода в знаки. Птахи- творчі натури І їм для захисту потрібні мури, Щоб себе і своїх пташечок захистити І ні в кого помочі не просити. Вони хоч і малі та незалежні І самі творять умови належні. Вони краще за людей знають як їм жити, Що і як для свого благополуччя зробити.
19
0
112
Вальпургієва ніч
Вночі чорти і феї збирались, Один з одним змагались. Стихали ниви і закутались в нічку І якраз тоді посадили бабу Ягу в пічку. Соловей розбійник і Кощій в шахмати грають І одночасно красунь відьмочок роздягають, Бо ж на них вони грають. Злу чаклунку яблуками закидали, А потім із села як непотріб викидали, Присоромивши на все село, Що воно ще місяць гуло. Три зомбі розважались з вампірами І голосно тупотіли крилами. Сумні тролі самі собі розважались, Бо феї з чортами змагались. А ще демони своїх жертв в супі варили, Цілу каструлю тушонки зварили і з*їли. А чаклуни з готами сперечались, За звання кращого змагались. А відьми хороводи водили, До чужинців в гості ходили, В двері дзвонили ніби- то солі просили, А насправді хлопцям голову кружили, До нестями їх утомили, а потім приворожили. Привиди і духи шалили, Перехожих страшили. Нічка ця незвична чарівна, Коли приходить сила невидима потайна, Що зведе з розуму всіх вона. Про цю ніч вони мріють, Бо всі люди від неї мліють, А це їх забавляє, Лякати їх заставляє. А скелети по кладовищу ідуть, Сідають в човен і пливуть В невидимий світ там де їх ждуть. Весь чаклунський світ тут гуляє Хороводи водить, гадає. Цілий рік вони цієї ночі чекають І коли вона приходить таку втіху мають І так один одного розважають, Що весь світ здригають. Солодко погулявши до себе вертаються, Наступної ночі ніяк не дочекаються І цілий рік знов маються, Неперевершеної ночі дожидаються!
19
4
132
Монументальне забуття
Зпоміж аморфних сірих Напівпирамідальних структур Увічнені привиди майбутнього Попри що розсипаються бо дарма мармур Немезида вже прийняла всі міри Вирізала копіювала і вставила Взагалі навряд вже знайдуть його З початку вона утопію мала і правила Весь матеріал просушує її шкіру Без подиху зневіри виконує свою роль Потім щось ще зробити заради будь-чого Йому сподобається новий король
19
2
204
Спалені долі
На небі видніються зорі В вогнях ореолів надій, То долі збираються долі Небесного воїнства дій. Пролиті в воєнному горні Потоками спалених мрій, То долі збираються в чорній, Холодній, північній пітьмі. Забиті в агонії смертній Катами голодних ідей, То долі збираються стерті Із книги живих людей
19
17
247
Нелегкі часи
Доброго ранку всім, Ми різні народи але живемо одним, Щоб мир був навколо та в душі, Ми сторонники прекрасного для нашої рідні. Одне слово і один подих силу мають, Вони зцілюють або розрушають, Так чи інакше а кожен є особистість Й по ділах своїх проведемо в пеклі чи в раю свою вічність. Підтримаємо правду а зло переможемо, Дивитися на кровопролиття більше неможемо, Нехай скінчаться страждання та біль, Поставимо любити й прощати собі за ціль, Чужого не брати і свого не цуратись, Всередині мир зберегти-не ламатись, Мати благає і розтерзана Батьківщина, Росія біжи геть подалі від гріха: закликає Україна. Європа чи ж ти не така як ми, А коли просили допомоги-відмовляли, Ми ж з радістю ваші реформи приймали, Щоб діти кращого життя мали, Коли ми б могли то не просили, Але вже й самі справилися: усе зрозуміли, Ми честі як ви не втрачали, А ви совість потрохи і людяність в собі вбивали. Нелегкі часи показали хто ворог а хто друг, В руках тримаємо один плуг, Але кожен оре окремо наче так треба І от за вами сурма гнівна іде з Неба, Чути її з далечінь і Визволитель іде, Він українським матерям синів поверне. Чи людяні ми: от в чому питання, Хто відповість на нього «так» без вагання?
19
0
112
Мені бідність не страшна
Мені бідність не страшна, Коли зі мною моя люба сім’я. Навіщо мені брудні гроші багатства, Якщо я буду в них в полоні рабства? Я щаслива, бо наповнена духовними дарами, Тож у моєму житті немає місця для драми. Мені бідність не страшна, Бо то гордість моя, Я не стала грішним шляхом заробляти, Тож я добру і чисту совість буду мати.
18
2
97
Провінційна дівчина
Проходить день за днем Не схожий на Едем, Провінційна дівчина з хорошої сім*ї Живе у мріях немов у сні. А суворий світ оцінює її несправедливо І все у світі цьому мінливо, І щоб вона не бажала- усе неможливо, Але вона збирається усунути перешкоди уміло. Хай світ її не розуміє І хай не все вона як люди вміє, Проте незламний дух її до бою рветься Який нетлінною надією зоветься! Вона як люди –хоче щастя, Але кругом підстерігає її одне напастя. Хіба ж винна вона, що народилася не така як усі І не бажає приймати світові закони оці? Бо закони ці у собі нічого розумного не мають, Але люди цієї очевидної правди не хочуть - тому й не знають!
18
0
167
Ми мушкетери
Один за всіх і всі за одного, То є девіз життя мого, Честь -це все що в мене є Її за братів положу, Коли лихий біс прийде, Я бій завзятий поведу. Араміс, Портос і Феодосій-брати мої по духу, Ми захищаєм слабих, перемагаєм зло І кожен раз як востаннє ми задаємо руху, Ми самі малюєм долі тло. Ми любим, дихаєм, живем-ми справжні І наша совість чиста-ми спимо спокійно, Ворогам нашим ми відплатимо подвійно, Залишаючись вірними собі і ділу, Ми робим кращим світ заради миру, Щоб припинились війни і любов запанувала, Цьому я душу й серце повністю віддала!
18
0
144