Я сидів у звичайному вечірньому кафе у передмісті Парижа. Вулички вимощені бруківкою та крихітні будиночки зачаровували своєю красою.
Цього вечора я почувався якось інакше, немов би щось гнало, не давало спокою, гнало вперед і вперед. Мерехтливі ліхтарі яскраво освітлювали тротуари. У цю пору року кафе надворі стає особливо привабливим та чарівним. Паризька ніч немов молода коханка віддається тобі повністю, вся без останку, але не насичує тебе.
Хотілося поринути у цю м'яку темряву, розчинитися в ній.
вже третя рюмка лікеру приємно огортала теплом.
Одурманений пахощами ночі та смаком лікеру, я розніжено сидів за столиком.
раптом хтось ніжно торкнувся мого волосся.
- Сумуєте, місьє,-  хриплуватий жіночій голос пролунав у мене за спиною.
Після цього я здивовано обернувся і побачив прекрасну дівчину з каштановим волоссям та оксамитовими з зеленими очима.
Синя сукня немов море блищала безліччю блискіток. Надто відвертий виріз на бедрі та макіяж видавали в ній нічного метелика.
Ні дякую, пані, умене немає ні бажання, ні грошей. - Роздивившись гостю, сказав я, байдуже відвернувшись.
- Ви оцінили в мене з першого погляду але, місьє, запевняю вас я не мала на увазі цього. Я просто хотіла з кимось поговорити.
здивовано піднявши очі я Поглянув на неї. У її вже збайдужілих очах світилася співчуття та благання про допомогу. Її ж ремесло навіки затаврувало її душу.  Таким, як вона, навіки відмовлено у співчутті та розумінні.
- Знаєте, Париж таки досить романтичне місто, але лише коли хтось є поруч. Прошу сідайте. - Ввічливо запропонував я і отримав у нагороду справжню щиру посмішку змученої дівчини.
- Ооо, дуже дякую, місьє! Ви перший, хто не прогнав мене і не образив. Я знаю, що моя професія вважається ганебною, але що поробиш. Моя мати й батько були євреями, яких відіслали до Бухенвальду, то ж виросши на вулиці я швидко стала на слизьку стежку. Людину потрібно судити по душі, а не по роботі. Чимало високопоставлених осіб, не соромлячись, у моїй присутності, знімали свої лживі маски і робили таке, за що навіть мені було б соромно.
- Скажіть, мадемуазель, а ви знаєте Париж?
- Звичайно, пане, мене ж виховала вулиця.
- А чи могли б ви показати мені його?
- З радістю! Та будьте готові до того, що я не поведу вас до Ла Склала чи Лувру. Я не настільки високого рангу, щоб мати туди пропуск. Мені не дозволяється туди ходити.
- Чому?
- Я не маю покровителя, щоб той платив за мене.