Ця сигарета мала бути останньою.  Або та, що була до неї, не пам'ятаю. Все так змішалося, що туш на вологих щоках не заважала випускати дим. Сплутане волосся грудкою лягало на плечі і створювався депресивний образ.  Але все не так уже й погано.  Як би не було я жива, правильно?  Треба б і радіти, отже, ще сильна...
Я засміялася від такої абсурдної думки.  Здається я просто втомилася, зовсім трохи..

Погасивши сигарету і добре відхлинувши з пляшки вина, я знову зустрічала світанок.  Цей вид з балкону був уже як рідним та природним.  Кожного ранку дивитись, як ліхтарі гасли, птахи починали співати, а небо набувало світлих відтінків.  Так легко одразу.  Неначе це лише початок і все можна змінити.  Але це лише гарне небо.  Потім цілий день у маренні, і вночі знову робити помилки.
Коли я нормально спала востаннє? Тиждень тому?  Місяць?  Або коли прийшло останнє смс?  Чи тоді, коли було відкрито третю пляшку чогось міцного.
Так, можливо, це було тоді.

Зайшовши назад у цю стару, що зберегла ремонт ще з радянського союзу квартиру, я попрямувала у ванну, де плескалася вже давно охолола вода.  Мене це не зупинило, треба було тверезіти, правда лізла я з пляшкою в руці та в одязі.  Але головне лізла.  Така собі пригода, головне вірити, що все йде за планом.  Тоді стане не так моторошно від свого життя.

Лежачи в холодній воді починаєш багато думати, починаєш тверезіти і весь біль що був заглушений повертався назад.  Та що ж твою матір таке?  Я не перша страждальниця цього світу, то чому так боляче.  Погляд іноді падав на ножиці, якими я відфігачила собі волосся по плечі.  І приваблювали своєю гостротою.  Ні.  Я так тримаюся, не зараз.

Чому мозок думає, а серце відчуває, чому мозок не може заглушити серце?  Чому.

  Як же хочеться на нього накричати, сказати закрийся дідько, припини битися, припини плакати і відчувати.  Хочеться загасити об нього бичок, як і всі роблять, всі хто зі мною був близький.  Всі.

Вони гасили свої бички, чому мені не можна.  Серце і так понівечене, бо якого біса воно просто не припиняє своє існування.

Піднявшись з ванни і залишивши мокрі речі, я голяка пройшлася в кімнату, ще раз сьорбнувши вина. Яке ж воно огидне, ненавиджу вино.  Воно ніби отрутою починає текти по венах, не приносячи насолоди.  Але я його п'ю.  Це ж так "круто".  Така собі дівчинка естетика.

Увімкнувши на колонках музику, я почала дивно погойдуватися в такт.  Звучить весело, чи не так?  Гола дівчина танцює під музику.  Це має залучати.  Правда дівчина бісова повія.  Але кого це хвилює.

З ким я спала?  Ох, їх усіх не згадаєш.  Для чого?  Так для задоволення, я намагалася знайти його, відчути.  Правда це трапилося вже після того смс..
Я просто розплющувала очі, починала пити, трахатись, курити до світанку, спати і по новій.  Жахливо так?  Тобі, мабуть, уже гидко мене слухати.  І правильно нічого слухати таку падаль.

Переставши відчувати ноги від холоду, я зрозуміла, що потрібно зупинитися, і все ж таки надіти халат, і лягти в ліжко.  Чим більше спиш, тим менше відчуваєш біль?  Адже так?  Так.  Так воно й працює.  Як би хотілося заснути і не прокинутися.  Було б чудово.  Живеш собі, спиш тихо мирно і ніхто тебе не турбує.  Хіба що в цій ситуації, кошмари не дають нормально виспатися справа життєва, і спати з ними я б не змогла.

Не стримавшись я закурила останню сигарету і лежала на матраці дивлячись на потріскану стелю. 
Як, сука, одне повідомлення змусило мене дійти до такого нікчемного існування.  Хоча кого я обманюю, я вже думала про це і не раз.  І знаю як це сталося, просто тобі соромно усвідомлювати, що ти слабачка не впоралася з цим болем.  От би операцію зробити на серці, щоб воно не билося.  А тіло могло функціонувати й так.  Обличчя показувало б базові емоції, і ми б чудово прожили без почуттів.

Запитуєте, що трапилося?  Ніби вам не начхати.  Хочете просто посміятися з цієї тварюки? Смійтеся, вона заслужила.

Так от, це була снігова буря, вона прийшла і накрила мене з головою, не даючи зробити ковтка. Там було темно під снігом, але так добре.
О, що це?  Сльози?  Невже вони не вичерпалися.  Досі воно б'ється, дурне, дурне серце, ха.
Та лавина була сильною.  Про що це я?
Коли ти в лавині ти знаєш, що або тебе врятують, або ти помреш.  Але там було тепло, і від холоду померти я якось не збиралася.  А ось рятувати...

Рятувати було нікому, всі думали що я чудово почуваюся, там у теплі. Або просто робили вигляд, відводячи погляд, і нудотно посміхаючись. Я почала розчинятися в снігу, ставати з ним єдиним цілим, щоб навесні розстати і взимку прийти ще раз.  Але цей сніг почав танути без мене, залишаючи мене напівживою на мокрій землі.
Безжально, не даваючи і шансу бути єдиним цілим.

І яка прикрість, бісове тіло почало гнити в землі. Просто гнити.  Спостерігаючи за рухом сонця, я просто чекала, коли лавина повернеться.  Але вона не повернулася.

Чи не надто метафорично?  Та на біса.  Яка різниця, тіло вже майже згнило.

Очі повільно заплющувалися, бичок упав на підлогу, а світ потьмянів, забираючи мене в неспокійний сон.

Думаєте, я померла?  Ха.. Якби це було так легко, але це просто сон після безсонної ночі..