1
2
3
4
5
6
7
8
9
P.S.
6

Зараз я не можу стверджувати коли саме відбулося відносне падіння моєї віри. Хоч пройшло не так багато часу, мені важко від слідкувати цей момент. Я не став «щасливим атеїстом», - як це описував той самий Джуліан. Я відкрив для себе грані раніше невідомого агностицизму, і чудово уживаюсь в ролі переконаного агностика. При чому, відкрив його раніше, ніж взнав про офіційне існування цього терміна. Раніше мені здавалось, що я не достеменно вірю – значить не являюсь атеїстом, функція яких полягає якраз таки у повному і свідомому зневірені та популяризації ідейності точних наук). Але, разом з тим, я й не настільки вірю, щоб називати себе праведним – значить я десь посередині. Отже виходить, що для атеїстів,теїстів місце в духовній ієрархії передбачено – такі як я в питаннях віри залишаються в стороні. Як виявилося це не так. Я не можу сказати який саме бог, з представлених нам, існує точно. Чи це Ісус, Аллах, Крішна. Не можу стверджувати про його існування, як і про те, що його немає – ні на один із висунутих аргументів не виставлено 100% фактів і доказів. Я скоріше просто допускаю можливість його існування, як і те,що його може не бути Якщо говорити про мою душевну рівновагу – на даний момент, я скоріше бачу себе в буддизмі, але його не прийнято вважати релігією - це вчення і душевний шлях людини до пізнання свого внутрішнього «я», тому в релігійному аспекті я залишаюсь агностиком. Ніколи не стверджував про явне не існування бога, проте рахую, що кожен, навіть найзапекліший атеїст, повинен визнавати силу релігії. ЇЇ, саме як феномену, який тримає під своєю владою мільйони людей, має величезний вплив на суспільство і повністю й уміло ним користується. Тому, якщо виявиться, що бог все таки є – то добра половина людства (я у тому ж числі) круто обламається. Якщо бога все таки немає – то я ніколи не бачив, щоб у когось точилися такі запеклі суперечки з приводу існування неіснуючих драконів , які точаться навколо теми не існуючої (якщо так виявиться) релігії. Це дуже велика сила, і власні релігіозні погляди, глибоке вірування, або їх занепад тут ні до чого.

В родині я ніколи не відкриваю питань і не розпочинаю тем відносно власної релігійності. Я знаю про погляди своїх рідних, знаю, що вони різняться з моїми, тому бажаючи оминути конфліктів та непорозумінь – обходжу це питання.

Таким чином, для своєї сім’ї я залишаюсь все таким ж віруючим, як і був років 5 тому. Я давно не був в церкві, але все так само можу прочитати молитву перед святковим столом з приводу Великодня та інших великих релігійних свят, якщо розумію, що це дуже важливо для моїх рідних. Якщо ж розглядати з художньої точки зору, так як я займаюся музикою і маю пряме відношення до написання пісенних текстів, то релігія, біблійні сюжети та її персонажі викликають у мене навіть неприховану цікавість.

Більшість моїх родичів залишається все такими ж вірними своїм поглядам праведних християн. Що думає з цього приводу мій батько, я не знаю. Ми ніколи не заводили подібних тем, та й взагалі рідко заводили разом хоч якісь теми. Зі слів мами знаю лише, що йому завжди стає погано, коли він знаходиться в храмі. З поступовим падінням віри, зі мною такого не відбувалось, тому я не вірю в теорію злих духів, що окутали його та проникли у свідомість. Лише раз, відносно недавно і несподівано, у нас зайшла невелика розмова на подібну тему, це було скоріше польотом думки, вирваним монологом, аніж потребою у конструктивному діалозі: «я коли попав в аварію…лежав без свідомості…кажуть, там якесь світло має бути…нічо там нема».   

© Александр Тимов,
книга «Коли ти прийдеш... (Есе)».
Коментарі