Старець, але молодий
Воно жило вже давно і бачило світ яскравим, у світлі і промінцях сонця, що давало йому сили. Але було єдине, що його зламало, витрусило з нього дух — це люди. Вони розполовинили його заради власних втіх. Відчуваючи біль, як ятрить відкрита рана, воно готувалося до загибелі. Але серцевина прошепотіла:"Моє життя — це ти. Ти і є моє життя." Цей голос став наснагою його, воно відчуло зародок сили глибоко зсередини своїх коренів, і у ньому наче розлилося тепле сяйво... Вологість пробирала його ніжним трепетом, і всотуючи воду із землі, воно продовжило жити. Вже невдовзі народило своїх зелених нащадків — перші гілочки, й ще зовсім тендітні, які зростали з кожним днем, поповнюючи свою нову сім'ю.
Коментарі