Ненавидіти людей — це нормально. Ви ж погоджуєтеся? Я ненавиджу майже всіх. Хоча впевнена, що й навіть серед вас є той тип бидло-людини, яка викликає огиду.

Ненавидіти, звичайно, це перебільшення, проте повагу чи хоча б байдужість я теж не відчуваю. Люди — найкраще і водночас найгірше, що створила Природа. Наділивши нас багатьма привілегіями, Вона дала нам те, від чого, як кажуть, із жиру бісяться.

Розберемося? Коли у супермаркеті на вас, наприклад, наїдуть три рази залізним візком, що ви зробите? На відповідь 3 секунди — 1, 2, 3, — слухаю. Ось і я зробила зауваження, на що почула цікаву відповідь: "Тебе поговорить не с кем? С котом своим дома ссорься!", — (російська — така груба мова) серед моїх покупок, як зрозуміло, була їжа для киці. Звичайно, що я могла б відповісти огидою на неї ж, звернути увагу на її дитячу воду за 4 гривні, на те, що вона явно одинока мати, яка отримує копійки на малого, жіночка зла на весь світ і на мене, за те, що моя киця харчується краще, за її дитину. Я зла? Так! Я відповідаю обставинам. На злість не можна відповідати злістю, але пишучи це, я знімаю з себе відповідальність.

Цей день був напрочуд багатий на зустрічі із найкращою витівкою Природи.

Стоячи в черзі з важким пакунком і дощем, який рясно літав навколо, раділа, що ось-ось — дім. Не пройшло й п'яти секунд, як чоловік середніх літ, схожий на цибулю, став переді мною. Почувши від мене, що він за мною буде, "цибуля" махнув на мене рукою. Це ж хамство? Я йому це сказала... Його погляд ненавидів мене настільки, наскільки він був нещасливий. Він пропалював мне обдивляючись, і нарешті сказав (а так сталося, що я у той день була ненафарбована): "Слишишь, ты вообще ребёнок!", — нащо я поставила кому, він, певно, й не знає правила її вживання, а я тут розпинаюсь. Виявляється, якщо ви молодий, а він уже дорослий, то у цьому випадку ви пусте місце, яке й рот не може відкрити. Воно ж стільки повидло, а ти... Сопляк.

А от щойно, жіночка трішки старша за мне, розміру 3XL, у метро поставила на моє коліно свій пакетик (я сиділа), холоднючий і колючий... Ви думаєте, що я перебільшую??? Ні!!! Я декілька разів прибирала ногу, потім рукою прибрала її пакет і нарешті не витримала та попросила забрати його на іншу сторону. Цвякнувши, аби почули всі, вона його опустила нижче. Я ж сиджу — терпи.

Ненавидіти — це нормально!

Але зустрівся мені молодий хлопець, який, певно, грав на телефоні, а бабуся, незнайома йому, весело посміхалася та запитувала його щось — вони сміялися. Ось які люди тримають на собі світ. А бидло на те і є, аби з часом вимерти.