В кімнаті тиша. За дверима хтось метушиться чекаючи одного моменту… Цей момент може настати через годину, можливо через день, а можливо й через місяць, - не більше. Тішило лише одне. Що незабаром цей жах закінчиться.

- Мені тридцять, я лежу в теплому ліжку, прикрита ковдрою , біля мене стоїть чашка гарячого чаю з мелісою. Її запах рознісся по всій кімнаті. Але, нажаль ця чашка не для мене.

Я завжди мріяла про довге, щасливе життя. Уявляла себе бабцею , біля якої бігають маленькі онуки. Та цьому не судилося статися.

Можливо тридцять років це досить великий строк для таких мрійників як я. А можливо мені б і тисячі років не вистачило…

- Як я вже говорила, я лежу в теплому ліжку, закрита ковдрою, до того ж моєю улюбленою, рожевою, з дрібними сердечками. Це все , не тому що я так хочу … Мені тридцять… Маленьке життя, яке не принесло щастя нікому… Лише розчарування… Життя , яке давало великі надії , ось-ось закінчиться… Закінчиться так і не почавшись… Я чекаю цього моменту більше за всіх. Як важко бачити рідних, які плачуть бачачи тебе в такому стані. Ти як квітка, яку забули полити. Сохнеш на очах. Навіть якщо твої квіти на гілочках ще квітнуть, та всередині вже все висохло. Там уже нічого нема… Тебе опустошив черв’як, який повзає по твоєму корінні, безжально поїдаючи все на твоєму шляху.

Можливо рак це не найгірша хвороба. Є жахливіші. Наприклад ті, які лишають людину її думок, її спогадів, її мрій. Але ж я все пам’ятаю. Перший дотик, перший поцілунок, першу випиту пляшку пива, жахливу сварку з батьками. Я пам’ятаю те, що приносить їм радість. Але нажаль, скоро вони посміхатися не будуть.

Наскільки важко дивитися на свою дитину, яка помирає? Наскільки важко ховати свою дитину? Частинку свого серця, частинку душі. Мені цієї болі не зрозуміти. Дітей у мене нема. І вже ніколи не буде. Я ніколи не почую як маленькі ніжки біжать по траві, ніколи не побачу її першу посмішку. . . Я не залишаю за собою нічого, крім болючих спогадів, які змушують плакати всіх, хто мене любив…

За своє коротке і сумне життя , я встигла знайти багато людей, які мене цінують і поважають, навіть з моїми «тарганами» в голові. Але так і не знайшла тої людини , якій би змогла поклястися у вічному коханні. Можливо це й на краще. . .

Інколи краще бути самою, ніж довіритися людині, яка в кінці кінців зрадить тебе.

Я так і не зрозуміла що ж таке кохання. Існує воно чи ні? В житті кожної жінки бувають моменти, коли хтось говорить їй «голосні» слова, які западають їй у голову. Та правда це, чи тільки пустий звук? Як їх відрізнити? Я не зрозуміла і до тепер.

Кажуть, коли ти чекаєш смерть, ти усвідомлюєш все те, що зробила не так, ти шкодуєш про щось. Але я не шкодую ні про що. Тільки про одне. Про даремно втрачений час не з тими людьми. Але і тут можна виділити свої плюси. Через них я навчилася жити. Жити так, як ніхто інший. Отримувати задоволення від дрібниць, насолоджуватися собою…