Я розплющила очі.
Де я?
Навколо коловортом кружляли сторінки.
Хто я?
Я стояла на краю стріхи.
Що зі мною?
Якась моя частинка досі непорушно лежала на ліжку, але інша, більша, головніша, стояла на краю даху і дивилась униз. Сторінки кружляли, мов зірвані осіннім вітром листочки,  вони щось мені шепотіли. Вони створили кільце. За сторінками були книжки. Вони літали, мов птахи, змахуючи сторінками, мов крилами. Білі сторінки, пусті книжки. Пусті сторінки, білі книжки. Гарно. Повільно обертаються ручки, грифелі простих олівців перетворилися на круків. Вони каркали, щось тихо і хрипло казали.
- Не йди....
- Не йди....
- Не йди....
Я глянула униз. Машини зблискують фарами серед нічного міста, поспішають кудись перехожі. А мене тягне туди. Я одна, я така одинока... Ще якась частинка мене зробила крок вперед. Я заплющила очі, до крапель всотуючи політ. Моя мрія здійснилася. Я лечу. Це були лише секунди. Я летіла униз, на магістраль, пила політ. А сторінки летіли поруч, кружляли, кружляли навколо. Виск гальм, удар об землю, мене не просто шарахнуло об землю, мене ще переїхали колеса. Але це не насправді. Я досі стою на краю даху і дивлюся на падаючу себе. Та жінка з дитиною в машині... Вони загинуть, якщо я стрибну. Вони спробують відхилитись вбік і розіб'ються, зіткнувшись із вантажівкою. Якщо я стрибну. Сторінки шурхотіли, книжки хлопали сторінковими крилами.
- Не йди...
- Не йди...
- Не йди...
Я стою на краю. Я зараз стрибну. Поруч з'явилися фігури.
Хто ви?
Що ви хочете?
- Ти знаєш нас...
- Ми- це ти...
- Ми з тобою..
- Не йди...
- Не йди...
До мене підплив парубок. Прозоре чорняве волосся відкинуте набік, частково перекриваючи прозорі очі і прозоре, але гарне обличчя.
Хто ти?
Ти привид?
- Я - це ти. Я буду поруч. Ти тільки не бійся. Я поруч. Я-поруч.
То ти привид?
- Ні. Ти мене ще не написала... Я поруч..
Як тебе звати?
- Придумай. Подивись навколо і здогадайся.
Навколо, у кільці сторінок були... істоти. Чоловіки і жінки, дорослі і молоді, прозорі,без форм. Вони повернули голови і подивились на мене. Прозорі без форм обличчя, без носа, губ, без кольорів, без очей. До мене полетіли сторінки.
Я закричала і зробила крок назад.
- Не бійся. Вони чекають.
Коли вони підуть?
- Ніколи. Вони - це ти. Вони - це ти..
Що вони хочуть?
- Здогадайся.
Я падаю униз. Падаю, а парубок пливе переді мною.
- Я поруч. Не бійся. Я поруч.

Я впала на ліжко. І зробила глибокий вдих. Вдих- видих. Вдих-видих. Я жива.
Парубок досі тут. Він сумно дивиться на мене.
- Я тут. Не бійся. Я поруч.
Хто ти?
- Я- це ти. Ти- це я. Ми разом. Ми поруч.
Він мигнув, мов перегоріла лампочка. Я така одинока. Не йди від мене...
Що було зі мною?
- Ти переродилася.