Пролог
Андрій лежав в ліжку і якраз коли він дивився депятий сон по квартирі роздався крик співака з телефона.
Попри все бажання трубку всетаки підняли. Це був колега по роботі Андрія Гаврило.
- Андрій, сподіваюсь не розбудив. В нас новий труп. Схожена... А нашого вбивці.
- Де?
- Там же. В парку Шевченка. Зранку двоє бігунів знайшли тут під деревом труп.
- Чого трупів знаходять лише зранку?
- Може давай швидше будеш їхати сюди?
- Прям біжу. - огризнувся Андрій і повісив трубку.
Вдягаючи шлани він перенісся в ті далекі часи дитинства, коли здавалось що бути поліцейським так круто. Рятувати людей, знаходити злочинців, вибивати з них де його спільники, або працювати під прикриттям в банді крадіїв, ганятись з мигалками за втікачами і час від часу пострілювати. Прямо як в якомусь детективі чи амереканському бойовику. А на ділі день у день сидиш і вислухл'овуєш як якась мадама розповідає про свою собачка яка побігла в куші і не побігла назад. Або розглядати місце аварії і вислуховувати виправьання якогось п'яного депутата. Коли десь когось вбили ти з ранку до ночі копаешся в паперах.
Зараз вони розслідували проякогось маньяка який переслідував молодих школярок, насилував а потім вбивав. Від таких зараз аж верне.
Тут у двері хтось з силою постукав.
Андрій натягнув на себу світер і підійшов до дверей. Стук повторився.
Але відкивши двері Андрій побачив лише сходи і двері в інші квартири
«Знову якісь хулігани» - подумав слідчий і розвернувся ногою закриваючи двері. Проте двері хтось притримав.
Хто це був Андрій побачити не встих, бо «хтось» накинув йому на шию якусь тонку але міцну нитку і з силою стиснув.
Нитка боляче впивалась в горло, і всі спроби її зняти були невдалі. В роті з'явився присмак крові а в очах помутніло. Сили покидали Андрія, а нитка все сильніше впивалась вгорло.
Через трохи його труп занесли в квартиру.
Його знайшли на кухні повішеним. Поряд на підлозі валялась перекинута табуретка.
Попри все бажання трубку всетаки підняли. Це був колега по роботі Андрія Гаврило.
- Андрій, сподіваюсь не розбудив. В нас новий труп. Схожена... А нашого вбивці.
- Де?
- Там же. В парку Шевченка. Зранку двоє бігунів знайшли тут під деревом труп.
- Чого трупів знаходять лише зранку?
- Може давай швидше будеш їхати сюди?
- Прям біжу. - огризнувся Андрій і повісив трубку.
Вдягаючи шлани він перенісся в ті далекі часи дитинства, коли здавалось що бути поліцейським так круто. Рятувати людей, знаходити злочинців, вибивати з них де його спільники, або працювати під прикриттям в банді крадіїв, ганятись з мигалками за втікачами і час від часу пострілювати. Прямо як в якомусь детективі чи амереканському бойовику. А на ділі день у день сидиш і вислухл'овуєш як якась мадама розповідає про свою собачка яка побігла в куші і не побігла назад. Або розглядати місце аварії і вислуховувати виправьання якогось п'яного депутата. Коли десь когось вбили ти з ранку до ночі копаешся в паперах.
Зараз вони розслідували проякогось маньяка який переслідував молодих школярок, насилував а потім вбивав. Від таких зараз аж верне.
Тут у двері хтось з силою постукав.
Андрій натягнув на себу світер і підійшов до дверей. Стук повторився.
Але відкивши двері Андрій побачив лише сходи і двері в інші квартири
«Знову якісь хулігани» - подумав слідчий і розвернувся ногою закриваючи двері. Проте двері хтось притримав.
Хто це був Андрій побачити не встих, бо «хтось» накинув йому на шию якусь тонку але міцну нитку і з силою стиснув.
Нитка боляче впивалась в горло, і всі спроби її зняти були невдалі. В роті з'явився присмак крові а в очах помутніло. Сили покидали Андрія, а нитка все сильніше впивалась вгорло.
Через трохи його труп занесли в квартиру.
Його знайшли на кухні повішеним. Поряд на підлозі валялась перекинута табуретка.
Коментарі