-Хвилюєшся?-Запитав у мене тато. Чесно кажучи,я і справді хвилювалася,але йому відповіла:

-Звісно ж ні,чому б це?
-Ну не знаю,ти бліда на лиці.
-Хмм,цікаво,а яким був би ти,якби випадково знайшов тіло мертвої жінки?
-Мабуть,я б не виходив з кімнати, накрився ковдрою і тремтів від страху.-Ця його іронія викликала на моєму обличчі посмішку.Тато поцілував у мене лоб-Не хвилюйся, золотце,все буде добре.Ти в мене молодець.

Це ще раз мене переконало,що батьки добре знають свої дітей. Ми з татом справжні друзі. Навідмінну від інших тат і мам він ніколи мене не сварив. "Ти вже доросла Маріє-тому розумієш,що розмалювавати шкільні книги не красиво"-говорив це він восьмилітній дівчинці. Чомусь таке його ставлення до мене і виховувало в мені відповідальність до всього.
Ми з ним можемо поговорити про все на світі. Пам'ятаю,коли я йому розповіла про Віктора,він серйозно зі мною поговорив про дорослі речі.
Я вже не уявляю своє життя без нього.Він знає коли я сумую,радію,плачу...І він намагається підтримати мене . Так це не завжди в нього вдається,але я знаю що не сама і в будь-який момент можу звернутися до нього за допомогою.
Навіть зараз він розкусив мене,як горішка.

-Ну що,дозволиш старому постукати у двері?-Бадьоро мовив він.
Я у відповідь кивнула головою.

Тато кулаком  три рази постукав у двері і майже відразу їх відчинила смуглява дівчина.

-Hello,ми раді вас вітати! Дядьку Олександре,як давно ми вас не бачили!

-І я щасливий,що мені знову довелось тебе зустріти.Останній раз коли ми бачились ти була ще маленькою,а зараз ось яка красуньою виросла.-Від цих похвал дівчина гордо піднімала голову.

Що!? Тобто як...Я не розумію! Звідки тато її знає?І що це означає "Останній раз коли ми бачились" Невже він колись тут був?Навіть якщо й так,то чому він мені не сказав!?
Я глянула на нього,усім своїм поглядом,показуючи,що вдома йому кінець!
"Ну татку,я тобі вдома влаштую!"

-А ти певне Марія?-Дівчина нарешті глянула на мене.

-Так,Марія. Ти навіть уявити не зможеш як довго я чекала цієї зустрічі з вашою родиною.
Ємма було видно зраділа моїм словам.
-Це ж прекрасно-взявши мою руку,вона потягнула мене в дім.-Заходьте,ми такі щасливі,що у нас гості.
-Ви йдіть,дівчата,а я візьму подарунок з машини і прийду.

Що?Тату,не залишай мене з ними!Що ти чвориш?Це на нього не схоже.
Дівчина взяла мене під локоть,наче ми вже сто років дружим і повела кудись у середину домівки.

-Я тебе познайомлю з усіма!Впевнена,вони тебе полюблять!

Ємма привела мене у велику кімнату де всі  члени родини сиділи на червону килимі,видно,обговорювали якусь тему.Я відразу здивувалась,що сім'я складається більшість з чоловіків,жінок майже не має.
Коли ми ввійшли їхні погляди продивились мене  верху до низу. Я по-неволі зжалася і опустила очі донизу.Настала коротка пауза,поки один чоловік не промовив:

-Маріє,я Влад.-Це був чоловік літ сорока зі смуглою шкірою і густими вусами і маленькими чорними очима.Його стан свідчив про силу й мужність,закладену  у його тілі.
Після його слів   майже всі потоком ринулись до мене.Вони радісно говорили моє ім'я,як щасливі зі мною дружити,що я тепер їхня частинка,буду як сестра,а хтось навіть на руки мене підняв так, щоб бачили мене всі.
Я такого не очікувала.Може,татко мав рацію і ми подружимось.Чого б це їм так радіти?
Коли мене нарешті опустили на підлогу всі почали лихорадно говорити свої імена і пожимати мені руку. Мені нічого не залишалося як сонячно посміхнутись і сказати їм,що всіх  я за один раз не запам'ятаю.Це чомусь викликало у всіх хвилю сміху.

-Ну що ж,-мовила жінка у червоній сукні,-пора за вечерю.
Хтось з сім'ї потягнув мене за руку і ми дружно вийшли на веранду.
Їх так багато,що на пальцях не порахувати.
На великому столі було багато страв які ароматно залоскотали мені ніс. Троє малих хлопців промчались ураганом біля мене,хтось перекинув стільця. У цій сім'ї,видно,завжди такий гамір.
-Маріє,сідай з нами-Мене потянула Ємма до себе із ще однією дівчиною.
-Ні-ні,Маріє,давай до нас-це вже промовив хлопець у зеленій футболці,здається, його звуть Том.
-Єй,ми перші захотіли!-Почали суперечку дівчата-Отже,вона сідає з нами!
-А ти в Марії питала?Може вона не хоче з вами сидіти?!
-Ой,а хто з тобою захоче!Маріє,ти з ким будеш?

Мені стало ніяково.Через мене вони почали цю суперечку і їх навіть не соромить це

-Досить!-втрутилась жінка у червоному бранні,м'яко обійнявши мене за плечі-Не нагнітайте дівчину у перший же день.Я вас кожні дні терплю,проявіть хоть повагу до нашої гості!
Хтось із сім'ї сказав:

-Ні,хай Марія бачить такими якими ми є,а не картинки які всім подобаються.-Це був хлопець в сорочці у клітинку з чорними окулярами

У всіх присутніх в очах засвітилося полум'я поваги.
Та й мені сподобалася його думка.Вони всі не соромилась мене,були природніми,тоді й мені краще бути собою.Все,Марія,досить соромитись,покажи себе!
І біля кого ж сісти?Так,я знаю.
Я повернулася до хлопця,який тільки що мовив свою геніальну думку:
-Біля тебе.
Хлопець,видно не очікував такої зміни подій і почервонів.Жінка злегка підштовхнула мене і я напривилась до нього.
Всівшись,я посміхнулась йому.Він трохи подумав і його губи ледь протянулись в усмішці
-Я Джейк.
-Приємно.

-А ось і я!-Нарешті зайшов тато із подарунком в руках.Всі ж одразу помітили статуетку,і коли тато вручив подарунок господареві він сказав,що ви рала його я.Всі ж без єдиного повернули голову в мій бік
- А чому саме вовк?
Я подумала,що їм не сподобалось,і вирішила обіграти статуетку всіма способами.
-Вовки-благородні тварини.Я вважаю,що в них є сердце і сила,що вони не просто якісь тварини,а дещо більше!Дещо надзвичайне,не розгадене для людського ока.-Усі уважно слухали мене і в їхніх очах заграло те саме полум'я поваги й до Джейка.-Тим паче,він пережив сьогодні зі мною день,і неначе відчув мене...
Я різко обірвала свою промову.А якщо вони подумають що у мене не всі дома? Це ж не так!Як проста статуетка може прожити один день з тобою?
Том,замітив моє хвилювання і вирішив перевести тему:
-А скажи,що трапилося сьогодні?Як ти дізналася про жінку?
Ці питання зустріли мене зовсім неочікувано!Про цю тему я взагалі не хочу розмовляти!Навіть згадувати не хочу!По тілі пробігла хвиля  мурашок.Що ж,потерпи,Маріє!
Я розповіла їм все що бачила(крім чоловіка,звісно).
Вони всі слухали не перебиваючи мене.Їм і справді було цікаво.
Настала тиша.Ніхто не промовив і слова,вони думали про щось,і ця тиша мене вбиває!
Я не вірю,що це сталося зі мною!Ні,це не я бачила ту жінку,не тримала на руках дівчину,плачучи від безвихіддя!Ні,ні,ні!Це не я!!!
Лише зараз мені захотілося плакати.Сьогодні маленька дівчинка стала сиротою і я це бачила!
Різко вставши зі столу,я попрямувала надвір.Мені не вистачає повітря,щоб тут залишитися!Моє горло наче зжала чиясь рука і почала душить мене.
Подих свіжого повітря холодного торкнувся мого горла.Дихати стало легше,але паніка взяла своє.Тіло скрутив переляк.
Невже це сталось зі мною?Ну навіщо це мені? Може мені це наснилось? Може це страшний сон і я скоро прокинусь?Ця жінка і її кровава рана на шиї...
Із роздумів мене вийняла чиясь рука на плечі.

-Маріє.
Я й забула,що я не вдома.Я дозволила собі слабинку,тим паче перед усіма!
-Маріє-це був Джейк.Я обернулась і підняла на нього свої очі.
-Ти як?-в його голосі відчувалася заспокійлива м'якість.І всі мої переживання миттю кудись зникли.
-Я нормально.
-Я б так не сказав.-Трохи розмірковуючи він мовив далі-Я не знаю як ти пережила цей день,і знайшла в собі сили ще іти до дурних сусідів,я б на твоєму місці хвоста піджав би,а ти сильна.
-Я не..
Але він мене перебив ніжно обіймаючи за плечі і пристольно зазирнув у вічі
-Послухай,ти не бачиш себе,але я бачу тебе!Ми не знаєм,що буде в майбутньому,але я вже знаю,що ти все переживеш і пройдеш усі трудності,що трапляться тобі на шляху.
Я слухала його не відводячи погляд.Цей хлопець у смішних окулярах із чорним,як смола волоссям,одягнений у теплий одяг зняв з моєї душі частину грузу,що осіла в ній.Давно мені не було так легко.
-Слухай,я лише говорю що думаю і...
Він не встиг доказати тому що я витримала і обійняла хлопця.Я прижалася до нього всім тілом,показуючи свою вдячність за те що він просто сказав слова.Але які слова!Такі що облегшили моє життя.Тепер я вірю в те,що слово лічить будь-які рани.
Джейк не очікував такого мого пориву і тремтячою рукою погладив мене по спині.

-Нуу,в-все,х-ходім.-Коли я відсторонилася від нього хлопець був весь червоний і відвертав очі від мене.

Ми повернулися у дім і всі збентежено подивились на нас,хтось навіть промовив чи зі мною все добре.Я сонічно посміхнулась і сказала,що все чудово.І це справді було так.

***
-І?
Я схрестила руки на грудях і дивилась на тата вимагаючи пояснень.Він зрозумів моє питання,видно,що він не дуже хоче про це розмовляти.
-Так,я їх знаю,вже дуже давно!І чому я тобі не сказав? Цікаво було бачити твою реакцію.Це надуте личко.
-Тату!
Він лиш посміявся і сів на диван.Я ж  стала перед ним.
-Я думала,що ти як і я перший раз сюди  прилетіли.
Він лиш серйозно  глянув на мене і промовив:
-А хто сказав,що і ти вперший раз?-Він різко став і попрямував на кухню.Я ж за ним.
-Тобто?Чому ти не пояснюєш?Ми вже тут колись були??

-Ммг,були і довго,вважай це поверненням.
-Яким поверненням,тату? Скільки я себе пам'ятаю ми тут не жили!Ти,мабуть,мене розігруєш!
Він відкривав пляшку з-під пива серйозно глянув на мене, немов говорячи,що не жартує.
-Ні...Не може такого бути!Ні-Я до останнього не хтіла вірити в це!
-Так воно і є,прийми це.
-А ти їх звідки знаєш?
-Я їм колись допоміг...В де чому...І після цього вони прийняли мене в свою родину.Я казав,що першим на руки тебе взяв Влад,а не я?

-Влад це той...
-Так,саме той... Я з твоєю мамою були їхньою частинкою. Вони нас любили як своїх,і через це так тепло тебе прийняли.Ти їм сподобалась.
Я відкрила рота щоб ще запитати щось,але тато підняв руку,мовлячи що на сьогодні досить.

***
У ліжку я обдумувала все що тато розповів.
Що це за загадка така?Вони,я впевнена,знали мою маму.Можливо,якщо я зможу,то Влад мені щось розповість про неї?
Як вони познайомились?Що між ними трапилось?
В голові ще сотні думок спалахували одна за одною
Я не помітила як сон прийшов мене і цієї ночі,я вже бачила інші картинки...