Видалити публікацію?
Artiomtseva
2020-06-11 18:21:40
Остання молитва Маргарити (за твором Йоганна Вольфанга Гете «Фауст») как вы понимаете, я очень люблю гиперболизировать)
Особисте
Остання молитва Маргарити (за твором Йоганна Вольфанга Гете «Фауст») Боже, Господи, Батьку! Я була найслухнянішою вівцею у твоєму стаді, пастирю! Я слідувала всім заповідям, в тобі я знаходила те, чого моя нерозквітла наївна душа ніяк не могла знайти в реальності. Твоє Ім`я заміняло мені те зріюче, як Той Плід у Твоєму Саду, що крив в собі Падіння Твоїх найдосконаліших витворів; почуття, яке згодом розірвало мене, вибухнуло в мені, підняло мене до вершин і звергло у прірву. О Боже, знову ці голоси… Голоси, голоси. Видіння.. Я деруся на стіни, відчуваю смак, колір, запах крові дитини, нашої з ним дитини.. Майже твоєї дитини, бо Він замінив мені тебе. Я гризу нігті до крові, рву своє довге, таке обожнюване ним волосся. І не відчуваю болю. Боже, змусь ці голоси замовкнути! Вони волають у моїй голові, я стараюся заглушити їх, але ніщо не допомагає. Господи! Нащо ти дав мені щастя так шалено кохати! А може, то не ти, може, то Він – Диявол! Але вже все одно. Почуй мене! Дайте відповідь! Хоч хтось з вас! Мені казали – забудь. Викинь з голови, серця, вирви з душі, зненавидь, проклинай, прожени. Втечи від нього! Я чула вслід насмішки, звинувачення. Ненависть, огиду. Всі вони не могли змиритися з тим, що я кохала того, хто хотів перевірити істину, яку їм не вистачало духу оскаржити, і лише потім обрати чийсь бік. Яке їм діло?! В мене кидали каміння. Мені труїли життя. А я всього лише кохала його. Чим ще я завинила?!! І хіба мені треба в цьому каятися? Я тисячу разів хотіла повернути його дарунки. Але тільки він мене кликав – я йшла, бігла. Незаплетена, розхрещена (о прости, Боже), по камінню, лаві, хащами, тернами – як мені здавалось, до зірок. Боже, Ти б бачив його! Так, як я бачила, моїми очима. Його пронизливі сіро-ониксові очі, повні гріховного бажання пізнати дійсну суть речей; крону густих каштаново-мідних кучерів. Витончений, але суворий профіль. Його очі владарювали над твоєю нареченою, Боже! Чого ж ти не втрутився? Я боялася їхніх бурштинових спалахів, як ніколи не боялася твоєї найжорстокішої кари. Їхніх норовливих і загадкових напівтонів. Раптових блискавиць гніву і пристрастей. ( Голоси. Голоси, вони наближаються, разом зі стінами і вже камера стає затісною і повітря у легенях погрожує розірвати груди і я вже не знаю , коли саме почала втрачати глузд, може кілька миттєвостей тому, коли замість твого сонцесяйного лиця помітила жевріюче червоне золото у зіницях, чи тоді коли прийняла з його рук той росяний букет, як причастя). Я до безтями, до смерті кохала його. Я кохала його так сильно, що моє почуття було руйнівнішим за ненависть. Чого Ти не сказав мені, що кохання, Твій дарунок людству, може перетворитися на таке пекельне зло?! Я любила його по-справжньому, як та твоя перша грішниця, бо кохання було приречене. І зараз, коли відчуваю, що стою на порозі Смерті і вона чекає на мене, як стара подруга, хочу сказати тобі дещо, Господи. Послухай же, хоч раз вслухайся в цю найвиплеканішу твоїм створінням молитву. Я не просила такого кохання. Я була в цій брудній грі лише додатковим випробовуванням….. А він? Гей, ви, що ненавидите мене за саму спробу. Подивіться на нього, найвеличнішого з тих, що коли-небудь існували. На мого бога-спокусника. Дивіться на нього - пішака в цьому сміховинному протистоянні небес і пекла. На предмет парі, укладеного між егоїстичним татусем і його непокірним сином на затишній перловій кухні під пісні якихось блаженних геніїв! Та навіть моя злість покидає мене, як мої любі, мої сили, мої сподівання… Та до кого мені, беззахисній грішниці, врешті звернутися, Батьку? Ти моя сім'я. Та ось я повернулася до тебе, бо до сім'ї завжди повертаються. Вислухай же. Прошу. Я вдячна тобі. Я відходжу до тебе просвітлена. Я не зовсім вибачила тобі цей експеримент, але я безмежно, безкінечно вдячна Тобі і йому за Фауста. Лише в ньому я знайшла справжнє перше і вічне кохання, яке смертельно мене ранило. Гей, та від чого ж благородніше помирати, як не від найпершого дива, що виникло після світла?! Бо лише змішана невіддільність в душі людини, Тебе і його, робить людину такою прекрасною. Я щойно це зрозуміла. Дякую. Чуєш. Голоси слабшають. Стіни повертаються на свої місця. Видіння просочуються крізь тріщини і зникають в них … Що ти скажеш мені, Боже чи дияволе, Батьку чи сину, коли зустрінеш на порозі свого царства? - Я скажу тобі правду.
1
17