Глава І Знайомство з героєм
Глава ІІ Селянський детєктів
Глава ІІІ Дивакуваті призвіська або у дідовом лахмітті
Глава ІІ Селянський детєктів
З полудня хлопці вже ганяли м'яча. Їх було троє — це Сашко, Олег і молодший брат Олега Петрик. Граючи, один із них почав розмову.
—А ти чув, Олеже, що дід Степан помер? — спитав Сашко, ведучи м'яча.
— Та щось чув таке, що його соми зжерли—віповів Олег.
—Ахахах, та які вбіса соми? — розміявся хлопець. — То саме натуральне в-би-вс-тво, розумієшь? —продовжував той.
— Та коли на селі було в останній час вбивство? Хіба що за часів Великої вітчизняної. — добавив Олег.
— Отожбо й я кажу. — И за цю справу возмется містер Александро Бруно— епічно поправляючи картуза, мовив Сашко.
— Хтоооо? — Сміючись запитав Олег. — Який ще Алєксандро Друно?
—Та Бруно! А не Друно, ти йолопе.
— Та годі тобі, я ж кепкую. Не довго граю та кепкуючи хлопці порозходилися по своїх справах. Прочитавши детектива, Сашко не на жарт задумався. Пішов до свого улюбленого парогба та почав фанатазувати і вігравати роль, наче справжній детектив. Але липневий, теплий день закінчувався й хлопцеві треба було йти додому.
Вдома, зморенний працею, батько вже давно дрімав. В кухні сиділи Сашко та мати Марічка.
—Мамо, ви чули новини про діда Степана? — запитав хлопець.
— Так чула, що його русалки затягнули—відповідає та.
—Та ну які ще русалки? Це вбивство! І я візьмусь за це діло—промовляв Сашко з печі.
— Синку, яке там діло? Їж хліб, пий молоко та лягай спати. Нехай цим "ділом" займаются міліціянти—мовила Марічка. Повечерявши, хлопец ліг спати з однією думкою:"Я ще розкрию цю справу."
© Йоганн Алієнте ,
книга «Утоплена тиша».
Глава ІІІ Дивакуваті призвіська або у дідовом лахмітті
Коментарі
Показати всі коментарі (1)