Ріана переїжджала на квартиру. Це було заплановано давно і було для неї радісною подією. Вона домовилася із сімейством, що візьме Біллі з собою. Вони погодилися, бо двох псів годувати було затратно да і Дугласа любили більше чим Біллі. А Ріана навпаки любила Біллі більше - на тому їх думки збіглися і справа була вирішена.
Дуглас став татком чотирьох прекрасних цуценят-пудельків білого й коричневого відтінків. Оскільки в Болгарії робилися виплати за потомство, то хазяї за цуценят отримали непогані гроші: самка звісно ж отримала більше, бо взращувала цуценят але і Дугласу перепала добра доля. Сестри-двійнята іноді навідували цуценят і робили фото з ними напам’ять.
Усі були щасливі і це було добре адже кожен досягнув гармонії через спілкування з маленькими пудельками. Собаче життя відрізнялося від людського тільки тим, що вони вдовольнялися тим що є і приймали любов незаперечно. Мамка сімейства сказала одного дня Керолайн, що та дуже полюбила Біллі. І Біллі любив її, взаємні почуття були викликані турботою один про одного. Вона доглядала його, а він дарував їй ласку взамін.
Собаки ніколи не нарікають на долю і не звинувачують інших в своїх бідах. Мабуть цим вони відрізняються від людей. І коли будують сім’ю, то це назавжди як у випадку дружби Дугласа з Біллі-вона не припинилася навіть з появою цуценят і відстань ніяк не вплинула на міцність стосунків. Єдина проблема для собак, то хвороба але в турботливих руках їм і за це не варто хвилюватися. А є ж стільки вуличних псів котрі не можуть як слід подбати про своє здоров’я і життя. Але ця історія не про таких. Ця історія із радісним хепіендом і тут немає місця для драм, адже Біллі і Дуглас були не одинокі-вони були один в одного і були люди яким вони були небайдужі. Такий сильний зв'язок буває далеко не в кожній сім’ї і вони розуміли що треба його берегти аби зватися родиною назавжди.