.
.

           Ми сиділи на березі озера й ліпили пісочні замки. Погода була чудовою: яскраво світило сонечко й легенький вітерець трусив листя на деревах… Але зайнятися було нічим, лише пісочні замки рятували нас від нудьги.

-Ні, так діло не піде-сказала Женька розваливши останній Петриків замок-потрібно придумати заняття краще за пісочне королівство.

-Наприклад?-зацікавилась я.

-В мене є купа петард і салютів, тож ми можемо…

-Нічого ми не можемо-заперечила я, зрозумівши куди вона веде-для салютів зараз ще рано, та й тобі в руки їх давати не можна.

-А петарди?

-А тим більше  петарди. Особливо після того випадку з цим … пеньком. А дерево гарне було … І треба ж так влучити!

-Та вона сама якось полетіла-почала виправдовуватися Женя- і зрештою якщо не подобаються петарди, можна робити будиночки із сірників…

-Просто будиночки?

-Угу. Усі так роблять: складаєш якусь халабуду із сірників і підпалюєш її. Забавка для малих, але спробувати можна.

-А це не небезпечно?

-Та ні, сама подумай, хіба може від малої коробочки з сірниками щось статися?

Невдовзі ми знову сиділи на березі,  але в цей раз з пакетом із сірниками.

-Показую майстер-клас-вигукнула Женя склала два сірника разом на зразок куреня і підпалила. Вогник затанцював по трісках і швидко згас.

-Дай і мені спробувати-попросив Петрик.

З одержаних сірників він зробив щось схоже на колодязь і спалив його трохи не обпаливши пальці. А Женя збудувала багатоповерхівку. Загорівшись, будівля почала падати і обвалилась на Женин улюблений блокнот з малюнками. Рятувати його було запізно. Женька була не у захваті від цього. А Петрик вирішив будувати свою хатинку подалі від займистих матеріалів, але і йому не пощастило, вогонь з’явився на рукаві його куртки. В паніці Петя побіг до озера і засунув руку в воду. Новенька курточка була зіпсована і Петрик дуже засмутився. Додому ми йшли з жахливим настроєм. Кожен з нас виніс із цієї пригоди неприємний урок.
© DaffyDuck,
книга «Вогняний метрополіс».
Коментарі