Звичайний клас, у звичайній школі, просто 26 звичайних дітей, звичайне все, усе що тільки є, усе до тошноти буденне. Здавалось би, кожен з цих 26-ти дев'ятикласників нічого цікавого з себе не представляє. Можна подумати, ніби всі вони сидять тут, аби просто сидіти, ніби нічого цікавого в цьому світі вже немає і залишилось тільки зубрити те шо якісь вчені колись довели.
Але ж як би все було б так просто, хто б про це писав книгу, правда ж?
Так от, не все вже тут таке просте, як могло здатись на перший погляд. Серед  класу можна замітити невисоку дівчину з довгим білявим волоссям, милим обличчям і великими синіми очима. Хоча вона має гарну, але доволі звичайну зовнішність, вона - саме та людина на яку ви звернете увагу найперше. Якщо спитати в інших, хто вона, то ви найшвидше почуєте "Це ж Ліл, вона така класна! " або "Як можна не знати Ліл, це ж зірка всієї школи! ". Тепер, можна зрозуміти, що так звана Ліл - це доволі популярна дівчина, в школі її знають всі. І за межами школи, і за межами міста, і області, і можливо всієї України. Лілія, таке повне ім'я дівчини, ходить в дев'ятий клас, живе недалеко від школи з мамою, яка працює психологом, і татом, що працює травматологом. Вона мешкає в простій але охайній квартирі, читає багато книг, малює і дуже любить слухати музику. Така собі, звичайна дівчина підліток.
Що ж зробило її такою популярною?  Насправді, крім вже перечислених хоббі, одним з найголовніших її занять являється фігурне катання.
Діло в тому, що колись давно Лілія з батьками відвідала великий каток і навчилась кататися на ковзанах. Це дівчинці так сподобалось, що вона захотіла займатись таким видом спорту завжди. Вже через тиждень, вона стала одною з учнів найкращого фігуриста області. Андрій Романович, чоловік років тридцяти п'яти, відразу побачив хист дівчини до танців, відмінне відчуття ритму і палке бажання вміти гарно кататись на ковзанах. В групі було 7 дітей, четверо дівчаток і троє хлопчиків. З ними Ліл знайшла спільну мову. Коли мама забирала доньку з гуртка, то та була дуже щаслива. Такий настрій донечки передався і її мамі. Вони удвох вирішили зїсти по морозиву. Кафе було не подалік, через дорогу. Ліл з мамою пішли до пішохідного переходу. Вони і не дійшли до середини "зебри", а ж тут зза повороту виїхала машина. Вона їхала дуже не рівно, водій був п'яний і не міг впоратись з керуванням. Ліл весело гомоніла про щось, повернулась на шум що чувся з ліва і після цього вже нічого не пам'ятала, проснулась у лікарні. Було декілька переломів і можливий струс мозку, багато болючих синців і велика рана на спині. Тіло маленької дівчинки дуже сильно боліло. Просто дивом врятовану Лілію оточували медсестри, лікар і батько з тіткою.
— Де мама? - ледве змогла щось сказати дівчинка
— Сонечко, з нею все добре. Вона також має багато синців і ран, але все буде добре, вона одужає. Ти постраждала трохи сильніше, тому думай про щось хороше і обовязково видужуй, - батько схилився над ліжком донечки і поцілував її в голівоньку, яка була перебинтована в декілька товстих шарів. Він часто говорив, що все буде добре і тим трохи заспокоїв Ліл
— Ти скоро вже знову підеш на свій каток, станеш самою гарною фігуристкою. А зараз покищо полежи в ліжку і відпочинь, лікарі і медсестри будуть за тобою доглядати, - тітка Анна щось ще казала про якісь ліки і процедури, але Ліл погано чула, бинти на голові заважали та й думати було важко. Потім тітка дала якись амулет, сказала, ніби з ним буде все добре. Після цього всі вийшли з палати, про щось говорили, а Лілія заснула.
Це все сталось коли дівчині було років сім - вісім. Зараз же їй п'ятнадцять, але цю аварію вона пам'ятає добре. Амулет завжди носить з собою. Цей амулет - фіолетовий напівпрозорий камінчик обплетений узорами з срібла і з срібною ниткою. Така прикраса служить як і просто задля краси, так і для того щоб оберігати дівчину від чогось поганого.
Цей кулон допоміг видужати дівчині дуже швидко, лікарі дивувались, а Ліл вірила що це подарунок тітки. Потім, через деякий час після одужання дівчинки, в тітки Анни виявили СНІД, він був на важкій стадії і лікарі обіцяли не більше пів року життя. Перед тим як її забрали в лікарню, де вона через місяць померла, тітка наказала берегти амулет і ніколи його не знімати. Так Лілія і зробила. Вже сім років вона носить цей оберіг не знімаючи ні на хвилину.
Він не тільки захищав від негараздів, з часом дівчина замітила, що амулет дозволяє робити їй дивні речі, вона бачила віщі сни, збувалось майже все що вона казала, а найголовніше, те що не знав майже ніхто - це те, що Ліл вміє своїми руками створювати лід і навіювати прохолоду. Це іноді, як не як, допомагало і в фігурному катанні або просто в побуті.
Через деякий час Лілія зрозуміла, що її сила зростає. Амулет приніс їй удачу, популярність і розум. А крім того, наділив дівчину різними надможливими здібностями.
І от, одного звичайного дня, до Лілії в клас перейшов новенький. Він був дуже дивний. Чорнявий, середнього росту з дуже пронизливим поглядом сірих, майже чорних очей. Він оглянув своїх нових однокласників, не зупиняючись ні на кому поглядом надовго, але на Ліл від дивився довше ніж на інших, особливо на її амулет. Дівчина це сприйняла не дуже добре, і почала розказувати щось сусідці по парті. Хлопець представився Романом і сів за вільну парту позаду Лілії.
Через деякий час виявилось, що хлопець фігурист і також багато чого вміє. Ліл всетаки була вправніше і граціозніше, на льоду вона виглядала краще будь-кого іншого. Це її дуже радувало, вона не впускала жодної можливості довести Ромі, що краща. Хлопцеві це дуже не подобалось. Вони ніколи відкрито не сварились, але взаїмну неприязнь було видно відразу.
Десь весною, приблизно в травні мало бути дуже маштабне змагання з фігурного катання. Час збігав, тренуватись потрібно було більше і частіше. Весь вільний від навчання час Лілія віддавала льоду. Вона старалась також і якось підлаштувати магію амулета собі в поміч.
Лілія на цьому змаганні отрмала перше місце. На виступі її танець був неперевершеним, ідеальним було все, вибір музики, постановка танцю, техніка виконання. Танець Романа був також чудовим, але він отримав друге місце, через те що, коли він збирався різко завернути і зробити аксель (дуже складний для нього трюк), то лід під ногами трохи вигнувся. Ледве не впавши, хлопець це якось обіграв і продовжив танець. Він добре знав, що цей вигин льоду не міг тут нізвідки сам з'явитись, мимоволі в думках він звинуватив Лілію. Щось дивне він в ній замітив, не міг пояснити що. А оного разу хлопець бачив як Лілія пішла попити води, а в її бутилці вода стала теплою, як тільки дівчина торкнулась пляшки, то та стала майже льодом. Тут Рома замітив що з цією Ліл не все так просто. Важко було повірити, але він підозрював її в чомусь що мало б назву "чари","магія" або просто якесь інше диво, яке важко пояснити. Роман після завершення змагань просто відкрито посварився з Ліл. Він говорив різні нісенітниці, місцями зривався на крик, вона відповідала тим же. Вони ніяк не могли примиритися.

Пройшов рік. Роман і Лілія танцювали в парі, збирались разом поступати в один ВУЗ, були наймилішою парою в усій школі.

Діло в амулеті. Він приніс Лілії багато чого, але ніколи не давав можливості їй закохатись. Він був чарівним. Його чари були можливо корисні, але відгородити дівчину від кохання. Роман раніше бачив такиї амулет, казав ніби він приносить нещастя, особливо довго про це говорив в день якогось весняного змагання в дев'ятому класі. Але Лілія йому не вірила. Потім на одному з виступів, де вони танцювали в парі Рома зірвав амулет кинув цого на лід і під час складного повороту поцілував дівчину. Вона зрозуміла що закохана в цього хлопця. Виішила, що знайде амулет і розіб'є його, але після виступу на льоду його вже не було. Дивно та й годі. Ніхто не знає, як цей кулон опинився в руках тітки Анни, чому вона віддала його Ліл і де він тепер.

Але це вже й не важливо, адже Роман і Ліл тепер разом і нічого важливішого для них немає, ніякого діла тепер амулет не має, до їх спільного щастя