Марта часто ходила до лісу. Там вона відчувала себе легко, так ніби все тут було тільки для неї.
А ще якщо піти в ліс ввечері, коли сонце заходить за горизонт, то можна побачити багато див. Там де вдень були просто сухі гілки і мох, що всюди вкривали землю, то вночі з'явилися крихітні будиночки. До півночі вони виростали і були як і звичайні людські будинки, правда повністю зроблені з природних матеріалів. Вночі в цьому лісі, куди постійно ходила Марта, вирувало життя. Створіння, які жили в таких будиночках, були дуже схожіна людей, але мали загострені великі вуха, дивний, завжди зелений одяг і в усіх було світле волосся. Марта трохи схожа на цих створінь, яких подумки називала ельфами. Вона не висока, зі світлим волоссям, з ластовинням і відстовбурченими вушками.
Коли одного разу вона приїхала до бабусі, то вони вирішили піти по гриби. Тільки но бабуся відвертулась, маленька Марта побігла далі в ліс. Вона чула щось дивне, цікавість перемогла і дівчинка почала шукати звідки долинає звук. Цей звук був схожий на спів пташок, шелест трав і гру скрипки одночасно, важко було сказати що це і звідки воно.
Дівчинка шукала довго, настільки довго, що коли зрозуміла що заблукала, вже вечоріло. Дівчинка заплакала, думаючи що вже більше ніколи не повернеться додому. Але раптом, на галявині почали з'являтися маленькі будиночки, з кожною секундою вони ставали більшими. В тих хатинках хтось запалював світло, через деякий час все "місто" було освітлене ліхтариками. Дівчинка заспокоїлась, а просто сиділа і дивилась поперед себе, вона зовсім не знала що робити. А коли з тих будиночків почали виходити якісь дивні створіння, в Марти почалась істерика. Але одне з тих створінь підійшло до дівчинки. Це виявилась приємна на вигляд жінка, низенька, худенька і вбрана в гарний зелений одяг, прикрашений свіжими квітами. Ця "фея" назвалась Роєю і пообіцяла відвести дівчинку з лісу. Так ця жінка-ельф і зробила. Вже через пів години Марта стояла на узліссі, а рятівниця десь просто щезла. Марта знайшла дорогу до дому своєї бабусі, бо та була не далеко від лісу. Вдома всі були дуже раді бачити дівчинку. Її шукали вже всюди, мама була в істериці і дзвонила в поліцію і службу розшуку дітей і в інші різні рятівні організації, які допомогли б знайти доньку. Як тільки дівчинка повернулась додому сама, щастю всієї сім'ї не було меж. Марта запам'ятала кожну деталь своєї подорожі.
Потім коли вона приїжала до бабусі, то годинами бродила в лісі і мріяла колись ще раз побачити це місце і їх жителів. Батьки поянювали, що це були галюцинації і виною всьому був переляк. Але Марта не відступалась від свого бажання віднайти місто. З кожним разом прокручуючи цю історію в своїй голові, вона зрозуміра, що містечко цих ельфів, з'являється вночі. Тепер дівчина вночі могла іноді вибиратись через вікно з дому і іти до лісу. Однієї ночі, це побачили. Насварили, відправили додому в місто і записали на прийом до психолога. Лікар сказала, ніби нічого страшного немає, це пройде, але треба всетаки не пускати дівчину вночі до лісу, там небезпечно, приписала якесь заспокійливе і мама з Мартою пішли додому. Цілий навчальний рік вона хотіла повернутись в село. Те що її не пускають, ще більше розпалювало бажання, знайти те що вона шукає. Ні таблетки, ні психолог, ні вмовляння батків, нічого не могло зупинити дівчину при першій можливості наприситись у гості до бабусі і, знуву ж таки, при першій можливості втікти до лісу.
Одного разу, Марта наважилась піти набагато глибше в ліс, ніж завжди. Їй навіть не вірилось, але вона знайшла саме ту галявину. Почала чекати вечора. Вовків в цьому лісі давно вже не було, всіх вполювали, а ті що вижили, то покинули ліс, так само і рисі. Здавалось все мало статись саме зараз, саме сьогодні. Вона знову побачить цих ельфів, їх прекрасне містечко, усе що вона так довго бажала побачити.
І нарешті почали з'являтися будиночки. Вони росли. До півночі, перед Мартою було зелене місто, освітлене ліхтариками, які висіли між дахами будинків, на стовпах, обабіч доріжок, абсолютно всюди. Дівина пішла вуличками поселення і вже скоро побачила його жителів. Вона бачила ельфів, вони бачили її. Але їх реакція була абсолютно спокійною, вони вітались пропонували допомогу, можливо когось найти або кудись дійти. Було відчуття, ніби вона знає їх вже цілу вічність.
Це були гарні схожі на людей створіння, але були вони всі дивні. Дивні тим, що Усі до одного були ласкаві і добрі, постійно посміхалися і голосно сміялись з усього що приносило їм хоча б ще одну частинку щастя. Поза лісом такого не було, люди там були сумні і майже завжди грубі.
Через деякий час Марта наткнулась на гарного молодого ельфа. Він був вродливий, одного з Мартою росту, але чомусь він був не такий задоволений як всі інші. Марта задивилась на нього, намагаючись зрозуміти що ж стало причиною його поганого настрою. Але поки дивилась, то спідкнулась через камінчик і впала. Хлопець це побачив і засміявся, потім відразу підбіг і допоміг підвестись.
— Привіт. Хто ти? Що тут робиш? - хлопець з пошмішкою запитав і засміявся, коли побачив що дівчина, яка стояла перед ним, дивно і заікаючись, починає щось пояснювати.
— Аааа, зрозумів. Ти людина, не ельф, так?
—Угу
— Хочеш чаю, може трохи поговоримо?- запропонував він
Дівчина погодинась і вони обоє зайшли до найближчого будиночку, який виявився чайним. Тут висіли зізні трави і середніх років ельфійка майстерно з різних букетиків і трав заварювала одночасно чаїв десять. Хлопець зробив замовлення і пообіцяв що Марті обов'язково все сподобається.
Поки вони говорили і пили смачнющий чай, то дівчина багато дізналась. І багато розказала про своє життя в місті. Ельфові, якого звали Нік, багато було цікаво. Він випитував усе, про те як люди живуть, як вчаться, що роблять, який одяг носять і що їдять. Розмова була довгою і цікавою. Нік постійно повторював, що хотів би жити в людському світі. А Марта зовсім не розуміла його і на подумки мріяла залишити в цьому світі назавжди. Аж раптом годинник який стояв на вулиці і годинний який висів в чайовій, почали одночасто відбивати секунди. Нік схопив Марту за руку і швидко довів на окраїну міста і сказав щоб вона поверталась щоночі на це ж саме місце.
На диво, чомусь ніхто вдома не замітив відсутності дівчини і вона повернулась саме перед тим, як бабуся зайшла в її кімнату.
День пройшов швидко, вночі дівчина знову пішла до лісу. Так пройшов тиждень. Матра ходила вночі гостювали до ельфів, а потім пів дня спала. Але прийшов час повертатись додому.
Вночі перед від'їздом, Марта повідомила Ніку що вже наступної ночі не прийде. Хлопець все зрозумів і пообіцяв чекати наступного приїзду дівчини.
Чекати довелось довго. Марту батьки постійно стали водити до психолога, бо дівчина стала себе дуже дивно поводити. Потім загострився давній конфлікт мами і тата, вони почали кожен день сваритись. Через місяць довгих сварок, вони розлучились. Допоки вирішували різні справи з документами, відправили доньку в село.
Марта була в найгіршому настрої, а вночі знову і знову йшла до ельфів. Їх Світ був набагато кращим, без турбот і з щирими усмішками на обличчі кожного. Вона була схожою на них, і виглядом, і душею. Усім кому могла допомагала. А Нік став для неї дуже близьким і особливим.
Потім почалась школа, місто аж ніяк не радувало дівчину, а вдома на неї чекали вічно непримирні і злі батьки, однокласники вже набридли, а хороших друзів в неї тут не було. Марта постійно поверталась думками в чайний будинок, де її щоночі чекав Нік.
Влітку, однієї ночі, вона повернулась до ельфійського міста. Її там чекали усі. Марта стала частиною їх суспільства, як ніби рідна сестра усім і кожному. А Нік дуже довго і міцно обнімав, він за цей рік так скучив, що слів не вистачало це описати. Матра також скучила, вони просто сиділи поряд, слухали приємну музику і пили чай.
— Ніку, я хочу залишитись тут назавжди, - несподівано сказала Марта.
— Ти точно цього хочеш? - здивовано запитав хлопець
— Так, - впевнено відповіла Марта
— Я також хочу щоб ти залишилась, - і він поцілував дівчину
В цей час продзвонили усі годинники в місті. Але Марті і Нікові було всеодно.
Осьтак вона і залишилась з ельфами. Коли дзвонить годинник місто щезає і всі його жителі засинають. Ті люди які до останньої секунди не покинуть місто, залишаться в ньому назавжди. Так сталось і з Мартою.
Вона з Ніком щиро кохали один одного. Усі ельфи допомогли збудувати їм будинок. Пара жила там і раділа кожному дню (тобто, ночі). Марта з часом забула про забруднені міста і похмурих людей. Вона стала щасливою. В неї прекрасне життя

Про її рідних цього не скажеш, але вони самі винні.  Ніхто з них не думав про справжні почуття, про щастя для себе і інших. Батьки Марти тільки ділили майно і вічно сварились, а бабуся вічно була груба і кожну людину підозрювала в психічних розладах і сварилась з кожним і казала що всім потрібно до психіатра.
Мама Марти, дізнавшись про те що її дочка пропала, звинуватила у всьому свою свекруху,  мати свого колишнього чоловіка. У відповідь на це батько Марти ще більше посварився з колишньою дружиною. В бабусі стався нервовий зрив і дались в знаки деяки психологічні хвороби, і її забрали в психіатрию. Мати невдовзі захворіла раком і померла, а батько через це все скинувся з даху.

Марта забула про своє походження. Її вже давно не цікавили проблеми зовнішнього світу. Через декілька років одружилась з Ніком. Потім, в неї вже була своя сім'я і щасливе життя.