Видалити публікацію?
Єва Лук'янова
2024-02-28 13:10:18
Нова глава\Довгі діалоги
Новини, Особисте, Питання
✨Привіт...) Довго мене тут не було через особисті проблеми. Якийсь важкий період зараз у житті, постійно в стані стрессу живу, та й роботи навалилося немало...( Тому й викладаю главу з запізненням. Але це добре, що взагалі до неї руки дійшли, бо іноді впадаю в стан апатії. Тепер хоч трошки буде час на прочитання деяких книг тут, а то вже й скучила..) ✨Так от, я виклала нову главу моєї книги "Дім втрачених ілюзій", з якою ви можете ознайомитись..) Вона має досить розмиту назву "Бар'єр", який більше стосується душевного стану, аніж реальної перешкоди. Який саме — прочитаєте в главі. Але ця глава буде в більшій мірі складатися з дового діалогу і в меншій — з екшну і напруги. Скажу чесно, довгі діалоги я не дуже люблю. Завжди намагаюся себе зупиняти, щоб не було зайвої води. Типу якщо розмова не дуже важлива для сюжету чи розкриття героїв і їх почуттів, то навіщо забивати ними книгу...Розумію, що здебільшого, це мій бздик, бо я люблю події, екшн і коли сюжет трохи рухається. Коли розмова на всю главу — от тут мій внутрішній критик кричить "Досить!!". Хоча, раніше я обожнювала довгі діалоги...Зараз же я люблю їх читати, а не писати...)Тому в інших книгах навіть кайфую від них...) Цікаво, а яке ставлення у вас до діалогів? Коротонький діалог з глави: ✨"— Та невже? — Подруга різко зупинилася, блиснувши на нього дивним поглядом. Він завмер на місці, намагаючись зрозуміти, що відбувається. — Тоді я хочу відповісти тобі взаємністю, Дене. Тому що я теж нічого не розумію! Ти постійно одягаєш маску, закриваєшся і намагаєшся виглядати холоднокровним мерзотником, якого нічого не хвилює. Цілуєшся з зовсім незнайомою дівчиною, від якої відмовляєшся на другий день. Займаєшся самовіллям, не удостоївши повідомити, що їдеш зламувати сайт. Демонструєш унікальну спритність, уміння, швидкість, які не властиві звичайним людям. Я постійно відкриваю в тобі сторони, яких досі не знала, хоча була абсолютно впевнена, що знаю тебе досконало. Ти став для мене таким чужим, Ден! Я не бачу твою душу, думки, справжні почуття, тому що постійно натикаюся на бар'єр, який ти довкола себе збудував. А ще я збентежена. Раптом це не маска? Раптом ти справді... нічого не відчуваєш? — Цілком можу таким бути. Адже я напівкровка. Може, мені не властиво відчувати так само, як і вам, людям? — Ден отруйно посміхнувся, відчуваючи огиду до самого себе. — Навіщо ти знову граєш цю роль? Вона тобі така близька? — відрізала Ксюша, надавши голосу більше холодності. Дену здалося, що ще одне необережне слово, і вона вдарить його по обличчю. — А навіщо ти питаєш, знаючи відповідь? Якщо після стількох років дружби в тебе з'явилися сумніви, я не збираюся їх розвіювати. Хочеш вважати мене кровожерним вбивцею, чудовиськом і майбутнім маніяком, вважай на здоров'я! Твоє право." ✨Ну, коротше, ви зрозуміли по цитаті, що тут герої будуть з'ясовувати стосунки...) Ну нехай, теж іноді треба..) Але далі будуть події, які мені треба добре розписати і пояснити в наступній главі, тому, що дуже важливі для подальшого сюжету події, які в значній мірі розкриють роль Дена і чому саме його хочуть знищити...Сподіваюсь, я зможу все нормально описати...) ✨Ден не знав, як вести з нею діалог. Правду кажучи, він уже й сам нічого не розумів. Бридке, нав'язливе почуття тривоги почало обволікати його свідомість, ніби ось-ось станеться щось страшне. Відігнавши хвилювання, Ден знайшов поглядом Ксюшу, яка стояла за кілька метрів від їхньої компанії і про щось говорила з Максимом. Зараз ці двоє обговорювали щось особисте, і зовсім не дивились у їхній бік. Ден відчув себе таким беззахисним, як ще ніколи в житті. Ніби він чужий серед своїх, і бути тут зовсім не повинен. — Ти нічого не розумієш, Дене. Їхня головна місія — порятунок Землі від вторгнення горянської раси, — відповіла Еріка, без тіні збентеження дивлячись йому в очі. — Вони дбають і про людей, і про напівкровок. Але вони не можуть нести цю ношу самостійно. Я повинна допомогти їм, чим зможу, адже мотиви у мене такі ж чисті, як у принципі, і у всіх учнів нашої школи. Так, нехай я напівкровка і маю неідеальний характер, але я патріотка нашої планети. Я зобов'язана допомогти їм виконати місію, як би.... важко це не було... На останніх словах її голос трохи здригнувся, але вона миттєво повернула колишню впевненість. Ден ще більше напружився, стиснувши в руках кинджал. — Мені шкода, що ним виявився саме ти,— продовжила Еріка після довгої паузи. Вона виглядала трохи спантеличеною, але говорила настільки впевнено, що у твердості її намірів не було жодних сумнівів. — Я, правду кажучи, засмутилася, але вибору у мене немає. Ти не повинен був народитися, Дене. Якою б несправедливістю тобі це не здавалося, але ти — єдиний напівкровка, існування якого — помилка. Мені, чесно, дуже шкода."
4
280