Я не богиня, щоб себе вихваляти.
Я звичайна  людина, котра дивується кожній миті свого життя.
 
Чи забували ви про все побачивши звичайнісінький промінчик сонця
чи розсипи діамантів на нічному небі?
 
Чи відволікались від розмови почувши улюблену мелодію?
А може починали ворушити німими вустами співаючи слова пісні,
котра грає у ваших навушниках не звертаючи увагу на погляди інших людей
в метро, автобусі чи на вулиці ?
 
Мені завжди казали: «Ти божевільна!».
Коли я починала радіти дощу ,вибігала на вулицю та посміхаючись дивилась у похмуре небо;
Коли через травми мала лежати в ліжку, але насилу витримувала декілька днів, вставала і починала танцювати;
Коли випадково засинала на уроках, бо посеред ночі не могла ніяк відірватися від цікавої книги;
Коли в свої, на той момент, 16 виходячи зі школи взимку бачила когось із знайомих
і починала, так би мовити, снігову війну.
Але я зовсім не бачу в цьому всьому нічого поганого, тому можу спокійно сказати: " Так, я божевільна".
 
Також мене називали дивною, чудернацькою, потойбічною.
Напевно через те, що я:
Спіткаюся  на рівному місці,
суботнього ранку можу сама піти у кіно,
проїжджаю свою зупинку задивившись у вікно,
невідривно спостерігаю як падає сніг, ніби його ніколи не бачила,
гуляю під дощем годинами ідучи туди куди мене ведуть мої маленькі ніжки,
інколи о п’ятій ранку підриваюся та йду до озера, щоб просто подивитися на світанок і відчути як вітер бавиться моїм довгим волоссям,
день за днем можу слухати одну й ту саму пісню,
п’ю по декілька чашок чаю в день не зважаючи на пору року,
посміхаюся на всі 32 лише від одного повідомлення «доброго ранку» чи «на добраніч» с сердечком у кінці замість крапки від близької людини,
плачу після перегляду душевного фільму навіть якщо в кінці хепіенд.
Напевно можна перелічувати ці особивості ще дуже довго, але який це має сенс,
якщо в цей момент ти можеш займатися будь-чим.
 
Наприклад, спати загорнувшись в улюблену ковдру,
читати книжку та уявляти себе на місці головного героя,
спілкуватися з дорогою твоєму серцю людиною,
пити каву сидячи на підвіконні своєї квартири та дивитися як люди кудись поспішають
або сміятися від усього серця в компанії близьких тобі людей та згадуючи спільні пригоди, 
можливо навіть створювати нові спогади.
 
Напевно кожен з вас помічав, що щастя – це маленькі спогади з минулого.
Щастя – це відрізки теперішнього.
Щастя – це великі плани на майбутнє, яким судилося збутися.
 
Може я занадто довго говорю, але якщо ви мене слухали весь цей час, то я хочу вам сказати велике дякую, адже не с кожним я можу поділитися частинкою свого божевілля…

Бо це безглуздя частинка мене, а отже й частина мого таємничого серця.

P.S. звичайне завдання з риторики.