Містика, фантастика. Щось між цими словами є спільне, але що ж? Те що вони рідко зустрічаються у реальному світі? Те що про них можна дізнатися лише у творах і казках? Я знаю немало людей що думають, що містичні та фантастичні історії написали люди, що не були свідомі того, що пишуть. Також це місце відвідує не мало туристів та самих українців. Всі хочуть побачити наслідки ядерного вибуху. Зараз там водяться дивні створіння, а можливо навіть і привиди, яких ніхто і ніколи не бачив. Одна така легенда є легенда про передбачення майбутньої катастрофи, що була написана в Біблії в одному з текстів Нострадамуса. А ось що дійсно незвично, так це твір братів Стругацьких «Пікнік на узбіччі»: в ньому відбуваються події після катастрофи на 4 реакторі. Звідки письменники могли знати те, що станеться через 6 років в Україні? Це залишається загадкою.

Думаю, саме час перейти до самої історії. Все було в одній школі Київської області, не дуже далеко від Прип'яті. В школі номер 13 у 11 класі вчився такий собі Адріан Шевчук. Це був хлопець майже 2 метри ростом, темно каштанове волосся з висвітленими кінчиками, яке мало зачіску "мілітарі". Його тіло було більш менш спортивне і привабливе, голос був майже басовий. Коли він щось говорив майже всі замовкали. Його голос заставляв навіть найстрогіших вчителів замовкнути, а всіх хто з ним дружив чи деколи перекидувались декількома словами покривались з ніг до голови мурашками, приємними, але водночас і від страху. Лише через його голос люди думали що він ніби злодій з того самого криміналу або ж сам мафія, хоча насправді він був "милий і пухнастий". Його блакитні та щирі очі заставляли всіх довіряти йому сильніше ніж власному братові чи сестрі. Всі їх завжди порівнювали з небом. Літнім небом. Таке ж безкрайнім і чистим. Без жодної хмаринки. А ці іскри в його очах нагадували те саме гаряче сонце, що обпалювало нас своїми проміннями. Рівні шоколадні брови над його прекрасними очима та гострі, ніби бритва, вилиці тонкі, темно-малинові губи та прекрасний та м'який характер, який часто може бути гострий і важкий.

Сьогодні був звичайний день в школі. Та сама сіра п'ятниця, що мала здаватися більш веселою, але чомусь, на жаль, сьогодні вона була сіра-сірюща, ті самі учні, з різними емоціями та від кожного можна відчути свою ауру. Позитивну чи негативну - залежить лише від них. У деяких з них можна побачити в очах біль, смуток, переповнені чашу сліз і та сама кулька гніву, яка може лопнути в будь-який момент. Або ж можна побачити щиру радість, бажання жити, цікавість, допитливість, інтерес і прагнення до всього. Всі вони різні. Повністю різні. Адріан стояв навпроти дверей у математичний клас спершись на підвіконня та дивлячись в телефон і час від часу розглядав довгі, широкі коридори наповнені дітлахами та підлітками. Його зіниці бігали по всьому коридору ніби шукаючи когось, хоча насправді він в принципі нікого не чекав. Він не мав якоїсь конкретної компанії чи друга. Він мав людей з якими він спілкується і менше спілкується. Одним з них був Макс Котський. Це був хлопець на пів голови нижчий від Адріана, блондин з зачіскою "андеркат", каштанові очі, також спортивне тіло, тонкі брови та такі ж світлі та тонкі губи. Його голос був менш грубим. Характер у нього веселий і життєрадісний, не забуваємо також про його приязність і якоюсь мірою навіть галантність. Він був буквально єдиною людиною хто майже завжди спілкувався з Шевчуком. Авжеж він зазвичай бігав до різних інших своїх друзів, це було часто, але також він не забував про Адріана. Коли Адріан в черговий раз роздивлявся коридори, то нарешті між ними побачив Макса. Блондин помахав хлопцю рукою, а той помахав у відповідь. Котський почав пробиратися через натовп дітлахів і за хвилину стояв навпроти свого друга. Шевчук сховав телефон у кишеню.

– Хей, бро - сказав Макс і простягнув руку для вітання.

– Привітик - відповів той паралельно подавши руку блондину.

– Друже, маю для тебе таку новину, що просто пушка - руками він показав ніби вибух, а брюнет у відповідь лише підняв одну брову тим самим лише своїм виразом обличчя казав "здивуй мене".

– І так, розказую. Пам'ятаєш, нам розказували про Прип'ять, Чорнобильську АЕС, вибух ядерний? - Адріан лише кивнув. - так от, зараз туди можна поїхати, відвідати "Мертве місто Прип'ять". Я дістав для нас два квитки. Зможемо погуляти.

– Хах, таки здивував - блакитноокий задоволено всміхнувся кінчиком своїх губ - я лише за кудись поїхати лише скажи коли й гуляємо.

– На наступний тиждень. Поїдемо на декілька днів. Я забронював готель та машину.

– Звідки в тебе гроші?

– Фриланс - кароокий блондин самовдоволено усміхнувся.

– Вау.. відчуваю себе дівчиною.

– Хах, чому?

– За мене платить забезпечений чоловік, при чому ще такий гарний - після цього пояснення він поставив великий та вказівний палець ніби пістолет, приставив до свого підборіддя та сексуально прикусив губу трошки примруживши очі. Після декількох секунд мовчання двоє хлопців залилися сміхом і під дзвоник, що сповіщав кінець перерви, а початок уроку і під гомін, що спричиняли дітлахи та підлітки у пошуках своїх класів, вони заспокоївшись почали протискатись через натовп учнів та учениць до дверей класу, що вже встигли відкрити.

Вихідні пройшли доволі повільно. Вони двоє готувалися до дводенної поїздки. Принаймні Макс сказав Адріану, що вона буде тривати лише 2 дні, але знаючи його то чекайте їх в кінці тижня, але цього разу він пообіцяв, що лише 2 дні. Настав нарешті понеділок. Сонце світило у вікно Адріана своїм гарячим промінням тим самим будучи його. Брюнет прокинувся від природного будильника та неохоче встав з теплого та м'якого ліжка і підійшов до стола, де лежав його телефон на та швейцарський срібний годинник. Він почав надягати його собі на руку паралельно дивлячись яка година. Він показував десяту двадцять шість. Після того як він одягнув годинник, блакитноокий зняв з зарядки телефон та зайшов в месенджер Telegram та побачив повідомлення від Котського. "Сьогодні о тринадцятій у мене, а о тринадцятій тридцять вийдемо. Якраз на тринадцяту я замовив таке собі "таксі". Воно нас довезе до самого Чорнобиля та відвезе назад, не запізнись, бро" - написав він. Синьоокий відповів на його повідомлення простим "ок". Він поставив телефон на стіл та пішов на кухню зробити собі щось поснідати…

Дванадцять п'ятдесят вісім. Адріан вже стояв на порозі у Макса. Він постукав у двері і йому відчинив життєрадісний Котський. Хлопці зайшли додому та випили по чашці чаю та проговорили усі пів години до тринадцяти тридцять. Вони двоє за своїми валізами підійшли до одної автобусної зупинки, до якої через декілька хвилин мало під'їхати їхнє таксі. Синьоокий сидів на лавці та цикав в навігаторі, а кароокий ходив зі сторони в сторону виглядаючи таксі. За хвилину воно під'їхало. Це був світло сірий бус Volkswagen, що був забруднений. Шар пилу і бруду покривав половину автівки в тому числі й колеса. З неї вийшла таксист. Невисокий, повний, сивий чоловік у грубому светрі та темно-синіх джинсах на яких виднілися блакитні латки різних кольорів, а на його елегантних мештах також виднілося болото. Він підійшов до Котського і потиснув йому руку. Вони почали активно обговорювати поїздку та пакувати валізу блондина. Коли його багаж був вже в машині, він махнув рукою синьоокому, щоб той також приніс свої речі. Той за декілька секунд вже стояв та також загружав в бус ще й свій "чемодан". Пізніше вони вже рушили в дорогу. Молоді хлопці сиділи на задньому сидінні. Макс заснув, а в Адріана почали літати чорні метелики в животі, що сповіщали неяку паніку. Він дивився у вікно на розмитий світло-зелені листя та світло-шоколадні стовбури високих сосен, а сторін його шалено билось. Воно його ніби остерігало від можливої небезпеки. Його зіниці повернулися на водія. Той відчув на собі чийсь погляд та подивився у дзеркало заднього виду на брюнета.

– Щось сталося, юначе? - спитав він.

– Неспокійно на душі, серце калатає шалено - відповів той.

– Розумію - він видихнуа з полегшенням та далі почав слідкувати за дорогою. Шевчука це не погано заінтригувало і він нагнувся до крісла водія.

– Можна докладніше? - попросив він на що у відповідь таксист лише всміхнувся та хіхікнув.

– Можу. - його посмішка миттю спливла з лиця. - ходять плітки про духа екскурсовода. Я добре знав цю дівчину. Вона була ніби ангел. - він замовк на мить та мрійливо закотив очі ніби згадуючи цю красуню. - Низенька, мила, тендітна дівчинка з довгим, каштановим і прямим волоссям, білосніжною шкірою та сірими очима, у яких завжди палав вогник бажання працювати. Вона завжди ходила задом наперед розказуючи їх англійською чи німецькою, а можливо навіть і польською про великий вибух. Талановита вона була. Імені, на жаль, не пам'ятаю, бо ніхто її на ім'я не називав. Всі зверталися до неї просто "Пані", "Панно" чи "Тітко". Всі завжди говорили лише за їх талант та очі. Забувши про зовнішність, голос, характер. Забувши про це все вони говорили найбільше про талант та її сірі очі.

– Чому ви говорите про неї в минулому часі? - перебив водія Адріан. Його насторожувало те саме "була" та "знав".

– Вона загинула. - різко відповів чоловік. Брюнет опустив голову. У нього став ком у горлі, а рот його відмовлявся вимовляти які-небудь слова чи навіть звуки.

– Її роздер звір. - після довгої паузи продовжив водій. - Який саме звір - невідомо. Її тіло знайшли уночі під чортовим колесом. Люди, у яких вона вела екскурсію, казали, що вона захотіла прогулятися і вийшла з готелю якраз до цього атракціону. Шматки її плоті лежали розкидані біля її кісток, а калюжа з крові лише збільшувала неприємний запах та наганяла страх. У неї буквально не було живота. Хтось роздер його до кісток, а м'ясо частину з'їв, а частину розкидав навколо тіла.

Від розповіді водія хлопець був у шоці. Його товариш досі спав і не підозрював, що них може чекати, але той вирішив поки що не розказувати йому про розповіді водія.

– Це ж міг бути ведмідь, чи вовк, або навіть і лис. - нарешті почав говорити хлопець.

– Ні. - різко заперечив чоловік. - Приїжджала служба за виловом тварин, поліція, швидка і шукала хоч якогось хижака. Авжеж їх знайшли, але мертвими у лісі. Видно було, що вони там лежать давно. А потім приїхав якийсь історик археолог і сказали, що ці кістки тут ще з дня самої трагедії. Тому це, напевно, істота після радіації, але це ще не підтверджено - він зробив невеличку паузу. - тепер ходять плітки, що її дух літає у цій околиці, а всі туристи, що їдуть до Чорнобиля відчувають таку тривогу, страх і занепокоєння. - юнак не дуже вірив казкам чоловіка, але в середині нього все ще літали ці метелики паніки.

– Можливо, ви знаєте, чому її дух заставляє туристів так непокоїтися?

– Остання група, яку вона взяла, не дуже її любила. Я пам'ятаю як віз їх всіх до Чорнобиля, а вони ставились до неї, як до сміття. У неї сталеві нерви, вона терпіла. Але все одно. Пам'ятаю, як вона говорила мені, що хоче відомстити туристам за таке відношення до екскурсоводів.

– Чому зараз я відчуваю цю тривогу, а мій товариш ні? - знову закидував питаннями водія Адріан.

– Вона, скажемо так, вибирає на угад. Ця леді ніколи не мала точної відповіді, ніколи не могла визначитися. Тому вибирала на угад.

Тут авто різко загальмувало. Перед машиною стояв готель на п'ять поверхів. Від різкої зупинки Макс прокинувся вдарившись головою об вікно. Після того як блондин устаканився вони вийшли з “металевого коня” та забравши Котський заплатив водію і вони з приятелем разом пішли в готель заселятись. Вони підійшли на ресепшн, Макс подав свої дані і їм видали номер на двох. Хлопці взявши свої валізи почали підійматися на третій поверх, де вони мали переночувати.

Номер був у них досить затишний. Короткий, вузький коридор з одною шафою з правого боку від дверей, а з лівого були двері у ванну кімнату у якій в одному з кутів стояла душова кабіна, у другому самий “білий трон”, а навпроти них був умивальник, шафка, де лежало пару рушників та різних засобів гігієни та також там було дзеркало розміром майже на всю вільну стіну над умивальником, а ще над ним була лампа, що працювала на датчику руху. Вперед по коридору було видно скляні двері на балкон та невелика частина темних штор прикривала їх. Ближче до дверей балкона стояла тумбочка до якої в притик стояло ліжко з білосніжною постіллю. Ближче до входу в цю кімнату стояло ідентичне ліжко та тумбочка, лише вони були віддзеркалені. Навпроти другого ліжка висів телевізор, а під ним був комод.

Хлопці зайшли у своє тимчасове житло та почали розкладати речі. У них вже була майже шоста година вечора, тому вони спустилися повечеряти та випити пива на перший поверх в залі біля ресепшену.

Пройшла година. Вони двоє сиділи й попивали прохолодного пива та заїдали все чипсами дивлячись фільм “Форсаж” на великому екрані плазми у залі. Макс повністю поринув фільм і лише час від часу попивав алкогольний напій жуючи чипси, та щось коментував повернувшись до свого товариша, але той не був сконцентрований на фільмі. Хоч він і любив його, але у його животі все ще літали чорні метелики, що сповіщали можливу небезпеку. Адріан повністю загруз у свої думки. Його погляд був спрямований у куток плазми, а в голові він прокручував історію яку почув від водія. За хвилину чиясь сильна, але кістлява рука при обняла його за плече. Він різко повернув голову до друга, що це зробив.

– Що сталося, Шевчук? - спитав він.

– Та, задумався щось - швидко відповів той.

– Ти вже пів фільму думаєш. Розказуй.

Адріан почав розказувати історію яку розказував йому водій. Котський сидів з кам'яним лицем та не реагував, лише час від часу попивав пиво. Коли брюнет закінчив розказувати то він подивився на блондина, а той лише почав сміятись.

– Ти серйозно повірив у цю маячню? - у відповідь синьоокий лише кивнув - Друже, цей водій старший за нас майже в три рази, вже дах трохи їде у нього, я тобі кажу.

– Думаєш?

– Знаю.

Після цієї розмови Адріан вроді навіть заспокоївся, але серце все одно чуло щось неладне. Але його мозок та тіло розслабились тому вони просиділи майже до півночі і аж тоді пішли спати.

Адріан спав. Йому нічого не снилось, але в один момент він опинився у білій кімнаті. Все виглядало занадто реалістично. Хлопчина крутив головою розглядаючи кімнату. Опустивши свій погляд униз він побачив, що він прикутий до крісла. Страх полонив його. Блакитноокий спробував вирватися з полону, але всі його спроби були марні. Раптом перед ним різко почали з'являтися різні люди, що були без кінцівок, а то і частин тіла. Також замість очей у них були просто дірки з яких літрами витікала кров. Він опускав очі собі на коліна спостерігаючи за окровленими джинсами. Також хлопчина старався закрити очі, що у нього не дуже то і виходило, Було відчуття, ніби їх хтось тримає. Кінець кінцем він підняв голову та побачив перед собою свого товариша Макса. він був цілий цілісінький, усі кінцівки були на місці, частині тіла також. Він повільно підходив до полоненого з опущеною головою. А брюнет від радості що побачив друга почав кричати йому:

– Гей, Максе, Друже, допоможи прошу - він почав спробувати вириватися тим самим нагнувшись трохи вперед до свого друга, але той мовчки підходив. Шевчука це налякало. Від страху він завмер у такій позі. Макс вже стояв буквально перед прикованим юнаком і тоді він різко присів все ще не піднімаючи голову. Посидівши так хвилину він нарешті підняв її. Його очі були білосніжні й ніби світились. Він дивився в очі своєму другу, а той лише трясся від страху. В кінці-кінців він посміхнувся. Його посмішка стала схожою на посмішку Джокера. По кутках його губ почала витікати кров. Очі теж почали ніби плакати кров'ю. Червона ріка лилась по його шиї та усьому тілу. Сильна кістлява рука Котського ніжно поставив руку Шевчуку на щоку і за секунду він відкрив рот який був повний гострих зубів, а його довгий язик різко обкрутився навколо шиї прикутого хлопчини та потягнув у рот. Все сталося дуже швидко. Від такого сну синьоокий прокинувся. Він різко сів на ліжку і побачив Макса сидячого на краю ложа та з жахом спостерігаючим за брюнетом.

– Друже, все добре? - спитав від при обнявши Адріана за плечі.

– Так. - той кивнув, а потім повернув голову до товариша та приязно всміхнувся - Доброго раночку.

Хлопці двоє залилися сміхом. Пізніше вони нарешті переодяглись та поснідавши взяли наплічники з потрібними їм речима та вийшли з готелю. Навпроти нього мав чекати їх чоловік, що привезе їх до самого Чорнобиля. Вони почали шукати чорний Jeep на паркінгу. Після хвилинних пошуків вони його знайшли. Чоловік стояв біля автомобіля та докурював сигарету. Чоловіком його назвати було складно, він більше змахував на однолітка Адріана і Макса. Два метри чистого росту та мускул, що випирали з його чорної сорочки та також накачані ноги підкреслювали сірі джинси, а чорно-білі кросівки лише доповнювали образ прекрасного чоловіка. Сіро-сиве волосся мало зачіску “теніс”, а недовга і колюча борода з вусами, що були також сиво-сірого кольору лише підкреслювали його овальну форму голови. Його очі були світло карими, а брови були такого ж кольору.

Хлопці підійшли до чоловіка, пожали одне одному руки й сіли в машину. Усі пів години, що вони їхали машиною хлопці розмовляли з чоловіком. Виявилось, що його звати Геннадій і він має свою фірму по розробці та зламування сайтів і програм. Також вони дізнались що йому 35 років. В основному чоловік цікавий та приємний.

Коли вони вже були на місці, Пан Геннадій висадив хлопців біля входу в сам центр Чорнобиля (по його словах). Вони зайшли на місцевість де був парк атракціонів. Іржаве чортове колесо, карусель з іржавими кониками, де-не-де розкидані уламки різних споруд та дитячі іграшки на траві біля лісу, який був близько до парку атракціонів наганяли страх. Адріан встав навпроти цього лісу і втупився в іграшкову задрипану ляльку, яка була лиса та без кінцівок та ока. Він розглядав іграшку плямку бруду та кожен її недолік. Від цього у його животі знову прокидалися метелики паніки та страху. Його серце розпитала свідомість того, що цією лялькою гралась якась мила маленька дівчинка, що неочікувана на таку трагедію. Хлопця відвернув увагу крик друга, що кликав його до себе. Той відірвав погляд від іграшки й побіг до друга. Прибігши, блондин показав пальцем йому чортове колесо. Воно також було іржаве, але кабінки все ще були такого ж яскравого кольору, що і на фото до вибуху. Очі Адріана побігли вниз колеса. Там ще виднілась крейда якою обводили тіло загинувшої та засохла кров на іржавих та менш іржавих частинах атракціону. Поки Макс слухав екскурсовода якоїсь групи, що стояла біля цієї споруди, Адріан все ще дивився на то місце. На секунду йому привиділась та дівчина. Він не зрозумівши, що це було, почав придивлятись і цього разу ця дівчина з'явилась також, але вже ближче. Вона також мала опущену голову і була одягнена у сукню, що, видно, колись була біла, а зараз сіра та пошарпана, довжиною була вона цій панні по коліна. Волосся було довге, пряме і каштанове, а шкіра білосніжна. У Шевчука сталося дежавю. Десь він ніби бачив таке волосся чи то чув про нього. Пам'ять не підводила хлопця. Його зіниці збільшились від страху. Саме так описував ту вбиту дівчину водій автівки. Знову Котський перервав роздуми брюнета. Вони разом доєднались до тої групи й пішли до розваленого готелю "полісся". За декілька хвилин вони вже були біля нього. Екскурсовод щось розказував групі, а синьоокий красень роздивлявся будівлю та у голові молився, щоб водій брехав про цю історію. Він зациклився на одному з вікон. Його зіниці спробували роздивитися середину колишнього готелю, але це було марно. І знову. Постать дівчини з'явилася у вікні. Цього разу вона сиділа на вікні майже пів хвилини та аж тоді зникла. Голову вона все ще не піднімала.

Так і пройшов увесь день. Куди б вони не пішли, Адріан все ще бачив ці постаті. Чорні метелики з кожним разом літали все ефективніше й ефективніше. Страх, тривога і паніка - ставали його найкращими друзями. Макс пробував щось дізнатися у свого товариша, але все намарно. Шевчук мовчав, як партизан. Завжди знаходив якусь відмазку в яку більшість могла б вірити, але Котський знає коли його друг бреше, а коли ні. Він відчував, що щось тут не так, але вирішив не діставати його, бо вивести того з себе - дуже легко.

Повернулися додому вони аж під вечір. Вони знову замовили собі пива та цього разу вирішили випити в номері. Адріан вже сидів з пляшкою у руці на краю ліжка та дивився на коридор. З ванни вийшов Макс з рушником, що прикривав лише його достоїнство, а другим він витирав свою мокру шивелюру. По його кубиках прессу стікали одинокі краплі води. Побачивши задуманого друга, він накинув на свої плечі рушник та сів на край свого ліжка дивлячись на нього.

– Що сталося, Адрік? - спитав він відкриваючи пляшку пива. Шевчук не хотів розказувати про свої кошмари та галюцинації.

– Та просто як згадую про трагедію, то аж серце крається, от і забуиантц увесь день хожу. - він ковтнув пива. - все ще ці кадри в голові. - Котський підійшов до свого товариша, та поклав йому руку на плече.

– Іди в душ, та тобі потрібно поспати. - сказав той. Брюнет лише кивнув і поставившт пляшку пива на тумбочку він пішов в душ.

    У ванні він також був довго. В голові все ще ця дівчина. Коли він вже в йшов з душу, його товариш вже спав і бачив десятий сон. Він підійшов до свого ліжка, допив пиво майже залпом і викинув пляшку. Після чого ліг і миттю заснув. Секунда в він знову навпроти чортового колеса. На дворі ніч, але нові ліхтарі освічують більш менш місцевість. Хлопчина зіницями почав бігати під чортовим колесом і його знову приваблювала ця постать. Та сама маленька, тендітна дівчина, з довгим, прямим каштановим волоссям та білосніжним тілом та у колишній білій сукні, що зараз була брудною та пошарпаною. Вона просто стояла до нього лицем все ще головою вниз. У хлопця знову почалась паніка. Над ним панували страх і цікавість. Він глибоко вдихнув і видихнув.

– Привіт! - крикнув він дівчині, але та не відповіла нічого, а лише нахилила голову. - слухай, я не розумію, чому я зараз тут, перед тобою у своєму сні і так далі, але мене це лякає. От відверто кажу. Мені лячно. Давай домовимося. - він зробив паузу. Дівчина повернула нагнула голову в іншу сторону даючи хлопцю зрозуміти що та її розуміє. - буду рахувати це за "окей".  Отож, слухай. Ми завтра їдемо звідси. Я тобі клянусь, я більше сюди не повернусь, якщо ти мене так недолюблюєш. Ну, як тобі ідея? Мені здається тобі потрібно якнайшвидше її розглянути і дати мені відповідь, але не перебивай ніч трохи довга.. - дівчина різко поставила голову рівно. Її тендітна рука піднялась вверх і вона нею махнула. Хлопцю у лице прилетів папірець. Він взяв та трясущимися руками і з жахом дивився на різкий почерк та кров, якою було написане послання. "Даю тобі декілька хвилин, щоб ти зараз з'явився перед мною" - написала дівчина. Після того як Адріан прочитав декілька раз у себе в голові послання він підняв очі на екскурсовода. Вона все ще тримала руку не опускаючи. Коли та побачила, що хлопець прочитав записку, вона знову махнула рукою тим самим здалека дала ляпас йому, як ті самі гіпнотизери. 

Адріан миттю прокинувся. Він різко сів на ліжко і важко дихаючи роздивлявся номер який освічувало лише місячне сяйво та легеньке світло з вуличних ліхтарів. Його погляд опустився на його ноги, що були під ковдрою, а на ній лежала та сама записка, яку дівчина дала хлопцю. Шевчук зірвався з ліжка і швидко одягнув на себе перше що попалось йому під руку. Одягнувшись він вибіг з номера і погнав на рецепшин, щоб позичити в них якийсь транспорт. Вони йому позичили лише спортивний велосипед, але він був лише за. Жінка дала йому в руки ключі, той подякувавши вже вибіг на паркінг, де стояли орендовані велосипеди. Він ключем відкрив замок та сівши на залізного коня поїхав до Чорнобиля. Його сильні ноги крутили педалі з усіх сил. Він досягав максимальної можливої швидкості, а на поворотах його колеса терлися об асфальт на стільки сильно, що пізніше можна було відчути легкий запах горілої резини.

Майже сорок хвилин і він вже на місці. Ровер він кинув десь збоку, а сам швидко та тихо пробрався через спящих охоронців. І знову це місце. Те саме, де він стояв у своєму сні. Мозок матюкав його, казав який він придурок, та й сам він розумів, що зійшов з розуму. Він стояв і дивився у ту саму точку. Він не бачив нічого крім темноти. З часом він вже почав думати, що це був всього лише сон, або Макс пожартував не дуже. Серце казало тікати, але він стояв і шукав дівчину. В кінці кінців у нього в далині з'явилась та сама каштановолоса дівчина.

– Я прийшов, як ти і просила - крикнув він і витягнув з кишені записку показуючи її їй. За секунду записка згоріла у його ж руках. Хлопець був шокований, але зробив вигляд ніби це для нього проста справа. Дівчина помахала рукою тим самим запрошуючи його до себе. Ноги брюнета не слухались, вони попрямували вперед до дівчини. Коли він вже до неї підійшов вона підняла свою голову. Він зашарівся. Її лише було неземної краси, а ці сірі очі лише лоповнбвали це миле личко. Дівчина побачила, як хлопець засоромився і мило посміхнувшись повалила його на металеву опору колеса. Адріан не впирався. Сіроока полізла у них розщіпати ширінку. Блакитні очі не відводили погляд від сіроокої. За секунду відчинив підняла голову і у неї вже очі були білого кольору та ніби світились. Вона посміхнулась, а ж кутків її губ лились ріки крові. Хлопчина хотів вибратись, та його тіло оніміло. За секунду дівчина роздерла його живіт та зникла.

На ранок Макс побачивши,що його товариша немає, підняв на ноги весь готель. Його знайшли мертвим під опорою чортового колеса, на тому ж місці, що декілька років тому знайшли ту дівчину екскурсовод.