Іноді ти просто живеш тихо, без зайвих слів, без гучних перемог. І наче все гаразд, але чомусь в душі порожньо.

Він зазвичай страждав від недосипань.  Сни йому снилися зазвичай хороші, але від не стабільного сну йому снилася всяка дурість, вона зводила з розуму, давала нагоду задумуватися знову й знову. Йому наснилося, що він був солдатом німецької дивізії. Йому довелося з кулемету MG42 розтрілювати кинутих як мясо на позиції людей. Він стріляв у дітей і підлітків... Їх був цілий натовп... Стріляв він без жалю чи страху абож розпачу. Стріляв, бо так треба було... Потім видали одну із німецьких рушниць, сказали, що йому треба буде кудись іти. А згодом сон дійшов до такого ґатунку абсурдності, що йому постригли голову бляшанкою. Було навіть декілька порізів. Вони були досить глибокими та ніхто на це не зважав...
Прокинувшись. Він попрямував до ванної кімнати. Важко було дивитися в дзеркало. Він вмивав своє брякле обличчя. Прикривав руками його, залишав лиш холодний як шмат металу погляд. Це був так званий "погляд скрізь пальці".
Цей погляд, єдине, що йому в собі подобалося. Погляд загадковості, таємничості його душі та свідомості. Мав глибочинь, як темна, зоряна ніч...
Накинувши своє темне пальто. Він попрямував в міський парк. Вітер тріпав його темне, каштанове волосся. В парку Він сидів на лавці, прогулювався навіював думки та розвіював спогади. Спогади? Чого б це раптом? Згадувати його минуле. То його теперішнє з кожною секундою сянуло в минуле. Тонка грань між  минулим, теперішнім та майбутнім розпливлася, була не чіткою наче рядки на папері, який потерпав від вологи. Прогулюючись парком Він дивився на пам'ятник якомусь письменнику. Думав про те, як прожила життя ця велична постать. На хвилину йому закортілося бути ним, прожити його життя, померти його ж смертю. Його увагу привертала бронзова лисина.
— У вас не буде сигарети?
— Що?
— Сигаретки, пане.
Озирнувшись, Він побачив особу, одягненого в яскравий волошковий піджак. Вигляд у нього такий наче він втік з якоїсь вечірки. Можливо так і було, можливо цей чоловік був з тих, хто нудиться на вечірках, оцінює ситуацію, розвертається та просто йде геть.
— Вибачайте, проте я не курець.
— Навіть прикурити не дасте?
— Ні. — відповін Він потираючи кишені.
— Правильно робете я також намагаюсь кидати.
— Вибачте, як ваше ім'я? — промовив Він прискіплюючи погляд, наче когось в цій особі впізнав.
— Вас цікавить моє ім'я?
— Так, пане, я хочу дізнатися ваше ім'я.
— Моє ім'я... Мене звуть Мейсон Беккер.
Так з'явився він - Мейсон Беккер. Справжній Мілісент Персоно. Від нього віяло якоюсь тягучою харизматичністю, сильним характером та колоритним, дещо аморальним гумором. Від Мейсона віяло тим, чого не було знайомо чи притаманно для головного героя.  Як тільки він знову хотів звернутися до випадкового нового знайомого, ну щоб обговорити непотрібні факти. Як той зник. Просто і не помітно. Зник як тінь на палючому сонці. Нікого. Тільки парк, шум від листя дерев і бронзовий пам'ятник.