Мене звати Алекс, і мені 17.

Я стандартний підліток. Вчусь на факультеті ІТ. Хочу поїхати в Нью-Йорк, а там побачу як буде. Цілі життя не маю.
Люблю фільми, граю на гітарі, захоплююсь футболом, баскетболом, бейсболом. Так то більше нічого.

Уже закінчується другий семестр, нарешті я звалю з цього Львова. Ні, Львів звичайно красивий, але тут скучно. Тут нема що робити. Купа кав'ярень, кафешок, парків, будинків і людей. Все. Більше нічого. Абсолютно нічого. Але ура. Скоро я звідси поїду назавжди. І прощай Львове, прощайте круасанчики та пончики! Ні, за пончики реально шкода... Треба буде купити їх дуже багато і взяти з собою. Ще зовсім трошки, ще тільки 3 місяці і все!

-Ей, малолітка, шо тут забула? - гукнув мені хтось

-А я тобі мішаю? - уїдливо запитала я побачивши банду гопніків перед під'їздом

-Ти не відповіла на моє питання, кралечко

-По-перше стули патякалку, а то пломби повилітають, а по-друге живу тут

-Слиш, а не оборзєла? - чувак явно прифігів від моїх слів

-Прикинь, нє

-Пішли хлопці, тут нема шо робити - сказав, походу самий розумний з цих всіх, гопнік

-Е нє, баба, я тобі покажу на кого нарвалась - головний мудак, кажись, не хотів відступати

-Слиш, пацики, не наривайтесь, нашо вам ті проблеми на жопоньку?

Ех, шкода мужика, й не молодий на вигляд, то нашо лізе куди не треба, ну ок, не я почала.

***

2 хв по тому

-Ай, ой, мій копчик!

-Шо ти зробила, тупа ти бабо?! - арав на мене главарь тримаючись за свій.... Пісюрик...

-Та нічо я не робила. Ти сам біг на мене як ненормальний, я просто ухилилась, хто ж знав шо там була лавочка.

-Зі мною то ше півбіди, шо ти з моїми пацанами зробила?!

-А до того я взагалі не маю діла. Вони просто вчились літати, і я, як добродушна людина, вирішила їм допомогти в практиці

-Хлопці, валим!

Перше мудре рішення за сьогодні - я була задоволена, можна навіть на тренажери не йти.

***

Швидко пройшли 2 місяці. Ура залишилось зовсім трохи. Я звалю звідси.

Ні, я то звалю через місяць, а зараз мені шо робити. Піду похаваю. Блін, в холодильнику нічо нема.

Я вдягнула худі, порвані джинси і пішла в цілодобовий, на вулиці все таки вже давно не дитячий час.

Так, а сьогодні шо купити? Гривень в мене є не багато, тільки 115, гроші будуть аж через 3 дня. М-да, і шо дають мені ті бої без правил. О йо, наступний бій випадає на екзамени. А пох, пропущу екзамен. Так шо ж мені купити. Куплю фанту і.... Чіпси. Хватить і того.

Я дома. Хм шоб робити, може квитки вже шукати. ОК, о є. Якраз на мій др, і так не святкую.

Поїм завтра а сьогодні вже баюшки пора.

***

Наступний ранок.

Проклятий будильник! - промайнуло у мене в голові. Наступної секунди я почула як шось херакнулось об стінку. Я різко підняла голову шоб позирити шо там. Ахах будильник. Лол. Мені ржачно. Лан треба вставати. Знов в універ, ну ок, го.

Я оділа першу попавшуся толстовку, вона була з Дарт Вейдером, і джинси. Зачесалась. Всьо, так сказать примарафетилась.

Пішла на зупинку, сіла на трамвай 6 і поїхала. М-да людей ого-го.

-Сідайте - зайшла бабця з сумками

-Дякую, внученько! - сказала вона з таким акцентом ніби в неї нема зубів

-Ага

О моя зупинка, лан.

***

Після школи йду додом. Гроші забула тому пішки. Дійшла. Треба дз робити. А нах якшо я все одно скоро звалю. Піду посдухаю музику...... Блін заснула. О вже вечір, ок я далі спати.

І так проходить кожен мій день. Крім сб і нд ясно-панятно. Тоді я просто втикаю в дорами. Але там теж скучно. Бойовики не позириш бо повна бабська муть, да я круче того гангстера валяшу, видно ж шо постанова. Романтику тож не буду, одні ці соплі бє. Рятують тіко детективи.

Так і пройшов ше один місяць. І настав цей день, я валю звідси. А літак то крутий. Сідаєм, я місяць працювала щоб заробити на квиток в VIP-зоні. Всьо дівулі, атдихаєм.

М-да, шо я там тіки не робила пройшло лише 3 години. Ну нічо. Скоро ніченька і баїньки, а зранку буду в місті-мрії.

Так я і заснула...

***