Чудовий ранок почався з того, що моделі ДАКІРу-54 довелося розбудити своїх сусідів по кораблю й заодно товаришів по місії.

- Підйом, друзі мої!

Робот нахилився прямо над капсулою Наталії, з радісною посмішкою вдивляючись в заспане обличчя. Астронавігатор, забачивши термінаторську пику прямо перед очима, на інстинктах підірвалась з місця, дивом не вдаряючись об залізне плече чи довбешку.

- Йосип голий!.. Хто ж так будить?! Ти б ще відро води на мене вилив, як моя мати робила...

Лайка припинилася тим, що дівчина широко позіхнула, потягнулася й нарешті озирнулася.

- Ми вже прилетіли?

- Ще ні, - відповів ДАКІР-54, - однак ми вже близько. Просто сталася... невеличка проблема.

- Яка? - кам’яним голосом запитала астронавігатор.

Хоч “обличчя” робота із людських обрисів мало лише вузький залізний рот та круглі очі, що бувало поморгували як об’єктив фотоапарата та світилися м’яким, жовтогарячим світлом, однак вираз цього обличчя якимсь чином став трохи зляканим.

- Зовсім мала. Чесно кажучи, я...

- Буди другим Вована, - стрепенулася Наталія. - Дакір, збуди спочатку всіх для ради. Тоді все і розповіси. Чи це терміново?

Робот ледь не здригнувся під хижим совиним поглядом. Але зміг втриматися.

- Володимире-е! - весело загукав він. Від капсули у протилежної стіни почувся змучений стогін. - Вальдемар!!

- Га?!

Іще одна людина підскочила після короткого штучного сну. Технік виглядав ще гірше ніж Наталія. Він втомлено протер очі, оглянув каюту, та нарешті втупився в колег.

- Ми прилетіли? - миролюбиво запитав він один в один як хвилину тому Наталія.

- Майже. До Титана зосталося 60 476 кілометрів...

- Так, стоп. - перебив космічного помічника технік, нервово провівши по “їжачку” волосся. - Який Титан? Ми ж повинні були зупинитися на... Що там було наступне? Полідевк?

- Рея, - приєдналася до розмови дівчина.

Обличчя техніка застигло в незрозумілій емоції.

- І ви мене не розбудили? Наталін, цей супутник другий за розміром після Титана і двадцять перший за віддаленістю від планети... Рея! Відкрита аж у 1672-му році Кассіні, з радіусом орбіти 527 тисяч кілометрів і...

- Просто ти занадто старанно працював при дослідженні минулих дев’яти супутниках. Ми вирішили дати тобі відпочити стільки, скільки треба за протоколом. Це ж не школа, Вов, тут тебе виснаженість до добра дійсно не доведе...

Володимир відкрив рота, щоб продовжити перелічувати факти та скаржитися на втрачені шанси побачити такий великий супутник зблизька, тому Наталія вирішила повернути свою увагу на причину їхнього пробудження. Переодягаючись в робочу форму, вона звернулася до робота:

- Дакіре, запусти загальну діагностику.

- Я вже робив це. Рівно тридцять два рази, - немовби гордо посміхнувся ДАКІР-54. Очима. А ще скоріше самим світлом в очах, як дисплей планшета. Більша яскравість - менша яскравість.

- Результати?..

Робот ще більше підбадьорився, став струнко і почав своїм машинно-відкоректованим голосом:

- Внаслідок повної загальної діагностики, я - робот-андроїд моделі ДАКІР-54 (Д - деталізований, А - аналізуючий, К - комунікативний, І - інноваційний, Р - робот), можу затвердити, що наш наступний супутник у цій чудовій місії - Титан, знаходиться від нас в 60 470 кілометрах. Титан - найбільший за розміром супутник Сатурна, другий за розміром у Сонячній системі після Ганімеда. Він був відкритий у 1655 році Хрістіаном Гюйгенсом, його діаметр - 5150 кілометрів. Тобто він більший за Меркурій, хоча й поступається за масою. Сила тяжіння становить приблизно одну сьому від земної. А ще...

- Так-так, зачекай-но! - замахав руками технік Володимир. - Тобі сказали повідомити результати діагностики, а не читати бібліотечні архіви корабля. Ми чудово знаємо, що Титан має атмосферу, температуру мінус 170-180 за Цельсієм і на ньому є метанові моря та річки.

- А також гори, які складаються з водяного льоду, - добавила Наталія, - тому можливо, через багато років...

- Ой не треба, Наталін...

- Ймовірно, коли людство або помре, або буде жити за межами Сонячної системи, на Титані може з’явитися розумне життя! Проте, воно буде дихати метаном... Але то нічого, головне що в нас будуть сусіди, авжеж?

- Господи, ну ти й фантазерка...

Володимир, який теж встиг переодягнутися за час бесіди, намірився піти повз робота в рубку, але той чомусь сіпнувся поперед техніка. В останнього здивовано піднялася брова.

- Що за жарти, Дакіре? Дай самому глянути діагностику.

- Там... дещо є.

Астронавігатор теж зацікавлено підійшла до робота:

- І що ж це?

ДАКІР-54 поморгав своїми очиськами-об'єктивами, якось важко, металічно зітхнув і врешті-решт став осторонь.

- Можете йти.

Колеги по місії здивовано переглянулися й рушили в рубку.

Перший здивований зойк вирвався у астронавігатора. Командна кімната була всіяна всілякою всячиною: по ній ширяли різнокольорові надуті спец. біологічні пакети для космічних дослідників; де-не-де на підлозі та робочих панелях поблискували в сяйві ламп шматки чи то фольги, чи то наукового паперу зі складною хімічною формулою, який на світлі показує веселку.

Але саме головне стояло на найбільш безпечній ділянці серед всієї техніки командної кімнати.

Тортик. Звичайнісінький, видно, що практично вперше зроблений тортик з напівфабрикатів і чорт знає ще з чого, якщо згадати весь запас їжі на кораблі.

- Дакір, - поволі мовила Наталія, - ти... щось святкуєш?

Робот, непомітно ставши біля однієї зі стін, соромливо зчепив руки перед собою.

- Ну, взагалі-то... Ніякої проблеми немає. Сьогодні по корабельному часу особлива дата. Тому я вирішив спершу збудити того, кого ця дата стосується перш за все...

Володимир краєм ока поглянув на календар на наручі. Звичайний день, 19-те квітня. Хоча, неважко здогадатися, чим ця доба незвичайна для когось із колег.

Робот підняв погляд своїх яскравих очей на техніка та астронавігатора. Посміхнувся так, як навчився - світлом - і тепло сказав:

- З днем народження, Наталіє.