Спостерігати за барвами заходу сонця – велике задоволення. Пухнасті хмарки скручувалися в примарні візерунки, повільно танучи у промінчиках сонця. Воно оповивало обрис повільно зникаючого шпиля високої вежі.

На самісінькій вершині розгортався білий прапор.

Ні! Це не прапор! Це знову ВІН!

Сонце шпарко зникло за чорними та важкими хмарами. Гроза лунко розірвала тишу.

Наче невідома сила тягла до істоті, що стояла на шпилі. За високим коміром ховалося спотворене обличчя, поцятковане виразками. Чорні очі пильно дивилися наче в саму душу.

Привид, одягнений у білий довгий одяг, ніби ширяв над шпилем. У його руці блиснув срібний ефес гострої довгої шпаги. Легким помахом, Привид розрізав повітря. Тисячі блискіток, звільнених лезом, злетіли вгору, де гула безодня небес.

Вістря, ніби заряджене якоюсь небезпечною, невидимою отрутою, рушило вперед! Здавлювало своїм поглядом. Здавлювало жахом і кошмаром, але уникнути цього було неможливо. Примара глянув своєю безодньою очей і все ніби провалилося в чорну, густу прірву. Поступово час зупинився, все повисло у невагомості. Наче по кромці чорної діри – світло, хмари, блискавки, сонце та вежа – повільно закрутились у спіраль темряви та зникли.

Товчок!

Джессі, наче, жбурнули на ліжко з величезної висоти. Від жаху у хлопця сперло подих. Він підірвався з ліжка і закрив рота руками, щоб не закричати - таким страшним був черговий сон.

Джессі опусти очі і вдихнув глибше. Серце билося як божевільне.

Ноги торкнулися холодної підлоги. Ця прохолода майже пробудила Джессі. На годиннику четверта година ночі.

- Знову в той же час, - прошепотів хлопець.

Він повільно встав з ліжка, а потім сьорбнув холодний чай, що з вечора стояв на столику.

Остиглий, міцний чорний чай – яка гидота! Але приводить до тями і заспокоює.

Ці сни, дивні сни – вже котрий місяць поспіль не дають спокійно спати. Джессі не звик говорити про свої проблеми та страхи і тому, про тривожні ночі ніхто не знав. Тільки він сам. Окрім Примари, іноді в сновидіння вривався грізний лицар, розмахуючи величезним мечем. Невідомо, хто гірше.

Юнак розкрив штори і зелене брудне світло вуличних прожекторів заповнило невелику кімнату. Її стіни були заклеєні плакатами - Месники, Людина-павук, Шерлок, древній класичний Дракула, постери відеоігор. Такі ж плакати були наклеєні і на дерев'яні білі стелажі, що простяглися вздовж стін. Вони були заставлені книгами, підписними журналами, настільними іграми.

У кутку, захаращений комп'ютерний стіл – стопки зошитів, олівці, ластики, точилки, альбоми та скетчбуки. За великим монітором сховалися фотографії архітектури, світлини з подорожей та з найкращими друзями.

Все в цій кімнаті було рідним та теплим.

Поки свіжа пам'ять, Джессі ввімкнув настільну лампу і дістав невеликий альбом у чорній шкіряній палітурці. На порожній жовтій сторінці він став замальовувати бачене – заокруглені японські хмари, висока казкова вежа та лякаючий Привид зі своїм жахливим обличчям.

21 червня 2034 - поставив Джессі дату в кінці сторінки. Він закрив альбом, але вирішив додати ще одну приписку: "03:15".

Якби вам довелося погортати альбом Джессі, то ви неодмінно захопилися витонченістю ілюстрацій і замальовок, які робить юний художник - дивакуваті казкові образи, містичні візерунки, фентезі світи. Заглянувши в нього, можна жахнутися з якою періодичністю приходить уві сні Джессі той самий Привид. Біла істота, що переслідує його вже цілий рік та завжди в один і той же час. Він не розмовляє, не вбиває, нічого не робить - лише вказує своєю довгою шпагою на Джессі, після чого лунає грім, блищать блискавки і сон переривається.

Щоразу Джессі замальовує нові деталі. То маску вдасться краще розглянути, то візерунок на шпилі. Залишилося тільки зрозуміти, як же позбутися цього настирливої мари.

Джессі відклав альбом і повернувся до ліжка. Адже завтра йому треба бути бадьорим. Тому що завтра, з першими промінням сонця, для нього настане важливий день – винятково важливе свято. За вікном посипався сніг. Люта і тривала зима вже давним-давно мала піти геть. Але у Дербі були свої деякі погодні особливості.

"Поганий початок дня" - сяйнула думка неприємним передчуттям. «Якщо продовжу про це думати, точно примушу декого хвилюватися. Він же мене зчитує на раз… А мені так подобається бачити його безглузду усмішку… Якого біса взагалі? Погода?»

І мало не засміявся вголос. Поговорити із самим собою завжди було його улюбленим заняттям. Здорово заспокоює. Та й навіщо дошкуляти діалогам інших, вони все одно не зрозуміють.

Джессі притулив руку до холодної стіни.

-На добраніч, - прошепотів він і моментально заснув.