Свенсон вмирав, вмирав нестерпно й довго. Він один залишився живим. При аварійній посадці корабля стався вибух. Частина екіпажу загинула відразу, частина через деякий час. Довше всіх жив Свенсон. Він вже багато проповз від зруйнованого корабля, але зрозумів, це безглуздя. Кам’яниста поверхня планети тільки обдирала тіло. І куди було повзти з раною в животі? Місцевість вражала своєю пусткою. Він зупинився біля чахлого куща, дихати стало важко, не вистачало кисню. Свенсон не помічав страждання  тіла, на душі йому було спокійно. Такі професіонали, як він, завжди відчувають кінець життю. Розвідники бувають у таких місцях Галактики, куди  звичайні людини не попадуть. Свенсону навіть пощастило, він міг на кінець згадати рідних, друзів, згадати свої життя. Він посміхнувся сухими губами, він був задоволений. Більшість космонавтів так й закінчує достойний шлях. «Загинув у рейсі» - так скажуть друзі, смерть гідна професіонала. Загинути на якийсь, богом забутій планеті. Загинути так, щоб від тебе не залишилось навіть сліду, а вітер рознесе прах по всьому Всесвіту. Єдине, він жалкував, що не міг відправити інформаційний маяк. Обладнання загинуло разом з кораблем. Необхідно попередити про небезпеку, що таїлася в цій зоряній системі. Свенсон обвів поглядом пустелю, блідне небо, сонце жарило невблаганно. Від утоми він закрив  червоні очі. І тут йому здалося, щось мелькнуло з боку. Космонавт уважно придивився, а коли вже почав думати, що йому здалося, він побачив її. Вона повільно йшла до чоловіка, прозоре плаття колихалося наче від вітру, проте його не було.  Присутність живої души на планеті-пустелі? Це неймовірно!. Свенсон зрозумів, у нього почались галюцинації. Дівчина підійшла ближче, присіла на камінь, дістала з кишені плаття хусточку і почала витирати обличчя. Свенсон ясно побачив, як по ньому стікали краплини поту. Вона поправила волосся, посміхнулась космонавту. Знову полізла до кишені, і вже дістала  блискучу флягу.
- Ти, мабуть, пити бажаєш ?- почув Свенсон голос дівчини. Він був приємний, і сама вона була прекрасна. В принципі, так і повинно бути, вона ж галюцинація. Тим часом, дівчина простягнула флягу. Свенсон взяв її, а що йому ще втрачати? Фляга здивувала прохолодою, він відчув, як заплюскалась рідина. Почав пити, вода виявилась справжньою, свіжою, як  з джерела. Все було занадто реальним. 
- Напевно, мені скоро кінець настане? Чи я вже помер? – спитав Свенсон дівчину.
- А хіба я схожа на смерть? – у свою чергу спитала  вона його. Обличчя дівчини змінилося, стало не таке гарне, у очах з’явився недобрий вогник. Незважаючи на мужність, у Свенсона завмерло серце. Наче, відчувши його острах, вона знову стала мила й гарна.
- Вибач, я не смерть. Не утрималась, хотіла з тобою трохи пожартувати. Хоча розумію, зараз не до жартів. – Заспокоїла вона. – Просто, всі у останні хвилині життя вважають, що до них приходить смерть чи добрий ангел. Чи, галюцинація.
- А ти хто? – здивувався Свенсон, він теж щось подібне думав. Дівчина знову почала витирати обличчя хусточкою.
- Добре, у мене специфічна посада. В різних культурах мене дійсно вважали за ангела, але це не так. Я усе про всіх знаю, від самого народження до самого кінця. Я працюю на нього. – Вона показала пальцем на небо. Побачила здивований погляд Свенсон, зітхнула.
- Ну, Роберт! Ти не віруєш  у Бога? Ти же християнин. Тобі мама на шию наділа хрестик, з котрим тебе охрестили. Ах, я забула, ви усі зараз як би віруючі, й як би атеїсти одночасно. – Вона уважно подивилась на його – Я та, що відповідає на питання.
Свенсон нічого не розумів, дівчина знову зітхнула, усе як завжди.
- Да, це незвично для тебе.  У тебе в житті не було так, що ти хотів отримати відповідь на якесь дуже важливе питання. Отримати підказку, як зробити правильно.
Космонавт замислився, він завжди знав як зробити правильно, ніколи не жалів про свій вибір.
- Ти мабуть помилково  потрапила сюди. У мене нема  невирішених питань. Ти повинна була про це знати.
- Взагалі, я не потрапила, а прибула – дівчина всілась поряд з Свенсоном.- Ти пий, пий воду, тут гаряче. Вибач, не можу допомогти з раною, терпи.  Прибула я – продовжила вона, -  це мені не тяжко.  Мандрую Всесвітом, минулим, майбутнім. Я так багато бачила, що можу написати цілу бібліотеку.  І я ніколи не помиляюсь, завжди з’являюсь перед тими, у кого є питання. Так що добре поміркуй.
Свенсон мовчав, він  не так усе собі уявляв, і не хотів сперечатися з дивною дівчиною. Хоча… Він уважно подивився на неї, в очах промайнуло таки одне питання. Дівчина усміхнулася, добра у неї місія.  Шкода,  коли вона  стояла на порозі кінця, не було такої можливості. У своєму смертному житті було багато питань.  І тут така дилема: якби вона отримала відповіді? Вона не була би упевнена  у правдивості відповіді, й правильності свого вибору. Сумнів, вагання – був девіз її минулого життя. За цього вона мандрує поза часом й простором. Знищує вагання других смертних, здобуває мудрість для своєї душі. Дівчина  занурилась у давні спогади. Повернутись у реальність спонукав палець Свенсона. Він тикав її у бік, мабуть  хотів остаточно пересвідчитись, що вона не галюцинація.
- Ти мені дірок наробиш! Добре, мені вже час. - Вона піднялася, від  неї запахло трояндами. Запах був настільки сильний, що Свенсон на кілько секунд забув про біль. Ще космонавт запримітив, у дівчині не було тіні. Матеріальна й примарна одночасно! Йому чомусь стало шкода прощатись. Може десь у глибині душі, дуже глибоко, він не хотів помирати. 
- У нього теж є проблема вибору. – Дівчина знову показала кудись пальцем в небо. – І завжди його вибір залежить від вибору людей. Не відправлений маяк зробить своє діло. Інші кораблі і екіпажі будуть  у небезпеці, будуть ще трагедії у цій зоряній системі. Прощавай, Роберт Свенсон! – Вона несподівано зникла, тільки легке повівання вітерцю сковзнуло по щоці космонавта. У цю мить гостра біль заставила Свенсона закричати, й він відключився.
***
Легко не стало, живіт болів, Свенсон скривився. Знову все не так, ця біль й тут його дістала. Він думав, що вже помер.
- Зараз почне діяти знеболюване, у Вас внутрішня кровотеча, але я думаю,  виживете. – Самий звичайний голос заставив Свенсона різко відкрити очі. Він  був на борту рятівного корабля, поряд знаходився лікар. 
- Як, ви мене знайшли?-  здивовано спитав космонавт.
- Звичайне діло, відслідкували Ваш інформаційний маяк.
- - Я нічого не відправля…… - почав говорити Свенсон, й запнувся. Він побачив те, що в принципі не повинно існувати. Хоча, чого він дивується? Сьогодні сталося багато чого, що теж не повинно в принципі статись.
- - До речі – сказав лікар – незвична у Вас фляга. Я такі бачив тільки у музеях, антикварна річ, мабуть.