Цієї ночі я прокинулась від настирного звуку води, що падала з крану в ванній. Краплі падали так швидко і так голосно, що я почула їх навіть крізь сон. Чи то був місяць, що всю ніч дивився на мене, допоки я спала, і розбудив мене, посилаючи своїм світлом жахливі сни?
Перевіривши чи все гаразд з ванною, я зрозуміла, що, рано чи пізно, мені доведеться викликати сантехніка. А поки вода поволі зменшувала частоту падіння своїх крапель, я вже повернулася до ліжка, подивившись на годинник і в вікно.
3:30, а місяць високо в небі обіймав мене своїми променями в ліжку. Я могла б від нього сховатися, закривши вікно шторами, але мені було просто ліньки.

Я вирішила перевірити, що ж мені надішле місяць в мої сни.

Прокинувшись вранці, я зрозуміла що сон був не таким вже і поганим. Сестра, брат, ресторан. Ті, кого я так давно вже не бачила.

Дві попередні ночі в мої сни приходив знову він.
Той, кого моє серце покинуло. Той, кому сказала "ні", коли він запропонував мені вийти за нього заміж.
Я вже давно відчувала, що серце своє він мені ніколи не віддав би, що насправді не любив мене.
Я була іграшкою. Таке важко казати і усвідомлювати нелегко, а минуло вже 4 місяці.
Я досі не вірю, що... Ні, не одна. А вільна. Що лягаю спати, коли хочу, не чекаючи на того, хто ніколи не спішив до мене.
Як же це все почалось? І коли? Коли я перестала дбати про себе більше, ніж про інших? Коли кинула своє життя під ноги комусь?
Звісно. Початок був казкою, закоханністю двох підлітків, які не знали один одного, але вірили що люблять власні іллюзії.
Після перших місяців спільного життя вони зрозуміли, що реальність інша. І кожен зробив свій вибір.
Я продовжувала вірити, а моєю вірою просто зкористались.
Мій статус в той час був зовсім не "В парі", він був радше "В очікуванні".
Я чекала, що він прийде, що він буде зі мною, але все це були лише обіцянки. Допоки він жив своїм життям, мій час ішов. Ось так минуло цілих 4 роки.
Настало 1 квітня... День, коли я викинула його речі і не відповідала на дзвінки.
Я почала будувати своє життя, яке було зруйноване його власним. Його пріоритетність знищила мою самооцінку, яку тепер треба було відбудовувати з нуля. Адже, вона трималась лише на його одноманітних компліментах. Тобто була всього лише іллюзією.

Я все далі розумію, що в цих відношеннях були лише слова. Слова, які насправді нічого не були варті. Якби ж я вчасно подивилась на вчинки... Вони зазвичай голосніші аніж будь які слова.