Аврора

Вже місяць у долині фей перебуває людське лихо, постійно створює проблеми. Скарги від мешканців приходять щодня: ті намагаються з усіх сил прогнати Юлю. Наприклад, їх не влаштовує, як вона ходить чи те, що готує на кухні людську їжу.

Нещодавно був випадок, коли хтось із наближених до палацу побризкав ліжко дівчини наркотичним фейрім зіллям, яке дає п'янкий ефект і невпинний сміх. Добре, що Рита вирішила відвідати подругу, бо через годину був би труп на підлозі…

  - Я швидко знайшла групу винуватців цього інциденту, але, на жаль, вони відмовилися визнавати свою помилку. Довелося відправити у покарання біля границі фейрі. Очищати землю від поганої енергетики. Ви думаєте, у чому тут покарання? - Аврора розмовляла сама із собою, дивлячись у стелю водної печери, - Коли йде чистка від енергетики, у крила вбираються частинки темної сили і після цього тимчасово втрачається здатність літати.

До всього, ще повинні незабаром прилетіли до візиту дракони з якимись новими пропозиціями..

Що мені робити з дівчиськом, у таких темпах її прикінчать. Може, краще віддати її делегації лускатих, у них спокійно ставляться до людей...Треба поспілкуватися з Юлею на цю тему без зайвих вух. Гаразд, зараз це не найголовніша проблема.

Мене хвилює, як встигнути навчити Нереїду всім тонкощам правління державі за 2 роки.

Примітка: Нереїди – це морські німфи.

  - Постійно вона відволікається на якісь дрібниці: нещодавно побачила, як жителі роблять трюки в повітрі, а в той момент я розповідала, хто зараз правитель у ельфів і що вони постачають нам.

Все, вистачить стресувати! Треба зараз відпочити, а то в таких темпах зморшки з'являться на моєму ообличчі.

Аврора розслабила тіло на воді. Звук крапель заспокоював її слух, а відчуття – биття. Серце гори почало потихеньку занурювати у свою суть. Пролунали поспішні кроки в печері. Гучний писклявий голос сповістив радницю про прибуття.

Примітка: Серце гори- це джерело німфи, якщо джерело вичерпається, то сама Аврора загине.

  - Пані, ви тут?

  - Так, що сталося? сумним голосом спитала радниця, але було очевидно, що вона переповнена від щастя. Вирішила прочитати її думки.

  - Які симпатичні накачані чоловіки до нас цього разу прибули, не як минулого разу - хлюпики… сподіваюся, що виявлюся чиєюсь істиною парою… житиму в розкоші та пристрасному коханні… тільки все псує Архімаг.

Аврора виринула з голови цієї молодої дівчини. Присмак металу віддавав на кінчику язика, через неприємні помисли.

  - Де зараз делегація знаходиться?

  - Чекає на вас у парку.

Мене почало охоплювати обурення. Чому дракони не можуть утримати свої феромони, знову натовп жіночої статі бігатиме за ними. Тільки трохи цікавить що треба тут Архімагу.

Коли я зустрілася з порушниками спокою, ті привітали мене поклонами та з подарунками, подарували прикрашену перлинами арфу з незвичайного матеріалу та сіли за стіл. Подали нам гарбуз запечений, зняли капелюха, а там - морква, помідори, гриби і ріс. У всіх пролунало гучне бурчання від аромату смачної їжі. Навіть у мене, а я пару годин тому їла..

  - Це нова страва нашего Шеф-кухаря, скуштуйте, вклонилась служка.

Після перших хвилин насолоди смачною стравою подав голос чоловік з довгою косою. За чарівною посмішкою ховався суворий військовий, який навчає молодих сопляків у королівську гвардію.

  - Ця страва просто незрівнянна! Поділиться рецептом для мого кухаря !

  - Ви мені лестите! - відповіла військовому на питання Юля, яка несподівано забігла в альтанку, - Я поділюся рецептами з вами, мене радують ваші приємні слова.

  - Юлю, чому у такому вигляді?, - Аврора перелякано підхопилася з трону.

Вона вразила мене: розпатлане волосся, що застрягло в дрібних гілках, весь одяг забруднений у грязюку, в деяких місцях порваної спідниці у неї на колінах красувалися забиті місця, а через плече перекинута сумка. Весь цей жах закріплював Піксі, що захоплюється.

  - Привіт усім! - підморгнула темна сутність драконам.

  - Юль, потім повідаєш, що трапилося з тобою, - подумки їй подала імпульс.

  - Звичайно, - була ії відповідь.

  - Вибачте за мій жахливий зовнішній вигляд, сильно поспішала до вас щоб привітати благородних представників делегації драконів, - Дівчина виглядала самовпевнено, попри її стан одягу та тіла.

Юля

Хочу з'їсти смаженого м'яса з апетитною скоринкою… Сумно, коли згадую про минулі дні: тоді могла їсти що хочу і ніхто не забороняв, а в цьому місці почуваюся травоїдним кроликом. Як мені набридло харчуватися зеленню. Сніданок, обід, вечеря - смажена трава, овочі, гриби, фрукти та коріння, приправлені незвичайними спеціями та приготовані сотнями різних способів. І справді, як можна не хотіти вбити тварину заради ще однієї страви попри все багатство рослинної їжі? Тішить мене, що вони харчуються хоча б фруктами та овочами, а не від променів сонця.

Зайшла до королівської кухні, підійшла до свого місця, і, як завжди, всі крилаті дивляться косо та з презирством.

  - Всім привіт, - спробувала налагодити контакт вкотре раз. Як завжди мені відповідь була тиша. Підійшла до кухонної поверхні. Почала приготування. Продукти відрізняються у магічних істот від наших. Наприклад, зараз хочу приготувати прості страви: картопля з грибами.

Соняшникової олії немає, користуються вони равликовим слизом, зібраним з равликів, що живуть на відкритих фермах та мають повний доступ до вільного життя. Навіть коли равлики помирають, їх ховають на спеціальних ділянках парків.

Коли мене зацікавило, чому равликова, а не рослинна, запитала це у кухаря. Мені він з небажанням розповів, у чому корисність такого продукту. Слиз дає блиск, пластичність для крил, ще захищає шкіру від дій сонячних променів. Дивно, що це потрібно використовувати на внутрішньому споживанні. Дістала чавунну сковороду, змастила її слизом і закинула цибулю, потім гриби. Поки тушкувалося, замочила порізану картоплю.

Обернулася назад від звуку падіння посуду на підлогу. У цей момент бічним зором побачила, що у гарнір підсипали якийсь порошок. Ось гадюшник! Знову їхні витівки.

Чому просто не можуть мене ігнорувати?! 

Фігушки! Вони не позбудуться від мене просто так! Прикинулася, що нічого не бачила. Це я вже проходила. Якщо викрию цих, поміняють на інших, а нові робитимуть інші капості. Продовжувала так само спокійно готувати. Забрала страви на вулицю, постелила покривало біля дерева, відкрила контейнер із смаком, і повітрям рознісся чудовий запах смаженої бараболі. Їм спокійно, милуюсь природою. І лунає.

  - Допоможіть, врятуйте хтось!

Я, звичайно, не побігла на допомогу. Вдруге раз на цю вудку не потраплю. Відкусила грибочок. Мням, мням, як люблю свої золоті ручки.

  - Врятуйте! - За дві хвилини знову пролунав крик допомоги.

Та щоб тебе! Поїсти спокійно не дают. Прийшла ненадовго думка, може, цього разу це правда, комусь потрібна допомога і це не обман. Чомусь не можу проігнорувати. Встала з землі і пішла в моторошний лісок, де лунали звуки.

Йду-йду, шлях не закінчується встигла за цей час підсковзнутися слизькою дорогою і покататися на животі, зачепиться волоссям за калючки. Чому я шла вже десь годину?

Несподівано до мене дійшло.

Стоп! Раптом там потрібна магічна допомога, а я нічого не вмію, окрім слабкої телепатії. Якщо там все серйозно, треба доповісти комусь. Знову роблю ту саму помилку, ведуся, а потім попадаю в проблеми.

Прислухаюсь до криків, але голос не став голоснішим, а навпаки - тихішим. Все, вистачить з мене. Зупинилася, озирнулася на всі боки. Біля мене знаходилося велике озеро з водоспадом, з якого виглядають чиїсь невеликі вусики, схожі як у метеликів. Про всяк випадок протерла очі, подивилася в те ж місце. Фух, здалося. Вирішила повернуться назад, але спіткнулася об щось тверде. Пролунав страшний свист.

  - Ссс!

Ой, моє тіло затремтіло від страху. Серце билося шалено в грудях.

На мене дивився жовтими очима гігантський змій з великими шкіряними крилами. Де я згрішила, щоби так мені не щастило? Завмерла і перестала дихати. Раптом забуде про мою персону і поповзе по своїх справах.

  - Ти який похорон волієш? - прошепотів якийсь голос мені на вухо.

Максимально повільно повернула голову праворуч. А там - фея, тільки ця маленька, на зріст 9 дюймів. Одягнена в сукню з моху, крильця прозорі, ноги в шерсті блідо-рожевого кольору, на голові довгі вусики.

  - Годі глядіти на мене! Якщо так стоятимеш, Асур зжере.

Тремтячими кроками я тихо намагалася пересуватися у бік кущів, але, на жаль, це не вийшло. Слизький товстий хвіст обхопив мою талію і почав піднімати до своєї величезної морди.

  - Я не смачна! Не їж мене! - прокричала змію в ікла. У його погляді були іскри розуміння та свого розуму, якщо можна так сказати. Змій нахилив тіло на бік, ту частину де голова - він що розумний.

  - Можеш, будь ласка, опустити вниз, - з почервонілим обличчям промовила. У відповідь шипіння.

  - Вибач, що торкнула твій гарний хвіст. Я не спеціально, не дивилася під нноги.

Тиша. Отже, треба тиснути на жалість іншим способом. Не бачу, як вибратися із цієї ситуації. Напевно, дивно, що розмовляю зі змією, але краще так, ніж бути з'їденою. Спробую натиснути на співчуття, якщо є у цієї змії почуття.

  - Знаєш, а краще з'їж мене. Ти не уявляєш, як ця долина мене стомлює. Напхана самовдоволених фей, де мене намагаються щодня отруїти, підставити, постійно ображають, тикають носом в те, що я слабка людинка. Ще їхні правила - не можна їсти тварин, а я капець як хочу шматочок м'яса. Ще найкраща подруга не може виділити час на мене, постійно зайнята навчанням. Подивилась одним оком на змія. У нього був вираз моськи, якщо можна так сказати. Воно співчуває. 

Добиваємо. Пустила маленьку сльозу.

  - Ще не можу повернутися назад у свій світ. А маю там кар'єру. Тут знайти роботу неможливо. Скрізь потрібні індивіди з крилами. Одним словом, дискримінація.

Я опустилась на землю і охопила коліна руками. Асур поклав недалеко від мене невелику гору риби, згорнувся калачиком і виглядало тільки його обличчя.

  - Це мені? - спитала, кивнувши на рибу.

  - Звичайно тобі, а кому ще? - подав голос крилатий дріб'язок, - Не думала, що завівши тебе в лісок отримаю такий цікавий досвід.

  - Хто ти?

  - Я -від подиву відкрила свій маленький ротик Піксі і звуть мене Віола.

  - Я так і знала, що це витівки крилатих.

 - Ну не злися, мене попросила радниця правительки, щоб чимось зайняти тебе.

  - Навіщо?

 - Щоб не зганьбила благародних своєю присутністю при гостях, - посміхнулася вона.

  - Ось як, соромно їм, може, завдяки щасливому випадку ти знаєш де вони?

  - Звичайно знаю. У саду.

Пішли привітаємось, а то якось неввічливо їх залишити без уваги.

Я одивилась на Асура та помітила, що він слухав весь наш діалог. Попрямувала до нього:

  - Дякую, що не з'їв мене. Завтра приготую тобі смажену рибу - сподіваюся, що ти віддаєш перевагу такій. Він підняв голову, висунув роздвоєну частину тіла і прошепотів шиплячими словами:

 - Іди звідси, людська расса, тільки не сссмій про мене згадувати біля мешканців. Змія пірнула в озера. Не хоче як хоче головне що я не стала його обідом.

Віола провела короткими стежками і швидко ми опинилися біля дуба.

  - Ну що ж дякую, що вивела з лісу. Якщо не рахувати що це ти туди заманила: тут наші шляхи розходяться. Па-па

  - Як це - розходяться? - промовила Піксі, - Ти думаєш, що я пропущу такі веселощі?

  - У мене не вдалося відв'язатися від малявки, тому ми пішли разом до гостей (точніше я йшла , а вона біля мене летіла).

Коли ми наблизилися до альтанки, я почула розмову про фарширований гарбуз. Вони що, розум загубили - мою їжу хочуть присвоїти! Щоб їх качка копнула! Зайшла в альтанку зі словами:

  - Ви мені лестите! Поділюся своїм рецептам з вами.

Ава представила мене, гостю з іншого світу. Чоловік запропонував сісти біля нього. Спочатку хотіла відмовитися і піти, але побачила, як зморщила носика Стерва за якою так я виглядаю.

Підсунув мені дракоша крісла з ротанга. Сіла на білу подушку своєю грізною дупцею. Подали мені не гарбуз як всім, а знову салат.

  - Більше немає гарбуза?

  - На жаль, немає, - була відповідь, - Ми не розраховували на Вас. Останні слова прямо виділила.

Звичайно, знала я, що обманюють і насміхаються з мене. Але маю козир в рукаві.

  - Якось на кухнія вирішила протерти полиці від пилу, на другій полиці біля спецій, я побачила один цікавий білий порошок…

Тремтячими руками упустила піднос порожній на землю.

  - Я тут згадала , як залишилася маленька запечена патісонка, зараз вам принесу! - і побігла служка прихопивши тацю .

Молодий чоловік посунувся до мене і почав ставити незначні запитання.

У наступному розділі дізнаємось, чи потоваришує з драконами головна героїня