Му Воок

(книжка про дівчинку, яка полюбила і досягла своєї мети, хоч це було і не легко, можливо)

Що таке ідеал? Мода? Популярність? І найважливіше – що таке любов і дружба?  Ці питання цікавлять багатьох підлітків. Кожний з яких знаходить свою відповідь на це чи інше запитання.

Наша головна героїня не була виключенням. Вона кожного дня знаходила відповіді на ці запитання і кожного дня вони були різні.  Чому так? - запитаєте ви. На це питання ви отримаєте відповідь, прочитавши історію життя незвичайної дівчинки - підлітка.

Анна проживала в невеликому містечку, поблизу великого мегаполісу, зі своїми батьками,  двома молодшими сестрами і з найулюбленішою тваринкою, яку вона єдина любить і намагається втримати в їх сім’ї, як найдовше, – кроликом Чаппі. Він був для неї  найкращим другом , подругою і тим, кому ти можеш вилити душу і він не стане тебе осуджувати за твої думки. Їй було всього-на-всього 16, але думки деколи переповняли її і єдина людина , якій вона могла це розказати, окрім кролика, був друг з дитинства -  Марк. Вони ходили в одну школу і знали один про одного те, чого не знав ніхто. Коли вони були малі, то дали собі клятву, що ніколи ні один з них не закохається в іншого. На той період для них це було дуже важливо, адже вони прагнули зберегти свою дружбу надовго.  

Отже, наша  історія починається з того моменту, коли наші друзі переходять в старшу школу і кожен з них для себе відкриває щось нове, якісь нові почуття і емоції, які до того часу для них були невідомі.



Привіт, Я – Анна. Мені 16, я дівчинка висока на зріст, яка весь час намагається змінити в собі щось. І це щось не завжди до вподоби моїм близьким. В мене є найкращий друг Марк, хлопець на якого западає багато дівчат, адже він високий блондин з голубими очима. Для мене ж він був просто друг, принаймні я так до не давна вважала. І  ще є Джессіка. В неї особливий характер та й вона сама особлива. В наше життя втрутиться хлопець, який змінить наші спокійні будні назавжди.

Отже, це наша історія. Історія першого кохання  і першої ненависті, історія як ненависть переросла в дружбу, а кохання давало змогу краще зрозуміти себе. Але це не так просто –  як здається на перший погляд.


Сьогодні перший день школи , і я з Марком прямуємо до порогу нашої старшої школи. Вона багато чим відрізнялася від колишньої.  Вона більша, сучасніша і окрім всього цього, тут набагато більше людей ніж в середній школі.

Окрім Марка, в мене також є й подруга, яка завжди готова мене підтримати. Її звати – Джессіка, в найважчі періоди мого життя вона завжди була поруч і завжди знаходила потрібні для мене слова. Вона разом з нами буде навчатися в цій школі , але сумно через те , що нас трьох  розподілили по різних класах. Тепер ми можемо бачитись лише перед або після школи, або під час занять в гуртку, які є позашкільними, але в водночас обов’язковими для кожного з учнів цієї школи. Також навчальний заклад змушує нас носити шкільну форму, яка не дає змоги нам показувати себе як особистість. Що на мою думку є не дуже той й правильно. Що я завадила з тією школою?

Краще розкажу більше про себе, своїх друзів, а також сім’ю.

Живу з батьками і двома сестрами. Наша сім’я є достатньо забезпеченою, що дозволяє нам відпочивати в інших країнах по пару разів на рік. Ви не подумайте, що я вихваляюсь. Ні! В такому житті є також багато мінусів. І один з найголовніших – це те, що я не можу часто бачитись зі своїми батьками. А також їхні вічні протести стосовно того, що я повинна віддати вже нарешті Чаппі в іншу сім’ю , що в нашій  йому не місце. Вже пару років я борюсь за нього і його перебування в нашій сім’ї. Також по мимо таких проблем я цікавлюсь музикою, танцями і футболом. Футбол для мене це гра , в якій я можу випустити пар. Марка дуже нервує , коли я граю з ним і його друзями. Адже бувають моменти, що в мене виходить набагато краще за нього. Саме Марк посприяв тому, що я почала грати в футбол. Одного дня , коли я вернулась зі школи зі сльозами на очах, він сказав, що  знає як мені підняти настрій. Тоді відвів мене на майданчик, познайомив зі своїми друзями по команді і розказав, як грати. Відтоді кожного разу, як на моїй душі сумно або я не маю чим зайнятися – я приходжу на майданчик і віддаю себе футболу.

З іншої сторони мене підтримує Джессіка, яка весь час говорить , що мені час зав’язувати з футболом поки я собі ще чогось не зламала. Вона відвідувала зі мною гурток танців в колишній школі і спланувала, що в цій ми також підемо на це.

Шкільний день закінчився. Ми позаписувались на гуртки. Познаходили потрібні кабінети. Найгіршим в цей день було те, що виявилось , що в моєму класі навчається найпопулярніша й найегоїстичніша дівчина нашої школи. Вона вважала,  що всі мають робити тільки те, що її величності буде до вподоби.

Після школи я з Джессікою та Марком зібралися піти до мене обговорити минувший день в стінах нової школи, коли несподівано:

• Привіт, Марк! Я навчаюсь з тобою на паралелі і хотіла б тебе запросити на свою вечірку , яка відбудеться на цих вихідних. Ти прийдеш? – промовила Белла.

• Так, звичайно чом би не прийти. До речі, як тебе звати? – крикнув Марк вслід дівчині.

• Белла. Ти ще про мене почуєш.

Я зразу зрозуміла, що вона поклала око на Марка. І вже, якщо їй щось сподобалось, то вона це дістане будь-яким чином. Про це говорила вся школа.

Але Марк був радий і швидше за все, можна було сказати по його очах,  що вона йому сподобалась:

• Блін. Яка ж вона … - сказав він.

Це була цілком нормальна реакція хлопця-підлітка на Беллу.

• Анно, вона ж в твоєму класі. Хто вона?

• Белла - найпопулярніша і найстервозніша дівчина в школі. Я б не радила тобі з нею зв’язуватись. Вона мені не дуже до вподоби.

• Я розумію, що ти за мене переживаєш, але вона мені сподобалась і я піду на її вечірку, чого б мені це не коштувало.

• Ну ок, це твій вибір.

І в цей момент врутилась Джессіка:

• Послухай подруго, досить за нього так переживати. Він вже дорослий і сам здатний приймати важливі для нього рішення.

• Я розумію, але нічого з цим зробити не можу(

• Добре дівоньки, мені подзвонила мама. Мушу бігти. І Анно не переживай ніяка дівчина не встане між нами і нашою дружбою.

• Побачимо,- тихо прошепотіла я.

Я добре розуміла, що як тільки в Марка з’явиться дівчина наше з ним спілкування зменшиться не те, щоб до мінімума, просто стане набагато менше за обсягом. Я не маю нічого проти того, щоб в нього появиться хтось. Адже так само і я скоро буду мати  хлопця. І знаю, що на першому місці в мене буде він.

Ми ще з Джессікою постояли біля школи і вирішили, що вже нікуди не підемо. Адже завтра треба бути готовими до другого дня в школі.

По приходу додому я зразу піднялась у свою кімнату, де сіла робити записи у ЩОДЕННИКУ. Це було єдине місце, де я записувала свої думки. Коли не хотіла їх ні з ким ділити. Бо їх могли б не так зрозуміти.


Любий щоденник,

Перший день в школі задався не дуже. Він мав як свої плюси, так і свої мінуси. Все в цей день пішло шкереберть і я ледь не втратила найкращого другу через якусь дурницю на ім’я Белла. Також сьогодні я зустріла на подвір’ї школи одного хлопця. Він запав мені в око. Про нього я ще ні Марку, ні Джессіці не розказувала. Адже вони зразу перекрутять це на свій лад. Як виявилось, його звати Алехандро або скорочено Алек. Він приїхав з Іспанії і мав неабияку популярність в нашій школі і кожна друга мріє стати його дівчиною. Але ходять слухи. Що його друга половинка чекає його в Мадриді. Але це не підтверджено. Тому…                                                                                         

Стосовно Марка, то я не розумію, чому коли до нього починає загравати якась дівчина я починаю ревнувати. Аж ми просто-на-просто друзі і між нами не може чогось більше. Ми ж повинні дотриматись нашої клятви. І ні один з нас не збирається її порушувати. Ми вірні своїй дружбі і своїм принципам. Тому, як має бути, так  буде. Віримо і надіємось на краще. Ну добре, тоді до завтра. Вже пізно і мама заставляє виключити світло.

                                                                                                      Твоя Анна *))))


Наступного дня я була доволі сонна. Адже цілу ніч роздумувала над різними не потрібними речами, які просто не вилазили з моєї голови в цей день.

По дорозі на автобусну зупинку я ледь не налетіла на Алека, який стояв на ній і слухав музику в навушниках. Сьогодні я з друзями вирішили зустрітися перед входом до школи. Бо кожен мав ще деякі справи закінчити.

В автобусі коло мене сів Алехандро, в якого був класний аромат парфумів. Я вперше зауважую за собою те, що я звернула увагу на те, як  пахнув хтось інший, а не Марк. Я не наважувалась до нього заговорити, але так як дорога до школи займала деякий час, то Алек ( так його скорочено називали) проявив ініціативу і заговорив до мене першим:

• Привіт) Я Алехандро , напевно, ти вже чула про мене?  Я зазвичай не говорю з малявками, але сьогодні зроблю виняток. Я з третього класу старшої школи, а ти, як так розумію, тільки в першому.

• Ну, привіт. Я – Анна. Так, я в першому і так, я вже чула про тебе.

Мені не сподобалось те, як він спочатку говорив. Але потім , коли ми розговорились , наша розмова стала доволі приємною. Ми багато дізналися один про одного за час дороги. Але все змінилося, як тільки ми вийшли з автобусу. Він моментально став холодним і пристав до своєї «банди».

Я зустріла Марка і Джесіку, вони розказали, що поробляли зранку. Але мені це видалось не дуже цікавим і мої думки були зайняті лише одною людиною – Алеком  і питанням – Чому він так змінюється, коли в школі або поза її межами в «банді». Подруга побачила, що я літаю десь в хмарах і зразу ж перервала свою розповідь:

• АНННННННННООООО! – закричала Джессіка. - Ти  тут? Ти взагалі слухаєш про що я розповідаю?

• Що? А, так звісно ж, що я тебе слухаю. Так. Так. Продовжуй далі, дуже цікаво.

Після цієї відповіді я знову ж таки продовжувала думати про Алека. Подруга зауважила, що я всю її розповідь дивилась тільки в його сторону. І тому після уроків мене очікувала серйозна розмова з нею стосовно цього. Але перед тим ще під час уроків. Бігши в клас я цілком випадково на летіла на красунчика:

• Ей!!! Що ти витворяєш?! Чому літаєш по коридорах школи?? – грубим тоном говорив Алек.

• Перепрошую я тебе не замітила..

• Як ти смієш говорити до мене на «ти». Я старший від тебе на рік.

• Але ж..

• Ніякого «але ж» . Ти не рівня мені! І зникни з моїх очей негайно.!

Після цих слів я ще довго приходила до тями і не могла ніяк розібратися, чому Алек, з яким я сиділа в автобусі, так сильно відрізняється від Алека в школі. Але мені не довелося довго думати. Бо до мене підійшла Джессіка, яка хотіла вияснити, чому я весь ранок тичила на «прекрасного принца»:

• Отже, Анно. Розказуй! Що пов’язує тебе і найпопулярнішого хлопця в школі. Розказуй все і не думай чогось приховати, бо ти ж знаєш мене: я все вивідаю.

• Та нема особливо що й розказувати. Просто сьогодні ми їхали разом до школи і він заговорив до мене. Наша розмова видалась такою чудовою, що мені почало здаватися, що я закохуюсь в нього. Але після інциденту, що виник в коридорі. Ці думки негайно ж покинули мою голову…

• Та я чула, що якась малолєтка налетіла на нього. Але я й подумати не могла , що це була ти?!

• На жаль, це була я. І я на власній шкірі відчула, що буває , коли зачепиш когось зі старших.

• І що ти далі хочеш робити? Збираєшся це розказати Марку?

• Ні, з Марком і так клопотів хватає. До речі, де він?

• Не знаю. Здається, він після школи збирався заскочити в якийсь магазин і щось докупити. Може подзвониш йому?

• ОК. Зараз. Наберу .

• Алло, Марк. Це Анна. Де ти зараз є? І чи ми сьогодні зможемо погуляти.

• Привіт. Та я знаю, що це ти звониш) Я на даний момент їду в торговий центр : потрібно дещо з одягу докупити.

• Але , чому ти нас зі собою не покликав?

• Не знаю. Ти б знову почала протестувати про вечірки, а я їду скупитися саме у зв’язку з нею. Тому погуляти нам сьогодні не вийде. Мені шкода.

Поклавши трубку я розказала все Джесіці, вона була трошки в шоці від поведінки Марка, і надумала, що було б не погано влаштувати сьогодні ночівку з подругою:

• Анно! Я тут подумала, чому б тобі не піти сьогодні до мене з ночівлею? Ми б не погано провели б час)

• ОК, я згідна тільки зачекай секунду я зателефоную мамі. Алло, мам. Скажи, будь ласка, я можу сьогодні залишитись в Джесіки?

• Так, доню. Звичайно, чом би і ні. Тільки заїдь додому візьми деякі речі і зразу відправляйся до неї.

Я переказала все подрузі, що мені сказала мати. І ми вирішили, що зустрінемось коло її дому о 17.00. Джсесіка провела мене на автобус, а сама направилась в сторону свого будинку. По дорозі я слухала музику і не звертала ніякої уваги на тих, хто їхав в ньому аж доти, доки до мене не підсів один хлопець. Той, кого в цей момент  я найменше прагнула побачити. Так, це був Алек. Які емоції в цей момент мене переповняли неможливо передати словами. Я була дуже зла на нього за те як він повівся зі мною в школі. Також я знала, що на наступній зупинці він мав би виходити, але він не вийшов. Наступною була моя, тому я вже приготувалась до того, щоб виходити з автобусу. Аж раптом зауважую, що за мною виходить іспанець. Це неабияк здивувало мене, але я не звертала на нього ніякою уваги і прямувала у напрямку своєї вулиці. І раптом:

• Анно! Зачекай! Я хочу з тобою поговорити!

• Чого тобі? Я вже все що могла - все почула на перерві в школі. Хватило.! – сказавши це, я продовжила рух по вулиці.

• Зачекай говорю я тобі!!!

Я зігнорувала те, що він мені говорив і кричав вслід.  Та впевнено йшла далі. На цей момент я просто не мала ніякого бажання з ним говорити, бо вважала, що він може ще щось  гірше наговорити, ніж в школі. За хвилину я відчула як хтось схопив мене за руку і розвернув. Це був Алек. Я намагалась вирватись, але це було марно:

• Анно! Поясни мені, чому я маю ганятись за тобою? Зранку ми так гарно говорили. Я думав, що ми здружились і можемо стати друзями, а з часом і найкращими.

• Ти забув, що сталося в коридорі школи?! Як ти накричав на мене? ЗАБУВ ????? За то я не забула. Твоя поведінка мене здивувала, такого я від тебе не очікувала. Хоч і знаю тебе перший день, але була про тебе зовсім іншої думки.

• Вибач. Я не спеціально – я не побачив, що це була ти. Вибач(

• Навіть би , якщо це була б не я. Як ти можеш кричати на людину, яка чисто випадково налетіла на тебе, вона ж це не спеціально. В кожного є свої причини, щоб так літати. А ти, не знаючи причини, просто береш і виговорюєш їй усе, що про неї думаєш, Я розумію популярність і все тому подібне. Але це не дає тобі права так говорити до людини, яка в нічому не винувата. Сьогодні це була я, а завтра хтось інший. Не знаю, як ти здобув таку популярність, але підтримуєш її залякуючи інших. І слабші не возвеличують тебе, а просто бояться. Тому я не хочу з тобою зараз говорити. Може завтра. Може післязавтра. А може і через місяць, два…

• Анно! Зрозумій, я зробив це чисто випадково. День трохи не задався.

• І що? Хочеш сказати, що це дає право тобі кричати на інших, бо день не видався. НІ!!!!!!! Все мені треба йти. Па

• Зачекай , дай договорити.

• Мені пора… Я поспішаю.

З цими словами я вирвалась з його рук і попрямувала в сторону будинку. Алехандро ще стояв довго, а потім кинув в мою сторону останній погляд, одягнув навушники і пішов. Куди? Я не знаю. Та й навіщо мені. Тим часом я дійшла додому. І почала збирати речі, які мені знадобляться для сьогоднішньої ночівлі в Джессіки. Я брала все , що може знадобитись. Там, наприклад, піжама, зубна щітка і всякі дрібнички. Також мою увагу привернуло те, що мама була вже дома:

• Мам?! Ти дома? Чому так рано?

• Просто подзвонили зі школи Полі та Долі (так звали моїх сестер, до речі вони були близнятами. І деколи їх було нереально розрізнити). В них почався карантин, тому малечу прийшлося забрати додому. А так як в нас нема няні я відпросилась з робити і буде до кінця тижня сидітиму з ними. А ти як? Як школа? Ти все необхідне взяла до Джессіки?

• Так, мамо, я все взяла. В школі справи нормально. Я потроху звикаю до нового оточення. Я вже йду, хочу ще в магазин зайти може якийсь тортик куплю. Не гарно йти в гості з пустими руками.

• Добре, ось візьми гроші.

• Не треба, дякую. В мене ще є))

• Ну добре, тоді папа.

• Папа

Я  обійняла маму і малих та вийшла за двері. Зразу ж набрала Джессіку і сказала, що буду рівно о 17.00, як ми і домовлялись, і маю їй дещо розповісти. Але закінчивши розмову я згадала, що забула  дома свій ЩОДЕННИК, а в ньому я роблю записи кожного дня. Тому як щось забуваю – дивлюсь в нього і зразу згадую) Згадавши про щоденник, я негайно вернулась додому, добре, що не далеко відійшла.

• Доню! Ти щось забула ?

• Так, мамо.. Я зараз піднімусь і візьму це.

• Добре.

• Мамо, я вже. Все я побігла, бо запізнюсь.

• Будь обережна і дивися на дорогу.

• Добре, Мамусю. Буду дуже уважна. До завтра. Я ще подзвоню.

• Папа. Цілую

По дорозі на автобусну зупинку, я зайшла в кондитерський магазин і прикупила солодкого – Джессіка його дуже полюбляла. Особливо, фруктові тістечка. Ще однією її особливістю було те, що вона обожнювала поєднувати солодке з соленим. Ці поєднання дуже часто насторожували мене і Марка. Але ми з цим змирилися і любимо її за її не типовість. Після магазину я негайно швидким кроком рушила на зупинку. Адже автобуси, які прямували до неї дуже-дуже рідко ходили. Добре, що є розклади їхнього руху.

Коли я подивилась в телефоні розклад, що автобус буде за хвилину, а мені до місця зупинки ще 5-7 хвилин, то я зірвалась з місця як ненормальна. В цей момент я не думала, що про мене можуть подумати люди, я просто хотіла встигнути на цей автобус.

Я добігла… Зайшла.. Оплатила проїзд… І найбільшим моїм здивуванням було те, що я побачила Марка. Хоча в цей момент він мав ходити по магазинам і отарюватись:

• Привіт! Привіт! Марк? Ти тут?

• О, Анно! Привіт. А я тебе і не помітив.

• Це я зауважила. Що ти робиш в цьому автобусі? Ти ж ніколи ним не їздиш!?

• Просто виникла така ситуація. А ти ? До Джессіки їдеш?

• Та, ми віришили сьогодні зібратись, поговорити, подурачитись. До речі, ти купив те, що мав?

• Так. Ось вирішив трохи покататись на автобусі, пороздумувати про те і се.

• Щось сталось? Пройшло всього-на-всього пару днів школи, а ти вже якийсь не свій, якийсь інший?

• Нєєєє, нічого серйозного не сталось. Просто намагаюсь розібратись в своїх почуттях.

• До Бели?

• Я розумію, що я її зовсім не знаю І що ти вважаєш , що я влюбився в її зовнішність, Але це не так. Мене неначе щось манить до неї і я нічого не можу з цим зробити.

• Ясно.

• Анно! Поспіши! Твоя зупинка! Я ввечері наберу! Папа.

• Бувай.

Вискочивши з автобуса, я направилась до будинку подруги. Підійшовши до дверей , я набрала її і вона спустилась і відчинила мені двері. Сьогоднішній день був доволі важким. Мені ще стільки треба було розказати Джессіці і про Алека, і про Марка. Але ми вирішили почати наш вечір з піци і тістечок. Потім ми піднялись в її кімнату, де впали на ліжко. І тут-то все і почалось:

• Ну, Анно розказуй, що ти мала мені розказати. Я вся в твоїй увазі.

• Ну тут така справа…

І я розказала їй про те, як Алек мене до самого дому переслідував і намагався поговорити, а я його м’яко кажучи послала. І розказала про несподівану зустріч в автобусі і про почуття Марка до Бели. Реакція Джессіки була трохи дивна:

• По-перше, я так розумію, що або в нашого красеня-іспанця до тебе якісь почуття, або він просто хоче з тобою подружитись і стати найкращими друзями, а тоді аж..

По-друге, мені здається, що Марк трохи заплутався в своїх почуттях. Я розумію, що знаю його набагато менше, ніж ти. Але я завжди думала, що ви …

• Ніяких ми ! Ти чуєш мене !!!!!!! Ти прекрасно знаєш про нашу клятву. Тому не говори дурниць.

• Ну, добре. Якщо ти просиш, то я промовчу стосовно вас. Про Белу більше дізнаємось на вечірці, на яку нас, до речі запросили, і ніхто інший як твій Алехандро.

• Він не мій ! І звідки в нього запрошення.?

• Виявляється, Анно, що Алек двоюрідний брат нашою Бели.

• Добре. Але чому він надіслав запрошення і на моє ім’я?

• Він пояснив це тим, що ти б не прийняла його від нього. Ось так. А тепер спати. Завтра рано на підйом.

• Добраніч.

Зранку ми встали поснідали і відправились до школи. Ці останні дні тижня були найнуднішим. Я ігнорувала Алека, він- мене. Так званий взаємний ігнор. Марка я майже не бачила, а коли бачила, то моє серце починало нереально битись. Що мене  трохи збентежувало. Також цими днями ми з Джесікою вирішили зробити невеликий шопінг, щоб дещо прикупити з одягу. Адже на вечірці потрібно мати достойний вигляд. ТАААА. Як ми і думали шопінг вдався на славу. Я прикупила собі сукню ніжно голубого відтінку, подружка - каблуки, бо сукню вже мала, а в мене ситуація була навпаки.

***

П’ятниця. Вечір. Соціальні мережі. Я і Інстаграм.  Повідомлення, яке прийшло 23.55.

Від кого воно я не знала і тому вирішила перегляд його залишити на потім. Всі новини, всі круті фотки, які були я переглянула і перелайкала. Тоді прийшов час і того повідомлення. Читаю:

• Привіт) Це Алек. Прошу не ігнор і не видаляй це повідомлення. Я хочу просто потоваришувати. Мені так добре, коли я з тобою спілкуюсь. Мені здається, що ми розуміємо один одного без слів.

• Привіт. Вибач, що довго не відписувала. Не буду я тебе ігнорувати. Мені також подобається з тобою розмовляти. Ти хочеш щось конкретне ,можливо, дізнатися?

• Ти будеш завтра на вечірці? Мене це дуже цікавить.

• Так, звичайно. Ти ж надіслав запрошення)

• Чим ти цікавишся? По мимо того, що ти мені розказувала в автобусі. Я вже знаю, ти любив танці, музику та малювання.

• Я ще люблю пригоди, фотографії і подорожі по різним країнам та континентах. А ти?. Тоді в автобусі ти так толком і не розказав про себе.

• Я – футбол. Також мене захоплюють різні поїздки. І час від часу навіть малюю. Але про це майже ніхто не знає. ТОМУ НІКОМУ!!! Домовились?!

• НЕ переживай я нікому.

• Навіть своїм друзям!

• ДОБРЕ, я зрозуміла!)

• От скажи, якщо б  я був золотою рибко, то які б бажання ти загадала?. Не можна бажати більше бажань.

• Ну, якщо так. То, по-перше, я б хотіла стрибнути з парашутом. По-друге, найти вже нарешті нормального хлопця. Знаю, що це дурне бажання, але чомусь хочеться. Чому? Не знаю.

• А третє?

• Ніколи не відчувати душевної болі. Якось не дуже хочеться її мати.

• Ну, ясно.

• Що ж тобі ясно?

• Що ти не зацікавлена в матеріальном стані. Тебе більше цікавить внутрішній світ. І це ,на мою думку, дуже важливо. Наприклад, я це також питав одної малечі, то вона сказала , що хоче багато грошей, круту машину і гарячого хлопця.

• Але в чому полягає її логіка? Якщо будуть гроші, то буде і машина, і гарячий пацан. В неї логіка відсутня повністю.

• Я знаю. )))))))))))

• Але звідки ти  це взяв?

• Один пацан розказав. Казав, що якщо я хочу перевірити  дівчину і насправді дізнатись, яка вона. То задай їй це питання.

• ААААААА. Ну, ясно.

• В тебе вже були якісь стосунки? І чи були вони довгими?

• Ні. А ти ? я й сама можу відповісти, що так.

• Та були . Мав щось 3 чи 4 дівчини. Але тільки з однією були довгі і серйозні.

• Ну, понятно. Я трохи здивована.

• Чому ж?

• Ти так легко мені все розказуєш.

• Я ж казав, що хочу потоваришувати. Тому все розказую, щоб ти знала. Я від друзів нічого не приховую. Ось такий  вот я.

• Ну, хочу сказати , що це доволі цікаво. Ти другий по рахунку хлопець, який мені про себе все розказує. Навіть, коли я його навіть не питаюсь. Це приємно)))

Вибач, але я вже хочу спати. Тому до зустрічі на вечірці ))))))) Добраніч)

• Добре, я розумію. Добраніч.

Вимкнувши телефон, я накрилась ковдрою і вирішила, що варто зробити запис в своєму ЩОДЕННИКУ.


Любий щоденник,

Сьогодні п’ятниця. Вже трохи пізнувато, але я вирішила зробити хоча б невеликий запис. Минув вже тиждень школи. Він мав як і свої плюси, так і свої мінуси. Ігнорування зі сторони Алека, на яке я відповідала йому тим ж. Марка я взагалі  після того, як почався навчальний рік, не часто зустрічала. А це всього-на-всього тиждень минув. Може це через школу, через якісь проблеми, а може навіть і через Беллу. Адже , я так зрозуміла, він влюбився в неї по вуха. Ну, завтра вечірка. Може він  і скаже їй, що до неї відчуває? А ,можливо , і ні? Я про це дізнаюсь лише завтра. Тому зараз можу лише догадуватись. Також сьогодні мені написав Алек. Ми помирилися. І чудово попереписувались. Спершу мене це трохи дивувало, але потім мені дедалі більше подобалось з ним спілкуватись. Тому надіюсь з нашої дружби щось таки вийде. І ще я не хочу втрачати Марка. Тому надіюсь найближчими днями з ним сам на сам серйозно поговорити. Він занадто дорогий, щоб його втратити.                                                                                                                  Вже пізно, тому я завершую цей запис. Добраніч. Цілую.

Твоя Анна)))         

Субота. День, який принесе в собі багато чого цікавого. Так як сьогодні вечірка , то Джессіка вирішила зробити мені мейк і зачіску , Але натомість вона повинна буде вже розпустити своє волосся. Вона погодилась і я.

З самого ранку, тільки проснувшись я взяла все необхідне і швидким кроком рушила до подруги. Як би дивно це не звучало, але я була схвильована і трохи переживала за сьогоднішній вечір. Але надіюсь все буде чудово.

• Джессі!!!!!!!!!! – скрикнула я побачивши подругу. Але підійшовши ближче я замітила, що на її обличчі не було радості, а було якесь занепокоєння, - Еййййй. Ти чого? Що сталося?

• Просто….

• Просто.. Що ? Ти можеш мені нормально сказати?!

• Здається, я сьогодні нікуди не піду. І просиджу дома.

• Що сталось ? Поясни нормально! Моя сукня – її немає. Я всю хату перерила зверху донизу і так і не знайшла її.

• То може якусь іншу?

• Ні це має бути саме вона. Вона дуже важлива.

• Добре, я допоможу шукати . Часу ми ще трохи  маємо. Коли і де ти бачила її востаннє?

• Вчора,- похникувала Джессі, - коли прасувала її і готувала до вечірка. Адже сьогоднішня вечірка особлива. Це перша наша вечірка в старшій школі і тому треба показати себе як найкраще. Ти це розумієш?

• Так, звичайно. Але я не можу зрозуміти одного, де вона пропала . Ти питала маму, а сестер? Може хтось з малих?

• Та питала я вже всіх кого можна було. А сестер я з вчорашнього дня не бачила.

• І що ж нам тоді робити?

• Не знаю…

• Давай так. Зараз ми тобі зробимо мейк і зачіску. Потім подумаємо, де ще може бути твоя сукня. Домовились?

• Добре . Я згідна.

Я приступила до нанесення макіяжу. Почала я з очей. Хоч робила я це не дуже професійно , але результат сподобався нам обом. Прийшла черга зачіски. Ми довго не могли вибрати, яку їй зробити. І тому зупинились лише на одному варіанті - вирівняти і вкласти волосся. Її образ був майже завершений. Не вистачало лише щасливого плаття.

І тут ми  усвідомили, що без Нашого найкращого дуга нам не обійтись. В цю ж мить я негайно його набрала і попросила  приїхати. Він погодився, навіть не запитуючи причину такої терміновості.

Марк приїхав рівно через 10 хвилин після мого дзвінка і був здивований, що ми подзвонили йому через якусь дурнувату сукню, яку не могли найти. Спочатку нам здалось, що він розізлився, але буквально через  пару секунд було чути голосний регіт, який виходив з його уст. Він погодився нам допомогти . Ми дивилися всюди: в саду, в гаражі, на горищі , в різних кімнатах. І в той момент , коли ми вже здалися, Маркові раптом захотілося пострибати на ліжку Джессіки. Що він і зробив, не питаючи її дозволу. Тут то все і почалося:

• Марк!!!!!  Перестань. Досить! – кричали ми йому.

• Та заспокійтесь . Чого ви !?

• А ну злазь негайно.

• А заждіть-но хвилинку… Що це в тебе на шафі??! – звернувся Марк до Джессі

• Не знаю.. Там нічого не повинно бути. Зніми ! Ми глянемо.

Марк Зняв. І ми просто були шоковані на шафі лежало бежувате плаття  подруги. ЇЇ щасливе плаття. В цей момент Джессі була готова розцілувати Марка повністю. Але врешті- решт стримала себе. Плаття є, мейк є , зачіска є – образ Джессіки був готовий. Тепер прийшов мій час:

• Ну що ж, Анно. Зараз зробимо ми з тебе справжню леді! – сказала подруга.- Де твої кабли? Ти що їх забула ? ЯК Так ?

• НІ. Я просто вирішила, що краще піду у звичних для мене кедах. У них я буду себе якось впевненіше почувати.

• Ну як хочеш. Вони хоча б до сукні пасують. Чи ти вирішила і її замінити ?

• НІ, ти що ?! Сукня таж сама. Вона ідеально підходить під кеди. Тому залишилися лише макіяж і зачіска.

• До речі , аксесуари! Не забуть нагадати мені про них.

• ОК. Постараюсь )))

Подруга чарувала наді мною близько 30 хвилин, але результат  не розчарував. Стосовно Марка, то він пішов зразу ж як ми знайшли сукню.  Ми одягнулись, обулись. І вже готові були виходи, як в останній момент я згадала про аксесоріс:

• ДЖЕССІ!! Зачекай! Я згадала. Ти просила нагадати про  аксесуари.

• Добре, що ми ще не вийшли. А то б вертатись вже б ніхто із нас не захотів.

• Окей, я збігаю наверх принесу все, що потрібно. Адже я ще не взулась, а ти уже. Де воно лежить?

• За йдеш в кімнату і побачиш скарбничку, а в цій скарбничці лежать годинник і кулон також стилю, як і мої кульчики. Впораєшся?

• Звичайно. Я швидко.

Я швидко знайшла те, що було потрібно і ми відправились на вечірку…


На тусовці було багато різних людей, яких я в школі ні разу не бачила. Але чого я хотіла. Адже це вечірка найпопулярніших підлітків, тому не дивно, що зібралось стільки народу.

Поглядом я намагалась знайти Марка. Адже ми ще досі не помирились і я хотіла це виправити. Я зауважила,  що Джессі когось шукала , але коли я питала кого вона зразу ж міняла тему. Мені це не було до вподоби . Але що я могла з цим зробити. Нічого !!!!!!!! І раптом в натовпі «дітей» , з’являється ВІН. Той, хто заставив серце Джессіки битися швидше. Той, кому на всіх було начхати, один з мажорів нашої школи .  Як виявилось він навчається в тому ж класі, що і Алехандро, і клас Джессіки має з їхнім спарені уроки, наприклад, англійську, французьку, а також фізику. Я вже говорила, що зі своїми друзями навчаюсь в різних класах і по-різних програмах, так як класи ділилися за спеціальністю і вміннями учнів, хоча бувають дні, коли ми маємо спільні уроки. Спершу нам це було не до вподоби, але ми по-троху звикаємо. Щось я не на то переключилась, вернімось на вечірку, де серце Джессі ось - ось вистрибне назовні.

Отже, ВІН був одним з учасників так званої банди Алека, його правою рукою. Його звали Джастін. Бунтар. Його дуже часто порівнювали з Бібером. Так як в нього був неперевершений голос, який просто западав в душу і не вилазив з неї. А також його вигляд, від якого розтоплювалось серце, навіть тої, яка ненавиділа таких людей. Тому деякі закохувались в його голос , інші – в його зовнішність, але більшість – в його майно. На перший погляд він міг здатися грубим, злим, тим, чиє серце замерзло багато років назад, коли той лише народився. Але він був не таким, чим і сподобався моїй коліжанці. Це була її особливість – вона ніколи не закохувалась в зовнішність, як робило більшість дівчат нашого віку. Звичайно, це мене трохи дивувало, але я її розуміла. З самого початку нашого знайомства, вона мені здалася якоюсь дивакуватою. Але мене до таких людей, як мангітом тягне – це, мабуть, і є моя так звана особливість. А стосовно хлопців, то моя дивакуватість полягала в тому, що я закохувалась в їхні очі.

Коли він з’явився, перше, що впало у вічі, це те, що навколо нього утворилось таке собі коло з дівчат, які так і прагнули, щоб той з ними почав зустрічатись. Але, на жаль, в нього було дівчина і вони з нею разом приблизно з початку навчання в старшій школі. Всі дівчата їй заздрили, адже зустрічатись з ТАКИМ  та ще й в старшій школі не абияка вдача. Ніхто не знає чи в них любов чи то просто, щоб вимахнутись. Нікому це невідомо. Ніхто не втручався в їхні стосунки. І не намагався чогось змінити. Дівчину його звали Беатріс, скорочено Бетті. Вона красива, усі її любили.

Весь вечір Марк був з Беллою. Вони мило виглядали разом. Тому…

Джессіка  усіма зусиллями намагалась витягти мене на танц-пол,знала що я обожнюю танцювати, але сьогодні мені не хотілось, тому вона сама пішла денсити. Десь через пів-годити до мене підійшов Алек:

• Чому наша краля не танцює? Що сталось?

• Алек! Відвали не до тебе. – сказала я.

Я не хотіла підпускати до себе Алека, бо не хотіла закохатись в нього. Багато історій ходят по школі, які розказують про його зв’язки з різними дівчатами. І що ще з жодною своїх дівчат він більше трьох місяців не зустрічався.

• Що сталось? Чому ти така зла?

Я не слухала, що він говорить. Адже в цей момент дивилась на Марка з Беллою, і намагалась зрозуміти хто він для мене: просто друг чи людина, яку кохає моє серце. В цей момент мене цікавило, що ж для мене важливіше : кохання чи дружба. Це питання я задаю собі вже пару ночей підряд.

• Можеш не ігнорувати мене? – злісно скрикнув Алек

• Так

• То будь така люб’язна і дай відповідь на питання.

• Яке ще питання? Що ти від мене в даний момент хочеш?. Чому не можеш відстати? Просто вістань – це все що я від тебе хочу. Відстань – скрикнула я

Почувши це, Алек розвернувся і пішов. А потім крикнув:

• Ну - ну . Ще побачимо кому від цієї розмови стане гірше!!!!!!!! І повір це буду не я.

І тут я  зрозуміла, що влипла по саме «ні хачу». Алек вперше в житті почув від дівчини                         « Відстань від мене», до цього моменту жодна із його знайомих не говорила йому таких слів. Для кожної з них Він був чимось неймовірним, тим , хто…

ВЕЧІРКА .

Всі танцюють. Радіють. Марк з Беллою . Фу! Не хочу уявляти їх разом. Джессіка відтанцювала своє і сіла дивитись на інших в тому числі і на Джастіна. Вона усвідомлювала, що в них нічого не вийде, навіть, якщо вона цього дуже захоче. Не доля, різні статуси, різні популярності, різне оточення. Все, чим вони цікавились – усе різне. Але водночас такі однакові. Що вийде з її любові до нього – невідомо. Тому не буду забігати наперед…                                                                                                                                                 Музика лунало дуже голосно і поговорити не було можливості, та й не було з ким. Я вирішила, що піду додому. Знала, що моєї відсутності майже не замітять. Адже я – так звана сіра мишка. Дівчинка, яка не привертає до себе уваги, хоча завжди робить так, як сама вважає є правильно. Навіть, якщо хтось і осуджує мене, я не звертаю на це уваги. В кожного своя думка, бачення і т. д.

Дорогою додому мене застав дощ. І не просто дощ, а гроза. Я розуміла, що треба десь зупинитись, щоб перечекати його, але я не хотіла. Щось в душі говорило мені йти вперед і не зупинятись. І я йшла, йшла  з розумінням того, що можу захворіти…

*** ( Алек)

Я краєм ока зауважив, як Анна вибігла з зали, де відбувалась вечірка. І вирішив піти за нею, не зважаючи на те, що страшенно злився . Щось як магнітом тягнуло мене до Анни, не давало забути її.                         

Я йшов за 5 метрів від неї, мені хотілось збагнути, що ж відбувається з нею, чому все так повернулось, адже ми не давно були ще якими неякими, але все ж таки друзями, тому її сьогоднішня поведінка не сильно припала мені до лиця. Може вона зовсім і не через мене злиться, може її щось інше турбує? А я як останній дурак. Але що ж пороблю, адже коли я  з нею. Я не в силі контролювати свої емоції, що зі мною відбувається вперше.

Дощ застав нас зненацька. Я думав, що вона піде і стане під якимось дашком чи зайде в магазин, щоб перечекати негоду. Але сталося не так, як гадалось. Вона рушила вперед з такою впевненістю, що я від шоку на хвилинку закам’янів на місці. Я знав, що вона до мене нічого не відчуває і не відчуватиме.

«МИ - РІЗНІ», - ці слова я повторював собі кожного дня, по декілька разів на день з надією на те, що це мені допоможе. Я й досі в це вірю. Вірю як маленька дитина. Але все ж це поки що без результату. Я вже і злюсь на неї, і намагаюсь її ненавидіти, але безрезультатно. Мене ще таки до неї тягне немов магнітом.

Вона йде під дощем, йде ніби нічого не відбувається, ніби немає ніякого дощу. А я просто крокую: крок за кроком. Так я йшов за нею до самого її дому. І все…

Завтра буде зовсім інший день, інші почуття, емоції, думки…

Завтра я буду вдавати, що на дух її не переношу, що не бажаю мати з нею нічого спільного, потрібно буде робити всякі пакості, щоб показати їй, що вона мені байдужа. Це буде важко, але я думаю, що уявна ненависть переросте в реальну. І робити мені це потрібно буде до новорічних канікул. Потім перерва невелика і знов те саме аж до найдовших канікул року – літніх.

***

Дійшовши додому, я помітила, що дома вже в усіх кімнатах вимкнуте світло. А так як я промокла до ниточки, то намагалась пройти не тільки тихо до своєї кімнати а ще й так, щоб не залишити по собі калюжі води. Адже охоти витирати весь будинок в мене не було.

Ідучи додому, всю дорогу мене переслідувала думка, що за мною хтось йде крок за кроком.

Я страшенно боюсь в понеділок йти до школи. Адже починається другий тиждень навчання та ще й з Алехандром стосунки трохи зіпсувались. Тому настрою не дуже то й було.

Прийнявши ванну, одягнувши улюблену піжамку – я вмостилася в ліжечку і зробили декілька нотатків в щоденнику і просто не помітила як відключилась.

В неділю зранку до мене завітала Джессі і почала розпитувати, чому ж я так швидко пішла з вечірки і що сталося між мною та красунчиком ( саме так часто називали Алехандро:

• Вчора про це всі говорили. Адже після того, як ти зникла - зник і Алек. Його всі шукали, телефонували, але результат нульовий. Сьогодні зранку хтось написав, що наша «пропажа» об’явилась над ранок під своїм будинком. І що вигляд в нього був не з найкращих. Чи то він напився, чи захворів.. Ніхто нічого не знає. А то й якщо знають, то не говорять. Так що сталось?

• Нічого особливого, - якось стурбовано відповіла я, здається подруга навіть це замітила, - а ти? Ти до кінця була на вечірці?

• Так! Мені навіть вдалося, правда недовго, поговорити з Джастіном. Уявляєш , яка я була в той момент щаслива?!

• Я надіюсь ти не показувала йому, що просто в захопленні від нього?????!!!!!!

• Ясна річ, що НІ . В нього є дівчина, а в мене свої принципи. Слухай, ти щось маєш нездоровий вигляд. Ти вчора попала під цю зливу?

• Так. І щось по-правді почуваю себе не дуже добре. Ти не ображайся, але мене щось в сон хилить.

• Нічого. Я розумію. Зателефоную ввечері, надіюсь тобі вже стане краще. Солодких снів)

• Дякую. З нетерпінням чекатиму твого дзвінка.

Як тільки Джессі вийшла з кімнати, я моментально заснула. І проснулась вже близько до часу, коли в нашій сім’ї настає час вечеряти. Перед цим мама зайшла до моєї кімнати і поцікавилась чи я спущуся до них. Я відповіла, що ні, що погано себе почуваю. Мама принесла мені якісь таблетки і сказала, що якщо завтра мені також буде так погано, то до школи я можу не йти. З одного боку я була рада цій новині, а з іншого…

Я взяла свій ЩОДЕННИК  в руки і вирішила зробити запис.


Любий щоденник,

Вчора і сьогодні були доволі важкі дні. Я посварилась з Алеком. Потрапила під зливу – тепер лежу хвора. І дізналась, що є хлопець, який дуже подобається Джессі.

А ! Ще я так і не змогла помиритись з Марком. Адже він весь час з кимось говорив або танцював з Беллою(

Ось поясни мені ( знаю, що як хтось тебе візьме в руки і прочитає, то вирішить, що я трохи дивакувата, але що зробиш, яка є такає) Чому я не можу розібратися в своїх почуттях. Чому я хочу ненавидіти Алека , але не можу . Я не розумію і це дуже мене бісить. Ще й блін Чаппі… як почалась школа я майже не проводжу з ним час, що мені не дуже до вподоби. Але що поробиш, надіюсь це зміниться..

Сьогодні в голові в мене весь крутиться одна і таж думка, яка не давала мені спокою впродовж цілого дня.

ЩО ТАКЕ ЛЮБОВ ? ДРУЖБА? СТОСУНКИ? ХТО ТАКИЙ СПРАВЖНІЙ ДРУГ І ЧИ Є ВОНИ ВЗАГАЛІ? – ці питання, на які я поки що не можу дати конкретної відповіді. Питання, відповіді на яких змінюються кожного дня. Стаються події, які їх міняють, змінюють мою думку про людей і найголовніше про друзів, яких  я вважаю найдорожчими для мене людьми, звичайно, що після батьків, сім’ї, родини та родичів.

Друзі посідають друге за важливістю місце у моєму житті. І тому розчаровуватись в них – для мене є дуже боляче. Саме тому , я намагаюсь спершу добре пізнати людину, а тоді вже починаю їй розкриватись і дружити, не турбуючись про те, що вона може це комусь розповісти.

А кохання ? Що це ? Набір букв чи щось особливе. Щось таке, що заставляє ваше серце битися швидше, а дихання – переривчастим. Щось, що неможливо передати словами, адже це та таємниця, яку приховують двоє закоханим, і яку зрозуміти тільки їм обом.

Мені шістнадцять. Я ще не закохувалась і не мала хлопця. Комусь це може здатися дивним, а хтось мене зрозуміє. На даний момент моє серце не належить нікому, хоча я в цьому трохи сумніваюсь. Що буде далі побачимо, на перед не хочу загадувати.

Зараз в мене є два найкращих друга, ну майже два, Марка ще потрібно вернути. І я думаю, це має вийти, адже ми знаємось з самого дитинства і ніхто не знає його так як знаю я і навпаки .

Що стосовно Алека.. То це великий знак питання ?

Як тільки щось стане відомо одразу ж тебе повідомлю)

   Твоя Анна *)))))))

Ранок. Понеділок.

Я стомлено спустилась по сходах. І чуть не впала на останній, з чого мама зробила висновок, що до школи сьогодні я точно не піду. Я подумала, що може це і на краще, адже я й справді не добре себе почувала, і якось не хотіла бачити ні Алека, ні Марка. І ще це було гарною можливістю провести день з Чаппі.

Зразу ж як дізналась, що не піду до школи, я зателефонувала Джесіці, і попросили її зайти до мене пішла школи, на що вона дала позитивну відповідь. Після цього я вирішила зателефонувати Марку І помиритись з ним:

• Привіт?! Це Анна.

• Привіт… Я знаю. Ти щось хотіла?

• Та,… Хочу попросити в тебе вибачення за моє ставлення до Белли. І за те, що …

• За що?

• Що не хотіла з тобою дружити. За те, що любила(прошепотіла Анна). За все це я прошу в тебе вибачення, і я не хочу, щоб наша дружба закінчувалась ось так, адже ми дружимо вже доволі тривалий час. Тому рішення за тобою. Залишитись друзями чи просто знайомими?

• Що за дурнувате питання !!!!!!!!!!!!!! Ясно що друзями  і не просто, а найкращими)

Я не хочу втрачати такого друга як ти. До речі, що в тебе з Алеком ? Я в суботу бачив, як він пішов за тобою.

• Серйозно ????!!!!!! В сенсі???

• Та я якраз хотів піти до тебе миритись, а тут бачу як ти виходиш, а за тобою слідом Алек. Я й подумав, що вам краще не заважати.

• Я навіть не знала, що він йшов за мною…

• Що в тебе з голосом?

• Трохи прихворіла

• Значить тебе сьогодні не буде?

• Та. А Алек є в школі?

• НІ. Бела сказала, що він прийшов в неділю з самого ранку, весь промоклий до ниточки і з високою температурою. Що цілу ніч кричав на когось уві сні і плакав, що в нього гарячка. Незважаючи на те, що він сильний, в нього слабкий імунітет, що й підвело його.

Добре, мені на урок пора, а ти поправляйся.

• Ага, давай

• А!!!!! зачекай ,– прокричав в останню секунду Марк.

• Що ?

• Шо ти там прошепотіла, коли вибачалась..

• Це не має ніякого значення.

Після того, як Марк поклав трубку, я хотіла попробувати заснути, але ніяк не виходило. Хворий Алек ніяк не виходив з моїх думок, і я вирішила піти погратись з кроликом до приходу подруги…


Після школи Джессі зразу ж зайшла до мене і розповіла, що Алека в школі не було і що всі вважають, що він просто напився, але я вже знала правду.

Вона дала мені домашнє, ми його разом швидко зробили. І я розповіла їй те, що сталося зранку.

• Щооооооооооо????7 Ти помирилась з Марком?????? – захоплено скрикнула Джессі

• Ну можна й так сказати)

• Ну ти даєш. Молодець, нарешті, ви ж самого дитинства не розлий вода, як добре що все вернулось на свої місця. До речі, тобі здається телефон дзвонить.

Я підійшла до мобільного і справді. Дзвонив Марк. Я взяла трубку і привіталась. Марк сказав,  що він зараз на майданчику і чи не бажаю я до них приєднатись. Я з радістю погодилась так як давно не грала  футбол, також попередила, що зі мною буде Джессі. Цій інформації Марк неабияк зрадів, адже наша команда знову разом.

Я переповіла розмову подрузі і та сказала, що з радістю під зі мною «покопати м’ячик».

Гра була просто незабутня ми грали до самого вечора, а потім Марк розвів нас по домах. На другий день я вже пішла до школи, адже почула себе прекрасно. Але по приходу до неї мене охопило якесь дивне почуття, що це було я не знаю. А найголовніше чим це було викликана було невідомо.

Минув тиждень, а Алек в школі так і не появився. Пішли слухи, що він переїхав, але це було не так. Просто грип яким він хворів дав ускладнення і тепер його положили в лікарню. На скільки – невідомо.

Будні дні проходили без пригод, спокійно, що з часом почало мене денервувати. Закінчувався перший місяць навчання, а це означало, що  через два місяці розпочнуться зимові канікули. Ця новина нас радувала, але думка про те, що ще два місяці прийдеться вчитися нас ой як засмучувала.

Нарешті повернувся Алек, але він став якимсь іншим, холоднішим. Що цьому посприяло, я попросила вивідати Джессі у Джастіна, адже останнім часом вони потоваришували. Спочатку, з розповідей Джессі, Джастін пручався і не хотів розказувати, але потім все ж таки дав слабинку і розказав. А розказав, що діло було так :

Після того як я пішла з вечірки, Алек пішов за мною. Він йшов за мною аж до самого мого дому. На вечірці ми з ним посварились, і так доволі серйозно, тому він вирішив, що не покаже мені, що хоче бути зі мною друзями. Він був популярним, тому …

По словам Джастіна він просто не хотів втратити своєї популярності, але чи це було так чи ні я не знаю. Він захворів і все. Казав, що намагається забути своє кохання і залікувати своє розбите серце.

Це -  все, що Джастін розповів Джессі.

Після повернення Алека до школи ми так і не спілкувались.

Я часто знаходила в своїй шафці записки з погрозами. Ці записки здебільшого були від дівчат, яких він відшив або які мали до нього неабияку симпатію. Але були записки, відправником яких була так звана банда Алека. Я не звертала жодної уваги на листи-записки, мені було все одно, про що там йшлося і кого це стосувалось. Я відкрила всього лиш пару цих листів і зрозуміла, що особисто мені користі з них взагалі не буде. Тому я просто - на - просто забила на них. Джессі зробила для них спеціальну коробку, куди я їх, не відкриваючи просто скидувала.


На мій подив, останні два місяці навчання минули майже без пригод і втрат , і нам до канікул лишалось всього-на-всього нічого. Та не тут то було. Наша дирекція оголосила нам, що збирається провести бал – маскарад , на честь закінчення першої частини навчального року і для того, щоб ми познаходили собі нових друзів з паралель або зі  старших класів. Бал припадав на останній день навчання, а це означало, що в нас є лише тиждень, щоб придумати, в чому і як явитися на той маскарад. Комусь цього часу було більш як достатньо, а хтось тільки те і робив, що нив, що не встигне сходити до салону і всяке таке.

Після оголошення ми  , я, Джессі і Марк, домовились, що після шкільного дня зберемось в кафе  на морозиво і обговоримо всі деталі балу, який звалився нам з небес на землю.

За недовго до зустрічі Марк зателефонував мені:

• Анно, скажи. Може Белла прийти зі мною? – боязко запитав друг. – Я знаю, що ти з нею не дуже ладнаєш, але я тобі гарантую, що в вас є багато спільного. І вона говорить мені, що хоче з тобою потоваришувати, адже вважає тебе цікавою особистістю.

• Марк. Хочеш можеш її привести з собою. Я нічого проти не маю. Але прошу попередь її, щоб нічого не говорила мені про Алека. Сам знаєш, як я зараз до нього ставлюсь .

• Не переживай на рахунок цього. Вона чудово все розуміє і навіть можу сказати, що якоюсь  мірою підтримує тебе. Так, що до зустрічі. Папа

• ПАПА.

Через годину я вже сиділа в кафе і роздумувала над тим, що ж мені надіти на зимовий бал, адже хочеться мати хоч капельку радості від школи і перебування в ній. Я роздумувала над різними варіаціями мого наряду і моєї маски, але вирішила порадитись з друзями , а тоді у пошуки за своїм так званим щастячком.

Компанія почала по троху збиратись. Спочатку Прийшли Марк з Беллою, ми з нею навіть обнялись при зустрічі. Мені здається, що цей жест здивував нас обох. Але хочу визнати, що набагато приємніше мати хоч якийсь контакт з людиною, ніж просто тихо її ненавидіти.

Тоді прийшла Джессі  з якоюсь дівчинкою, хочу визнати я вже не вперше бачу її з нею, але весь час забувала запитати, хто вона така і взагалі що відбувається. Дівчина виглядала доволі мило і викликала до себе приязнь, але щось таки в ній мене непокоїло…

Я привіталась з Джессі і з дівчинкою.

• Привіт, я – Анна. А ти ?

• Привіт, - сором’язливо відповіла дівчина. – Я – Дебі.

Мені зразу чомусь здалось, що дівчинка трохи замкнута в собі, можна навіть сказати соціофоб.

• Приємно познайомитись.  Джессі багато, чого цікавого розповідала про тебе.

• О! І що ж такого вона тобі розказувала, якщо не секрет.

• Ні, це ніякий не секрет. Вона казала, що ти любиш футбол і витворяти всякі дивні речі, на мою думку, це звучало доволі цікаво.- повідомила мені Дебі.

• А де ви з Джессікою познайомились?- з неабиякою цікавістю запитала я.

• А ми з нею в одному класі, тому якоюсь і здружились

• Ясно..

Тоді я вирішила звернутись до всієї нашої компанії.

• Отже, дорогі ви наші, - після цих слів почали сміятись на повну,- нам з вами потрібно вирішити що ж все таки кожний з нас одягне на вечірку, адже мені здається, що ця подія в кожного з нас викликала певні емоції, на основі яких  вилізло багато питань.

• Безперечно, ти маєш рації. – Хором підтримали мене однодумці.

• Отже я пропоную почати з того, що кожен думає надіти. – запропонувала Джессі.

• Я думаю, що кожному з нас допоможе Белла, адже вона єдина, хто стильно з нас всіх одівається, це сказано не в образу, якщо що.  – видала я.

• Ок, давайте запитаємо самої Белли, що вона думає на цей рахунок. – Сказав Марк

• Я в принципі не проти, але мені потрібен помічник. – виголосила Белла

• Гаразд, Кого хочеш? – запитала Джессі

• Анну, на мою думку, вона найкращий варіант.

• Анн, Ти як? Згідна?

• Та, я з радістю допоможу  чом би і ні.- сказала я.

• Ну що . – мовила Белла.- Анно зустрінемось давай з тобою завтра, завтра ж субота, Так?. Так. Отже, завтра в моєму домі. Ок? Ти знаєш де я живу?

• Добре завтра, ні я не знаю, де ти живеш.

• Отже, пам’ятаєш, де ми були на вечірці, - запитала Белла

• Так

• Так от я живу за два будинки від того, він такий кораловий з цегляним дахом, ти його легко знайдеш. Ну то що ж до завтра? – з цими словами Белла  підвелась.

• Давай. До завтра.- ми попрощались.

Белла з Марком на правились до виходу, і тоді я згадала, що  забула на прощання обняти їх, я підбігла і зробила це. Це виглядало доволі смішно.

Ми з дівчатами ще посиділи трохи і розійшлись по домівках.

Коли я прийшла додому, то зауважила, що батьки ще працюють, а малі мучать мого кролика, хоча радує одне – моя сім’я змирилась, що він з нами живе.

МИ сіли вечеряти, як завжди кожен робить те, що хоче: малі дуріють. Батьки в телефонах. Але я вирішила ї волікти і все ж таки сказати, що в нас буде бал і що мені необхідно з ними поговорити на рахунок цього.

• Мамо, тато. Можна з вами поговорити?

• Так, сонечко. Ми тебе слухаємо,- відповіли батьки.

Я думаю, що батьки якось змінились, але чого і як , я не розумію.

• Дивіться в нас п’ятницю бал-маскарад. Я завтра йду до Белли і ми будемо думати над тим, що вдіти і які образи будуть. Ви не проти?

• Ні, звичайно. Щось від нас тобі потрібно, може допомога якась чи ще щось ?

• На разі ні, але якщо щось буде потрібно я обов’язково звернуся. Ви не проти?

• Звичайно, що ні. Завжди можеш до нас звернутись, - відповів тато

• Дякую, мамо за вечерю, я напевно піду до себе, люблю вас. Цілую.

Я піднялась до себе в кімнату і вирішила зробити запис в своєму щоденнику.

Любий щоденник,

Залишився всього-на-всього два тижні до кінця школи. І в нас має відбутися бал-маскарад, який ми хочемо провести незабутньо. Сьогодні ми (я та мої друзі, та пару нових людей) провели невелике зібрання стосовно цієї події. Марк просив, щоб я дозволила, щоб прийшла Белла і я звісно зробила це. На мій подив Белла вела доволі незвично, на мою думку. Я відкрила в ній багато сторін, яких до того не бачила. Мені здається, це спілкування з Марком змінило її і це добре. Може, з часом ми і станемо друзями, в цьому житті все можливо.  Завтра я йду до неї і ми будемо створювати образи нам образи на бал-маскарад. Надіюсь, що в нас вийдуть незабутні наряди і ми будемо на вершині, не заради популярності, а заради того, щоб провести незабутній вечір перед зимовими канікулами.

А ще Джес привела свою однокласницю, яка видалась мені трохи дивною, особливо, коли Марк намагався завести з нею розмову. Вона весь час намагалась уникнути розмову, ніби їй було не приємно або вона просто соромилась цієї розмови, переживала, що з хлопцем говорить. Невже, але я не розумію , що тут такого. Не обов’язково бачити в кожному хлопці об’єкт, в який можна закохатись. Може вона цього не розуміє, не хоче або просто не дружить з хлопцями. Це дивно, але в кожного свої вибрики і причуди , ніхто не розуміє, що в кого в голові.  Це … незрозуміло…

А я все ніяк не можу вибити з голови Алека, не знаю чому, я його не люблю та й він мені не подобається. Але забути його не можу. Таке враження, що він вже частинка мого серця. Я намагаюсь якось це подавити, але не виходить. Весь час. Я навіть про це не сказала ні Марку ні Джессі. Ти єдиний, кому я це розказала. Я не хочу. Щоб про це хтось знав. Зараз здебільшого в кожного свої проблеми. Я хочу допомогти Джессі з Джастіном. Вони дуже мило дивляться разом, я б сказала, навіть, няшно. Я дуже хочу, щоб в них все вийшло, мені навіть здається, що між ними є якась симпатія. Вона ще дуже слабенька, але вона вже зародилася в їхніх серцях. Мене це радує, але як будуть їхні стосунки розвиватись далі, на жаль, невідомо.

Ой, здається, мама піднімається. Тому треба закінчувати, але скоро я ще зроблю в тобі запис. Думаю. Що завтра. Заодно і розкажу як там наші успіхи з костюмами.

Твоя Анна)))
Настав ранок. Я проснулась від дзвінка мого мобільного. Це був Марк. Він подзвонив і сказав, що в Белли немає мого номера і вона подзвонила йому , і попросила, щоб він передав мені, коли  я маю до неї явитись і надіслав мені есемескою її номер, щоб якщо будуть якісь питання, щоб я їй зразу дзвонила. Сказала добре.

На певну годину я зібралась і вийшла з хати дійшла до будинку Алека, зразу наплинули різні спогади пов’язані з ним.  Раптом відкрилась брама і я побачила, як з неї виходить Алек. Я якраз в той момент проходила повз, наші погляди пересіклися, але жоден з нас не подав жодного виду. Від нього віяло холодом, я просто розвернулась і пішла в сторону коралового будинку.

Коли я підійшла, то задзвонила в дзвінок, браму прочинила Белла.

• Привіт, я вже думала, що ти загубилась, - сказала і засміялась Белла.

• Привіт.

• Що з тобою? Ти якась ніяк ? Що сталось? – стурбовано запитала дівчина.

• Та нічого такого, просто по дорозі Алека зустріла і ми пересіклись поглядами, та від нього так і потянуло холодом. Мені стало так не по собі, що я просто-на-просто відвернулась і пішла до твого будинку, мені шкода, що я ось в такому стані до тебе явилась. Вибач, просто, коли я його побачила всередині щось стиснулось. Я розумію, що він твій двоюрідний брат і все-таке я не хочу з ним пересікатись. Навіть, якщо між нами і нічого не було. Мені просто боляче, вот і все.

• Я розумію, тому нічого тобі і не говорю. Все забули про нього . Зараз будемо тобі піднімати твій настрій.

Ми пройшли в її вітальну. Вона була величезна і гарно розставлена. Все було просто так як мало бути, все на своїх місцях.

• Ну що ж пройдемо до кімнати і там обдумаємо наші плани, - сказала Белла і обняла мене.

• Добре.

• Але перед тим ми все ж таки піднімемо тобі твій настрій.

• Ну давай, попробуємо, - усміхнулась я.

• Не попробуємо, а зробимо це. Так, що до роботи.

Белла включила музику і почала мене розрухувати і хочу сказати, що їй це вдалось. Ми почали весело проводити час. І прийшов момент, коли ми сіли за стіл і вирішили обдумати, що кожен з нас надягне.  

• Ну що ж. З кого розпочнемо? – запитала мене Белла і потягнула мене за стіл, на якому вже були розкладені листки А4 та різні засоби малювання : маркери, олівці, лайнери, крейдки, кольорові ручки і т. д.

• Я не знаю, давай, може, з Марка ? – запропонувала я .

• А чого ти обрала саме його ?

• Та бо він єдиний хлопець в нашій компанії і так буде набагато простіше. Зразу зможемо його відкинути. Та й я думаю, що над його образом треба думати найменше.  Дивись, він блондин із голубими очима. Йому треба щось таке що би підкреслювало його оцю особливість. Адже це бал-маскарад. А значить і костюми можуть бути не зовсім звичними.

• Я теж так думаю. Тоді поступимо так, - вона взяла олівець і почала щось вимальовувати на листочку.

Вона провела пару ліній. Зробила нарис людини і тоді по ньому почала накладати лінії, які почали робити певний образ, який підкреслив зовнішність Марка. Ми обрали для нього доволі стримані кольори, але в свою чергу вони би привертали увагу оточуючих його людей. Отже, ідея костюму була готова, залишилась лише маска.

• Ну що які є ідеї для маски? - запитала мене Белла.

• Ну я думаю треба буде в магазинах пошукати таку, яка би була в тон до його маски, але щоб вона прикривала лише частину його лиця – очі. Тоді його не зможуть впізнати, адже в цьому і є сенс маскараду, але одівати костюми занадто банально. Тому твої ідеї нам в самий раз.

• Ти маєш рацію стосовно костюмів, адже це справді банальна банальщина і мені все одно, що це була тавтологія, - почала сміятись Белла, -  Добре, отже кольори Марка : оранжевий, жовтий і капелька червоного.

• Все з Марком вирішено. Тепер твоя черга. Так, як ви пара я думаю, що треба  тобі зробити плаття в точно таких кольорах, як в Марка. Я гадаю, що це буде не погано. Навіть мило.

• Добре,- сказала Белла,- я навіть не заперечуватиму. І ти не злишся через те, що ми з Марком , якби це сказати, разом.

• Ясно , що ні. Але по-правді мені це справді спочатку не подобалось, але я побачила, які ви милі разом і зрозуміла, що якщо він і буде з тобою, то все одно залишиться моїм другом. Все, поговоримо потім , а тепер стосовно твоєї суконки. Маєщ якісь пропозиції?

• Дивись, в мене є в принципі плаття в червоно-оранжево-жовтих  тонах.

• То давай, показуй.

Белла дістала з шафи плаття. Воно було просто неперевершене. Я попросила її , щоб вона його приміряла і воно сиділо на ній просто бездоганно. Тому питання з її суконкою було вирішене, залишилась лише маска. По маски ми підемо в магазин, де їх і придбаємо, так само як і суконки, якщо дома нема такої або у випадку Марка – костюм. Все залишилось ще три суконки. Над масками ми вже не думали, а сенс це був просто згаяний час.

Отже, тепер прийшла черга Джессі . Ми довго думали, які кольори їй би підійшли і який фасон плаття . Зупинились на короткому платті, а от колір ми вирішили, що виберемо вже по суті в магазині. Для її подруги Дебі ми вирішили найкраще підійдуть якісь зелені відтінки, так як в неї зелені очі їй дуже пасуватиме. А тут якраз все навпаки, колір ми вибрали, а от над фасоном ми думали, думали і нічого так і не придумали.

• Ну що ж, Анно. Залишилась тільки ти. Ти вже щось думала, надумала може?

• Я думала над тим може я взагалі не піду на той бал. Не хочу бачити там Алека .

• По-перше геть ці думки . По-друге ти Алека і так не побачиш, бо він буде в масці, якщо взагалі явиться. А вже в цьому я ой як сумніваюсь.

• Я не знаю.

• Все я вирішила. ТИ ЙДЕШ. І мені начхати, хочеш ти цього чи ні. Ясно?

• Ясно.

• А для тебе я вже все придумала. Тобі підійде плаття в голубо-синіх відтінках.

• А фасон?!

• Я думаю десь до колін , не нижче, але й не вище, щоб не виглядало надто вульгарно.

• Ну, добре.

• Отже все вирішено. Дзвони всім нашим і кажи, що завтра ми йдемо шопитись. Ми повинні знайти все те, що ми запланували надіти на бал. Зустрінемось біля найбільшого в нашого місті шоппінг- центрі о 9.00, якраз він відкривається о 8.00. Так, що нам якраз.

• Добре, я всім задзвоню.

Ми всіх понабирали, попередили і попросили надіти зручний одяг і взуття, бо швидше за все наш похід по магазинам затянеться на довго.                                                            

• Ти хочеш вже йти чи ще поговоримо? – запитала Белла.

• Я можу ще затриматись і хочу поговорити. Хочу потоваришувати.

• В мене пропозиція давай, щоб краще познайомитись.  Давай по черзі будемо задавати один одному запитання, щоб більше дізнатись одно про одну. Ну що ти згідна?

• Так . Давай починай.

• Добре. Тобі колись подобався Марк?

• Чесно, навіть не знаю. Коли я вперше побачила вас разом в мене щось в середині стиснулось і я довго не могла зрозуміти до чого це. Та й зараз до кінця не розумію. Добре. А в тебе? По-справжньому до нього?

• Та. З ним я якось змінилась, навіть не знаю чого б це.

• Я за вас рада. Добре, що ви зустрілись і у вас все так чудово складається. – промовила я з задоволенням.

• Добре з моїми почуттями ми розібрались. Тепер твоя черга. Що ти відчуваєщ до Алека?

• Чесно, я не знаю. Коли я з ним ще спілкувалась , мені було так добре , від нього так і віяло теплом. Я не знаю як це назвати. Це просто відчуття, яке я не можу пояснити. Воно просто живе в мені. Але за останній період часу ми з ним дуже віддалилися один від одного, в нас з ним нічого не  було, але після вечірки щось таки сталося. Я тоді так полинула у свої думки про Марка..

• Що ? – Перебила Белла.

• Ти нічого не подумай я просто намагалась розібратись. Що ж для мене важливіше любов чи дружба. І прийшла до висновку, що б не сталося в моєму житті я завжди буду з Марком найкращими друзями і почуття, які в мене до нього були і є , вони дружні і нічого більше. А про Алека, то тоді він просто почав мене запитувати чому я не танцюю і таке інше. І я зірвалась. Ну він мені погрозив. Я посиділа ще трохи тоді на вечірці і пішла. І як потім дізналась, то Алек йшов за мною до самого мого дому. І тоді захворів, а що сталося вже під час того, поки він був дома я не знаю. Але по поверненню він дуже змінився, і тому я навіть не пробувала за цей період до нього заговорити та й він в принципі не намагався.

• Ой, подруго. Ну ви даєте. Він все-таки мій брат як-не-як, але я сама не знаю, в його голові робиться, але ви дуже класно дивитись разом. Так що будемо щось з цим робити. Вас обох потрібно приводити в почуття і потрібно, щоб ви нарешті розібрались в собі, в своїх емоціях і почуттях. Ти кудись на канікулах їдеш чи залишаєшся дома?

• Батьки планують полетіти в Мадрид, і я цьому навіть не заперечую, бо хочу також туди поїхати і побачити на власні очі те, про що так багато наслухалась від своїх друзів з середньої школи. А ти?

• Я ще не знаю, але мої також хочуть в Мадрид, там наші рідні живуть і зрештою їх треба відвідати, тому може ми там пересічемся. Надіюсь на це.

• Буде видно. До  речі, це правда, що в Алехандро є дівчина?

• Не знаю, здається, що нема. Але я сама в цьому не є впевнена. Давай, ми перше розберемо що ти до нього відчуваєш. А тоді придумаємо так званий план 2. Що нам далі з цим усім робити.

• Добре.- рішуче відповіла. – Я напевно вже піду, а то мене мама дома чекає і все таке. Завтра біля шопінг центру – чекатиму.

• До завтра.

Ми обнялись на прощання і я пішла додому.

Перетнувши поріг між домом Белли і Вулицею, я почала замислюватись над багатьма речами, над якими я раніше не замислювалась. Це почало збивати мене з пантелику, але все ж таки я вгамувала свої емоції і дійшла до автобусної зупинки.

Чекаючи на автобус - мене застала гроза.

Це нагадало мені день, коли я пішла з вечірки, і чомусь дощ навіяв мені сум. Я тільки не розумію чому так сталось. Що ж таке мало відбутись. Може це через Алека, а може і ні.

Що ж, дочекавшись автобусу, я сіла в нього і добралась додому, там я розказала батькам наші задумки стосовно балу. І на диво, вони були задоволені нашою ідеєю

• Мамо, ми завтра йдемо в магазин, щоб познаходити потрібні нам речі, ти не заперечуєш, стосовно цього?

• Звичайно, ні. – відповіла мати.- Ти можеш піти, тільки подзвониш мені чи потрібно тебе забрати чи ти сама доберешся.

• Добре, люблю тебе. Я вже йду в свою кімнату, тому -  на добраніч.

• Добраніч, сонечко.- я усміхнулась мамі у відповідь і піднялась до кімнати.

Я взяла в руки щоденник і зробила в ньому пару записів про сьогоднішній день і про події, які нині відбулись. Це вже дуже бентежило мене, але я і гадки не мала, що з цим робити. Тому я лягла в ліжко і вирішила сьогодні раніше заснути, адже завтра рано вставати, не зважаючи на те, що неділя, аж раптом…

Дзвінок телефону. Хто ж це може буде в такій годині, подумала я. Ввімкнувши лапочку біля ліжка і потерши очі, я потягнулась за телефоном. На екрані мобільного висвітлилось повідомлення із соціальної мережі. Я ще пару секунд задумувалась над тим, хто може мені в такій годині писати і ніяк не могла найти правильної відповіді. Зайшла я тоді в повідомлення і ось що побачила: повідомлення було від користувача на ім’я Фріель, чомусь це ім’я визвало в мене якесь дивне відчуття, хоча я вперше почула його.  Від Фріеля було написано:

• Привіт. Можна з тобою познайомитись? В мене друзів не багато, тому намагаюсь знайти їх в соціальних мережах, як би дивно це не звучало.

Я довго думала, що ж мені робити : відповідати йому чи просо заблокувати контакт, але все ж таки вирішила відповісти, нічого ж страшного не станеться, якщо я відповім на повідомлення незнайомця.

• Привіт. Ну, давай знайомитись. Так як ти написав першим, то і розкажи про себе першим.- відповіла я Фріелю.

• О. Ти відповіла, бо я вже думав, що ти або спиш, або вирішила просто проігнорувати моє повідомлення.

• По-правді, я намагалась заснути, але сповіщення не дало мені цього зробити, тому я зараз з тобою переписуюсь. Розкажи про себе те , що ти вважаєш має знати про тебе твій друг.- відправила я йому.

• Ну. Мені 17. Навчаюсь у другому класі старшої школи, полюбляю дивитись на нічне небо, захоплююсь музикою і танцями, деколи граю футбол. Чомусь мене в моїй школі вважають популярним і за мною ходить багато дівчат, але в мене досі нема справжнього друга , з ким можна вночі ось так просто по переписуватись. Тепер ти.

• Якщо ти популярний- значить гарний , якщо гарний, то чому немає твоєї фотографії в профілі?

• Бо я не хочу шукати друзів за зовнішнім виглядом, а за емоціями… Тепер ти. Коротко те, що маю знати я, як людина з якою ти починаєш дружити.

• Мені 16. Зараз готуюсь до балу- маскараду в своїй школі, який відбудеться в цю п’ятницю. Захоплююсь музикою, полюбляю танцювати і малювати. Деколи ганяю м’яча зі своїм найкращим другом.

• Ти часом не в 139-й школі навчаєшся?

• Так, саме в ній. А що?

• Нічого особливого просто я також з цієї школи. Оце так збіг.

• Ти знаєш Алехандро?

• Звісно, що так. Його вся школа знає і я не виключення, тим більше ми з ним доволі близькі друзі. А що ?  - Мене страшенно здивувала, його відповідь, але в принципі чом би і ні.

• Та так, нічого. Просто запитала.

На диво, наша переписка з Фріелем розтягнулась до півночі. Про що ми тільки не переписувались і про школу, і про уроки, про дітей, автобуси, бал, про все-все-все . Для мене це було якось не очікувано. Ми  доти вели бесіду онлайн, доки я не вирубалась, добре, що я ого попередила, що відключаюсь, а то би він подумав, що я його ігнорую. А мені не хотілось в перший же день втрачати друга по переписці. Тому все закінчилось на тому, що я просто-на-просто заснула. І проснулась зранку від дзвінка Белли, де вона повідомляє мені, що я проспала.

Оце так задався вчора вечір-ніч.

Я ще раз провірила повідомлення. Останнє, що Фріель написав було « Добраніч». От так, я швидко зібралась і вилетіла з хати, навіть не поснідавши. Ось, що стається з людьми, які пізно встають і не встигають на призначений ними ж час.

Це я тепер знаю за власним досвідом.

Прибігши швидко до місця, де мала відбутися наша з друзями зустріч. Я зауважила, що там були вже всі. Всі, окрім мене. Звісно ж , в цей момент я почувала себе недобре, адже я запізнилась на півгодини, що змусило моїх друзів чекати мене перед входом в торговий центр.

Першою людиною, яка зауважила мене , була Белла.

• Анно, що з тобою? Таке враження, що ти бігла марафон.

• Та нічого особливого, просто дехто вчора пізно ліг спати, тому і проспав.

• Але чому ти пізно пішла спати?

• Давай я тобі потім розповім. Ок? Перше розберемось з костюмами на бал.

• Ок. Ну що ж, всі готові. Тепер слухайте, що з ми з Анною вам придумали.

• Отже, для кожного з вас ми підготували унікальне вбрання, яке б  пасувало саме йому. Надіємось, що вам сподобається, - промовила я.

Ми з Беллою зразу ж приступили до пояснення нашої задумки для кожного. Ми над ними довго працювали, адже кожна людина це особистість, переваги і недоліки якої потрібно враховувати.

Наша задумка припала до снаги кожному. Тому не гаючи часу ми побігли по магазинам. Ми вирішила, що ходитимемо разом, щоб в разі чого можна було допомогти і порадити.

Отже почали ми з Марка так, як він був єдиним хлопцем в сьогоднішній компанії. Тому ми вирішили, що це буде найкращим рішенням в даній ситуації. Ми зібрались, знайшли чоловічий магазин і почалось підбирання  образу по нашим ескізах. По- правді кажучи, перший варіант нам зовсім не припав до душі, тому розпочались наші експерименти. І через якихось півтори годи ми підібрали йому образ , який найкраще підходив його особистості. Отже, його костюм готовий , залишилась лише маска, яку ми придбаємо в магазина, коли всі костюми будуть підібрані, ми підемо  в магазин і підберемо кожному образу його унікальну маску. Мінус один, залишилось чотири.

• І так, хто наступний?  - запитала Белла.

• Я думаю варто почати з Дебі. Згодна , - запитала я.

• Звичайно.- посміхнулась Дебі.

Нашою задумкою для Дебі було зелене плаття. Так як в неї зелені очі – ми вирішили ,що цей  типаж плаття їй найбільше підійде. Нам не прийшлось довго мучитись з пошуками її плаття, ми його купили в першому ж магазині , в який зайшли. Тому ми не гаяли часу і одразу перейшли до Джесі, так як толком ми для неї нічого не підібрали. Ми все шукали по оду. «ЕЙ , Джесс . Це тобі подобається? А це ? А може це ? Йди це поміряй. Мені все одно, що ти думаєш, воно тобі пасуватиме, швидко приміряти…»- ось такі фрази ми з Беллою викрикували на весь магазин. І хочу зауважити, що наші зусилля не були марними, врешті-решт ми знайшли ідеальне плаття, яке на ній лежало, мов на неї пошите. Тому ми вирішили, що саме в ньому вона піде на бал, в сукні бурдових відтінків, яка сягала їй трохи нижче колін. Все було чудово, поки Белла не згадала, що в мене плаття то нема.

• Анно , Анно ! – викрикувала дівчина Марка.

• Я тут.- донішся мій голос з примірочної, де я так би мовити ховалась від неї.

• А ось ти де, думала, що я вже не згадаю тебе. Ех ні, подруго, так не буде. Негайно виходь і ми йдемо шукати.

• Я не хочу, щоб всі волоклись зі мною, може я сама,- тихо промовила я.

• Я з тобою. А інших відправимо з Марком в кафе. Ок ? – запитала Белла.

• Гаразд, я гідна. – понуро відповіла я .

Я й подумати не могла, що дівчина, яку я на дух не переносила, в результат стане моєю подругою, та й ще й тою, якій буде не все одно, що ти робиш.

Белла сказала всім, що ми йдемо удвох, вони тільки зраділи, бо говорили, що вже дуже стомленні.  Ми домовились, що через годину зустрінемось біля магазину з масками, якщо ж часу буде бракувати або ж буде забагато , то ми подзвонимо комусь з них і попередимо про це.

• Ну що, давай розказуй, чому ти не виспалась, що цілу ніч про Алека думала?- запитала Белла.

• Звісно ж ні, просто вчора один хлопець додався до мене друзі, і потім вже виявилось, що він навчається в нашій школі, але листування з ним мені принесло лише задоволення, тому надіюсь, що він сьогодні знову напише.

• Ой, Анно, Анно, дивись не закохайся, бо раптом та людина потім виявиться не тою, про яку ти думала.

• ТИ що , яка любов, мені вже однієї симпатії хватило більше не треба, дякую, - пробурмотіла я.

• Ну добре, все тепер всю увагу ми концентруємо на пошуку плаття. Ясно?

• Ясно, ясно.

• І ніякого, я то не хочу, я то не буду. Скажу міряти- підеш і будеш міряти. Домовились?

• Ага.

Ну що ж и зайшли в перший магазин, який зустрівся нам по дорозі, звісно ж він був жіночим, тому ми зразу направились до стелажів зі сукнями. Там були просто неперевершені сукні, але звісно ж не на мій типаж, тому пошуки чогось нереального продовжувались, поки мине натрапили на магазин, в якому ми знайшли плаття на  перший погляд просто, але коли ти до нього придивляєшся, то зауважуєш, як воно насправді особливе. Зразу про що подумала Белла, коли побачила його так це про те, що я обов’язково мушу саме в ньому явитись на маскарад і не в якому іншому, звісно ж я її послухала, поміряла плаття. І просто закохалась в нього. Воно було настільки ніжне і легке, що я не можу передати цього захоплення словами. Мені здається, що в той момент раділа не так сильно я, як Белла.

Все. Всі вже мають плаття, костюми, залишились лише маски, які треба доволі ретельно підібрати,  а не так що, прийти взяти першу кращу і піти. Тому для нас процес вибирання масок затягнувся. Ми вже не ділили кому першому, ми просто ходили по магазину і дивились чи є там те, що нам потрібно. На диво всі швидко підключились до цього вибору і досить швидко вибір було зроблено. Всі отримали маски, які найбільш підкреслювали їх натуру та особистість. По- правді кажучи, нам було дуже дійти до спільного рішення, але все ж таки рішення були прийняття одностайно, всі погодились щодо вибору  масок. Тому ми задоволені пішли святкувати наші обновки. В кожного було на думці щось своє, щось про що знав тільки він. І саме в цей момент в мене сиділа в голові думка, хто ж такий цей Фріель і чому ж мені так приємно з ним спілкуватись. В мені просто горіло бажання дізнатись хто ж це, може наступна любов, або ж наступне розчарування. В другому варіанті я більш впевнена, але вірити в нього я не хочу. Хочу вірити, що він стане моїм другом, і ми будемо весело проводити час , як не в реальності, то онлайн, доволі непогано, чом би і ні.

Ми зайшли в кафе, замовили собі по морозиву і просто сиділи в захваті від того як усе нам підійшло. Я попрощалась зі всіма і вирушила додому, адже хотіла просто впасти в своє ліжко і заснути, забувши про всі негаразди, які відбуваються зі мною в житті і згадавши всі ті моменти, від яких моє серце палало. Я змирилась з тим, що Марк з Беллою, бо пізнала її зовсім з іншої сторони, яка є набагато приємнішою аніж стервозна.

Прийшовши додому, я показала мамі те, що купила собі. Вона оцінила і сказала , що ми правильно все підібрали.

Сьогодні бал, за весь цей час, від покупок і аж до сьогодні, я сумнівалась стосовно цієї події і  переписувалась з Фріелем на різні теми, звичайно мені подобалось таке спілкування, адже в них я відчувала себе вільною. Якби я хотіла познайомитись з ним в реальному житті, але чомусь він постійно уникає цю тему. І під час переписки в мене весь час таке враження ніби я його знаю вже доволі тривалий час. Поки я думала, гадала, раптом пролунав мелодія телефону, яка повідомляла мені, що це телефонує Белла. Я зразу ж підняла слухавку.

• Ти вже стала?- запитала вона

• Ну так, все думаю собі гадаю.

• Про що?

• Та про Алека, про Фріеля, так і не можу розібратись. Чому Алек так чинить, ми з ним вже дуже довго не спілкуємось.

• Я так розумію в тебе депресія. Спускайся вниз і відривай мені двері. Гості прийшли тобі настрій піднімати і готуватись до балу. Ти сьогодні мусиш просто світитися від щастя. Чи ти знову передумала йти на бал.

• Я вже спускаюсь.-сказавши це, я скинула дзвінок.

Збігла, так і в піжамі, відчинила двері  побачила Беллу з горою різної косметики, з плойкою, з її сукнею та маскою. Я ще раз переконалась в тому, наскільки моє перше враження про неї було неправильне, а зараз можна так сказати ми стали найкращими друзями, вона підтримала мене в той момент, коли Джессі почала від мене віддалятись.

• Оооооооо, я так бачу хтось навіть і не думав про бал, а все літає в своїх думках про хлопців, про кохання, - зайшовши в будинок ,сказала Белла.

• Белло, ну перестань, мені і так тошно.

• Ти що знов до ночі переписувалась зі своїм таємним другом.?

• Не настільки він вже й таємний, ти ж про нього знаєш.

• Та , але ти сама не знаєш навіть, як він виглядає, - заговорила Белла.

• Ти будеш чай? – запитала я у своєї гості.

• Звичайно.

• Тоді присядь, почаюємо і підемо до мене.

• Гаразд., а ти розказуй далі

• Ну я знаю, що він навчається в нашій школі, знає Алека і буде на балу.

• О, то ви зустрінетесь.

• Це ж маскарад, ми не побачимо один одного, тим більше я не знаю як він виглядає.

• Але він знає як ти, тому по любе потанцюєте. Тому давай закінчуємо з чаєм і вперед готуватись.

• Зачекай. В мене ще одне питання?

• Ну.

• Що там Алек? Він буде?

• Так , він точно буде. Він ж дуже популярний.

• Гаразд ,основне не пересіктись.

• Повір мені, навіть, якщо пересічетесь не дізнаєтесь про це, адже будете в масках.  Ну все стоп. Про хлопців ми не говоримо. А і ще за нами перед балом заїде Марк.

• Добре, що робити?

• Піднімаймося до тебе,- сказала Белла- будемо приводити тебе до ладу, чудо ти наша.

• Я теж тебе люблю.

Ми піднялись до мене до кімнати. І тут почалось, так як до балу залишилось декілька годин, то Белла почала мене муштрувати і зразу ж відправила мене в душ, мити голову, так як прийдеться зачіску робити. Ви б знали, як я хочу спати, а не готуватись до того дурного маскараду, але не дасть вона мені цього зробити.

• Ааанннннннноооооооооо! Ти довго ще там? Я не збираюсь тут зістаритись доки тебе чекатиму. -  прокричала Белла. – І не забувай, ти ще збиралась допомагати Джесс з Джастіном.

• Та я пам’ятаю. Хвилинку …- сказала я, виключивши воду.

Я вийшла і просто завалилась на ліжко і зразу ж набрала Джессі, вирішила дізнатись як йдуть її справи в підготовці до балу. Звісно ж, вона сказала, що разом з Дебі, я цьому не дуже зраділа, але врешті-решт я була з Беллою, тому нічого дивного в тому, що вона зі своєю новою подругою.

• Джессі, я ще хотіла тебе запитати, як там Джастіном? Ви спілкуєтесь?

• Так, але не та багато як хотілось. Але вже більше, після вечірки трохи більше, тим більше в нас з ним одна мета .

• Ну гаразд, готуйтесь, зустрінемось на балу. Папа.

І тут Белла почала наді мною знущатись, звичайно ж в хорошому значенні цього слова .

***(Алек )

Що ж робити? Чому так важко розібратись в почуттях, як зрозуміти що ж вона відчуває? Вона мені подобається, але не можу цього їй сказати. Краще буду прикидатися, що мені на неї байдуже. Адже такий як я їй не пара, для неї буде ліпше якщо знайде для себе хлопця типу Марка, хлопця спокійного, а не такого, щ може полізти в бій, добре, що вона того ще не знає. Але так далі продовжувати не може.

Я  піду на бал, щоб востаннє поговорити з нею, навіть якщо вона і не буде знати, що говорить зі мною, щоб востаннє доторкнутись до неї, обняти і попрощатись.

Адже далі канікули, а це означає, що ми роз’їдемось далеко-далеко. І надіюсь, що за цілі канікули не побачимось, і почуття до неї охолонуть. Знаю, що спочатку буде не легко, але прийдеться.

Поїду в Іспанію, відпочину, Белла поруч буде, хоч поговорю з кимось про неї, а потім друзі, туси, дискотеки , може з кимось замучу, щоб забути швидше.

А зараз підготовка до балу…

***

Белла все мучила і мучила, хоч з мейком закінчила, залишилась тільки зачіска.

• Ти довго ще ? – говорила я до неї.

• Сиди смирно і буде не довго.

• Ти теж собі робитимеш?

• Звісно ж

• А і ти можеш мені волосся просто вирівняти, не хочу щось особливе

• Гаразд. Тільки сиди смирно і не рипайся.

• Так, слухаюсь

Все вона зробила мене і взялась за себе, за цей час ми поговорили про хлопців, про мої почуття. І дійшли висновку, що я повно дура.

Тому цей вечір буде вирішальним, вечір, коли розставляться всі крапки над «і» . Адже далі канікули, Іспанія, гарячі хлопці і Белла, яка поможе мені все забути і план2, нам вже не знадобиться. Ура!!!

Ось і прийшов вечір. Ми з Белло вийшли на поріг мого дому, за нами заїхав Марк з батьком. Хлопець вийшов з машини і заговорив з подивом:

• О. які ви красиві сьогодні. Анно, для Алека постаралась?- запитав з цікавістю Марк. В той момент Белла зі всієї дурі вдарила його ліктем.

• Ти що таке питаєш, не маєш що ще сказати. Ах ти й телепень, я ж тобі говорила, що в Анни зараз важкий період в любовному плані, ти не розумієш чи що? – запитала подруга.

• Все, стоп. – скрикнула я. – Ми на бал так запізнимось. Давайте, останній день перед канікулами.

• Ну, гаразд.- погодились друзі.

Ми сіли в машину і рушили до школи.  Їхали ми не довго, адже на машині швидше добиратися, ніж автобусом. Коли ми доїхали, Марк вийшов з машини і подав нам руку. Так як Марк з Беллою були парою, вони мали явитись разом. Тому я вирішила, що зайду сама.

• Ну що, ви йдіть вперед, а я за вами, - сказала я їм.

• Ти що з дуба рухнула чи як? – крикнула до мене Белла.

• Ні, ви пара, а отже , явитись повинні разом, я буду виглядати, як третя лишня, тому краще самі.

• Ні, аж ніяк. Ви дві дівчини, які для мене важливі, ти, Анно, як найкраща подруга дитинства, а Белла як дівчина. Тому ти під одну руку. А ти під іншу. – сказав Марк і повів нас в зал, де відбувалось дійство.

• Дівчина? Пара? – промовила Белла. – відколи це так.

• Гмм, Белло чи не відмовите ви мені стати моєю дівчиною, - сказав Марк і простягнув Беллі руку

В цей момент я просто засміялась.

• Звичайно, що ні. – відповіла вона і взяла його руку.

Все було неперевершено, кульки і блиски. Повсюди, сміх , радість, дівчата і хлопці. І всі в маска, всі приховані, але щасливі. Як не як, але скоро канікули і всі цьому раді. Особливо ті, які нічого не робили цілий рік, вони найбільш очікували його закінчення.

• Ну, все, - промовив наш кавалер,- до танцю.

• Ви йдіть, а в мене щось настрою немає, я скоро приєднаюсь, - посміхнувшись промовила я .

• Ти впевнена?- перепитала Белла.

• Так.

• Ну гаразд, тоді давай не сумуй без нас.

• І не надійтесь.

Вони пішли, а я знайшла Джессі і Дебі, підійшла до них.

• Джессі, ти знаєш, як Джастін сьогодні виглядає,- запитала з цікавістю я.

І сама в цей момент підходить якийсь гарний хлопець і забирає її до танцю не давши змоги мені відповісти. Я звісно ж зраділа, але так я ставала самою і стояла в куточку зали, де всі танцювали.

Аж раптом підходить хлопець і запрошує мене до танцю, я не відмовила, і ще він так цікаво запросив не сказавши жодного слова, але по його очах я зразу зрозуміла про що йде мова, і чомусь рішила довіритись, врешті-решт це ж не битва, а просо танець, тим більше, сьогодні можна .

Він якось притягував, не знаю чим , але було приємно танцювати і так протанцювали до кінця вечора навіть з друзями не поговорила, а просто танцювала з незнайомцем, а може і з знайомцем, просто я цього не знаю.

Все вечір закінчується, магія зникає і наступає реальність, звичне життя, яке ніяк не цікаве.

• Пробач і прощай – прошепотів хлопець, поцілувавши.

Єдине, що я почула від незнайомця в кінці вечора так це «Пробач і прощай» і поцілував в щічку, я не розуміла чи це щось означало, чи просто так, але в тому була своя магія, магія того вечора.

***(Алек)

Я зробив те, що мав зробити, подарував той браслет і сказав прощай. Якби важко не було. я зробив це.

Я люблю її, але ми не пара.

Не пара.

Не пара.

І з цим потрібно просто змиритись і прийняти це.

Любов дивна штука, яка швидко проходить і дуже рідко з’являється, а в нашому віці взагалі хіба це любо, чи просто згусток якихось почуттів.

Я не розумію і навряд чи зараз зрозумію, тому просто любитиму доти, доки не забуду.

Найду когось в Іспанії і забуду, принаймні надіюсь на це.

Тому Анно надіюсь ти мене простиш за те, як я з тобою поводився в ті дні, коли ми з тобою перетинались на порогах школи, адже після тої вечірки я зрозумів, що ти любиш Марка, а так як ти знаєш його з дитинства, твої почуття до нього нереально сильні.

***


Я пішла до Марка, бо він обіцяв нас розвести по домам. І тут почались запитання.

• Хто це був? Що між вами? – в один голос голосили Марк з Беллою.

• Не знаю, хлопець запросив на танець і так до кінця і не відпускав, єдине, що тільки що зауважила, так те це, що він на руку одів мені браслет з голубими візерунками. І це дуже дивно. І перше і останнє, що я почула від нього так це : прощай.

• Ну ти даєш. Оце романтика. Ти хоч запитала хто він? Ясно що не запитала.- сказала Белла. – Ну, гаразд їдемо додому. Я сьогодні заночую в тебе, Анно, ти не проти?

• Ясно, що ні. Тільки в мами ще запитаю, зараз їй зателефоную.

Дзвінок:

• Мам, привіт. Ми вже вертаємось з балу, я хотіла тебе дещо запитати, ти можеш говорити.

• Привіт. Так. Щось сталось?

• Ні все гаразд, просто хотіла спитати чи Белла може залишитись в нас з ночівлею.

• Так, звичайно, чом би й ні.

• Супер, ми коро будемо. Цілую. Папа.

• Папа.

Я сказала Беллі, що мама не проти, вона зраділа, я пообіцяла їй познайомити з Чаппі. Все пройшло класно. Швидше б вже Іспанія, прогулянки до ранку і довгі- довгі розмови про все на світі.

Ми під’їхали під мій будинок, Марк вийшов подав нм руку як джентльмен.

• Ну що тоді до зустрічі вже аж після канікул, зв’язок тримаємо в Інтернеті і про мене не забуваємо. Чуєте?! А то знаю я вас. І Анно, Джессі теж наша подруга не забуваймо про неї. – сказав Марк

• Хто про неї забуває, я з нею сьогодні говорила на балу доти, доки її не покликали танцювати, так що не треба. Їй просто приємніше спілкуватись з Дебі, тим більше вони з одного класу, їм є про що поговорити.

• Ви теж з Беллою з одного класу і що? Здружились тільки не давно і вже не розлий вода. Мені починає здаватись, що тебе вона любить більше за мене.

• Заспокійся, найшов до кого ревнувати.  Ми просто друзі, які гарно проводять час, тому спокійно.

• Все бувай, - промовила Белла до свого хлопця і поцілувала його в губи.

• Папа. – сказала я.

• Бувай. Папа. – відповів нам Марк.

Ми пройшли до мене. Зайшли до вітальні, я познайомила всіх з новою подругою, і сказала, щ ми перевдягнемось і спустимось до вечері. Мати погодилась і ми пішли до мене. Добре, що в мене двоспальне ліжко, так Белла зможе ночувати в моїй кімнаті. І цей факт нас обох дуже сильно радував.

Ми переділись. Спустились вниз, поїли, довго не засиджувались за столом, встали і піднялись до мене. І тут почався справжній допит.

• Хто він?

Ти його знаєш?

У вас щось було?

Ти впізнала його?

Ти щось відчула, хоч щось?

• Не знаю.

Ні.

Ні.

Ні.

Ні.

• Ну блін, гаразд, Це може бути або Алек, або Фріель, або будь-який інший хлопець з нашої школи.

• Це не Алек, точно – сказала я

• З чого ти це взяла? – перебила Белла.

• Алек мене зараз просто ненавидить, він би ніколи не танцював зі мною і тим більше щось дарував. А ті слова «Пробач і прощай», що вони означають? І до чого вони були сказані.

• Щоб зрозуміти сенс цих слів потрібно зрозуміти з ким ти сьогодні весь вечір танцювала, але це буде не легко і я не певна, що ми сьогодні дізнаємось. Це може зайняти уйма часу.

• Скільки займе, стільки займе. Основне дізнатись. Добре, що у вас з Марком все добре, бережи його і не відпускай.

• Не відпущу він для мене зараз дуже багато означає, він змінив мій кругозір і ставлення до інших, я його не віддам нікому.

• Так тримати. – підтримала я Беллу.

• А зараз спати . Вже пізно і краще виспатись. На нас завтра чекає важкий день, правда не знаю чому.

• Гаразд, я ще запис в щоденнику невеликий зроблю і все.

• Ок.

Любий щоденник,

Сьогодні був бал.

Незабутній,

Неповторний,

Сповнений магією і загадковістю.

Все це містило в собі якісь чари, які так і вискакували назовні. Все, що відбувалось там, залишиться там.

Незнайомець. Браслет. Дивні слова, зміст яких я досі не зрозуміла. Все це…

Любов, почуття, симпатія. От чого зараз потрібно мені позбутися. Любов до Алека, почуття до Фріеля і симпатія до незнайомця. Ці три явища не мають ніякого сенсу. Усі вони – пустишки. Алек мене ненавидить, Фріель – друг онлайн, а незнайомець, просто незнайомець.

Все, дістала мене вже ця плутанина. Потрібно починати нову  сторінку свого життя, без ніяких почуттів до людей, які цього не варті, або ніколи більше не з’являться в твоєму житті.

А і ще Белла, я просто в захоплені від дружби з нею, вона настільки мене підтримує, що я в шоці. Ніколи б не  подумала, що вона така людина, якщо б не Марк познайомив нас.

А тепер спати)

Твоя Анна*))))))))

Ліжечко, сон, мрії – усе це я люблю. Аж раптом сповіщення на телефон. Добре, що Белла ще не спала, а переписувалась з Марком, а то вона мене б прибила.

• Хто це? – запитала подруга.

• Не знаю. Зараз гляну. Фріель.

• Ооооооооооооооо. Супер. Давай читай, що він написав.

Читаю:

• Привіт ) Ти сьогодні мала просто неперевершений вигляд. Вибач, що так і не показав себе.

Прочитала, і тут Беллу осінило.

• Слухай це не він, з тобою сьогодні танцював.

• Чого ти так думаєш? – запитала я.

• А от його спитай, і дізнаємось.

• Гаразд.

Я написала йому і запитала, чи я сьогодні з ним весь вечір з ним танцювала чи ні. І як виявилось Белла була права – не з ним. Він написав, що побачив, як я танцюю з якимось хлопцем і не захотів підходити, бо гадав, що це мій хлопець. Я ще запитала, коли я вже дізнаюсь хто він насправді. Єдине, що він відповів, так це : «Всьому свій час». Я попрощалась і ми пішли спати.

Настав день і мені час збирати валізи, адже це Різдво і Новий Рік ми проведемо в Іспанії. Ура! Я цьому так рада. Мадрид – місто, яке я давно хотіла відвідати і нарешті мрія здійснюється, а ще я дуже рада, що Белла їде до родичів, а це означає, що ми будемо бачитись майже кожен день, шкода, що з нами не буде Джессі і Марка, але і так чудово.

Цікаво, що вони планують робити. Треба спитати.

Чат:

• Привіт, народ. – написала я, очікуючи відповіді, добре, що чекати довелось не довго.

• Привіт.

• Хай.

Відповіли друзі.

• Хіба ти не маєш збирати валізки,- запитав Марк.

• Та маю, але трохи пізніше. Я не встигла запитати, де ви збираєтесь проводити канікули.

• Я поїду напевно до родини. – відповіла Джесс

• А я в Америку, в тата там робота, тому ми всі їдемо, щоб на свята бути разом.

• Ясно, повеселіться і про мене не забувайте.

• Та де ж про тебе забудеш. Ти ж частинка нашого життя, невід’ємна частинка. – написав Марк.- Не забувай про це.

• Ти нас теж не забувай з тими гарячими хлопцями, які там будуть навколо тебе, найди собі когось і забудь нарешті цього дебіла. Домовились?? – заявила Джессі.

• Так звичайно. Все я побігла збиратись, а то мама каже, що полетять без мене, тому до нових переписок. Люблю. Скучаю. Обнімаю.

• І я тебе.

• І я

Я швидко почала пакуватись, хоч і виліт пізно ввечері, але основне нічого не забути. Тому беру валізку і вперед. Джинси, светри, косметичка, піжама, кеди, чоботи, книжки, подушка в літак, футболки, майки, купальник(в готелі критий басейн є), шльопанці, тапки, штани спортивні, шарф, суконка одна або дві. І, здається, це все. Валіза готова.

Фух. Я думала, що здурію поки сама зберусь, маму не рухала, бо вона малих збирала, а кролика тато завіз ще вчора до бабусі.

Залишилось зібрати лише рюкзак з усім тим, що я беру з собою в салон літака. І так :

• Ноутбук

• Навушники

• Блокнот

• Телефон

• Павербанк

• Цукерки (куди ж без них)

Час є тому задзвоню  Беллі.

• ПРиивіт – закричала я їй в трубку. – як там твої збори, готова вже?

• Майже, все одно літак аж завтра тому  трохи часу ще маю. А ти?

• Та вже зібралась, от вирішила тобі зателефонувати. Я вже не дочекатись як ми будемо гуляти вечірнім Мадридом, як будемо їсти морозиво і говорити про все на світі.

• Повір, я теж.

• А , я ще хотіла тебе запитати ти підеш зі мною в парк атракціонів?

• Звісно ж.

• Добре. Ура. Тоді до скорої зустрічі. Папа.

• Папа – сказала Белла і поклала слухавку.

От і настав час, коли пора виходити з хати. Всі вийшли, будинок зачинили і рушили до таксі.

Аеропорт. Пункти пропуску. Duty Free. І нарешті літак.

Я сиджу біля вікна, малі вже сплять позасинали ще в аеропорту. Тому я вільно змогла там сісти.

Ніч – пора для мрій і сподівань. Я не мала бажання щось дивитись, тому просто взяла навушники, телефон, включила улюблену музику і почала засинати. Що мені тільки не снилось за цей політ : і динозаври, і те, що я падаю, і любов, і школа – все, що хочеш, все , що може вбрести в голову 16-ти річній дівчині. Сни, від яких не хочеться прокидатись, адже поринаєш в світ мрій і фантазій, в світ того, чого нам на даний момент по-справжньому хочеться.

    Сон:

Літо.  Вечір. Я іду по пляжу моря в Іспанії. Всі друзі зі мною. Це має бути найкраще літо в житті, адже ми святкуватимемо мій день народження тут. Яка я рада. Всі, хто так мені дорогий зі мною: Белла, Джессі, Джастін(я так розумію, що вони з Джессі разом), Марк, Дебі. Всі ті, кого я так сильно любила і кого не хотіла забувати.

• Анно.! Що ти тут сама? – прибігла до мене Белла, - ти вже готова до завтрашнього святкування? В мене для тебе є особливий подарунок, який зможе нарешті зробити тебе по-справжньому щасливою. Тому з нетерпінням чекай на нього. Цей подарунок ти запам’ятаєш надовго.

• О, Белло. Звісно ж чекаю. Це ж мій 17-тий день народження. Ще й в такому місці й з такими людьми. Про більше й мріяти не хочеться.

• Ну гаразд. Йди вже в дім, потрібно виспатись, адже завтра буде щось грандіозне не забувай про це і негайно лягай спати. – сказала Белла трохи в наказовому тоні.

• Добре, вже йду. Тільки я хочу ще трохи подумати і вже йду спати. Можете лягати. Я постараюсь вас не розбудити, коли заходитиму.- посміхнувшись, сказала я..

Белла вернулась в дім. Я побачила як вимкнулось світло. І пішла ще раз пройтись по берегу Середземного моря. Мої думки так і були наповненні ним. Тим, про кого я не хотіла згадувати, тим, хто зробив мені боляче, і тим, кого моє серце досить любило.

Я викинула всі думки і пішла спати.

Ранок.

До моєї кімнати влітає зграє з кульками, море сміху. Хлопці зривають хлопавки. Щасті, сміх, радість. Всі завалюються до мене в ліжко.

• Ну що ж соня. Сьогодні – твій день. Тому негайно умиватись і приводити себе в порядок. Ми чекатимемо тебе внизу з святковим сніданком. А подарунок свій ти отримаєш трохи пізніше.- сказав Марк і виштовхав всіх з кімнати.

• Слухаюсь, - жартівливо відповіла я і пішла одіватись.

Справді, цей день має бути незабутнім, тому вперед до пригод і нових вражень. Я вдягла шорти і сорочку і спустилась до друзів. Там мене чекав торт з фруктів і море-море цукерок.

• Ну що ж. Цей ми спланували самі. Тому що сьогодні відбуватиметься буде для тебе сюрпризом.- сказавши це, вони голосно засміялись.

Ми поснідали і пішли. Куди я не знаю. Вони вивели мене на берег, де стояв великий пакунок обгорнутий в подарунковий папір. І поставили мені питання: кого я хочу побачити в цей момент найбільше?. Казати потрібно тільки правду і нічого крім правди.

• Алека. Як би дурно це не звучала, але я по нинішній день люблю його і хотіла б бути з ним, але це не дано. Бо ми зовсім різні. І він вже, напевно, знайшов ту, якій подарує свою любов і себе самого. Тому давайте не про сумне. Що ви мені на сьогодні приготували.

• По-перше, супер подарок.

По-другу, похід в парк атракціонів.

По-третє, морозиво.

І на остаток, не забутнє вечірка в колі близьких тобі людей.

• Класно. З чого ми почнемо. – запитала в захопленні я.

• Напевне, що з подарка, – сказав Джастін. – І ще одне прохання, побачивши його, не прибивай нас, пам’ятай ми хотіли якнайкраще.

• Гаразд, що ви мені там приготували.

• Закривай очі і побачиш. Ми порахуємо до трьох і ти їх відкриєш. Домовились? – запитала Дебі.

• Так.

Я заплющила очі і друзі почали рахувати. На рахунок три я їх розплющила і побачила перед собою Алека.

• Як це розуміти? – питаю я їх.

• Ми хотіли зробити тобі приємно. Ми вас покинемо на пару хвилин, а тоді вернемось і всі разом підемо в парк атракціонів.

• Нам нема про що говорити. Я не хочу знову бути відторгнутою. – сказавши це, я зібралась йти та раптом він схопив мене за руку.

• Ні, стій. Нам і справді потрібно це зробити.

• Гаразд, як ти наполягаєш.

• Ми даємо вам 10 хвилин не більше. – сказавши це Марк і компанія пішли в будинок.

• Ну, привіт. Давно не бачились. – сказала я.

• Привіт. Анно, зрозумій. Я зразу буду говорити по суті. Я тебе люблю. Давно. Все це мені приходилось робити через те, що я думав, що тобі не потрібний, що ти любиш іншого.

• Зараз це вже не має ніякого сенсу.- перебила його я.

• Зачекай не перебивай.

• Ок.

• Я хочу, щоб ти стала моєю дівчиною.

Я з подивом подивилась на нього.

• Я…..- в мене просто наступив тормоз.

• Стій! Не відповідай зараз. Просто дай провести з вами цей день, а відповідь скажеш ввечері. Гаразд?

• Домовились. – сказавши це, я покликала друзів і всі дружньою оравою рушили до парку.

Дівчата йшли спереду, а хлопці ззаду. Як би мені не було боляче від того, що він зараз тут, я була рада, почувши те, що він сказав, я розуміла, що не маю робити йому боляче своєю відповіддю так як почуття то взаємні. Але він стільки болі мені причинив, що це так зразу і не забудеш. І що ж мені робити? Я хочу бути з ним з одної сторони, а з іншої – хто казав, що ці почуття щирі і не фальшиві. Я не хочу знову поринати в світ болю і ненависті до тих, хто мені найдорожчий.

• АНННО! Земля викликає Анну. Ти з нами? – запитала Джессі.

• Все в порядку? – доповнила Дебі

• Та. Я просто задумалась і трохи відволіклась від того, що відбувається. Згадала про сумне. Але все забуваю.!! Сьогодні всі мають радіти тому Дебі, в нас з Беллою є для тебе невеличкий сюрприз. – відповіла я.

• Щооо? В сенсі?  - здивовано запитала Дебі

• Пам’ятаєш кузена Белли – Фредеріко?

• Так.

• Ти ще тоді говорила, що в нього закохалась. – сказала Белла

• Так, так і є.

• Так ось ми подумали, чому б нам не об’єднати закохані серця. – сказала я.

• В якому сенсі? Про що ви двоє говорите? Я не можу ніяк вас зрозуміти.

• Та дааааа- закричали ми.

І перед нею появився Фредеріко з букетом і признався їй у своїх почуттях. Ясно ж вона відповіла взаємністю.

• Дякую вам дівчата. Ви супер. Ми б ніколи не признались однин одному так, як трохи сором’язливі. – сказав Федеріко і обняв нас.

• Та нема за що. Ми тільки раді.

• Ну все. Парк атракціонів чекає на нас. Вперед.

Вже за декілька хвилин ми доходили до входу. Всі раді, веслі і щасливі. Атракціони, на які ми тільки не ходили. І всюди мене садили з ним, з тим , кого я любила і ненавиділа одночасно. І в моменти страху я машинально хапала його за руку. Це було мило і дивно. Всі зразу пищали, а я забирала руку.  Мені подобалось, але я розуміла, що ввечері потрібно буде дати відповідь, а я досі не була впевнена, якою вона повинна бути. І що саме я б хотіла йому сказати? Але зараз свято, а коли прийде час тоді вже уде так як має бути, як мало статися.

Атракціони, морозиво, море сміху та радості – усе це друзі організували для мене. Я дуже цьому рада. Усе – чудово, а найголовніше – людина, яку я люблю поруч, хоч досі і без відповіді.

Ми повернулись додому, де заздалегідь було підготовлено все: кульку, музика, їжа, атмосфера свята. Всі почали танцювати, веселитись, радіти життю. Всі з парами. А це означало, що я або з Алеком , або не танцюю. Том пару танців я все ж таки відтанцювала з ним. І тут, коли свято в самому розпалі. Він бере і виводить мене на вулицю.

• Ти готова дати мені відповідь?- запитав стривожено Алек.

• Ти знаєш. Я сьогодні цілий день думала. Ну як цілий., першу половину, а потім вирішила, що нічого загадувати не буду, а вже прийшовши скажу.

• І?

• Ти знав чи не знав. Одним словом я через твоє ставлення до мене дуже страждала, мене весь час намагались відволікти від думок про тебе, але, по-правді, в них не дуже виходило. Я тебе любила дуже довгий період, тому вирішила забути і мені здається, що вийшло.

• Я так розумію, що це ні. – перебив мене Алек.

• Зачекай! Але на жаль, а може і на щастя, я не змогла тебе забути. А це вже означає що я тебе любл…  

Я не встигла договорити, як Алек підійшов до мене, обняв.

• Я з першої ж нашої розмови в автобусі почав до тебе щось відчувати. Пам’ятаєш?

• Звісно ж . Я теж.

• Я люблю тебе і вже більше нікуди не відпущу. – сказавши це, він мене….

• Анно, вставай! Літак вже приземлився. – говорила до мене мама, намагаючись розбудити.

• Я встаю, встаю.

• Давай поквапся, мила – сказав тато, беручи малечу на руки

• Я вже.

Ми вийшли з аеропорту. Ще ніч. Зорі. Місяць. Казка. Мені здається, що я закохалась в це місто з першого погляду і подиху. Яке ж воно казкове.

Ми поїхали до готелю. Це був дуже зручний і комфортабельний готель недалеко від вілли Белли, що мене дуже радувало. Ми мали сімейний величезний номер. А це означало, що в мене є власна кімнати, в малих- своя і у батьків також. Це дуже зручно. Адже кому хочеться ділити  кимось кімнату, навіть в готелі, тому такий тип номерів мені до вподоби. Під ’єднавшись до Інтернету, я зразу ж набрала Беллу , Алека і Джессі в скайпі. Усі під ’єднались. Ми мило поговорили. Я розказала як все тут класно, показала вид з вікна, яким я просто захоплювалась. Зі всіма попрощалась і пішла спати так, як була змучена. як не крути, а перельоти все-таки виснажують, щоб там хто не говорив.

Ранок. Ура. Новий день, нові емоції, тим більше скоро Белла має прилетіти. Я весь час думаю про той сон. Тож треба було, щоб таке наснилось. І ще й коли, коли я намагаюсь його забути. Дуже весело, дякую вам мої сни, надіюсь, що Алек сюди не явиться і не зіпсує мені свята. Скоро приїде Белла і все буде просто афігенсько.  Добре, що все-таки ми подружились, а то так би і було, що я ненавиджу її та не хочу спілкуватись з Марком. А так і з Марком помирилась, і новою подругою обзавелась.

• Доню, ти вже встала? – запитала мати.

• Так. Звісно. А що?

• Просто ми йдемо снідати і я хотіла запитати ти з нами чи потім підійдеш.

• Зараз одягнусь і дожену вас, а ви йдіть . А ще хотіла запитати.- крикнула я у слід.

• Так. Слухаю? – відповіла мати.

• Дивись. Белла сьогодні приїжджає і я подумала, могла б я піти з нею погуляти, заодно вона мені б місто показала і може навіть би з кимось познайомила. Цікаво ж. А то я тут через декілька днів просто нудьгуватиму. Нам і так тут ще три тижні бути. Можна? Ну будь ласкаааааа.

• Та ясно, що можна. Добре, що в тебе і тут є подруга. Ми якраз до друзів ще збирались на 1.5 тижня з’їздити. Ти з нами? чи з Беллою будеш?

• А можна.? – запитала подивовано я.

• Так, чом би і ні. Тим більше, там ж одні малі будуть. Ти там просто знудишся. Тому якщо твоя подруга погодиться можеш залишитись з нею.

• Дякую тобі, мамо. Я з радістю. – я підійшла і поцілувала маму в щоку. – зараз подзвоню Беллі і запитаю.

• Давай, скажеш, що вона тобі відповіла, а я поки що малих піду на сніданок зберу.

• БЕЛЛО . ПРИВІТ.– подзвонила я подрузі.

• Привіт. Як тобі в Мандриді? - відповіла Белла.

• Ще не знаю. Тільки встала. А ти? Де ти зараз?

• Я якраз виходу з аеропорту і згадую про тебе.

• Я хотіла дещо спитати. Можна?

• Не лякай мене. Звісно ж, можна.

• Дивись мої до друзів їдуть на 1.5 тижні. І мама мені запропонувала залишитись в тебе на цей час, звісно ж, якщо ти не проти. То як? Ти не проти?

• Я тільки за. Секунду я в батьків запитаю.

• Ок. Чекаю.

• Я тут.

• Ну. І що?

• Можна. Коли ти прийдеш з речами ?

• Урааааа. Через два дні, якраз тоді коли вони поїдуть.

• Я теж рада. Все приїду додому. Розберусь і подзвоню.

• Гаразд. Я якраз йду на сніданок. Бувай.

• Папа.

Я вийшла з номеру і попрямувала до кафе, де відбувався сніданок. Знайшла столик, за яким сиділи мої і підійшла.

• Ну що? Виспалась? – запитав тато.

• Та. Я якраз ще з Беллою поговорила, вона сказала, що можна. Тобі ж мама сказала.?

• Так, звісно. Добре. Гарно проведете час. Якраз за ці два дні відвідаємо пам’ятки Мадриду. А тоді відпочинок для всіх і кожного.

• Так, це справді класно. Я дуже рада. Стоп. ЦЕ означає, що Новий рік я зустріну з Беллою.?

• Так, а що. Ти вже цілком доросла. Чом би і ні. Тим більше в цьому немає нічого особливого. Підете прогуляєтесь.. Ще щось, ще щось. Усе буде класно. І ми класно час проведемо. Не переживай через це.

• Добре. Я рада. Дякую вам, я дуже вас люблю. – сказала я і обійняла батьків.

Ми поснідали, зібрались і пішли гуляти по місту, малі тік то і робили, що просили морозиво і не ходити по нудних музеям. Тому ми всі дружно прийняли рішення, що будемо ходити тільки по цікавим музеям, а не по тим, де хочеться спати зразу ж як заходиш в нього. Тому думаю, що ці два дні пройдуть незабутньо.

День пролетів непомітно. Ми всі були дико втомлені, але водночас дуже раді, що день так вдався.

Ми повечеряли, малі пішли спати. А я ще вирішила написати Фріелю. Так як вирішила Беллу ще  не турбувати, нехай виспиться. І основне не забути про щоденник, а то я забуваю про це вже декілька днів. Тому це важливо.

• Привіт) – написала я таємничому другу.

• Привіт. – відповів Фріель.

• Чому ти не писав? Невже забув?

• Що? Ти що? Ні. Ти неправильно подумала. Просто я мав декілька справ. Плюс батьки просили ще в поїздку зібратись. Тому просто часу не було. Ти що? Я б ніколи не забув, особливо після балу. Тепер я точно в дечому впевнився. І зараз я точно. Не покину думки про спілкування з тобою.

• Я рада. Мені приємно з тобою спілкуватись, хоч онлайн, але приємно.

• Повір, скоро все зміниться. Ти до речі де?

• В Мадриді. А ти?

• Ти серйозно? Я теж.

• Це ж круто. Ми зможемо зустрітись?

• Так, але не зараз. Я маю декілька справ, тому зараз тік онлайн. Сорі. Я дуже хочу. Повір. Але зараз не можу, но скоро точно зустрінемось і цю зустріч не забудеш. Це буде невеликий сюрприз.

• Я люблю сюрпризи. Тому пиши мені і не забувай. А я зараз спати, бо  трохи змучилась за день. Папа. І надіюсь, до скорої зустрічі.

• Бувай))))))))))).

Все класно. І таємничий друг скоро стане реальністю, і я нарешті у всьому розберусь.

Любий щоденник,

Сьогодні не буде довгим запис, але все ж таки буде.  В Мадриді. Ура. Мрії по трохи здійснюються. Забувається все погане і думається про хороше. Я рада, що Новий рік зустріну з Беллою, може когось зустріну і з кимось зустрінусь, хочеться вже у всьому розібратись. Ще й той браслет не дає мені спокою, я його не знімаю, лише в душ чи в басейн. Мені справді цікаво від кого він. Фріель каже, що не від нього. Алека не було, а навіть би якщо був, то не танцював би зі мною. Джессі по трохи відбиває Джастіна в його дівчини, забула як її звати, а в Белли з Марком все гаразд. І це чудово. Ще сон з літака, якийсь він дивний був, що це взагалі було, теж ніяк з голови не вийде, весь час думаю, а раптом це правда і так і буде, а потім згадую. Де він? А де я? Тому геть сумні думки. Привіт хороші.)))))))))

Канікули ці пройдуть незабутньо, чому я дуже рада і дякую батькам за те, що вони дають мені такі можливості. Все, а тепер спати. День був цікавий, але треба виспатись, адже завтра ще важчий. Адже батьки їдуть, а до Белли. Нарешті вже її побачу. Тому спати. Папа.

Твоя Анна))))

Ми виїжджаємо з готелю. І тут я виходжу на вулицю, а тамм……

БУЛЬКИ. КУПА ШАРІКІВ. Просто на скільки все гарне це не передати не словами. Я підбігла зразу до неї і почала її обнімати. Боже скільки щастя було в цей момент навколо нас. Батьки нарешті познайомились з Беллою . Вона їм зразу ж сподобалась. І це добре, бо як би не сподобалась., то я б їхала до друзів батьків бавити всіх малих дітей.

• Белло, яка я рада тебе бачити))).- сказала я, обнімаючи подругу.

• Я теж. Я вже думала, що цей день не настане. Яка ж я рада, що ти тут, і свята проведеш зі мною. Ураааа. Ну що де твій багаж.?

• Та ось. Це моя валіза. Супер. Ти ж не проти, якщо ми поїдемо трамваєм, бо батьки не змогли приїхати.

• Ясно , що не проти. Ти що? Я тільки за.

• Ну добре, бачу у вас все буде гаразд, а ми поїхали в аеропорт, поки на рейс не спізнились. Бережи себе і дзвони нам. Ми тебе дуже любимо.- сказала мати.

• Добре. Я вас теж дуже люблю.

Ми попрощались, вони сіли в таксі, а ми з Беллою рушили на зупинку. Наша радість не мала меж. Наша дружба – це взагалі якийсь феномен. Все складається як найкраще. Я цьому рада, але чомусь в середині щось так болить, що просто не передати словами.

• Ну що ти готова відірватись? – спитала Белла.

• Та, але я не маю, що вдіти. Так як нічого не брала собою щось особливого.

• То не проблема. Ми підемо пошопитись. Не переживай за це. Ти будеш найгарнішою. І не забудеш цей Новий рік це точно.

• Ти про що?

• Нічо. Скоро побачиш сама. І я впевнена тобі сподобається.

• ????? – подивилась я на неї не зрозумівши нічого.

• Не дивись так на мене, нічого з тобою не станеться. Все буде добре. До речі, ти вже говорила з Марком?

• Ні, а що?

• Та нічого. Просто, тоді ввечері наберемо по скайпу.

• Гаразд, я не проти.

• Ну що ж це наш. Заходь.

Приїхав наш трамвай, ми зайшли. Їхати нам було не довго, але ми собі сіли. Вийшли ми за пару кварталів від мого готелю. Тут було дуже гарно. Зразу можна сказати, що це ,по-перше, район не з бідних, а, по-друге, що тут живуть люди, які насолоджуються життям НА повну. Я вважаю, що так варто жити, а не мати кожен день подібнім на попередній. Тут все таке барвисте, кольорове, зачаровуюче, що я просто не могла відірвати погляду.

• Ну як? Тобі нрав? – спитала подруга.

• Звісно. – відповіла я, посміхнувшись. – тут так гарно. Просто нема слів.

• Дякую. Я рада, що тобі подобається. Адже на 1.5 тижні ти будеш тут жити. Що  мені дуже нрав.

• Мені теж. Де твій будинок?.

• Так ось.

• Клас. Вау.

• Проходь. Мама, тато !!!! ми прийшли.

Батьки Белли вийшли на подвір’я. Вони здавались такими привітними. І це мене дуже радувало.

• Добридень. Я- Анна. Дуже приємно познайомитись.

• Привіт. Я мама Белли – Флора. А це тато – Хесус. Ми теж раді, що ти свята проведеш з нами. А , до речі, до нас ще приєднається двоюрідний брат Белли. Надіюсь – ти не проти.

• Ясно, що ні. Це ж ваш дім. Чим більше однолітків, тим краще. Я тільки за.

• Ну й добре. Ви з Беллою будете в одній кімнаті. Ок?

• Так, звичайно.

• Белло, йдіть розберіть речі, скоро будемо їсти. Кузен приїжджає вночі. Тому вже завтра їх познайомиш.

• Гаразд. Пішли Анно.

Ми піднялись до неї в кімнату. Вона була просто агромезна. Вікна майже на всю стіну. Це було просто захоплююче.

• Вау , дуже гарна кімната.

• Дякую, приємно.

• Можна тебе дещо запитати?

• Так, звісно.

• Що за кузен має приїхати?

• Чесно, я навіть не знаю. Точно не Алек, тому можеш бути спокійна. В мене ще один кузен, йому 20 – Андреас.

• Ясно. Надіюсь, що це він.

• Анно, не переживай, все буде добре. Це будуть незабутні  канікули. До речі, що там з браслетом, ти вже розібралась? А Фріель?

• Браслет – я не знаю від кого він, а Фріель теж в тут. І сказав, навіть пообіцяв, що ми точно зустрінемось, але це буде невеличким сюрпризом.

• О, хоч щось добре, може в вас з ним щось та й вийде.

• Не думаю.

• Чого?

• Алек. Це все він. Він досі в мене в голові, і найголовніше – в серці.

• Боже. Все. Досить. Розклалась?! Пішли!

• Куди? – здивовано запитала я.

• Побачиш, тому рухайся.

• Ок.

Ми вийшли і пішли. Куди я й гадки не мала. Але потім…

Вечоріло. На вулиці горіли вогні, місто перетворювалось на казку, в якій хотілось прожити все життя. Гарно. Казково. Незабутньо. Але в цей момент мене тривожило лиш одне.: куди це йдемо?

• Белло! Ей. Ти чуєш мене? – спитала я, рухаючись за нею по крокам.

• Так.

• Куди це ми напрямляємось? Можеш хоч щось сказати.?

• Ми прямуємо туди, де ти забудеш про все на світі. Навіть  про свою любов до Алека.

• Ти впевнена?.- запитала я з сумнівом подругу.

• Більш як на 100%.

• І де загадкове місце? Що це?

• А це Парк атракціонів. Я думала  з ним до завтра зачекати, але вже, якщо така ситуація, то ми йдемо туди сьогодні і відірвемось по повній програмі. Домовились?

• Звичайно. Організацію цих канікул довіряю тобі. І буду робити усе, що ти скажеш.

• Обіцяєш?

• Обіцяю

• Нуну, щоб потім мені не віднікувалась. Нібито ти такого не говорила. Добре, я обіцяю, що на цих канікулах протягом того часу, що я проведу в тебе, я робитиму усе, що ти скажеш. І не буду навіть заперечувати . Так підходить?

• Так.

• Ну добре.

• А тепер вперед назустріч новим емоціям.

• Ура. – закричали ми і побігли в сторону атракціонів.

Боже, як класно, коли є людина, яка хоче, щоб в тебе було все гаразд і це не твої батьки. Я вдячна цьому світу, що послав мені таку подругу як Белла.

Ми дійшли до парку, купили квитки і вирушили вибирати з чого ж то нам розпочати сьогоднішній вечір пригод.

Так як я по своїй натурі екстремал мене одразу ж потягнуло до найекстремальніших  атраціонів. І те, що мене здивувало так це те, що Белла навіть не заперечувала, а навпаки мене підтримала. І ми пішли. Так і розпочався наш вечір.

Ніч. Продовжуються атракціони. І найголовніше те, що вона мене не стримує, не тягне додому, а просто допомагає позбутись від негативних думок. Про що ми тільки під час нашого походу не говорили, і про хлопців, і  про школу, про любов, і про те, як забути кохання, яке не варте страждань, яке не взаємне і робить тобі боляче. Ми гуляли так десь до півночі , аж поки не подзвонила мама і не спитала, де ми шляємся, ми сказали, що вже вертаємся.

• Класно сходили? Правда? – запитала Белла. – Ти хоч трохи відкинула зайві думки? Сама знаєш про що я.

• Та все класно, але серце не обманеш, і як  навіть не старалась, то на певні моменти я й справді забуваю, але проходить час і знову те саме, знову відчуття ніби тебе кинули, зрадили, хоча ми навіть і не були разом, навіть не спілкувались толком.

• ДААА. До речі, поки ми йдемо додому, розкажи мені, що там в Джессі з Джастіном,  в нього ж, якщо мені не зраджує пам’ять є дівчина, чи це вже не так.

• Та все так, але є одне но : він по вуха закохався в Джессі, і якби вони не притворялись друзями, не заради інших, а для того, що обманути самих себе, в них нічого не виходить. По них видно, що вони є один одному більше ніж просто друзями, але самі цього не визнають. Тому більше нема що сказати. Ось так.

• Ясно. Шкода, з них би вийшла непогана пара.

• Та, це точно. Але доти., доки вони самі собі не признаються в почуття до іншого, на жаль, нічого не вийде.

• Що правда, то правда.

Ми дійшли вже до дому Белли. І раптом вона запищала.

• АААА. Ура . кузен вже приїхав, - скрикнула дівчина

• З чого це ти взяла?

• Бачиш на другому поверсі світло в кімнаті світиться, це кімната кузенів, а значить, хтось з них приїхав, тільки хто дізнаємось вже зранку, адже походу він пішов спати, адже світло погасло.

• Добре, йдемо напевне і ми спати? – запитала я Белли.

• Так, завтра на нас чекає шопінг і багато інших цікави речей, тому потрібно набратись багато сил.

Ми лягли спати, і десь по серед ночі мені страшенно закортіло попити води. Так, як ми в кімнату не взяли мені довелось йти на кухню, я знала, що спальня її батьків знаходиться в іншому крилі. Адже в цьому тільки гостьові , дитячі кімнати і кухня. Так як дітей сьогодні було троє в будинку, двоє з яких вже спали, ну одна так точно, я могла спокійно спуститись вниз за стаканом води.

Було темно й тихо. Та й це і не дивно, бо всі вже давно спали. Тому така обстановка була цілком нормальною о третій ночі. Якою б дивною вона мені не здавалась. Аж тут раптом якийсь дзвенькіт пролунав поки я спускалась сходами, мене це так настрашило, що я аж підскользнулась і впала на сходах, як виявилось це був мій телефон, на нього прийшло смс.

• Привіт, Анно, як пройшов день, вибач, що так пізно пишу, просто день задався важким і трохи дивним, - написав Фріель.

• Привіт. Та нормально, якщо не брати до уваги той факт, що через твоє повідомлення від страху на сходах впала, тоді та , все нормально.

• В сенсі? Як це розуміти?

• Та я встала, бо води захотілось і вирішила сходити на кухню, а так як всі вже сплять, то в будинку тихо. І тут раптом сповіщення, ще б я не налякалась. Ось сиджу тепер на сходах листуюсь з тобою. А ти чого ще не спиш?

• Та так, просто не спиться. Що нового?

• Ходила сьогодні в парк атракціонів, було дуже класно. Коли ти вже покажешся перед мною?

• Скоро, ще зовсім трохи почекай. Але пообіцяй, що коли дізнаєшся хто я, не втечеш.

• Обіцяю. От мені тепер треба лиш дізнатись від кого той браслет і все.

• Іди вже спати, а то потім будеш скаржитись, що через мене не виспалась.

• Добре. ТИ теж. Добраніч.

• Солодких снів.

Я спустилась на кухню, взяла води, випила і пішла далі спати.

***(Алек)

Тому так важко не думати про неї, чому я не можу забути її. Приїхавши в Мадрид, я маю надію, що мені все ж таки вистачить смілості подивитись їй в очі. Я люблю її , і те, через що ми з нею не спілкуємось взагалі якась єрість, що між нами сталось , я так і не зрозумію, але я знаю точно так це те, що вона точно буде зі мною рано чи пізно. І я зроблю все можливе і неможливе для цього.

Як важко було вдавати, що нічого не відчуваю, ігнорувати, а все для того, щоб вона була щаслива з іншим, а тепер той інший з моєю сестрою, а я з розбитим серцем.

***

Ранок, ми проснулись і першим ділом зайшли в інстаграм. Перше, що я побачила так це те, як всі викладали фото Алека з якось дівчиною, де вони цілуються, і підписували : нарешті вже знайшов супутницю по життю. В той момент я просто розплакалась. Адже ми з ним посварились через якусь дрібничку, навіть не так, він образився, бо я не пішла з ним танцювати і підвищила голос. Адже в той момент, я намагалась розібратись в своїх почуття, і хочу сказати, що це справді було не просто.

• Анно, що сталось? Чому ти плачеш? – запитала Белла, Витираючи мої сльози.

Я показала їй фото і підписи під ним.

• Анно, найшла через що плакати?! Може це не правда, ба навіть, якщо й правда. То це ще одна причина викинути його з голови і забути раз і назавжди. Все приводь себе  до ладу і вперед знайомитись з моїм кузеном. Надіюсь він тобі сподобається.

• Ой. Не говори зараз так ніби ти моя сваха, не треба мене ні з ким зводити. Прийде час і доля сама зведе мене з тою людиною, яка мені потрібна. Домовились? – запитала я подругу.

• Добре, добре. Нехай так. Але познайомитись все одно потрібно. Інакше не гарно якось вийде. Тому витирай сльози, умивайся, одівайся і вперед на зустріч новим знайомствам.

• Все пішла, пішла.

• Давай.

Я пішла в душ, одяглась у звучний одяг, адже ми потім йдемо на шопінг, вийшла, спустилась на кухню.

• Добрий ранок,- привіталась я з родиною Белли .

• Привіт. Добре ти спала сьогодні? - запитала пані Флора .

• Так звісно. А де кузен , Белло?

• Не знаю, я встала , а його вже не було, кудись поїхав на мотоциклі, правда куди? Не знаю. Нічого іншим разом вас познайомлю і заодно сама дізнаюсь хто він , - сказала Белла з посмішкою на устах. – по- правді я й сама не знаю хто з кузенів приїхав, а мама не говорить, бо це він так їй сказав, тому забуваймо про це і вперед на пошуки пригод сьогоднішнього дня.

• Зачекай давай подзвонимо Марку, він напевно очікує на твій дзвінок, а ти все зі мною бавишся як з маленькою, - сказала я.

• Гаразд, я телефоную і ми вже йдемо, - погодилась зі мною подруга і пішла дзвонити хлопцю.

Вони були дуже милою парою, на диво. Але зі сторони це виглядало справді дуже класно, видно було, що вони люблять один одного і не хочуть відпускати, саме через такі моменти і варто жити, варто шукати свої другі половинки  і не відпускати їх при першій можливості, а боротись до кінця.

Правда, я вже не очікую на якесь диво зі сторони любові до мене , я зрозуміла, що досить вже мріяти про те, що неможливе, про те, що ніколи не стане дійсністю, адже живе лише в моїх мріях і думках. І найголовніше, коли любиш когось, то люби, навіть якщо це не взаємно.

Ми вийшли. Шопінг. Улюблене слово усіх дівчат, окрім мене. Я ніколи не виявляла дикої любові до цього явища, але повсякчас мене змушували цим займатись. Тому я терпіла, терплю і буду терпіти, щоб не завдавати болю іншим людям. Людям, які мене оточують і роблять усе для того, щоб мені стало краще.

Я ніколи й подумати не могла, що це може бути так весело. За весь час поки ми ходили по магазинах мені не стало нудно, ба більше – я навіть не скаржилась, що мені вже надоїло. Белла змогла звичний для мене шопінг перетворити на якусь захоплюючу подорож, вона змусила мене приміряти такі речі, до яких я б в життя  не підійшла б. Це було весело, смішно і захоплююче, а найцікавішим було те, що ми все фотографували і виставляли в інстаграм, та ми не боялись опозоритись ми просто показували на скільки нам класно, і на скільки це весело так проводити час.

• Ну що ти думаєш про цю сукню, і не ний, що ти таке не носиш, одягнеш під неї кеди і все.? – пробурмотіла Белла, коли  приміряла сукню, яку б мала одягти на новий рік.

• Та нічо так.

• Нічо так?! Та вона бомбезна! Ти в ній просто наче принцеса, дуже гарна. Все ми її беремо, - з певністю сказала Белла

• Але …  - намагалась я хоч щось сказати.

• Жодних але, я вже вирішила і давай швидше, ми ще сьогодні зустрічаємось з моїми друзями, я вас познайомлю, тобі точно хтось сподобається.

• Добре.

Ми купили і пішли додому, а звідти зразу ж попрямували  в скейтпарк, де Белла домовилась зустрітись з друзями .

На диво, в цій компанії були лише хлопці, і Белла була права мені і справді запав один у вічі. Його звали Майк.

• Привіт, народ. Як ви? – запитала Белла.

• Привіт, - відповіли вони і зграя з чотирьох хлопців налетіла і обняла Беллу.

• Знайомтесь це Белла. Белла , а це Майк, Марко, Хуан та Лукас. – представила усіх Белла.

• Привіт. Приємно познайомитись, - ввічливо відповіла  я.

• Взаємно.- відповіли з посмішкою хлопці.

Я зразу зрозуміла, що за ними впадає вдосталь дівчат, і що в кожного з них напевно є дівчина, тому вирішила не морочити собі мізки аж раптом…

• Майку, не міг би ти навчити Беллу кататись на скейті , - запитала подруга, в цей момент від неочікуваності мене аж перекривило.

• Звичайно. Чом би ні. Пішли.

• Ем, може не треба? Щось мені не хочеться, - почала вагатись я.

• Та боже, що з тобою станеться, я весь час буду поруч. Обіцяю.

• Еу Майк, щось ти сам на себе не схожий, що сподобалась.- почали репетувати хлопці.

• Може й так, потім поговоримо. Пішли Анно. – сказавши це, він взяв мене за руку і потащив на скейт.

Поки мене намагались поставити на скейт, Белла вела жваву розмову з іншими:

• Ну що ви думаєте, чи це лиш мені одній здалось, що коли Майк побачив Анну його наче підмінили?

• Ти маєш рацію, може нарешті знайшлась дівчина, яка зможе утихомирити його характер, мені здалось він їй теж припав до душі. Хіба ні? – запитав  один з товаришів .

• Та. Не тільки тобі. Нам теж. В неї хтось є Белло ?

• Ні. Але..

• Але що?

• Але є серце, яке наповнене почуттями до мого брата.

• Алека?

• Так. – сумно відповіла Белла.

• Боже.- скрикнули хлопці, що це привернуло мою увагу.

• У вас щось сталося? – крикнула до них я.

• Ні. Нічого не відволікайся. А то ще впадеш. Майк добре дивись, а то нам травми до Нового року не потрібні. Чув? – відповіла Белла.

• Так – сказав Майк з ноткою пофігізму. – Все давай, якщо хочеш навчитись, то не відволікайся. Добре? – звернувся він до мене.

• Так.

Ми продовжили навчання, і як не крути, а з кожним його дотиком, з кожним його словом він ставав все ближче до мене . Мені навіть почало здаватись, що я закохуюсь, але втримала ці відчуття І визнала, що це лише симпатія. І нічого більшого.

От так мене мордували зі скейтом, а Белла собі гомоніла з іншими.

• Може ми їм допоможемо? Що скажете. Було б не погано.

• Ми згодні. Але є одне але.

• Яке?

• Алек мав вже приїхати. І тому…

• Навпаки це нам на руку. За допомогою Майка ми дізнаємось чи Алек щось відчуває до Анни. І все проблему вирішено. Ну що до роботи?

• Так. Який в нас план?- спитав Хуан

• Зараз щось вигадаємо. Отже,

По-перше, потрібно, щоб вони більше часу проводили один з одним, а це означає, що нам потрібно частіше вибиратись гуляти.

По-друге, треба залишати їх на одинці.

По-третє, якщо нічого не вийде принаймні знатимемо, що хто відчуває і до кого.

Згодні ви зі мною?

• Так.

• Так

• Так, але…

• Але що?

• Але ти не думаєш, що то може буди трохи жорстоко у ставленні до них?

• Так, але світ сам по собі жорстока штука. Яку , на жаль, ніхто не може виправити.- сумно відповіла Белла.

А я тим часом мала невеликий прогрес. І так, я не хотіла відходити від Майка, але серце боліло, бо чомусь не могло забути іншого, ще й той дивний браслет, треба вже почати вирішувати ці загадки, бо дальше так продовжувати не може…


Ми попрощались, я обняла Майка і ми з Беллою попрямували в сторону її будинку, аж тут раптом нізвідки з’являється якийсь ненормальний мотоцикліст і чуть не збиває мене. Мене це приводить в ярість, а разом з тим він ще й зупинився біля дому Белли, але, побачивши нас , одразу ж від’їхав.

• Що за ? – буйно відреагувала я.

• Якби ж я знала. До речі, як тобі Майк?

• Досить симпатичний. А що?

• Ти перша дівчина, до якої він поставився зовсім по-іншому, не так як до всіх. Це нас усіх дуже здивувало.

• Чого так?

• Чесно, не знає ніхто, він завжди був лідером, ні до кого так не ставився, дівчата завжди самі за ним бігали, а тут погодився на скейт поставити і не кого-небудь, а дівчину. Дааа

• Ок, ясно. Ти мені краще скажи , хто це був, він дуже близько під’їхав, мені навіть здалось, що зачепив мене.  – сказала я подрузі.

• А ну дай я на тебе погляну.

• Ну…

• Зачекай.

Белла покрутила мною в різні і раптом :

• Анно, ти часом не носиш на руці той синій браслет, який опинився в тебе після балу?

• Ношу і майже ніколи не знімаю. А що?

• А ти глянь на руку, - сказала Белла і піднесла мою руку.

• Де він?

• Не знаю, може, той загадковий мотогонщик зняв його з тебе, а  може, ти його просто десь посіяла.

• Не може такого бути, я спеціально старалась ніде його не знімати, щоб врешті-решт дізнатись від кого він. І що тепер.

• А ти тепер починається нова сторінка твого життя, яка ніяк не пов’язана вже з цим загадковим браслетом і Алеком, єдине, що залишається, так це вже твій інтернет друг, який скоро має себе показати.

• Так, Добре. Все залишаємо на завтра. А зараз додому, поїсти і спати.

Ніч. Не спиться,  думку лізуть якісь дурні думки, чому так відбувається, чому мені не даються вони спокою, чому все так дивно.  Чому я просто не можу забути і миритись, чому?

Ще й Фріель перестав писати, я не буду писати так, як вже пару разів писала, але безрезультатно, тому ні…

Щоденник щось я теж закинула, та й не хочу нічого там на даний момент записувати. Все, чого я прагну зараз,  так це розібратись нарешті у всьому і підбити правильні підсумки. Адже це зробити не так то просто. В кожного свої скелети в шафі, ще й браслет пропав, треба чим швидше з усім покінчити і нарешті просто жити.


День почався з того, що Беллі зателефонували, мало того, що це було дуже рано, та  ще й не переставали, а робили це декілька разів підряд. Як потім виявилось це був Майк:

• Привіт, пробач, що так рано дзвоню, просто мені потрібно дещо запитати Анну, а так як я не маю її номера телефоную тобі.

• Привіт. Добре. Що їй передати.

• Передай, що через годину, я чекаю її під твоїм домом. Добре?

• Добре, але навіщо це все.? – подивовано запитала Белла.

• Просто до мене дійшло за ніч, що вона мені дуже подобається і хоч ми й провели всього- на – всього декілька хвилин тет-а-тет, я відчуваю як мене до неї тягне, наче магнітом, тому так. Передай, і скажи, що може бути звичайний буденний одяг, не потрібно якось наряджатись.

• Добре, добре . Все папа. І попробуй її скривдити- уб’ю.

• Не переживай.

Белла мені все передала і навіть те, що я йому подобаюсь, я знала, чого очікувати від цієї зустрічі і вирішила, що скажу йому все як є . І якщо він осмілиться все ж таки попробувати стати парою, то я буду тільки за.

Я одяглась, причесалась, Белла ще в ліжку валялась, як не крути, а це було ще рано.

Перший зі мною було таке, що просто ножки підкошувались, я вирішила дати можливість новим почуттям .

Виходжу я на вулицю і бачу, що перед домом , на подвір’ї стоїть мотобайк, який вчора чуть мене  не збив. Цікаво чий він? В цей момент, коли я почала занурюватись в свої думки. Я побачила Майк, який стояв перед брамою, впершись на свій мотоцикл. З цього я зробила висновок, що більшість підлітків тут роз’їжджають на них.

• Привіт.- ввічливо привіталась я, підійшла і обняла.

• Привіт, вибач, що розбудив, але обіцяю це компенсувати незабутньо проведеним днем. Домовились?

• Так .

• Добре, це сьогодні наш транспорт пересування, - сказав Майк, показуючи на свого залізного коня.

• Круто, давно хотіла спробувати, але ніяк не виходило.

• Ну я радий, що сьогодні одна твоя мрія вже  здувається, - сказавши це, він простягнув до мене шолом.

Ясна річ, що я не мала й найменшого здогаду як його одівати, тому Майк як справжній джентльмен допоміг мені у цьому. Ми сіли і рушили, куди я не знала, але відчувала, що нинішній день буде просто незабутнім.

Ми прибули і знаєте куди. В парк атракціонів. Я цьому була безмежно рада.

Майк підготував усе, все продумав і навіть заздалегідь замовив квитки.  Такого хлопця потрібно шанувати і берегти як зіницю ока.

Ми перейшли всі атракціони ( по це я довго розповідати не буду, адже сенсу нема, ми  просто катались , а коли вже стемніло…) Він запросив мене прогулятись вечірнім Мадридом, я знала, що зараз щось та й відбудеться.

Майк попрохав, щоб я зачекала його на лавочці, що й зробила.

І тут бачу, йде з квітами. І я вже собі в думках: о ясно, що зараз буде.

• Анно, це тобі.

• Майк… - не встигла договорити я.

• Прошу не перебивай мене зараз.

• Добре.

• Я знаю, що ми недавно знайомі, і що у твоєму серці може й немає місця для мене на даний момент нашої історії. Але ти мені дуже подобаєшся. Я розумію, що це може бути трохи не очікувано, та я б хотів спитати.

• Ну..

• Ти б стала моєю дівчиною.?

І в цей момент, в мене всі думки перемішались, я не знала, о робити : дати мені можливість новій любові зародитись в моєму серці  чи далі страждати від тої, яка стільки болю завдала.

Можливо відповідь на ці питання для пересічної людини дуже проста, але тільки не для мене, я розуміла, що можу й не забути Алека і це тільки принесе страждання Майку. Навіщо йому це. Він може зустріти набагато кращу дівчину від мене, яка йому зможе відповісти взаємністю, але сьогодні це не я. Я повинна спершу зі своїми почуттями розібратись, а вже потім про щось думати.

Я розуміла, що моя відповідь може й не сподобається  Майку, але я мусила сказати:

• Майку, ти дуже хороший хлопець і обов’язково знайдеш ту, яка стане твоєю дівчиною, я дякую тобі за сьогоднішній день. Я розумію, що роблю тобі боляче, але й ти зрозумій, що зустрічатись з дівчиною, яка в серці має іншого це зовсім не казка, як не крути вона завжди буде з нього переживати, про нього думати, навіть коли ти будеш зовсім поруч. Ти справді симпатизуєш, але почуття до Алека беруть  як я не старалась не виходить ті почуття потушити. Вони є, хоч і не взаємні.

• Я розумію, дякую, що зразу дала чесну відповідь і не мучила ні мене ні себе., марними надіями і сподіваннями, що колись все зміниться. Але ж ми можемо бути просто друзями як на то пішло?

• А тобі це не буде занадто важко, кожен день бачити дівчину, яка тобі подобається і знати, що ти для неї не більше ніж просто друг?

• Тобто ти не хочеш зі мною дружити?!

• Ні. Я не це маю на увазі, я просто переживаю за твої почуття. І все. Я хочу з тобою дружити, мені потрібна твоя підтримка . і Новий рік ми зустрічатимемо одною великою компанію.

• Тоді друзі?

• Друзі, - сказавши це я підійшла до Майка і обняла його.

Ми сілі на мотоцикл і він підкинув мене додому, доїжджаючи додому я знову замітила пацана в шоломі, якого бачила не давно, і який швидше за все вкрав мій браслет. Попросивши Майк, щоб ми їхали швидше. Ми наздогнали його. Я швидко злізна з мотоцикла і побігла до нього, і вхопила його за руку, поки він не встиг ще втекти.

• Хто ти? – питала я в нього, тримаючи його руку. – Поки не відповіси,  не відпущу.

Хлопець намагається вирватись, но не тут то було. З дому вибігає Белла хапає його за другу. І я зауважую, що в нього на руці мій браслет. І тут я просто «вибухаю»

• Звідки це в тебе? Поясни мені. Що в тебе на руці робить браслет, який мені подарували на Балу.

У відповідь я отримала лише мовчанку. Белла вже на іспанську перекладала, але толку з того не було, він мовчав як партизан.

• Добре, не хочеш по хорошому, буде по поганому.  Майк знімай шолом, - попрохала я друга.

Але хлопець, якого ми тримали, не бажав, щоб ми це зробили. Незважаючи га те, що руки в нього були зайняті, він все одно не давай і близько доторкнутись до шолома. Це вже нас всіх бісило. У нас було всього-на-всього єдине питання, що так важко було відповісти й далі собі їхати, а так псує нерви і нам, і собі. Я не знала, що і думати. Були вже здогадки, що це Фріель, але ні він би так зі мною не вчив, тоді хто. Кому так потрібний той браслет і найголовніше для чого?.

Ми так стояли довго, аж раптом до нас підходить мама Белли:

• О, як добре, що ви вже познайомились, а то я вже починала  сумніватись, що це станеться.

• В сенсі? Про що ви говорите? – скрикнули здивовано я, Белла та Майк.

• Як про що? – відповіла мама. – Про беллиного двоюрідного брата Алека.

Тільки я почула це ім’я , моментально випустило руку хлопця і відійшла від нього якнайдалі.

• Анно, щось сталось?

• Ні нічого, а ви точно впевнені, що це Алек? – запитала я.

• Так, звісно. Ану знімай шолом і підтвердь мої слова.

Хлопець слухняно послухав жінку. І те, що я побачила привело мене в шок. Я просто оніміла, єдине, що я могла зробити та й зробила, так це те, що підійшла до Майка взяла Його за руку і потащила до мотоцикла. Сіла і ми поїхали, я навіть не обернулась, а обняла Майка міцно і попросилась переночувати в нього наскільки би це дивно не звучало. Він погодився, що неабияке полегшення дало мені.

Беллі я написала смс-ку, що сьогодні переночую в Майка, вона все зрозуміла і відповіла, що з самого ранку буде біля порогу дому Майка.

В мене просто навертались очі на очах. Я не хотіла нічого говорити, тому поки ми прямували я мовчала.

***(Алек)

Все якось не добре вийшло, адже я просто хотів оберігати її зі сторони, а браслет забрав, щоб вона нарешті забула всю цю історію і дала можливість Майку.

Так, я розумію, що це дивно звучить, адже я її люблю. Але так вже склалось, що її любов перемішалась з ненавистю і це все через мене, вона не може почати нову сторінку свого життя.

І ще той Майк. Вчасно з’явився нічого не скажеш. Але як же мене бісить, що вона поїхала з ним, я розумію, що вона не хоче зі мною навіть в одному приміщенні перебувати, що вже думати про те, щоб просто поговорити. І це цілком виправдано, але як же їй сказати, тоді, що Фріель і той хлопець з балу це я?

Чи може краще просто відіграти роль Фріеля  і влаштувати їй сюрприз необов’язково ж мені там з’являтись.

Все я вирішив. У новорічну ніч, я відкрию їй таємницю про свої почуття і нехай вона вже сама вирішує, що з нею робити.

***

Ми прибули до місця, де сьогодні я заночую, ви навіть не можете собі уявити, що в цей момент робилось в мене на душі, що я відчувала, а відчувала я те, як моє серце щось розриває на тисячу кусочків. Я відчувала одночасно і радість, і ненависть. Радість, бо нарешті побачила, а ненависть, бо любов до нього стільки болю мені принесла, скільки й уявити важко.

• Ну що Анно,- звернувся до мене Майк, - заночуєш сьогодні в моїй кімнаті, а я  у вітальні. Добре?

• Я теж можу у вітальні.

• Ні , сьогодні ти моя гостя, тому ночуватимеш у кімнаті, а у вітальні розміщуся. Все. І ніяких заперечень.

• Ну добре.

• А тепер спати, забагато ти емоцій сьогодні пережила, тобі треба добре проспатись, щоб завтра мати достатньо сил.

• Ок, я спати. Добраніч. Солодких снів.

• І тобі.

Я йшла до кімнати і розуміла, що нинішня ніч буде безсонною, адже в мені бушувало торнадо почуттів і емоцій, які я не могла передати словами. Я лягла в ліжко і заглибилась у свої думки, адже заснути все одно не вдавалось:

Все, що сьогодні відбулося, відбилось на моєму серці, розумі і почуттях. Я зробила боляче людині, яка відкрила мені своє серце і запропонувала стати частинкою її життя, а я просто – на - просто  відмовила, адже почуття до того, кого я з часом зненавиділа брали верх. Я рада одному, що з Майком ми змогли залишитись друзями, незважаючи на все те, що я сказала раніше . Він хотів зробити мене щасливою, адже розумів (мені так принаймні здалось), що зможе стати щасливим, коли і я віднайду своє щастя, нехай може і не з ним, але все ж таки щастя.

Думаєте, я колись так заглиблювалась у свої почуття, емоції , переживання. Ні. Адже прекрасно розуміла, що це лише шатне мої нерви. А нащо мені це потрібно.

І ті модні розмови про ідеали, боже кому це потрібно. Хіба так важливо чи є людина ідеальною чи ні, коли ти її просто любив і бачиш у ній свій маленький всесвіт. Світ, який належить лише тобі в цю мить, світ, який підвласний тільки тобі. Нащо в такі моменти  роздумувати над тим, що тобі не потрібно, нащо забивати голову всяким небилицями, наприклад, що ви не пара чи все тому подібне, чому просто не любити, навіть, якщо не взаємне, просто любити і насолоджуватись цим почуттям.

І раптом в голову залетіла думка, що до Нового року залишилось не так вже і багато часу всього три дні, і треба було ж тому явитись.

НАВІЩО ? НАВІЩО? Навіщо  до нього полізла за той браслет, треба було просто забути і все і перейматись через це, адже я навіть не знаю від кого він. Алек . Алек.  Алек. Всі думки лиш про тебе, про того, кого краще не згадувати, щоб не зробити собі боляче.

Так в думках , я і пролежала до ранку, здається я навіть засинала або це були думки уві сні. Хто його знає, але я проснулась виспаною. І перше, що я зробила, так це те, що я набрала Беллу і запитала де вона. Відповідь на це питання здивувала:

• А ти як думаєш? Я ж казала, що прийду, так-от вже годину сиджу чекаю поки ти прокинешся.

• Серйозно? Я вже спускаюсь.

Спустившись я побачила перед очима картину, яка мене дуже здивувала: за стойкою на кухні сиділа Белла, Майк і не повірите Алек. Я як його побачила, мене зразу ж кинуло в піт. Я була шоковано його присутністю, нє я всього очікувала, але не такого повороту подій та ще й проти мене.

• Привіт, - привіталась я. – Майку, можна тебе на секундочку?.

• Так, звісно.

Він підійшов і ми відійшли від кухні  :

• Як це розуміти? Що він тут робить?

• Анно, ви можете поговорити, ти ж навіть не знаєш, що він хоче тобі сказати. Просто вислухай його. Заради мене і нашої дружби. Добре? Я не хочу зараз кровопролиття.

• Добре , але не більше ніж 5 хвилин.

• Ок.

Ми вернулись, Майк попросив Беллу вийти і залишити нас удвох.

• Я розумію, що ти мене зараз ненавидиш, - почав Алек

• Я тебе не ненавиджу просто не розумію всього того , що відбулось між нами. Ми так гарно починали спілкування і тут раптом холод із твоєї сторони.

• Давай розкажу , як все було з моєї точки зори. На вечірці, тоді ще, коли тільки почалось навчання, я запросив тебе на танець – ти відмовила і ще й нагрубила, - говорив він.

• Я не грубила просто це був момент в житті, коли я розбиралась в своїх почуттях.

• Та я так і зрозумів, і зрозумів, що ти не байдужа до Марка хоч він і з Беллою, тому я відступив і намагався тебе віддалити від себе. Я , можна так сказати, в школі популярний, тому зверхній погляд на всіх мені притаманний. І  на бал-маскараді, тоді з тобою був я, і саме я подарував тобі цей браслет. Я оберігав тебе, хоч був і не поруч.

• Можна питання? Чому ??????  От просто цікаво.

• Тому що я люблю тебе, люблю з першої нашої зустрічі в автобусі, ти перша хто так зачепив мене і не відпускав, тому я й уникав тебе, як бачиш не вийшло. Це все було для мене дуже незвично.

• Алек, я любила тебе, так я визнаю це, і було це досить тривалий період, але згодом моя любов переросла в ненависть, а потім просто згасла. – збрехала я, розуміючи,, що роблю це заради нас обох і що так буде краще. Я не рівня йому, такий як він не може бути поруч з такою, як я.

• Я розумію, більше тебе не потривожу, - сказавши це , Алек віддав мені браслет і пішов.

Як тільки він вийшов з кімнаті, в мене покотились сльози. Белла з Майком забігли в кімнату і почали розпитувати, що ж сталось. Я розповіла, що він признався, що любить, а я сказала, що мої почуття давно вже минули.

• Навіщо ти це зробила? Навіщо збрехала? – запитала Белла.

• А що я мала сказати.

• Як мінімум те, що почуття взаємні.

• Ні, ні і ще раз ні. Я не зможу бути з тим., хто причинив мені стільки болю. Тим більше навіщо. Пройде пару днів і все. Прийде Новий рік і я почну життя з чистого листа, без ніяк почуттів до Алека. Треба все, що причиняє бідь залишити в минулому.

• Заспокійся, добре? – сказав Майк. – В нас буде найкрутіша новорічна вечірка і як не крути, але ти там будеш і в тебе буде чудовий настрій.

• Добре, а  зараз я піду наверх, ви не проти?

• Звісно, йди. А ми поки що подумаємо про вечірку, декорації і стиль, в якому вона відбуватиметься.

• А , Анно, ти можеш залишитись в мене до вечірки, тобто ще на два дня.- промовив Майк.

• Дякую тобі, - сказавши це , я піднялась до кімнати, опустила штори і лягла в ліжко.

В цей момент мені нічого не хотілось, я розуміла, що допустила помилку, збрехавши про почуття, але іншого варіанту розвитку подій я не придумала. Тому так і закінчилось. І весь день, який ще залишився я провела у ліжку, роздумуючи над тим, що ж робити далі. А ідей в мене не було і не факт, що найближчим часом вони з’являться.

Це так , любов була, але чи  справжня, чи мала би продовження, якщо б ми  почали зустрічатись? Ці питання літали в моїх думках доти, доки я не заснула.


Наступив ранок, усі повставали, виявилось, що Белла теж сьогодні ночувала тут. Мене розбудили і поставили перед фактом, що завтра на вечірці змушена поставити нарешті жирну крапку у всьому і почати все з нового листа, нової історії нашого, а саме мого життя.

Я погодилась, так як вважала це єдиним правильним виходом.

• Анно, тобі вже краще? – запитав Марк, коли я нарешті прокинулась.

• Та нормально, але краще б я ще була в ліжку.

• Нєє, не надійся, а хто нам допомагатиме, звичайно ж ти. Все давай в тебе 5 хвилин. Збирайся і ми їдемо отарюватись, ти зі мною, чи з Лукасом поїдеш на мотоциклі.

• А до чого тут Лукас.

• Ми ж разом святкуватимемо, тому він і погодився  допомогти і з транспортом і заодно зайва пара рук не буде зайвою. Так що?

• Давай з Лукасом вже поїду, - посміхнулась я.

• А як же я, ти мене просто кидаєш.

• Ні, ти будеш з Беллою. А я познайомлюсь краще ще  з одною прекрасною людиною.

• Ну добре, він дуже непоганий хлопець. Може щось і вийде.

• Нє. Стоп . Досить. Недавно ти прагнув стати моїм хлопцем.

• А ти відмовила.

• А зараз що? Намагаєшся мені іншого знайти. Ні дякую. Мені потрібний лише друг.

Ми зібрались, вийшли з подвір’я  і тут бачу ще одного хлопця з прекрасною зовнішністю.

Ми тоді весело провели час. Лукас виявився досить милим хлопцем, і навіть, можна сказати, турботливим. Все куплено, зроблено все, що бажано і жадано.  

Лишилось єдине питання що робити мені.



Ввечері , ну як ввечері, вночі , мені прийшло  повідомлення:

Спустися вниз, хочу просто поговорити.

P.S.  той, кого ти ненавидиш.

Я зразу ж зрозуміла від кого це, і тому вирішила вийти , бо може це допоможе розпочати все спочатку.

• Привіт.- привіталась я з Алеком.

• Привіт.- пролунала сумна відповідь.

• Що ти хотів? Я не можу довго тут знаходитись, бо як прокинеться Белла і мене не буде поруч, вона здійме такий галас, що розбудить весь дім.

• Не переживай, ця розмова не займе багато часу.

• Добре. Я тебе вислухаю.

• Я б хотів тобі дещо показати, але для цього нам потрібно від’їхати. Ти не проти?

• Я в піжамі, це ж не проблема?

• Не переживай тебе ніхто не побачить або, якщо хочеш, можеш передягтися.

• Я залюбки, але почекай трохи, я тихо піду, надіюсь не спалитись.

• Добре.

***(Алек)

Я справді радий, що вона вийшла і що погодилась поїхати зі мною, я влаштую їй прощальний вечір і після цього остаточно поїду. І Новий рік вона зустріни вже без мене у своїх думках, якби боляче мені не було про це думати. Але я нарешті наважився з нею поговорити раз і вже мушу довести це до кінця.

Я довго мовчав і хотів цього робити, але час прийшов. Я в школі багато приніс їй неприємностей, а точніше свою ненависть.

Мені шкоді і на даний момент  єдине, що я можу для неї зробити так це відпустити і все.

Сумно я знаю, але нічого з цим не зробиш.

***

Я тихо піднялась до кімнати, одягла джинси і толстовку, і так само тихенько вийшла назад у двір , перед цим залишивши Беллі і Майку записку на випадок, якщо вони прокинуться, а мене не буде.

• Ти швидко.- промовив з посмішкою хлопець.

• А що потрібно б було тебе змусити годину чекати, - пожартувала я.

• Ну добре, сідай, чим швидше виїдемо, тим швидше ти повернешся додому.

• Усе.

• Тримайся. Це буде швидко.

• За що?

• За мене, звісно ж.

• Серйозно?.

• Так, усе, –сказавши це , Алек положив мої руки собі на живіт.

Ми їхали, я не знала куди, але їхали. Це було класно, вперше відчула свободу, яку давно не відчувала. Я відчувала, що зараз я з тою людиною, яка мене любить і бажає мені лише добра. Але я не розумію лише одного, чого він цього не показує. Відчуваю ж, але я теж не можу ні тиснути на нього , ні сказати щось., бо вже вирішила, що з цим покінчено.

Була ніч і ми прибули на узбережжя. В цей період небо було, хоч і темним, але зоряним. Мені це подобалось, хоч і вперше звернула на це увагу.

• Ну що як тобі? – спитав мене Алек, допомагаючи мені знімати шолом. – Подобається?

• Так, так чому ж ми тут?

• Хочу поговорити і гарно провести час, якщо ж ти звичайно не проти.

• Я не проти.

• Добре, тому перше сюрприз, а потім поговоримо.

Він закрив мені очі і повів кудись. Коли ми прийшли до місця, він забрав руку з моїх очей і я побачила дещо неймовірне: нічний пляж зі свічками, де викладено слово «SORRY»

• Як це розуміти?

• Вибач мене за все: за мою дурну поведінку, за дурну розмову, яка відбулась недавно, за те, що ігнорував і ,найголовніше, за те, що так довго ігнорував.- сказавши це, Алек підійшов і обійняв мене, чомусь в цей момент  відчула, що востаннє. А цього я точно не хотіла.

• І ти мене пробач.

• За що?

Я розуміла, що маю сказати правду, але я  не знала як це зробити, і як він це сприйме. Не хотілось би йому робити боляче.

• Справа в тому, що..

І в цей момент мене перебили:

• Зачекай, дивись.

І це було щось неймовірне, зірки почали падати і хтось ще й феєрверк організував. Я дивилась на цей з таким за захопленням.

• Анно, я тебе люблю, - Алек сказав це і поцілував.

Я була просто в шоці. Це тривало недовго, але я зрозуміла єдине, він той від кого моє серце б’ється швидше.

• Анно, прощай, я люблю тебе, а це був мій прощальний подарок.

З цими словами він пішов, а через декілька хвилин з’явився Майк.

• Що ти тут робиш? – запитала я друга.

• Алек написав мені і розповів про все, в тому числі і попросив тебе забрати, коли він завершить те, що запланував.

• Ну поясни, навіщо він так зробив? Навіщо поцілував? Я ж тепер точно не зможу його забуту, чому він про це не подумав?! - спитала я, розплакавшись.

• Може, тому що думав, що його не любиш .Він з самого початку не збирався тебе цілувати просто не втримався, коли ви говорили. Так буває: серце бере гору над розумом і виходять ось такі то казуси, які чомусь ніхто не пояснює.

***(Алек)

Як же цього не хотів робити, але просто не зміг втриматись. Я люблю  і вже довгий період часу, але не можу змусити її мене заново полюбити.

Ще й ця пропозиція Белли залишитись на вечірку. Може й справді одягти маску і піти подивитись на неї востаннє, хоч і краєм ока?!

Не знаю.

Важко якось це все, всі ці почуття, емоції, переживання.

Взагалі кому вони потрібні, весь час щось дурне відбувається, таке вражання, що голова  не працює, а все вирішує тільки серце. Серце, яке бажає одного, але мусить робити все по-іншому заради людини, яку кохає.

Анні не має зараз бути боляче, адже , якщо брати до уваги те, що вона мені раніше говорила, то  мене вже не любить, тому забуде це як страшний сон, який їй колись наснився.

А я попробую переключитись на когось іншого, хоч і не думаю, що це можливо.

Останній вечір, остання хвилина з нею і все, прощай.

В школі буде важко, але все ж таки треба буде триматись осторонь.

Так буде краще для всіх і в першу чергу для неї.

Вона зразу ж змінить свою думку, як тільки  прочитає листа, причому в гіршу сторону, тому краще мені зникнути зараз.

***

Все, що в мене залишилось від Алека, та в принципі єдине, що я мала, це браслет і то його я отримала від, на мою думку, незнайомця. Не знаю, що робити, що думати. Я була вже готова все відкинути в минуле, а зараз, коли серце знову почало битися швидше, що робити. Чому все має бути так важко. За якоїсь дурні посварилися, а тепер що. Нічого.

І з цим, на жаль, нічого не вдієш. Чому так? Чому так, а не інакше? Чому все завжди має бути так? Чому не може бути простіше? Я не розумію. І навряд чи хоч хтось це розуміє. Це важко, а тим більше в моєму віці. Перша закоханість і все таке, але навіщо воно мені, якщо логічно подумати життя набагато простіше без всяких глупот, захопленостей і надій про те, що  колись все зміниться і стане краще, в це важко повірити , але люди , а саме діти-підлітки, вірять в це , бо вважають, що без цього неможливо жити.

Але чи є це так, чи справді неможливо прожити без любові і без почуттів до когось.

Чи можна жити з любов’ю, яка не є взаємною, чи це каторга? На це питання різні люди дадуть різну відповідь, бо вважають по-різному: хтось надає перевагу почуттю, а комусь важливо оберегти себе від того болю, який приносить вона, коли вривається в наше життя неочікувано.    

А от я й не знаю, що ж робити мені.  Що ж вибрати почуття і біль чи просто забити на все і попробувати жити без усього цього? Але щось підказує мені що забити просто так не вдасться.

Все рішено.

Починаємо діяти з іншого боку, якщо не виходить забути, значить будемо робити так, щоб ми були разом, потрібно все ж таки не впускати той момент, якщо ж почуття взаємні значить будемо виправляти ситуацію. Не збираюсь я до Нового року чекати, щоб щось змінити починаю діяти зараз.

• Марку, ей ти де? – кричу я, збігаючи сходами .

• Що? Щось сталося? Чому ти так кричиш? – зірвався з дивану Майк.

• Я все вирішила.

• Що ? що и вирішила?

• Я люблю Алека і хочу бути з ним, тому прагну вернути його і виправити все те, що наробила. ТИ ПОМОЖЕШ?

• Так, але спершу ти маєш прочитати цей лист. – протягнув мені Майк

• Що там ?

• Не знаю, але попросили передати. Прочитай, а тоді поговоримо.

Я взяла листа і пішла до кімнати, вмостилась на ліжку і почала читати:

« Привіт,

Якщо ти читаєш це, значить я вже зробив тобі сюрприз і пішов туди, де ти мене не знайдеш і ніколи не побачиш.

Я розумію, що ти ще не догадуєшся від кого і про що, але …

Це від Алека, як би це дивно не звучало.

Я ніколи не писав листи, тому трохи важко, я не буду його переписувати, я не хочу змінювати жодного слова, яке тут з’явиться.

Є речі, які я так і не зміг тобі сказати. Можливо, після цих рядків ти зненавидиш мене ще більше, але я мушу. Пробач мене за всі ці речі, які я зробив і в яких так і не зміг признатися, але в цьому листі я розкажу все.

Ти  можеш читати, а можеш просто закинути, це вже тобі вирішувати, але я писав це від щирого серце, тому гадаю, що має бути досить цікаво.

Отже, розпочну.

Перше – я справді в тебе закохався з першої нашої поїздки в автобусі.

Друге – пробач за ігнорування, знаю що це по-дитячому, але я не зміг тоді нічого з собою                              вдіяти.

Третє – я- твій таємний партнер на балу(ну це ти вже знаєш).

Четверте – я – Фріель, так той самий, з яким ти весь час переписувалась. Я знаю, що це неправильно було з моєї сторони брехати тобі стосовно того ким я є.

Вибач, пробач. Я не знаю, що мені ще робити. Але я тебе люблю і тому хотів якось з тобою зближуватись. Але так як я вдавав, що не бажаю з тобою спілкуватись, тому це було єдиним виходом, щоб хоч якось з тобою бути на зв’язку.

Ти пробач, пробач за все: за всі прагнення вернути тебе, закохати в себе і врешті-решт бути разом.

Але я помилився, бо ти не любиш мене.

Тому я знімаю шапку і відкланююсь, бажаю тобі щастя, і пам’ятай, щоб там в життя не сталось, завжди знайдуться люди, які тебе підтримають і не покинуть тебе.

Я радий, що ти знайшла нових друзів.

А і ще передай Джессі, щоб поквапилась і призналась Джастіну, з них вийде чудова пара.

Твій, ні не так.

Алек, просто Алек.

P.S. я завжди думками поруч, надіюсь, колись від цього відівчитись. »

Прочитавши, я не гаючи часу побігла до Майка .

• Я знаю, що ви не друзі, але він з тобою якось зв’язався, щоб мене забрати. Дуже прошу, організуй мені з ним зустріч, дуже потрібно, боюсь це остання можливість щось змінити, адже завтра Новий Рік. Тому сьогодні до опівночі все має вирішитись.

• Спокійно, добре, я пробую. Але ти спокійно. Ну й багато часу тобі знадобилось, щоб врешті- решт прийняти свої почуття і довіритись їм.

• ДЗВОНИ ЙОМУ . Давай , - кричала я йому, що аж Джес вийшла.

• Що тут відбувається? – запитала подруга.

• Уявляєш, що сталося. Анна нарешті вирішила признатись Алеку, що брехала йому.

• УРРРРРАААААААААААА – крикнула від захвату Белла. – Ми негайно йдемо тебе одіватись. Бігом я тобі говорю. Майку негайно дзвони, а то ще передумає.

• Добре. Вже дзвоню.

Майк подзвонив і домовився, що зустрічається з Алеком в парку о пів на восьму.

Я була вся на нервах, бо не знала, чого очікувати, як він відреагує на мою брехню. Всі мої думки були забиті лише цими думками і попросту було вже все одно, що одягти, єдине чого я хотіла, так все розповісти.

Ми два ідіоти, не спілкувались один з одним через дурничку, яка …

Ай все геть. Сьогодні все станеться, воно мало відбутися швидше, але як то кажуть краще зараз як ніколи.

Я розуміла, що я теж була частково винувата в тому, що ми не разом, в тому , що намагалась його забути і в тому, що ненавиділа.

Я не знала, яка буде його реакція, коли  побачить мене, а не Майка. Все з Богом.

Одягнулась звичайно, захопила з собою пуховик , бо вечорами тут дуже прохолодно і пішла.


Парк. Вечір. Усі готуються до зустрічі Нового року. Я сіла на лавочку в тому місці, де повинна відбутися зустріч.

Я стільки різних варіантів  перепробувала того, що буду говорити, і ніяк не могла обрати.

Бачу.

Іде.

Але проходить мимо.

Чому? Не розумію.

• Алек! – вскрикую я, встаючи з лавки.

• Анно?! Що ти тут робиш? І де Майк? – з подивом зупинився юнак.

• Це я його попросила організувати цю зустріч, бо хочу поговорити. І хотіла б  попросити вислухати мене. – підходила з кожним словом все ближче і ближче.

• Добре. Не довго, бо Новий рік сьогодні.

• Отже, слухай і не перебивай.

• Добреееее, - сказав так ніби вже слухати не може.

• Я … блін не знаю з чого розпочату.

Лист прочитала і моє ставлення не змінилось, навпаки я навіть зраділа,  коли дізналась, що Фріель це ти. Але зараз не про це. Я збрехала тобі, коли сказала, що не люблю, збрехала , коли говорила, що ненавиджу, я просто не знала, як себе поводити, чого очікувати. Ці почуття справді вирували в мені, але також не було й нічого такого, що я могла сказати про ненависть до тебе, хоча говорила і не раз і не тільки тобі.

Я старалась тебе замінити, забути, але не виходило, ти весь час був поруч, то в думках, то в серці, твоя поведінка, яка з’явилась нізвідки просто робила мені боляче.

Після твого листа, після того, як дізналась, що ти вирішив назавжди покинути мене. Я зрозуміла, що не хочу навіть думати про таке, не то що уявляти .

Я ….. люблю …… тебе , - важко промовила я. – розумію, що ти може вже маєш якісь стосунки, але я вирішила тобі це сказати, вирішила ти маєш знати правду, на яку ти заслуговуєш. Я була цілковитою дурою, коли так чинила. Чому ? не знаю. Щось було таке, чого я не в силах пояснити.

Я не чекаю від тебе відповіді. Так як розумію, що пізно.

Хочу , щоб ти був щасливий, бажаю тобі знайти ту, яка буде любити тебе всупереч усьому.

• Я вже знайшов, - прошептав Алек і поцілував мене.

В ту мить почався феєрверк. я попала ніби в іншу реальність , він обняв мене і не відпускав, ніби я зараз кудись утечу чи зникну раз і назавжди.

• Що? – запитала я.

• Дурочка, я тебе люблю і поки що мені більше нічого й не потрібно. Я хотів би запитати.

• Так?

• Ти станеш моєю дівчиною? – протягнув до мене підвіску з половиною серця(це було так романтично, що мені бракувало слів)

• А можна подумати? – пожартувала я.

• В тебе є  10 с. час пішов . 10,9,8,7,6,5,…

Я просто поцілувала його у відповідь.

• Так це так? – запитав Алек і я махнула головою. – Але давай спершу домовимось, що більше ніколи ні через які непорозуміння не будемо сваритись, а якщо врешті-решт таке станеться, то сядемо і все обговоримо. Ок?

• Ок.  – промовила я і він ще раз обійняв мене,– я думаю, що нам пора  вертатись.

• Добре. – взяв мене за руку і ми рушили в сторону дому.

Коли прийшли , то до Нового року залишались лічені секунди.

10

9

8

7

6

5

4

3

2

1

Ура! З Новим Роком!!!!!!!!

Всі раділи, обнімались, вітали один одного, але найбільшою радістю для всіх стало те, що ми з Алеком нарешті разом. Це настільки всім припало до душі, що не передати словами.

Ми щасливі. Канікули пройшли незабутньо,.

А що буде далі -  побачимо, надіюсь не найгірше.


Стосовно щоденника, то я закинула його вести так, як вирішила, що найкращі спогади і найгірші мають зберігатися в серці, а не на папері.




       P.S.  не припиняйте  спілкуватись з дорогими для вас людьми через якісь небилиці чи казуси, які стаються у житті, бережіть свої почуття і будьте щасливими.







The End