Льодовитий океан душі
Аня сиділа на ліжку і поринула в думки. "Хто вона для Антона? Можливо, друг або дівчина, яку потрібно добиватися. А для Яни? Подруга, яка завжди буде поруч, підтримає і зрозуміє. І всеж таки, чи має вона правно на власне щастя. Право на власну думку. Чи може вона жити не залежно від інших, не підлаштовуватись, не міняти свою думку. Бути тим, ким вона є насправді. Але вже занадто пізно..." Думки в голові виринали з незвичною потужністю. Наштовхувались, зникали, натомість з'являлися нові, більш змістовні і глибші. Вона не могла перервати їхній потік. Вона попливла за ним. Вони несли її все далі і далі. Вона не могла зупинитись. Але чи потрібно було...
***
Все життя Ані було суцільною пусткою. Друзі, батьки, родичі... Під всіх вона підлаштовувалась, шукала підхід і виправдовувала надії. Завжди ідеальна, скромна, чесна дівчинка викликала у всіх захоплення і огиду в самої себе. По суті, вона була ніким. Оболонкою, в середині якої пустка. Здається цю пустоту мала б заповнити дружба, але ні... Аня наскільки зациклилась на дружбі, що не змогла буди справжньою і відкритою. Ніхто, ніхто не знав яка вона насправді, навіть батьки... Вона почала гнити. Вже давно. Кожен день з'їдала себе з середини, не залишаючи по собі нічогісінько. Завжди почувалась розбитою, але вранці надіваючи сто і одну маску з новими силами йшла в люди. Намагалась бути різною, але скупі, часом зовсім мляві, емоції заважали їй. Тоді вона тікала подалі, відпочити...А потім з новими силави знов вирушала в звичайний життєвий потік, інколи, забуваючи знімати маски...
***
З "трансу" її вивів крик. Дівчата кричали про якусь бійку і чиїсь розбиті носи. З потіку слів вона чітко розібрала лиш "Антон"...
***
Далі буде...
***
Все життя Ані було суцільною пусткою. Друзі, батьки, родичі... Під всіх вона підлаштовувалась, шукала підхід і виправдовувала надії. Завжди ідеальна, скромна, чесна дівчинка викликала у всіх захоплення і огиду в самої себе. По суті, вона була ніким. Оболонкою, в середині якої пустка. Здається цю пустоту мала б заповнити дружба, але ні... Аня наскільки зациклилась на дружбі, що не змогла буди справжньою і відкритою. Ніхто, ніхто не знав яка вона насправді, навіть батьки... Вона почала гнити. Вже давно. Кожен день з'їдала себе з середини, не залишаючи по собі нічогісінько. Завжди почувалась розбитою, але вранці надіваючи сто і одну маску з новими силами йшла в люди. Намагалась бути різною, але скупі, часом зовсім мляві, емоції заважали їй. Тоді вона тікала подалі, відпочити...А потім з новими силави знов вирушала в звичайний життєвий потік, інколи, забуваючи знімати маски...
***
З "трансу" її вивів крик. Дівчата кричали про якусь бійку і чиїсь розбиті носи. З потіку слів вона чітко розібрала лиш "Антон"...
***
Далі буде...
Коментарі