Ви, певне, не раз зависали в різних AppStore і PlayMarket в пошуку нових прикольних додатків чи ігор? От я це діло дуже навіть люблю. Стабільно раз в місяць можу зайти й покопирсатися в магазині, щоб завантажити щось новеньке. Причому, різниці принципової не було – мене цікавить все: від ігор-симуляторів до стратегій та головоломок, від спорт-додатків до розмальовок-антистресів і нових функцій для камери.
І от так, одного разу, скачуючи черговий варіант будильника з кращими функціями і зручнішим інтерфейсом, мені стало нудно і я просто прокручував стрічку в пошуках новинок. В розділі «розваги» я натрапив на додаток під назвою «Твоя смерть через…». На іконці була зображена Смерть, яка тримала у своїй кістлявій руці пісочний годинник. Стало цікаво, і я відкрив сторінку. Пробігся очима: ця штука вестиме відлік до твоєї ймовірної смерті, дату якої виставить сам додаток. Яка ж хрінь. Цікаво. Не довго думаючи, я натиснув «завантажити» і через кілька секунд програма вже була на моєму смартфоні. Після запуску мені запропонували пройти невеличкий тест, в якому були питання типу «Чи курите Ви», «Чи займаєтесь спортом», «Скільки часу проводите на свіжому повітрі». Після того, як я чесно відповів, що заядлим прихильником здорового способу життя ні разу не є, на екрані замерехтіли білим на сірому фоні цифри, наче в гральних автоматах, а біля Смерті з лівої сторони екрану, яка трусила годинником в руці, з’явилась хмаринка з написом «Хочеш дізнатись дату своєї смерті?» Після чого я побачив цифри.
Твоя смерть через…
00:04:08:18:03 хв.
Роки-місяці-дні-години-хвилини – мерехтіла маленька підказка унизу.
Угу, отже, чотири місяці, вісім днів, вісімнадцять годин та три хвилини. Що? Всього чотири місяці? Я пхикнув. Не дуже ж мене ця Смерть оцінила. На тому я закрив додаток, але не видалив.
Протягом дня я ще кілька разів заходив, але нічого нового там не відбувалося. Тільки відлік зменшився на кілька годин та й на тому все. Абсолютно нічого цікавого. Навіть кнопки «скинути» чи «перезапустити» не було. Я вже хотів видалити, як раптом мою голову осяяла геніальна ідея: я вирішив використати відлік з користю. Типу уявити, що це все – реально і постаратися зробити якомога більше до своєї фантазійної смерті. Така собі мотивація. Хоч і достатньо дивакувата й навіть ідіотська. Проте мені сподобалася така ідея. Моїй пожиттєвій ліні який-не-який копняк під зад не помішає. В той же день почав читати «Містера Мерседеса», якого постійно відкладав, трохи повіджимався і нарешті продовжив проект, який мав здати в університеті. Навіть запишався собою.
Тижні через два я зрозумів, що зовсім забув про додаток. Хоч він стабільно видавав сповіщення, як нагадування свого існування і моєї можливої смерті. Та я їх не вимикав, як і усі інші. Купи додатків працювали в мене фоном, сповіщення різного роду постійно висіли на панелі, і я вже давно звик до цього. А із запарою на навчанні мені було плювати на такі дрібниці. Відкривши знову, побачив нові цифри: 00:03:24:05:04 хв.
Якось мимоволі смикнувся, усвідомивши, що час вкоротився. Здалося, що я дійсно можу вмерти через три місяці, а сам ще нічогісінько не зробив у житті. Вирішив повернутися до свого мотиваційного плану і написати список, що маю зробити за цей час. Вийшло пунктів п’ятнадцять, серед яких було прочитати книги, які лежали в шафі, поїхати в гості до мами, записатися в тренажерку, пройти онлайн-курс англійської і таке інше.
Минав час, і я дійсно виконував завдання, паралельно заглядаючи в додаток, де Смерть підморгувала мені, і її очі блимали кривавим сяйвом з екрану. Чим ближче я наближався до тієї самої відмітки, тим моторошніше ставало мені. Якось занадто сильно я вбив у свою голову той прикол з мотивацією. І все було б супер, якби кінцевою точкою була не смерть. Навіть така, до біса абсурдна. У додатку. Безкоштовному.
Ясна річ, я розумів, що все це абсолютний маразм, проте коли в процес втягуєшся, як у гру, мимоволі якось починаєш зациклюватись на тому, що ти скоро помреш. А це не добре. Та я ж не дитина мала, їй-богу! Але якось не по собі таки ставало.
За пару днів до кінця відліку я не міг знайти собі місця. Циферблат блимав вже просто в мене в голові, знову і знову показуючи, що ось-ось і все... В якийсь момент я усвідомив, що це вже зовсім нездорово й вирішив видалити до біса ту програму. Проте в мене нічого не вийшло, смартфон видавав помилку, а додаток спокійно продовжував відлік. Дійшло до того, що я скинув налаштування телефону до заводських, що автоматично стирало всі файли, які там були. Спочатку нічого не було. Я навіть заспокоївся. Зайшов у свій обліковий запис і, знайшовши додаток, відмінив автоматичне відновлення. Все було добре. Поки я не помітив, що разом з рештою необхідних програм, які відновилися, виднівся і цей. Мене охопила паніка.
І, чорт забирай, він все ще відлічував мій час, не знову чотири, чи скільки там місяців, не якесь нове рандомне число, ні саме моє, раз на кілька годин – і тепер вже частіше – нагадуючи про себе сповіщенням.
Мені було вже не до сміху. Попри шалений сором я подзвонив своїй подрузі Дженні, і розповів їй про все. Та, маючи які-не-які знання у психології після низки курсів, сказала, що мій стан цілком нормальний, враховуючи той факт, що я зациклився на цьому протягом останніх трьох місяців. Мовляв, сам давав собі конкретні установки і переконував свій мозок у своїй же кончині кілька місяців підряд. Порадила прийняти свій страх і дочекатися дати так званої смерті, тим самим побачивши, що ніякої загрози немає. І це, за її словами, буде найкращим варіантом. І, звичайно ж, пробувати відволікатись від нав’язливих думок, акцентуючи увагу на нових враженнях та емоціях.
Це мене трохи заспокоїло.
Через два дні я сидів вдома і раз за разом відкривав додаток, де циферблат, який до того був білим, змінився на блимаючий червоний. У пісочному годиннику в руці Смерті залишились останні крихти піску, а сама Смерть наче була більш зловісною, ніж завжди. А, може, це вже просто здавалося моїй втомленій уяві…
Твоя смерть через…
00:00:00:03:12:01 сек.
Тільки зараз я помітив, що на циферблаті з’явилися секунди. Всередині мене ніби щось муляло і не давало спокійно жити. Я не міг знайти собі місця, постійно то брав у руки телефон, то клав його на стіл, пробував читати, але взагалі не міг ні на чому зосередитися. Фільми, серіали, відео на YouTube – нічого не йшло абсолютно так само. Тривога заполонила мене повністю.
Твоя смерть через…
00:00:00:02:28:59 сек.
Мені ще зі вчора потрібно було сходити за хлібом, сиром та овочами і бажано купити трохи картоплі, адже вдома зовсім не було що їсти. Хоча сьогодні апетиту я не мав зовсім. Але, в будь-якому разі, я боявся вийти з дому. Мені здавалося, що зі мною щось станеться. Що на мене впаде балкон, що мене зіб’є автомобіль, що я зашпортаюсь і, падаючи, насаджусь оком на гостру піку від невисокої огорожі, яка розділяє дорогу й тротуар. Але вона й не була гострою. Просто я почав люто параноїти. Залишилось зовсім трохи і все закінчиться. Не для мене, мається на увазі (надіюсь). Я помітив, що сам намагаюсь переконати себе в тому, що житиму. Це вже просто діагноз…
Твоя смерть через…
00:00:00:00:30:31 сек.
На чолі виступив піт, а руки помітно тремтіли. З одного боку мені було скажено смішно: дорослий адекватний – хоча тут вже є сумніви – хлопець перелякався сраного додатку в смартфоні. А з іншого боку серце билося з кожною хвилиною все швидше. Я розсміявся. Голосно й істерично. Розумів, що це від стресу. Бо весело мені насправді зовсім не було.
Твоя смерть через…
00:00:00:00:04:19 сек.
Останні п’ятнадцять хвилин я не закривав програму. Сидів і монотонно вглядався в екран. Я абсолютно перестав контролювати свій страх, аж до нудоти. Було жахливо моторошно. Я молив Бога, щоб це швидше закінчилося, бо більше чекати не було сил.
Твоя смерть через…
00:00:00:00:00:06 сек.
Зараз. П’ять. Чотири. Я заплющив очі й глибоко вдихнув. Два. Один.
Зажмурив очі так сильно, що відчув біль.
Але нічого не відбулося.
Я видихнув і розплющив одне око. Моя кімната була такою ж самою. Я закліпав очима, протер скроні й заглянув в додаток. На циферблаті були нулі, а Смерть знову запитувала: «Хочеш дізнатись дату своєї смерті?», запрошуючи почати відлік спочатку.
- Ну, ні, чорт забирай! Не хочу! – Крикнув я в пусту кімнату, нервово засміявшись. Так і пацієнтом психлікарні можна стати.
Телефон полетів вздовж дивану, легко вдарившись об м’яку оббивку на іншому кінці сидіння. На душі нарешті стало легко й радісно.
Вперше за останній тиждень в мене так піднявся настрій. Я увімкнув музику на комп’ютері і почав збиратися в магазин, паралельно пританцьовуючи. Це був явно один з найкращих днів за останній період. Було одночасно смішно й соромно: отак до жаху накрутити самого себе! Правду таки кажуть: самонавіювання – то страшна штука!
Зібравшись до магазину, взявши ключі і гроші, я, як завжди, хотів покласти до кишені телефон, але зупинився. До біса ці гаджети. Ще від шоку досі повністю не відійшов.
Вийшов на вулицю і нарешті помітив, яка прекрасна погода була навколо: сонечко світить, пташки співають, навколо дерева листям шелестять від легенького літнього вітру, люди переговорюються, діти галасують…
Я йшов вулицею, глибоко вдихав свіже повітря і радів, мов дитина, помітивши, що гострі піки на огорожах були лише в моїй хворій уяві.
Я не помічав нічого, окрім цієї прекрасної погожої днини.
І, переходячи дорогу на повороті, лиш в останню секунду я раптом зрозумів, що просто на мене несеться велетенська вантажівка, безжально скрегочучи гальмами й несамовито сигналячи. В останній момент я зміг розгледіти перекошене від жаху обличчя водія, який щось кричав, судорожно смикаючи за руль. А потім настала темрява, крізь яку я ще чув дикий вереск людей, що проходили мимо й дітей, які бавилися на майданчику поруч, та й той незабаром стих…
***
Дженна тримала в руці телефон, ледве стримуючи сльози. Його мама тремтячим голосом попросила скинути звідти усі особисті фото, відео й проекти. Повірити в те, що трапилось, не вдавалось і досі.
Дівчина дивилась на іконку зі Смертю на робочому столі й не могла зрозуміти, що це: жахливе співпадіння чи жорстока закономірність. Палець торкнувся екрану, і на дисплеї винирнув білий циферблат на брудно-сірому фоні. В наступну секунду цифри закрутились, як у казино, а кістлява помахала пісочним годинником у руці, блимаючи червоними очима.
Твоя смерть через…
00:08:30:05:40 хв.