Вересневе сонячне проміння пробивалося крізь білосніжні фіранки  і ,карколомно заломлюючись,падало на підлогу кімнати. А тепле повітря так огортало усе навколо, що ніхто навіть не повірив би, що за вікном уже почалась осінь.
Кімната була просторою. Майже усі її стіни були завішені плакатами різних музичних груп, а в кутку красувалася гітара. Ще неможливо було не звернути увагу на довгу шафу, вздовж і впоперек заставлену книгами. Яких там тільки...
- З днем народзення- тоненький писклявий голосок заполонив усю кімнату. Дитяча постать одним рухом вискочила на ліжко і почала стрибати на ньому, водночас вигукуючи:
- Дано, з днем народзення, з днем народзення.
Юна дівчина, що до того часу мирно спала на ліжку, розплющила очі і гнівними поглядом окинула  всю кімнату.
- З днем народзення, Дано. Я тобі тут десцо  принесла- і маленька дівчинка простягнула іншій аркуш паперу.
- Оленко, нащо ти викрикаєш з самого ранку...Навіть поспати нормально не дасте -  промовила Дана, і роздратовано висмикнула листок паперу із рук малої  бешкетниці.
На невеличкому аркуші були намальовані два зайці. Великий і маленький. Над великим ,невпевненими дитячими буквами, було написано "ДАНА". А над маленьким- "Оленка". А в кутку листка заховалася одна дуже важлива фраза : "Найкращій сестричка в світі!".
Подивившись на цей "мініплакат" Дана вмить подобріла, але з виразу її лиця цього явно не було видно.
Вона таким же холодним тоном відповіла "дякую", і попросила молодшу сестричку вийти з кімнати.
" Чому я на неї нагримала-думала Дана-Оленка ж у нічому не винна". Останнім часом дівчина відчувала себе дуже дивно, її настрій змінювався зі швидкістю світла. Можливо це й через день народження. Дані вже 17. І це її останній рік навчання в школі . ЗНО, підготовка випускного, вибір суконь, вступ до вищого навчального закладу... Це навіть ще не повний список того, що Дана повинна була виконати цього року...
Дівчина вмилася, одягнула звичайні чорні лосіни, футболку з назвою її улюбленої рок групи : ОЕ, на цій футболці, придбаній на літньому концерті Океану Ельзи, підписався сам Святослав Вакарчук, тому Дана так дуже її любила, схопила рюкзак та збігла на перший поверх будинку. Там на неї уже чекала уся родина. Ну як родина. Мама, тато і сестричка стояли з посмішками від зуба до зуба, тримаючи в руках тарілку з різнобарвними кексами, тільки цих людей Дана вважала своєю сім'єю, а тітка Зоя з її дорогесеньким вісімнадцятирічним синочком Олегом ,з фальшивими усмішками, були для дівчини справжнім покаранням. Її двоюрідний брат як тільки міг демонстрував свою зверхність. Вони з тіткою Зоєю завжди вели якісь таємничі розмови, а потім її "улюблений" братик завжди ходив з таким виразом обличчя, ніби знає найбільшу таємницю, і їй, малій нерозумній дівчині, в якої вітер в голові гуляє, нічого не розповість.
Дана була б рада не спілкуватися з ним, але тітка з сином мешкали в іншій  половині старовинного дому, який їм дістався в спадок від бабусі з дідусем. І простора кухня, на жаль, була в них спільною.
Бабуся і дідусь... Дана уже майже не пам'ятала їх. Востаннє вони бачилися, коли дівчині було 5. А потім бабуся і дідусь загинули в якійсь незвичній  авіакатострофі....
Дана не хотіла сумувати в свій день народження, тому викинула зі своєї голови ці думки на деякий час. Насправді, дівчина часто думала про таємничу загибель її рідних. Чому таємничу? А тому, що про цю авіакатастрофу не розповідали в жодних новинах, її сім'я навіть не знала жодних деталей. І як вони не намагалися дізнатися, все було марно.
-Дано, з днем народження тебе- сказав тато і міцно обійняв дівчину.
- І ми маємо дещо особливе для тебе- промовила мама, поклавши на стіл маленьку коробочку- бабуся дуже хотіла, щоб ми подарували це тобі на твій 17 день народження. Це намисто дуже цінне, твоя бабця ніколи його не знімала, але перед своєю останньою мандрівкою- мама затнулася- вона дала мені його, і попросила подарувати тобі на сімнадцятиріччя.
Тому бережи його, воно було дуже важливим для неї.
В цю мить у мами в очах зблиснули сльози.
-Яка ти вже у нас доросла. Ми тебе дуже любимо.- промовляючи це батьки усі разом з Оденкою обійняли дівчину.
- І я вас люблю- сказала Дана намагаючись виплутатися з обіймів. Хоч їй і було приємно, але гордість, самостійність і все таке- добре, уже мушу бігти до школи.
- Запроси сьогодні Ліну і Ді до нас на святковий обід. Можете влаштувати собі ще й піжамну вечірку- підморгнула мама.
- Але це буде шумно...- почала було заперечувати тітка.
- Я впевнена, що за один раз нічого не станеться, тим більше ми не заперечуємо, що Олег поночах грає свого Бетховена і Моцарта.
Все мамо, я пішла- промовила Дана навіть не звертаючи увагу на тітку, яка почала обурюватися, через її виховання.