Глава 9
POV Аріна
Уже два тижні ми не можемо привести наш план в дію. І не тому що хтось із нас захворів, просто інформатик як ніби відчуває, що ми збираємося робити і просить не ставити свої уроки останніми. Вася початку косо поглядати на Павла Дмитровича, а я все більше спілкуватися з Пашею. Ми спілкуємося постійно, навіть коли я роблю уроки, я розмовляю з Пашею по телефону.
- Ріна, - кричала Вася, наздоганяючи мене в коридорі. - Ти бачила?
- Що я повинна була бачити? - не зрозуміла я.
- У нас сьогодні інформатика останнім, - майже на весь коридор оголосила Вася.
- ...
- Я дуже радий, Василиса, що ви любите мій предмет, але кричати на весь коридор про це не треба, - з-за рогу вийшов Павло Дмитрович.
- Доброго ранку, - привіталася я.
- Доброго ранку, - відповів учитель і пішов далі.
- І це хороший варіант перевірити він це чи ні, - закінчила пошепки свою промову Вася.
- Вась, ти ж бачиш, що у нас нічого не виходить. Ти думаєш сьогодні щось вийде? - з неприхованим скептицизмом запитала я.
- Повинно, Льоші сьогодні в школі немає і взагалі сьогодні просто ідеальний день, - гордо заявила Вася і врізалася в відчинені двері. - Ауч ... - вимовила Вася і осіла на підлогу.
- На дорогу треба дивитися, - сказав Дюша. - Крилова, ти хоч не забилася?
- Все добре, Андрій Германович, - відповіла Вася, потираючи лоба.
- Ось скажи мені, Крилова, як можна було не помітити, що відкривається двері ??? - Дюша допоміг Васі встати.
- Знаєте що? Я просто Рінке план розповідала, ось і не помітила, - відповіла Вася, а я тихо стояла і хихотіла. - Рін, вистачить іржати. Твою подругу тут мало не вбили, а ти угарает.
- Так, обидві бігом на урок, ще не вистачало щоб ви запізнилися, - Дюша не дав мені і рота розкрити.
- Слухаю, - Вася схопила мене за руку і потягла на хімію.
***
Ще один день в школі пройшов на диво добре, сьогодні, як і завжди в середу, сім уроків. Зараз ми сидимо і чекаємо дзвінка.
- Як ти думаєш, у нас все вийде? - запитала мене Вася.
- Вась, я чесно вже не знаю, - відповіла я і поклала голову на парту, бажаючи трохи поспати, але цього мені не дав зробити дзвінок.
Після дзвінка на урок ми всі встали зі своїх місць і почали чекати інформатика, але замість Павла Дмитровича в клас увійшла Олена Едуардівна, наш психолог, і сказала, що проведе невелике тестування. Ну як ви думаєте скільки тривало це тестування ??? Правильно, весь урок. Ми вирішили сім різних тестів, відповіли на п'ятдесят питань і велика частина класу поділилася своїми враження про міста, в яких вони побували. Зі школи ми виходили через сорок хвилин після закінчення восьмого уроку.
- Ні, звичайно, ми повинні це робити, але, блін, вже п'яту годину, - обурювався один з моїх однокласників.
- А завтра Марія Петрівна нам ще й по голові падає за те, що ми пропустили допи.
- Сем, а хто винен, що Олені Едуардівні було мало сорока хвилин ??? Хто винен, що нас не попередили, що вона прийде? Якби нам відразу сказали хтось би залишився там сидіти? - розлютилася Вася.
- Гаразд, хлопців, не сваріться, - я забрала у Васі палицю, яку вона підібрала по дорозі. - Ніхто не винен, а якби нас попередили то було б як в минулий раз.
- Це коли???
- Це тоді, коли нам сказали, що на сьомому уроці у нас буде час з психологом, в результаті на нього прийшли лише двоє людей і ті просиділа там десять хвилин в очікуванні Олени Едуардівни, а вона так і не прийшла, ну хлопці зібралися і пішли , - розповіла Вася.
- Гаразд, поки, - сказала я, адже ми вже дійшли до потрібного мені повороту.
- Поки, - добре відповіли мені однокласники і засміялися.
Поки велика частина нашого класу пішла далі, я швиденько побігла додому. Треба встигнути прибрати, приготувати вечерю і передзвонити Паші, а то він вже три рази дзвонив.
- Чому не відповідала на мої дзвінки та СМС-ки ??? - відразу почав Паша, як тільки я його набрала.
- Я тільки додому повернулася, уявляєш сьогодні замість інформатики ми займалися з психологом, а ця дура затримала нас ще на майже три уроки. Ми навіть допи пропустили, завтра отримаємо від математички, - поскаржилася я.
- Що ти робиш сьогодні ввечері? - запитав Паша, вислухавши мою тираду.
- Хочеш запропонувати погуляти ???
- Хочу, так як??? - чекав моєї відповіді Паша.
- У скільки???
- Ну, я так думаю тобі треба поїсти і зібратися, тому пропоную зустрітися в сім біля входу в головний парк, ти згодна ???
- Добре, але як я тебе впізнаю ???
- Я сам тебе впізнаю, давай йди збирайся і відпочивай і я пішов
- Іди, - сказала я і скинула виклик.
***
На зустріч з Пашею я одягла чорну спідницю із завищеною талією і білу футболку, а взула я білі кеди на тонкій платформі. О шостій двадцять я була готова, поки ще є час я вирішила подумати навіщо я погодилася на зустріч з Пашею ??? Я сама не знаю, я вирішувалася і все, але якщо сьогодні нічого не вийде то більше ми не зустрінемося. Вийти з дому я вирішила без двадцяти шість, від моєї квартири до парку йти хвилин десять. Біля входу в парк я опинилася за п'ять хвилин до призначеного часу. Як приблизно виглядає Паша я знала, тому присіла на лавочку і стала чекати хлопця. Просиділа я хвилин десять, як раптом переді мною виник букет троянд.
- Вгадай хто? - запитав до болю знайомий голос.
- Паш ... - почала я, повернувшись до нього обличчям. - ... Ем ... Здрастуйте, Павло Дмитрович.
- Що, Ріна, не очікувала мене побачити? - запитав він з усмішкою.
- Чесно ??? - запитала я, і дочекавшись кивка, відповіла. - Ні. Ось кого завгодно тільки не вас, - я сховала обличчя в долонях.
- Що таке? - запитав Па ... А я не знаю як його тепер називати.
- Соромно, - чесно зізналася я. - Я тобі стільки часу скаржилася на тебе ж.
- Нічого, мені було приємно чути твою думку про мою поведінку, - чоловік сів поруч зі мною на лавочку.
- Як нам тепер бути, Павло Дмитрович? - запитала я.
- Ну по-перше ми вже давно на ти, по-друге я не хочу закінчувати наше спілкування і по-третє я тебе люблю, - твердо сказав Паша, чи що.
- У тому-то й проблема, я теж тебе люблю, але ми не можемо бути разом. Ти учитель, я учениця ... - почала я, але Паша перервав мене.
- Арін, давай просто спробуємо, га? Я нічого не прошу, але давай просто спробуємо, ми ж знаємо, що нам добре разом. У нас багато спільного і ми обидва любимо один одного, будь ласка, давай просто спробуємо, якщо не вийде то все.
- Добре, але якщо все, то все.
- Домовилися. Пішли? - він встав з лавочки і подав мені руку, яку я з радістю прийняла.
Гуляли ми з Пашею дуже довго і нам було дуже весело. За час нашої прогулянки ми встигли поїсти солодкої вати, покататися на колесі огляду, сходити в кіно і ще багато чого цікавого. Додому я повернулася втомлена і дуже щаслива. Тепер ми з Пашею офіційно пара.
- Де ти була? - з порога запитав Тьома.
- Гуляла, - з посмішкою до вух відповіла я.
- З ким?
- З одним ...
- З яким ???
- З коханим і неповторним, а ти де був весь вчорашній день?
- У подруги, - забарився братик.
- Значить ми квити. Все, на добраніч, я тебе люблю, - поцілувавши брата в щоку, я сховалася за дверима своєї кімнати.
Паша 23:15
На добраніч, любимая)))
Аріна 23:15
На добраніч, коханий)))
Уже два тижні ми не можемо привести наш план в дію. І не тому що хтось із нас захворів, просто інформатик як ніби відчуває, що ми збираємося робити і просить не ставити свої уроки останніми. Вася початку косо поглядати на Павла Дмитровича, а я все більше спілкуватися з Пашею. Ми спілкуємося постійно, навіть коли я роблю уроки, я розмовляю з Пашею по телефону.
- Ріна, - кричала Вася, наздоганяючи мене в коридорі. - Ти бачила?
- Що я повинна була бачити? - не зрозуміла я.
- У нас сьогодні інформатика останнім, - майже на весь коридор оголосила Вася.
- ...
- Я дуже радий, Василиса, що ви любите мій предмет, але кричати на весь коридор про це не треба, - з-за рогу вийшов Павло Дмитрович.
- Доброго ранку, - привіталася я.
- Доброго ранку, - відповів учитель і пішов далі.
- І це хороший варіант перевірити він це чи ні, - закінчила пошепки свою промову Вася.
- Вась, ти ж бачиш, що у нас нічого не виходить. Ти думаєш сьогодні щось вийде? - з неприхованим скептицизмом запитала я.
- Повинно, Льоші сьогодні в школі немає і взагалі сьогодні просто ідеальний день, - гордо заявила Вася і врізалася в відчинені двері. - Ауч ... - вимовила Вася і осіла на підлогу.
- На дорогу треба дивитися, - сказав Дюша. - Крилова, ти хоч не забилася?
- Все добре, Андрій Германович, - відповіла Вася, потираючи лоба.
- Ось скажи мені, Крилова, як можна було не помітити, що відкривається двері ??? - Дюша допоміг Васі встати.
- Знаєте що? Я просто Рінке план розповідала, ось і не помітила, - відповіла Вася, а я тихо стояла і хихотіла. - Рін, вистачить іржати. Твою подругу тут мало не вбили, а ти угарает.
- Так, обидві бігом на урок, ще не вистачало щоб ви запізнилися, - Дюша не дав мені і рота розкрити.
- Слухаю, - Вася схопила мене за руку і потягла на хімію.
***
Ще один день в школі пройшов на диво добре, сьогодні, як і завжди в середу, сім уроків. Зараз ми сидимо і чекаємо дзвінка.
- Як ти думаєш, у нас все вийде? - запитала мене Вася.
- Вась, я чесно вже не знаю, - відповіла я і поклала голову на парту, бажаючи трохи поспати, але цього мені не дав зробити дзвінок.
Після дзвінка на урок ми всі встали зі своїх місць і почали чекати інформатика, але замість Павла Дмитровича в клас увійшла Олена Едуардівна, наш психолог, і сказала, що проведе невелике тестування. Ну як ви думаєте скільки тривало це тестування ??? Правильно, весь урок. Ми вирішили сім різних тестів, відповіли на п'ятдесят питань і велика частина класу поділилася своїми враження про міста, в яких вони побували. Зі школи ми виходили через сорок хвилин після закінчення восьмого уроку.
- Ні, звичайно, ми повинні це робити, але, блін, вже п'яту годину, - обурювався один з моїх однокласників.
- А завтра Марія Петрівна нам ще й по голові падає за те, що ми пропустили допи.
- Сем, а хто винен, що Олені Едуардівні було мало сорока хвилин ??? Хто винен, що нас не попередили, що вона прийде? Якби нам відразу сказали хтось би залишився там сидіти? - розлютилася Вася.
- Гаразд, хлопців, не сваріться, - я забрала у Васі палицю, яку вона підібрала по дорозі. - Ніхто не винен, а якби нас попередили то було б як в минулий раз.
- Це коли???
- Це тоді, коли нам сказали, що на сьомому уроці у нас буде час з психологом, в результаті на нього прийшли лише двоє людей і ті просиділа там десять хвилин в очікуванні Олени Едуардівни, а вона так і не прийшла, ну хлопці зібралися і пішли , - розповіла Вася.
- Гаразд, поки, - сказала я, адже ми вже дійшли до потрібного мені повороту.
- Поки, - добре відповіли мені однокласники і засміялися.
Поки велика частина нашого класу пішла далі, я швиденько побігла додому. Треба встигнути прибрати, приготувати вечерю і передзвонити Паші, а то він вже три рази дзвонив.
- Чому не відповідала на мої дзвінки та СМС-ки ??? - відразу почав Паша, як тільки я його набрала.
- Я тільки додому повернулася, уявляєш сьогодні замість інформатики ми займалися з психологом, а ця дура затримала нас ще на майже три уроки. Ми навіть допи пропустили, завтра отримаємо від математички, - поскаржилася я.
- Що ти робиш сьогодні ввечері? - запитав Паша, вислухавши мою тираду.
- Хочеш запропонувати погуляти ???
- Хочу, так як??? - чекав моєї відповіді Паша.
- У скільки???
- Ну, я так думаю тобі треба поїсти і зібратися, тому пропоную зустрітися в сім біля входу в головний парк, ти згодна ???
- Добре, але як я тебе впізнаю ???
- Я сам тебе впізнаю, давай йди збирайся і відпочивай і я пішов
- Іди, - сказала я і скинула виклик.
***
На зустріч з Пашею я одягла чорну спідницю із завищеною талією і білу футболку, а взула я білі кеди на тонкій платформі. О шостій двадцять я була готова, поки ще є час я вирішила подумати навіщо я погодилася на зустріч з Пашею ??? Я сама не знаю, я вирішувалася і все, але якщо сьогодні нічого не вийде то більше ми не зустрінемося. Вийти з дому я вирішила без двадцяти шість, від моєї квартири до парку йти хвилин десять. Біля входу в парк я опинилася за п'ять хвилин до призначеного часу. Як приблизно виглядає Паша я знала, тому присіла на лавочку і стала чекати хлопця. Просиділа я хвилин десять, як раптом переді мною виник букет троянд.
- Вгадай хто? - запитав до болю знайомий голос.
- Паш ... - почала я, повернувшись до нього обличчям. - ... Ем ... Здрастуйте, Павло Дмитрович.
- Що, Ріна, не очікувала мене побачити? - запитав він з усмішкою.
- Чесно ??? - запитала я, і дочекавшись кивка, відповіла. - Ні. Ось кого завгодно тільки не вас, - я сховала обличчя в долонях.
- Що таке? - запитав Па ... А я не знаю як його тепер називати.
- Соромно, - чесно зізналася я. - Я тобі стільки часу скаржилася на тебе ж.
- Нічого, мені було приємно чути твою думку про мою поведінку, - чоловік сів поруч зі мною на лавочку.
- Як нам тепер бути, Павло Дмитрович? - запитала я.
- Ну по-перше ми вже давно на ти, по-друге я не хочу закінчувати наше спілкування і по-третє я тебе люблю, - твердо сказав Паша, чи що.
- У тому-то й проблема, я теж тебе люблю, але ми не можемо бути разом. Ти учитель, я учениця ... - почала я, але Паша перервав мене.
- Арін, давай просто спробуємо, га? Я нічого не прошу, але давай просто спробуємо, ми ж знаємо, що нам добре разом. У нас багато спільного і ми обидва любимо один одного, будь ласка, давай просто спробуємо, якщо не вийде то все.
- Добре, але якщо все, то все.
- Домовилися. Пішли? - він встав з лавочки і подав мені руку, яку я з радістю прийняла.
Гуляли ми з Пашею дуже довго і нам було дуже весело. За час нашої прогулянки ми встигли поїсти солодкої вати, покататися на колесі огляду, сходити в кіно і ще багато чого цікавого. Додому я повернулася втомлена і дуже щаслива. Тепер ми з Пашею офіційно пара.
- Де ти була? - з порога запитав Тьома.
- Гуляла, - з посмішкою до вух відповіла я.
- З ким?
- З одним ...
- З яким ???
- З коханим і неповторним, а ти де був весь вчорашній день?
- У подруги, - забарився братик.
- Значить ми квити. Все, на добраніч, я тебе люблю, - поцілувавши брата в щоку, я сховалася за дверима своєї кімнати.
Паша 23:15
На добраніч, любимая)))
Аріна 23:15
На добраніч, коханий)))
Коментарі