Ніч змін
З кожним днем, моє серце, хоч і уже не дитяче, прискорювало свою швидкість скорочень при кожній нашій спонтанній зустрічі, і байдуже, навіть якщо це були просто "кидання" поглядами, чи щира усмішка, чи банальні слова ніпрощо, або ж її простеньке «Привіт», чи побажання - «Доброї ночі», я відчував, що щось змінюється, і наче це все було маленькими натяками, на те, що «крига» між нами розпочинає танути, а відстань ставати все меншою з кожним новим днем (в цьому як виявиться, я переконався уже згодом).
Однієї суботньої ночі, я відчув сильні поштовхи, хтось, чи то бив, чи то легенько поляскував, спершу по щоці, потім по руці, і я прокинувся, й перше, що кинулось мені у вічі - це було світле волосся, яким грайливо бавилось місячне сяйво, саме воно освітило силует, що із деякою зніяковілістю дивилось на мене, це була - Ірен, ця сама, що недавно стала моєю сусідкою. (От не розумію, чому саме Ірен - мабуть, це ім'я мало своє значення з точки зору містики, чогось неосяжного, чи це мені так здавалося?)
Промінчики і далі продовжували гратись із її «хвильками» то леліючи, то куйовдячи, й здавалось наче воно й до мене щось промовляло : «Спробуй і ти! Давай, воно ж таке м'яке. Спробуй на дотик, скоріш!» й грайливо підморгувало своїм неперервним миготінням. Та зараз не про це, адже всі ці речі у момент мого здивування від того, що відбувається і чи це справді так, були не такими вже й суттєвими. Після кількох хвилин мовчання, слова, які долинали з її уст потроху почали повертати мене до реальності, хоч і не кожне з них я вловлював так, як вона цього хотіла, та все ж, я намагався, й при цьому щоразу кивав головою. Не пам'ятаю точних деталей, із чим я міг погодитись, та одне я знав, наші пригоди тільки розпочинаються.
Однієї суботньої ночі, я відчув сильні поштовхи, хтось, чи то бив, чи то легенько поляскував, спершу по щоці, потім по руці, і я прокинувся, й перше, що кинулось мені у вічі - це було світле волосся, яким грайливо бавилось місячне сяйво, саме воно освітило силует, що із деякою зніяковілістю дивилось на мене, це була - Ірен, ця сама, що недавно стала моєю сусідкою. (От не розумію, чому саме Ірен - мабуть, це ім'я мало своє значення з точки зору містики, чогось неосяжного, чи це мені так здавалося?)
Промінчики і далі продовжували гратись із її «хвильками» то леліючи, то куйовдячи, й здавалось наче воно й до мене щось промовляло : «Спробуй і ти! Давай, воно ж таке м'яке. Спробуй на дотик, скоріш!» й грайливо підморгувало своїм неперервним миготінням. Та зараз не про це, адже всі ці речі у момент мого здивування від того, що відбувається і чи це справді так, були не такими вже й суттєвими. Після кількох хвилин мовчання, слова, які долинали з її уст потроху почали повертати мене до реальності, хоч і не кожне з них я вловлював так, як вона цього хотіла, та все ж, я намагався, й при цьому щоразу кивав головою. Не пам'ятаю точних деталей, із чим я міг погодитись, та одне я знав, наші пригоди тільки розпочинаються.
Коментарі