|
Це була надзвичайно холодна, сніжна, зимова ніч.
Хуртовина окутала дивне маленьке містечко.
Вже за опівніч всіх тішать солодкі, теплі сни.
Лише вона сидить в напів порожній-напів прогрітій кімнаті. Вона сидить напроти дзеркала в мертвій тиші, при малому вогні воскової свічки.
І розплутує дерев'яним гребенем. Своє заплутане, скуйовдженне, ще вологе волосся.
Її бліде обличчя зливається з снігом в вікні навпроти якого вона сидить.
Її сині очі переливаються немов блакитна лагуна в якій тонуть безумці засліплені жадою приборкати її.
Її тонкі, структуні, ніжно рожеві губи. Немов дві атласні стрічки на її обличчі манять до себе навіть свою власницю.
Її чорні брови немов нитки, досконалі рівні.
Її вії немов, вії порцелянової ляльки. Лише підкреслюють красу її глибинних зіниць.
Врода цієї дівчини особлива, незвичайна.
||
Тіло її ще мокре, по ньому стікають краплини прозорої води. Ці руки мають досконалі кисті, худорлява з досконалою осанкою, плоским черевом, малими грудьми, осинною талією, рівними ногами, з великими бедрами та сідницями.
Вона сидить немов чогось чекає....
Але ні! Насправді вона не чекає нічого і нікого, вона бажає лише настання ранку.
Але усвідомлює те що ніч попереду ще довга.....
|||
Анні не залишалося нічого окрім того аби зануритися у власні спогади.
Закривши очі вона поринула у власний світ. Світ спогадів.
І тут вона вже відчувала себе немов риба в воді.
Вона згадує як бавилася у сніжки з Беттом, який ще з дитинства їй немов брат. Вона пам'ятає як кинула в нього сніжку і стрімголов кинулася навтьоки, вона мчала немов вітер з думкою "Аби ж він мене не наздогнав".
Хуртовина окутала дивне маленьке містечко.
Вже за опівніч всіх тішать солодкі, теплі сни.
Лише вона сидить в напів порожній-напів прогрітій кімнаті. Вона сидить напроти дзеркала в мертвій тиші, при малому вогні воскової свічки.
І розплутує дерев'яним гребенем. Своє заплутане, скуйовдженне, ще вологе волосся.
Її бліде обличчя зливається з снігом в вікні навпроти якого вона сидить.
Її сині очі переливаються немов блакитна лагуна в якій тонуть безумці засліплені жадою приборкати її.
Її тонкі, структуні, ніжно рожеві губи. Немов дві атласні стрічки на її обличчі манять до себе навіть свою власницю.
Її чорні брови немов нитки, досконалі рівні.
Її вії немов, вії порцелянової ляльки. Лише підкреслюють красу її глибинних зіниць.
Врода цієї дівчини особлива, незвичайна.
||
Тіло її ще мокре, по ньому стікають краплини прозорої води. Ці руки мають досконалі кисті, худорлява з досконалою осанкою, плоским черевом, малими грудьми, осинною талією, рівними ногами, з великими бедрами та сідницями.
Вона сидить немов чогось чекає....
Але ні! Насправді вона не чекає нічого і нікого, вона бажає лише настання ранку.
Але усвідомлює те що ніч попереду ще довга.....
|||
Анні не залишалося нічого окрім того аби зануритися у власні спогади.
Закривши очі вона поринула у власний світ. Світ спогадів.
І тут вона вже відчувала себе немов риба в воді.
Вона згадує як бавилася у сніжки з Беттом, який ще з дитинства їй немов брат. Вона пам'ятає як кинула в нього сніжку і стрімголов кинулася навтьоки, вона мчала немов вітер з думкою "Аби ж він мене не наздогнав".
Коментарі