В двері будинку постукали.
- Відкрийте!
Доктор встав зі робочого столу пройшовши маленький коридором відкрив двері незнайомцеві.
- Як вас звати пане?
Спитав доктор, засунувши руки в кешені чорних штакив.
- Мене звати Mark, я за оголошеням в газеті.
- За яким таким оголошеням?
Здивовано запитам доктор, вдаючи вид що нічого нерозуміє.
- Ви давали оголошеня про те що шукаєте помічника для роботи, якщо я непомтляюся вас звати Mr. Den.
- А, зрозуміло. Проходь ато негоже на порозі стояти гостям.
Хлопец пройшов в коридор квартирки, скинув своє зелене пальто і старий капелюх на вішалку.
- Сідай хлопче треба поговорити, годишся ти на цю роботу чи ні.
Пройшло пів години поки вони все обсудили. За цей час хлопчина добре роздивився доктора. Він був в білій змятій сорочці, в чорних такигже змятих штанях з чорними лямками і маленькии червоним метеликом на шеї. Зачіска взагалі була якась чотирнадьська, з хвостиком з заду і довгим чубчиком з переду.
- Ну добре хлопче приймаю тебе на роботу, тільки говори поменше. Добре.
- Добре сер.
В двері знов постукали. Mr. Deny це недуже сподобалось. За двері пролунав крик.
- Відкрийте поліція!
Доктор спокійно встав і підійшов до дверей, за дверима стояли двоє поліцейських.
- Добрий день пане, ми змушені повідомити що вам потрібно висилитись з цого будинку.
- Добре.
Спокійним тоном відповів доктор.
- Тільки я збиру всі речі і зразу виїду, це незайме багато часу.
Поліція відійшла до своєї машини, доктор зачинив двері і позвав молодого хлопця.
- Гей Maks, збирай свої речі їдемо...
Доктор подумав і сказав.
- Їдемо в Париж!
- Вибачте докторе в мене немає ричей.
- Справді? Ну добре купимо речі в Парижі, допоможи мені тоді зібраться.
Через 10 хвилин вони вже сточли біля будинку з валізою речей. Відали ключ від квартири поліції і пішли на автобус. Хлопчина вперше покидав те селео, а в сам Париж навіть і недумав що колись попаде.
  Вони склали валізу в багажник автобуса і поїхали. Цілу ніч хлопець не спав він дивився на дорогу як зачарований, чикав поки приїдуть в Париж. Це була його давня мрія, і він навіть недумав що вона аолись здійсниться.
                                Ранком
-Ми вже приїхали, вставай.
Сказав док Marku
- Уже?
-Так уже, вставай допоможиш розвантажити речі.
- Так звичай сер.
Marko підскочив і побіг до багажника за якоюсь валізою, він взяв стару валізу з подертими крилами і обклеєну марками, вона майже була вся пуста і Mark швидно побіг її заносити.
- Ооо... Mark де ти найшо її ?
Вже в будинку сказав Mr. Den.
- А що валіза як валіза, нічого такого. А куди її занести?
- Давай спочатку подивимось що в ній.
- Добре.
Доктор взяв обережно валізу і поклав на старий подряпаний стіл який мав стояти в його кабінеті. Тихо спокій доктор віткрив замок і саму валізу. Зі маленьким скрипом відкрилась кришка. В середині лижали старі фото, марки, дитяча кружка, деревяна ложка, блокнот, перйова ручка, чорнильниця, і іграшка в виді старого червоного автомобіля, і іще багато чого.
- Ого... А що це?
Здивовано спитав Mark
- Це коли мені було десь 10 чи 11 років, ми з моїми батьками їзди в Париж, і я ходив повсюду з фотоапаратом і фотографував все що рухається.
Доктор засміявся і закрив мальньку валізу.
- Так пішли розбирати речі далі, нам ще бага чого потрібно зробити.
Вони встали із стільців і пішли розкладати виликі і малі коробки по кімнатам. Речей було не сказати що багато але й не мало. Для молодого детектива всо дуло в досталь, але прийшлось тепер купувати трохи речей й для стажера. Доктор обладнав спальню і маленький кабінет для ного щоб хлопець не заважав йому але завжди був близько коли потрібно.
                         Десь через тиждень
В двері офісу постукали, ніхто спочатку не звирнув увагу, доктор думав над тим кого взяти на роботу покоївки і охоронця приміщеня і окрім щого теж було багато справ.
В двері позвонити, точніше замітили мотузок який розхитував дзвіночок над дверима.
- Mark відкрий двері будьласка!
Сказав доктор
- Так звичайно сер!
Хлопчина підійшов до дверей і відкрив іх. За ними стояла доволі старенька жіночка.
- Проходьте будьласка, Mr. Den скоро підійде.
Він провів її в гостову кімнату і посадив на диван. Майже в цейже момент зайшов доктор.
- Доброго для, ви по якому питаню?
- Доброго, це ви подавали заяву на роботу, яби хотілаби працювати у вас.
- Ооо... Це чудово, ваканція вільна можете починати коли забажаєте.
- Добре, дякую.
Пані показали кімнату в якій вона може жити за бажанням, показали також весь двух поверховий будинок. З одного боку він був доволі великий, але насправді вінбув дуже маленьким. Зразу при вході був маленький корибор, з якого можна було вийти на кухню, ідальню, гостову, підсобне приміщеня. В кінці коридору була красива кімната з темно зеленими стінами, в ній були сходи які вили на другий поверх, там теж був маленький коридор і кілька кімнат. Вана, два кабінети, три спальні, маленька бібліотека і це. Будинок справді доволі малий неправда?