Мореас Фрост
ОДНОГО РАЗУ В СОНЯЧНІЙ АВСТРАЛІЇ
Несподівана, забавна та вражаюча романтична
пригода Головного Героя у невеличкому містечку
на південному сході узбережжя Австралії
Сталася зі мною ця мила, романтична історія, можна сказати, на краю світу, в південній півкулі, в маленькому містечку під назвою Кембла, на узбережжі Тасманова моря (південніше міста Сідней), що на південному сході далекого австралійського континенту. Повне його ім'я - Порт Кембла. Тут наше судно стояло біля причалу під завантаженням пшениці.
Через тривалу стоянку з різних причин любителі пляжної екзотики із задоволенням пристрастилися до походів на знаменний місцевий пляж з відкритим морем, розташований по інший бік вузького півострова, що витягнувся довгою дугою. На його серединній частині якраз і розташовувалося саме містечко. А більше тут і робити-то було нічого, і дивитися теж, і ходити нікуди.
Шикарне безкрає узбережжя. Мальовнича квітуча природа. Пишність погоди виключно радувала, щедро огортаючи святом душу. Вона, можна сказати, натхненно співала. На противагу тій лютій зимі приморського Владивостока, з якого ми з превеликим задоволенням «сквозонули» якихось кілька тижнів тому, тут просто рай неземний - самий розпал чудного спекотного літа. Інфраструктура в районі екзотичного пляжу - непередавана фантастика!
На судні, на наше щастя і задоволення, було на рідкість лояльне керівництво. Можна говорити, нам відверто пощастило. Тому як не зайнятим на вахтах і роботах можливість виходу в город, по суті, надавалася вільною, без обмежень за часом, щоправда, до заходу сонця. До того ж без запису в спеціальному журналі «звільнень» і без традиційних одіозних «трійок». Адже за незаперечним законом, при звільненнях у місто в зарубіжних портах, моряків зобов'язували сходити з борту судна тільки у складі групи з трьох членів екіпажу, ще й на чолі когось із осіб командного складу. А тут - просто-таки неприродна розкіш вольниці. Рідко в моїй практиці бувало подібне - ступай куди заманеться, навіть на самоті, тільки обов'язково вчасно доводь до відома безпосереднього начальства про свій похід.
Проте повального ажіотажу щодо виходу на берег в екіпажі не спостерігалося, а тим паче тут, по суті, в дрібному містечку, ще й в умовах дорожнечі пари-трійки місцевих галантерейних магазинів. До чого дорогоцінну валюту бездарно витрачати?.. Не сьогодні-завтра неодмінно засвітиться можливість вдячно вкласти свої кровні в незрівнянно більш прийнятному місці і з куди більшою вигодою. Не додавало оптимізму й бажання топати при спекоті кілометра з півтора, а то й більше, спочатку перетинаючи квартали міста, а потім і відкритою місцевістю під палючим сонцем. Ну що там робити, на тому пляжі?!... Подумаєш, дивовижа яка!.. Та й басейн той, що вже такого там рас-такого забійного для бувалих моряків?! Куди вже приємніше пару зайвих годин відпочити в тиші рідної каюти в благодаті прохолоди кондиціонера.
Загалом, любителів пляжних вилазок хоч було і не настільки багато, але все ж такі були. До їх числа влився і я. Охочі розім'ятися на волі, як правило, подорожували компаніями за інтересами, дорогою незмінно затарювалися різних сортів смачним сухим виноградним вином (мабуть, єдине, що можна було тут купити, на подив, за копійчаною ціною, дешевше за воду). Причому продавалося воно не в скляній тарі, до чого ми звикли на батьківщині, а у своєрідних фольгованих бурдючках, що рятувало їхній вміст від надмірного перегріву, і незмінним об'ємом в один галон (приблизно 4 літри). Що цінно, бурдюки оснащалися вбудованими в них невеликими краниками. Вся ця пишність «одягалася» в барвисту картонну коробку із заводською ручкою. Треба сказати, ну ду-у-же чарівна і корисна штукенція для подібних пікніків! Придумано прямо як для нас, пляжників, спеціально! До того ж, беручи до уваги відмінну якість тутешніх натуральних напоїв, їхню мізерну ціну і, що зовсім не менш важливо, об'єм. За час довгої стоянки ми перепробували найрізноманітніші сорти тутешніх вин. Безумовно, ці втішні обставини надавали нашим походам незрівнянно приємнішого відтінку.
... Перетинаємо територію містечка, ненав'язливо просуваючись у бік відомого і вже славно випробуваного нами пляжу, з четвертим механіком на пару, ведучи нехитрі розмови. Час - ранковий. До мети ще майже з кілометр «пилити» під прицілом сонця, що вже досить розгулялося. Подумалося, а зовсім не завадило б у таку спекотну погоду здолати залишок шляху з максимально можливим кайфом - злегка охолодившись. А тут... на тобі, як на замовлення, прямуємо повз виносну торгівлю, майже поруч із дорогою. Залишаю свого товариша, перериваючи нашу бесіду на півслові, мовляв, кілька секунд почекай, а сам поспішаю прикупити морозиво в поміченої мною ще здалека дівчини-продавщиці.
Уже на близькому підході уважним поглядом вихоплюю більш детальний портрет юної особи за прилавком. Дивлюся, а нічого так собі, гарненьке дівчаточко. Та й не просто «нічого так», а дуже навіть «чого» - і гнучка, і струнка, та й, що казати, на личенько чарівна. А яка мила усмішка!.. Щоправда, не зрозуміти, чому чи кому посміхається (чи не мені?.. - нескромно фантазую). Швидше за все, чудовий настрій у дівулі, раз щось собі самозабутньо наспівує ніжним, приємним голоском. Загалом, така собі темноволоса кралечка з акуратно скроєною, легкою і витонченою дівочою фігуркою. А з одягу-то на ній - всього нічого! Зухвало вражає юне тіло дівиці-красуні! Але ж я тут, перед її поглядом, «намалювався» зовсім не з жіночого питання, а всього-на-всього - за звичайним морозивом. Зате для себе все, що треба, зацікавлено зазначив...
Однак я от і сам не можу зрозуміти - ну, просто страшенно соромно - і чому мене таким чудернацьки дивним, навіть диким чином «перемкнуло»?!... Адже розмовною англійською, в принципі, володів у міру непогано. А вже як морозиво називається, для мене, само собою, секретом ніколи не було. Може, виною всьому - наша спонтанна попутна розмова з механіком про перипетії не настільки давнього, двома місяцями раніше, короткочасного проміжного візиту нашого судна до засніженого Магадана з його криголамними проводками до неприступного й скутого кригою причалу?.. Настільки придавило мене спогадами?.. Проте ще напевно сама юна продавщиця полонила ніяк не менше, це вже точно! Навіть не обговорюється! Вже самому-то собі можна сміливо зізнатися... Дівоча краса явно зачепила чутливі струни чуттєвої душі блукача морів. Своєю непомірно зазивною, симпатичною приємністю літньої ранкової свіжості, що від неї ллється.
Ввічливо так привітавшись, як і личить культурному молодому чоловіку, звертаюся до милої дівчини. Однак, визнаю, неабияк «проколовся» я зі своїми іноземними промовами.
- Гуд монінг, міс, гів мі пліз ту айс-брейкерс!* (Хто не знає, у перекладі з технічної англійської, «айс-брейкер» - це «криголам», «льодова дробарка», у сенсі криголамне судно), - оглушив я її просто-таки на місці.
Дівчина так уважно-уважно в очі мені дивиться-дивиться, але мовчить. Зрозуміло, наспівувати вона одразу перестала, але усмішка так і застигла на її губах. І я так само, не відчуваючи пастки за собою, дивлюся на неї так само пильно, впритул, і теж мовчу. Вичікую. Між нами - холодильний контейнер-прилавок, під зав'язку набитий морозивом. Проте потрібно ж якось у предметний діалог із продавщицею включатися. А предмет розмови - ось він, перед нами, під склом, злегка вкритим інеєм.
Намагаюся аналізувати.
«Щось тут не те... Може, не все гаразд із НЕЮ?... Можливо, вона іноземка з поганенькою англійською, хіба мало, тільки-но приїхала в країну і - прямо до прилавка, не до кінця освоїлася ще, ось і не зовсім тямить?..» - пробігло в мені жалісливо.
І тут раптом ні з того ні з сього оторопіло видаю їй, дурнішого й не придумати (і це в англомовній Австралії!.. у самій її глибинці!).
- Ду ю спік інгліш**, мадемуазель?
Як і раніше, не кажучи жодного слова, юна продавщиця у відповідь лише слухняно заплескала довгими віями й одночасно закивала головою.
Тоді я знову пішов у наступ. Так і не второпавши, що ганебно влип із цим морозивом, наполегливо повторюю для неї все ту ж саму свою сакраментальну фразу, але цього разу навмисно повільно, практично по складах.
- Гів... мі... плі-із... ту... айс-брей-керс! Ду ю андастенд мі?*** - щоправда, наприкінці ще додаю по-нашому вже в приглушено спокійному, але незадоволено-ображеному дусі нібито самому собі. - Чорт би його забрав, це морозиво!..
І знову ми очманіло витріщаємося одне на одного впритул. І знову ж таки зберігаємо мовчання. Благо, навколо людей - ні душі.
Нарешті, вона ніби як схаменулася злегка. Мабуть, у її голові зародилася, окреслившись, якась боязка робота думок, найімовірніше, до чогось її спонукаючи. Відчайдушно міркуючи, вона спочатку цілком справедливо опустила свій погляд на прозору кришку холодильного прилавка з морозивом, що стояв перед нею, далі повела очима по сусідньому холодильнику, потім знову на мене. Певно, силячись зрозуміти, навіщо мені знадобилися ці доволі дивовижні предмети, по-своєму розсудивши, що я зажадав від неї спеціальну сталеву штуковину у вигляді гострої спиці з ручкою - для дроблення льоду. Дві ці фігові металеві криголами-дробарки.
Природно, цих спеціальних пристосувань у неї під рукою не могло бути. Та й до чого вони їй, звичайній продавщиці?.. Адже не барменом у барі працює. Ну, а про судна-криголами навряд чи вона могла щось собі уявляти, не кажучи вже, щоб розуміти інше, зовсім не повсякденне, та й чуже їй значення цього слова.
І тут, слава Богу, мене різко осяяло. До мене, нарешті, дійшло, ЩО насправді я зморозив своїм блудним язиком! А дівчина вже було відкрила рота, напевно, бажаючи донести до мене, що, мовляв, немає в неї того, чого від неї надто наполегливо домагаються... Щоправда, хоч і остаточно зніяковівши, я все ж випередив її, але у своєму хвилюванні спонтанно перейшов на змішану мову, остаточно озвучивши.
- Пріті**** гел, ну, гів мені вже цей айс-крим хренів... ту айс-крімів!.. - благав я, навіть виставив перед нею два пальці для повного розуміння, потім ними ж для більшої переконливості ще й злегка постукав по прозорій кришці контейнера з морозивом.
- О-о, айс-крим, айс-крим, ес, ес, оф кос*****, - обрадувано запричитала хазяйка морозива з видимим полегшенням.
Утім, і сам я помітно відчув заспокоєння.
Приймаючи морозиво, недвозначно притримав руки красуні у своїх долонях. І знову очі - в очі... І тут, немов за чиєюсь командою, удвох одночасно як пирснемо від сміху!
Мій компаньйон уже неабияк замаявся, стоячи під палючим сонцем посеред дороги в очікуванні мого повернення, тужливо дивлячись у наш бік, і лише здивовано розвів руками з приводу нашого незрозумілого захоплення.
Само собою, я популярно пояснив дівчині, що таке справжній криголам.
Дівчисько ця з абсолютно не пояснимої причини буквально влилася в мою свідомість. Перебуваючи на пляжі, я хронічно ловив себе на думці, що неодмінно думаю тільки про неї, причому безперервно. І вже не треба мені ніякого пляжу, і ніякого басейну! Звичайно, у зворотний шлях, у бік пароплава, я попрямував із деякими надіями на більш плідне продовження нашого ранкового рандеву. Водночас страшенно хвилювався, а раптом «моя» красуня кудись зникне, і що я упущу її і так і не зможу з нею поговорити. Адже розлучилися ми якось зовсім неприродно швидко і жужмом, не додумалися навіть познайомитися.
... Її легку, ефірну фігурку я вгледів ще здалеку. «Уф-ф-ф, на місці!». І відразу відлягло від серця, воно лише відгукнулося підвищеним пульсом на прийдешню не ординарно приємну подію. А те, що вона буде саме приємною, я зовсім не сумнівався.
- Серж, ти вже вибач, напевно, чеши на судно. Я, найімовірніше, затримаюся тут на деякий час, поспілкуюся, пофліртую...
- Ну, скажу відкрито, ти мене анітрохи не здивував. Я за твоїм дещо дивним виразом фейса одразу визначив, здогадувався ще на підході до пляжу, чим може завершитися наш похід. О'кей, не буду затримувати, удачі тобі! - і механік поплентався у порт на самоті.
... Вона нібито спеціально вичікувала на мене і відверто зраділа моєму появленню, оскільки чаклунська усмішка, що так полонила мене вранці, знову заграла на її чарівному личку.
«Але ж точно вона мене визирала, чекала! Значить, ніяк ми не могли не зустрітися знову! Це - доля! І це окрилює!» - захоплено і щасливо подумалося мені.
І я сміливо ступив назустріч цій своїй «долі».
Мою милу дівчину звали Лана. Вона була з родини югославських емігрантів у другому поколінні. Невеличка крамничка була їхнім давнім родинним бізнесом, а моя юна чарівна продавщиця - таке, коли-не-коли брала в ньому посильну участь. Жили вони сім'єю в цьому ж будинку, поверхом вище.
Ми прощебетали деякий час просто на її робочому місці, до того ж сумішшю російської з сербсько-хорватською та поміссю англійської, і, треба сказати, чудово розуміли одне одного. Потім вона вдало прикрила магазин на перерву, і ми ще з півгодини прогулювалися під тінню дерев невеликого поруч розташованого парку, занурюючись у бесіду. Однак, так і не зумівши вдосталь наговоритися, домовилися зустрітися ближче до вечора...
Радисти на судні під час стоянок у портах - народ найбільш вільний, розвантажений. По суті, вдячно відпочиваємо. Вахти не несуться. Радіопередавачі зобов'язані мовчати. Працюємо тільки на «прийом» радіограм. І то лише в нечасті регламентовані терміни. Загалом, не життя, а цілковита благодать! Натуральний курорт!
Ось тут, ясна річ, я ґрунтовно зачастив на берег. Буквально щодня ближче до вечора. І, правду кажучи, зовсім не в бік шикарного пляжу. Непереборна тяга заклично зазивала в зовсім іншому напрямку. Цього разу ми стояли в порту біля причалу як ніколи довго, майже місяць. І щоразу, виходячи в місто, я незмінно і неспроста зупинявся біля пам'ятного і надзвичайно приємного мені торгового місця в очікуванні бажаного побачення з його юною чарівною господинею. На той час Лана вже звично піджидала мене, виглядаючи з вікна. Привітно махнувши рукою, вибігала з дому, падаючи в мої ніжні обійми.
Лана виявилася незвичайно сміливою, відкритою та щирою дівчиною. І буває ж таке в природі! З найперших миттєвостей нашої зустрічі, з першого ж погляду, нас нестримно потягнуло одне до одного, ніби всесильним магнітом! Не інакше, як мана! Неймовірно дивовижно швидко, у перший же наш вечір, опинившись наодинці, ми одночасно, не змовляючись, ніби вряди-годи дорвалися, буквально кинулися в обійми одне одного, і, віддавшись любовному потягу, безтурботно й безоглядно злилися душею й тілом... І на той момент нам було не передати як чудово!..
Подібних шалених проявів відчуттів зі мною ніколи раніше не траплялося. Та й Лана зізналася мені в схожих почуттєвих мотивах.
Ми звично усамітнювалися недалеко на лоні природи, найчастіше - на безлюдних дюнах знаменитого пляжу, безтурботно віддаючись нестримним інтимним поривам. На жаль, не щодня удача балувала нас - все більше через неможливість побачень з її боку іноді. Нічого дивного, як для скорої випускниці коледжу - гаряча пора підсумкових іспитів...
За час стоянки в порту наших насичених коханням зустрічей під-набралося чимало. Лані навіть вдалося тричі погостювати в мене на судні. Тоді двічі по півдня, а одного разу майже з ранку до вечора, забувши про все на світі, ми не вилазили з моєї каюти, не в змозі відірватися один від одного. Ці славні для нас дні можна назвати бонусними.
Казка наша чудова тривала рівно три тижні. Три тижні безперервної ейфорії! Доля подарувала нам якесь божевільне, фантастичне і рідкісно привабливе кохання, що не піддається простому поясненню! Немов медовий місяць у молодят...
Зрозуміло, розлучалися ми, перебуваючи у полоні печалі й смутку, але з легким серцем і з вірою в можливо скору майбутню зустріч. Адже ми були такі молоді! На ті дні Лані тільки-тільки виповнилося 17 років, мені було 24.
З тієї пам'ятної пори мені неодноразово доводилося відвідувати австралійський континент, зупинятися в різних портах. Однак до околиць Порт Кембла мене, на жаль, навіть близько не закидало!
Таке ось воно - неблагонадійне - життя моряцьке!...
--------------------
*Гуд монінг, міс, гів мі пліз ту айс-брейкерс! - Добрий ранок, міс, дайте мені, будь ласка, два криголама!
**Ду ю спік інглиш? - Ви розмовляєте английскою?
***Пріті гёл - чарівна, мила дівчина.
****Ду ю андастенд мі? – Ви розумієте мене?
*****айс-крім - морозиво.
******оф кос – звичайно.
---------------------
На обкладинці: На передньому плані - відкритий глибокий басейн олімпійського типу з постійно поновлювальною морською водою довжиною 50 метрів . А поруч із дорослим басейном - овального виду - дитячий, з глибиною води від по коліно до по пояс.
На дальньому плані - безподібний, чистісінький пляж з відкритим морем.
Багато чарівних годин провели ми на цьому чудовому пляжі з потрясаючим океанським хвильовим накатом.
К І Н Е Ц Ь