"Ця стежка, вона проходить через невеликий ліс, що був поруч з моїм домом. Я там частенько ходила, адже вона веде прямісінько до старого покинутого стадіону. Я не застала того часу, коли там проходили змагання, чи якісь заходи, але я зараз його використовую як свою власну базу. Я побудувала там з палок невеликий шалаш, накрила старим простирадлом, і всередині виставила який-не-який екстер'єр. Цей стадіон мав стандартну форму: довга кругла доріжка для бігу, посередині невелике поле для футболу, а позаду, за полем, був майданчик з різними брусами та іншими спорядженнями для спорту. Я частенько там займалась, скоріше від нудьги, аніж від бажання мати спортивне тіло. Ці теплі спогади, яскраве сонце, жодних воєн, жодних бійок, бабуся... У мене виступили сльози. "Чому я плачу?" - питаю я сама у себе. Та відповісти я геть нічого не можу, це ж тільки сон, приємний, але все таки сон. Поки я надихалась цією ностальгією, навколо мене почало щось відбуватись. Різко чорні хмари затьмарили Сонце, все почало повертати свій нинішній вигляд. Розбита доріжка, згорівше поле, та заламаний майданчик. "Я не розумію, що відбувається, чому? Не треба, будь-ласка, поверни мій Рай назад!" - волала я.

-Чи ти знаєш, де межа між коханням та жагою до помсти? Чи ти віриш, що твоя надія не марна дитяча мрія? Що ти доведеш своїми діями?- незнайомий, страшний, ближче до диявольского голос звернувся до мене. Ці слова лунали у мене в голові, я не могла їх ніяк витягнути, воно пожирало мене...-Хто ти? Хто ти? Хто ти?"

А-а-а-а! - закричала Аліса. Вона прокинулась в холодному поту в своїй кімнаті в асоціації. На її обличчі, ледь не вперше за пару років, можна було побачити страх. Страх того, що її минуле вже не таке як було, що все давно вже знищенно, тільки тому що, її містечко було маленької провінцією, далеко від столиці Скайвілль. Дівчина встала з ліжка та почала вмиватись, щоб привести себе до тями. На годиннику була четвера година ранку. "Чому я тут? Як я тут опинилась? Я пам'ятаю як увійшла до кабінету лікаря, і вже за мить я тут... Я геть не пам'ятаю нічого, тільки он рука сильно болить, невже її різали чи чого гірше..."

До самого ранку Аліса не могла заснути, цей сон не давав їй і шансу на понурення в мрійливий світ знову. Наче щось блокувало її, не дозволяло поспати ще. На дівчину чекала нова місія яка буде проводитись на старому та вже непрацюючому об'єкті. Він знаходиться в ізольованій зоні, бо декілька років тому там стався вибух, і хімікати почали розповсюджуватись по всій території навколо. На ліквідацію данної аварії було відправлено всі служби безпеки, і військові в тому ж числі. Раніше це була звичайна фабрика, на якій виготовлювались експерементальні ліки для тяжко хворих людей, осб власне чому, вона знаходиться за містом. По новинах показували яскраві кадри з місця подій: згорівший блок, зламаний конвеєр, відсутнійсть світла, повний хаос та справжнє Пекло. По офіційним данним загинуло близько п'ятисот людей персоналу та декілька інвесторів яким не пощастило бути там в цей момент. Трагедія нині називається "День зворотньої медицини" і кожен рік шанується як старання людей поборити смерть, але вона все ще сильніше за нас.

Донедавна, ця зона була максимально закрита, навіть охоронялась певний час, та згодом просто отримала статус покинутої будівлі. Ця фабрика стала ідеальним місцем для любителів зняти екстримальний контент, перевірити свої нерви, і навіть деякі впливові люди хотіли викупити приміщення для створення наймасштабнішої та найстрашнішою кімнати страху, або хоррор квесту. Однак через надмірну хімічну небезпеку продаж чи перебудову в данній зоні було заборонено.Звісно інвестори були незадоволені цим, але навіть вони розуміють, що життя людей вище ніж такий бізнес, ще й без жодних гарантій на успіх. З урахуванням усіх цих факторів всі ідеї для відбудови чи присвоєння землі були скасовані.

Причина чому гвардійці будуть туди відпрвалятись доволі лякаюча. В асоціацю поступив дзвінок від очевидця, який проїжджав повз будівлю дорогою додому. Він почув якийсь нелюдський крик, щось схоже на вий вовка та чудовиська, а після обвал стін. Але головне причина - "він". Він встиг зняти на камеру монстра який вибігав з фабрики. З його слів це була людиноподібна істота, вона мала три руки, роздвоєне обличчя, а ріст був ледь не чотири метри. Наляканий очевидець зразу втік з місця подій, а як тільки закрився в своєму підвалі попередив асоціацію про загрозу.

В асоціації пролунала сирена, а через гучномовець лунали слова: "Увага! Помічений монстр! Його розташування орієнтовно на старій фабриці. Команда з лідером 11999 негайно вирушити на місце та зачистити фабрику. Задача - ліквідація монтра! Повторюю! Задача - ліквідація монстра!"

Бувально за хвилину команда гвардійців з п'яти солдатів була зібрана біля заднього виходу. Для швидкого пересування вони використовують технологічне взуття, що вже влаштоване в їхні костюми. Завдяки концентрованій енергії вони можуть бігати як спорткари, але це не ліміт. Костюм також відстежує всі психологочні фактори мисливця, рівень його адреналіну та готовність до битви. Чи вище показники - тим більше зможе видати костюм. Через п'ять хвилин вся команда була вже біля головного входу в фабрику. На головних дверях була вивіска з назвою "Medic Com", а на стіні поруч величезні подряпини, які були схожі на пазурі того самого монстра. Аліса дала наказ жестом всім рухатись тихо та обережно. Досі неясно чи монстри мають свої вміння чи ні, і немає жодної класифікації цих істот, тому варто чекати всього та навіть більше. Всередині фабрики дійсно було все давно покинуто та знищено. Перша локація - холл. Там в основному були стійки з адміністраторами, кабінети персоналу, менеджери та інші працівники фабрики. Запах був неймовірно токсичним, щось на кшталт ліків та керосину, а також гнилої плоті. Кожен з мисливців дістав свою зброю, а ліхтарики на їх грудях освітлювали шлях вперед. Наприклад гвардієць 11991 мав зброю у вигляді двох зворотніх клинків, і саме зброю йому дали через його спритність та можлівсть швидко ліквідувати. Гвардієць номер 11992 мав снайперську гвинтівку, яка крім того, могла трансформуватись в спис. Ця зброя дісталась солдату, бо той проявив вміння терпіти, тактично та рішуче мислити, а також приймати зважені рішення в залежності від ситуації. Аліса же універсал, вона вміє битись як на близькій відстані так і на довгій дистанції.

З кожним кроком атмосфера ставала все більш та більш тривожною, а запах навколо лише підсилював гнітучу ауру навколо. Повільно, команда перейшла в виробничий цех. Нічого нового вони не побачили, все так само нагадувало сцену з фільму жахів та жодного натяку на адекватний розв'язок подій. Дещо привернуло увагу гвардійця 11992: на стелі була якась чорна рідина, яка нагадувала смолу, та дивна вона була, наче жива. Солдат направив ліхтарем на цю точку, збільшив радіус ліхтаря, і через долю секунди роздався крик соладата 11991.

-Назад! - заволав той, - він помітив як збоку стрибав той самий монстр який старався схопити 11992. Він відштовхнув свого напарника, та завдяки своїм вмінням хутко орієнтуватись в просторі наніс декілька ріжучих ударів своїми кинжалами по тілу звіра. Після такого роздався неймовірний рик, чи то від болю чи то від гніву - не ясно. Всі направили ліхтаря на монстра, і той виглядав як справжній диявол: три довгі руки, третя росла прямо з живота, роздвоєне обличчя, нагадуючи сиамських близнюків, але голова була одна, а обличь двоє. Хутро на спині, довжелезні парузі та смоляниста структура тіла самого монстра з мінімальними частинами м'язів та кісток. Навіть Аліса на долю секунди завмерла від того жаху, що прям виділявся з чудовиська. "Що ти вбіса таке? Як ти взагалі живе?" - задалась питанням дівчина, але швидко згадала свою ціль та дала ще один наказ:

-Двоє відволікають його, стараються вибити з сил, інші атакують по можливості, шукайте слабкі місця! Скоріше за все він має якесь ядро чи серце! - поки інші виконували наказ вона старалсь збагнути, де ж те саме слабке місце. Рана від удару її парнтера вже давно загоїлась, прямо як після ін'єкції доктора Ягмі, а це означає, що його слабкість не в тілі. Це не людина, а скоріше якась помісь між нею та чимось дійсно страшним. Буквально кожен удар мисливців був наповнений силою та люттю, але тому як ножем по воді. Кожна рана загоювалась за секунду, такої регенерації не може існувати в людській природі, навіть з новими препаратами. Після влучного вистрілу з снайперської гвинтівки в голову, той ненадовго перестав рухатись, наче йому вже кінець, та вже через хвилину зір повернувся на місце, і той продовжив атаку.

-Номер 19992! - вигукнула вона, - повтори атаку в очі! У мене є теорія! - після того, як вистріл було повторено, абсолютно все повторилось знову. І тоді, вона зрозуміла - він глухий!

-Увага всім! Це чудовисько глухе! Акцентуйте атаки на очах, не давайте йому регенерувати зір, а я покушаю його ядро, - поки команда вдало проводила атаки по очах, не даваючи і шансу тому на контратаку, Аліса звернула увагу на дивну смугу, що йшла прямісінько з ноги монстра. Це було щось схоже на дріт, але весь в смолі та чорній крові. Він простягався через всю кімнату аж до стелі, до того самого місця яке помітив гвардієць 11992. Схоже, що саме це і було ядро, а монстр помітив цю загрозу і вирішив напасти першим, і схоже, що це і є причина чому він не втікає з цього місця, але як він тут опинився...

-Схоже це його ядро! - повідомив лідер, - продовжуйте в тому є темпі, а я закінчу цю місію. - Вона замахнулась мечем, завдяки вмінням перетворювати зброю, вона перейшла з ближнього бою в дальній і вистрілила прямо в цент його ядра. Її руки тримали важку зброю, але рівень адреналіну дозволив котсюму підвищити показники мисливця і тому вона тепер відчувалась як пір'їнка. Через секунду пролунав вистріл, а монстр впав на землю та більше не рухався. Все, перемога, на сьогодні точно, завдяки команді небезпека була ліквідована, а це означає, що і місія виконана, однак...

-Командире! - мовив гвардієць 11992, - цей монстр зачепив солдата 11991, його терміново треба направити до лікаря, поки не стало пізно. - Виявляється, до наказу бити по очах, звір встиг нанести удар одному з солдатів і дуже сильний. У нього була відкрита рана, зламані пару ребер та вивих плеча. Навколо рани почала збиратись чорна смола, як у того звіра.

-Гаразд, негайно відправляйтесь до асоціації, відведіть його в кабінет доктора Ягмі, а я тут все перевірю, виконуйте! - Аліса віддала наказ, а сама почала продити порожніми кімнатами в пошуках чогось. Невдовзі вона  помітила дивний напис на стіні. Він вів в сусідню кімнату, яка точила злою аурою. Комп'ютер в костюмі повідомив, що там є можлива загроза, і що варто уникнути бою без інших членів команди. Але інтригована та спантеличина Аліса вирішила йти далі. Вона повільно відкрила двері в наступну кімнату, освітлюючи свій шлях нагрудним ліхтарем. В кінці кімнати вона помітила дивну фігуру, але та вже не була монстром, скоріше людиною в довгому плащі. Аліса приготувала свій меч до бою, та налаштувала костюм на екстренну втечу на всякий випадок. Аж раптом, фігура заговорила:

-Колись, це місце, та все навкруги було моїм домом...- голос, точнісінько як в тому сні, такий самий грубий, диявольський. Після фрази фігура повернулась та глянула прямісінько на Алісу, - колись, ти збагнеш де правда, а де брехня.- Після фрази кімната наповнилась червоним димом, а слід фігури зник.

Повернувшись назад до поля битви, дівчина помітила, що на місці монстра лежить звичайна людина... Це заставило Алісу проникнутись страхом, що вони бились проти людини, точно такої самої як всі вони, але сильно спотворенної. На тілі людини вона знайшла записку, вона була у внутрішній кишені його куртки. Там писалось:

"Як це мені осточортіло! Я не можу більше це терпіти! Всіх нас ненавидять, тільки тому що, ми нижчий клас людей, ніби ми не можемо дати відсіч. Асоціація поклялась, що всі сили буде кинуто на урегулювання конфлікту та припинення використовувати нас як дешеву робочу силу. Нам не давали можливість вчитись, отримувати роботу в столиці, нам брехали! Вони за все заплатять, за мою донечку, що вкрали мисливці у мене на очах, а цю справу просто закрили. Мені вистрілили в голову, щоб прибрати свідка, але я раптом прокинувся на столі, і якийсь чолов'яга питав мене, чи хочу я помсти, на що я звісно відповів - так! Він для мене як Бог, він дав шанс боротись за дорогу мені людину... я знайду її... але спершу переб'ю кожного з цієї асоціації! Ось хто зло!"

Вся поринута в думках, частково спантеличена Аліса повернулась до асоціації. Той лист вона взяла з собою, а щоб його непомітили, вона сховала під нижню білизну. Коли вона пройшла контроль в самій організації, то відразу направилась до кімнати. Дівчина вклала цей лист в щоденник, але вже свій власний, щоб перевірка не знайшла нічого зайвого. Аліса вирішила відправитись до свого рідного містечка, щоб дізнатись більше, а тому, власноруч організує там місію. Та головне питання не виходило з її голови - хто та фігура?