Назар Мулик
2019-03-12 08:46:29
Дракони, дракони і ще раз дракони!
Цікаве, Різне
У світовій літературі чимало історій, легенд та міфів про фантастичних у всіх відношеннях створінь - Драконів! Як автор книг, в яких ці благородні істоти відіграють важливу роль, я склав власну характеристику і класифікацію "вищих" та "середніх" драконів (чистокровних). Можливо, для когось цей матеріал стане пізнавальним та допоможе у написанні власних творінь!
(Характеристика базується на власних вподобаннях та знаннях про даних істот.)
Вам сподобалося і Ви хотіли б ще більше дізнатися про драконів? Підтримайте автора коментарями та підпискою)
Види та характеристика чистокровних драконів
Назар Мулик (Велес)
Червоні дракони (Кургадари) – відносяться до вищих драконів. Одні із найсильніших представників свого виду, поступаються силою лише чорним і золотим драконам. Кургадари, зазвичай, були агресивними драконами, які часто нападали на більш слабких родичів і або знищували їх, або ж підкорювали своїй волі. Головним ворогом кургадарів вважаються чорні дракони, яких нині у світі залишилося всього декілька особин.
Кургадари мають довге тіло і великий хвіст, який здатен знести великий будинок. Вони чудово бачать у темряві, але не дуже полюбляють сонячне світло, через що завжди намагаються проживати в печерах і літати на невеликій висоті. Їхня шипована луска здатна витримувати майже будь-який удар молота чи то меча, а міцні щелепи можуть перегризти шию тому ж зеленому дракону, який є слабшим за свого родича.
Кургадари рідко збиваються в зграї і люблять більш усамітнене проживання в горах. Вони завжди полюють, аби прогодувати свою самку й дітлахів, яких у червоних драконів вилуплюється не більше ніж три-чотири особини на кожних сто років.
Чорні дракони (Гляйгарни) – відносяться до вищих драконів. Як і золоті дракони, можуть перевтілюватися в людську подобу. Вважаються найсильнішими серед собі подібних, але найменш чисельні. Гляйгарнів називали "пастирями драконів", оскільки саме вони брали на себе обов’язки захисників або ж керівників зграї. Вони рідко нападали першими на інші види, а якщо напади й були, то лише при існуючій загрозі власній безпеці. Гляйгарни чудові літуни, а тому полюбляють літати високо в небі. Їх не турбує сонячне світло, але не можуть довго перебувати у вологому або ж темному місці. Саме тому цей вид проживає на вершинах гір і там же розводить потомство.
Гляйгарни одні із найбільших драконів за величиною тіла й розмаху крил, але в них не настільки довгий хвіст, як у кургадарів, тому вони й рідко використовують його в битві з іншим драконом. Мають дуже міцну луску, на яку в давні часи полювали чародії та мисливці через її магічні властивості.
Гляйгарни не часто знаходять собі пару, тому що зазвичай зайняті охороною своєї зграї, саме через це вони і є найрідкіснішими серед своїх родичів. Тим не менш дуже турботливі батьки, завжди захищають свою самку й дітей від ворожих драконів і завжди оберігають гори, в яких проживають.
Золоті дракони (Баффанги) – відносяться до вищих драконів. Найбільші за розмірами серед собі подібних. Мають величезний розмах крил і дуже довгий хвіст, який ефективно використовують у битвах з іншими драконами. Баффанги дуже рідко ворогують з іншими крилатими зміями, зазвичай, полюють на диких тварин або в крайньому разі забирають здобич у інших драконів. Баффанги обожнюють сонце, але не переносять вологу, саме тому, частіше всього, мешкають в пустельних місцинах.
Баффанги живуть усамітнено із дітлахами та своєю парою. Вони не прибиваються ні до чиїх зграй і, обравши собі територію, оберігають її, вважаючи своєю законною власністю. Проте, попри наче б то мирний спосіб життя, золоті дракони дуже люті в битві. Були випадки, коли баффанг просто перетворював в попіл свого опонента завдяки потокам вогню або ж задавлював його своєю масою. Тим не менш золоті дракони вважаються розумними істотами, тому й не дуже поспішають битися проти гляйгарнів або ж кургадарів, які багато в чому мають переваги над золотими родичами.
Білі дракони (Траїрни) – відносяться до класу вищих драконів. Білі дракони є одними із найрідкісніших. На тлі своїх родичів вирізняються мудрістю та неймовірним розумом, який є їх головною зброєю. Траїрни звуться серед людей "крилатими мудрецями", що лише підкреслює їхні розумові здібності.
Білі дракони не є агресивними, проте в разі небезпеки можуть дати відсіч іншим зграям драконів, або ж людям, які дуже цінують луску та кров цих зміїв. Найбільше товаришують із чорними драконами, які інколи захищають їх від червоних та срібних родичів.
Живуть траїрни парами, які формуються один раз на все життя. Улюбленими місцями для життя є гори, сніжні місцини із низькою температурою, а також замерзлі озера. Через колір луски траїрни нерідко мають змогу маскуватися під снігом, повністю зливаючись із заметами та роблячись невидимими для ворога.
Траїрни дуже малочисельний вид, а дехто навіть говорить, що вже і неіснуючий. Уся річ у тій же лусці та цінній крові, але більшість дослідників припускають, що причиною занепаду цих драконів є невеликі виводки - одне або три яйця на п'ятсот років, що навіть для вищих драконів є дуже малою кількістю.
Срібні дракони (Ріххтери) – відносяться до класу середніх драконів. Є зміями не агресивними, але можуть напасти в разі приходу на їх володіння чужинців. Попри немалу чисельність, проживають в основному парами, уникаючи родичів. Люблять холодний клімат, місцем для життя є печери, гори або ж навіть зальодянілі озера або ставки. Розміром значно поступаються вищим драконам, тому й програють в дуелях із ними. Мисливці на драконів часто плутали сірих драконів із білими, чия луска є вкрай дорогоцінною, саме через це ріххтери були вибиті із Небесних та Білих гір, своїх одвічних земель.
Відрізняється від інших ріххтер своїм наїжаченим хвостом та дуже тонкими крилами, завдяки яким набирає більшу швидкість. Сірі дракони вправні літуни й поступаються у цьому лише зеленим та чорним драконам.
Головними противниками ріххтерів є сині та всі вищі дракони. Неодноразово були помічені випадки, як декілька червоних або зграя синіх драконів вибивала цілу зграю сірих драконів. Попри це в повітряній дуелі сірі дракони могли й можуть за себе постояти.
Сині дракони (Атреннілі) – відносяться до класу середніх драконів. Також у народі звуться "чародійськими дітьми", адже луску та кров синіх драконів дуже люблять чародії у своїх ритуалах використовувати.
Атреннілі живуть зграями біля узбережжя. Поодинокі зграї мешкають у Небесних та Гострих горах. Зафіксовані випадки, коли сині дракони приручалися деякими чародіями. Найвідомішими були Лоренцо Банс із Канйору та Флірего Патрі із Рогії.
Сині дракони конфліктують лише із сірими та зеленими драконами, які посягають на їх землі та часто воюють із ними. Через свій імунітет від магії та міцну шкіру сині дракони можуть виживати у складних ситуаціях, але цей вид уже давно вважається ученими вимираючим. Знову ж таки, дякуючи чародіям.
Відмінністю Атренніля від свої родичів є довгий тулуб та шия, вкрита темно-синьою лускою. Хорошими літунами синіх драконів назвати ніяк не можна, але серед усіх інших плавають вони найвправніше.
Зелені дракони (Патранії) – відносяться до класу середніх драконів. У народі також звані "лісовими охоронцями". Мають яскраву зелену або салатову луску й невеликі розміри. Основними місцями проживання є ліси та чагарники. Іноді деякі зграї обирають в якості домівки поля із високою травою та глибокі яри.
Патранії завжди живуть зграями та парами. Патраній, який живе самотньо, вважається вигнанцем та довго прожити не в змозі через більш сильних противників. Головні вороги зелених драконів – червоні та сині, часто нападають на своїх менших родичів, але за рахунок чисельної переваги патранії неодноразово відбивалися від нападів.
Зелені дракони є найменшими у розмірах серед усіх драконів, але найбільш спритні та чисельні. Деякі із зграй досягають більше двадцяти драконів, що є великим числом та силою.
Відрізняються від інших видів драконів коротеньким хвостом, малими крилами та всіяним шипами тілом, яке буде важко вкусити навіть великому дракону.
А що ще цікавого Ви можете розповісти про крилатих зміїв?
