Вперед-ти зможеш
1095 день мого нового життя. «Нового» звучить нібито усе чудово. Хай для всіх це буде прекрасно, а за завісою скривається уся правда.
Ранок. Будильник. Душ.
Холодезні краплі грязної води змивають сон і дають найменшу радість від того що кінець близько.
Так, дивно чути такі слова.
Ніби «Як тобі може не подобатися популярність, оплески, квіти?». Я звикла до ціх питань. На них відповідати я вже навчилась. Натягую щасливу посмішку і кажу «Ви, не знаєте що скривається за завісою». І після цих слів швидко йду. А позаду чується виклики та питання журналістів.
Сніданок. Одяг. Ключі.
Виходячи з цієї кімнати я собі завжди кажу «Вперед-ти зможеш. Скоро все закінчиться». Так, саме з кімнати. Але це інша історія.
Повернемося до теми.
Моя кімната найперша. Чому? Бо бос по його словам мене дуже любить. І знаєте, мені щось підказує що не в сенсі найкращої робітниці, а в трішки іншому. Я думаю ви здогадалися.
Проходячи повз його кабінет я завжди прислуховуюсь. Якщо чую що він там, то швидко біжу. Бо ніхто не знає чим може закінчитися його так звана «любов».
І зараз я прислухалась. Ні єдиного звуку. Чудово. Можна йти далі. Тільки но я ступила крок, мене хтось схватив за плече і затовкав у кабінет.
І тільки потім я зрозуміла, що мені кінець.
Ранок. Будильник. Душ.
Холодезні краплі грязної води змивають сон і дають найменшу радість від того що кінець близько.
Так, дивно чути такі слова.
Ніби «Як тобі може не подобатися популярність, оплески, квіти?». Я звикла до ціх питань. На них відповідати я вже навчилась. Натягую щасливу посмішку і кажу «Ви, не знаєте що скривається за завісою». І після цих слів швидко йду. А позаду чується виклики та питання журналістів.
Сніданок. Одяг. Ключі.
Виходячи з цієї кімнати я собі завжди кажу «Вперед-ти зможеш. Скоро все закінчиться». Так, саме з кімнати. Але це інша історія.
Повернемося до теми.
Моя кімната найперша. Чому? Бо бос по його словам мене дуже любить. І знаєте, мені щось підказує що не в сенсі найкращої робітниці, а в трішки іншому. Я думаю ви здогадалися.
Проходячи повз його кабінет я завжди прислуховуюсь. Якщо чую що він там, то швидко біжу. Бо ніхто не знає чим може закінчитися його так звана «любов».
І зараз я прислухалась. Ні єдиного звуку. Чудово. Можна йти далі. Тільки но я ступила крок, мене хтось схватив за плече і затовкав у кабінет.
І тільки потім я зрозуміла, що мені кінець.
Коментарі