Сонце зійшло відблискуючи своїми променями від ранішньої роси. Генрі прокинувся . Відкривши очі з посмішкою на обличчі він піднявся з під імпровізованого накриття з палок і листя. Навкруги нього була мертва тишина. Лише щебет солов’я порушив цю прекрасну мить. Взявши рюкзак на плечі, а в руки стару, покрити росою рушницю, Генрі розкидав залишки вогнища й вирушив в  дорогу. Більша частина шляху вже була подолана як почулись звуки пострілів. Генрі зняв з плеча рушницю та заховався за великий дуб й почав очікувати. Знявши запобіжник Генрі шукати стрільця. На горизонті нікого не було ,але постріли не припинялись. Генрі вирішив не піддаватись ризику й чекати. Минуло кілька хвилин й постріли стихли. На горизонті з’явились три постаті в камуфляжі, балаклавах зі зброєю в руках. Вони йшли в до Генрі впевнені у своїй безпеці. Генрі виждавши потрібного моменту поки вони підійдуть на достатню відстань, вистрілив. В повітря здійнялась вся птаха лісу. Секунда й на землю впало мертве тіло, ще одна й друге бездиханне тіло впало на землю. Генрі миттю перезарядив рушницю та вона заклинила. Гримнувши кулаком по затвору усе стало на свої місця. Генрі прицілився, проте нікого вже не було. Тільки зграя чорних ворон кричачи кружляючи над осіннім лісом. 
На дворі стояла глуха, але світла ніч. Генрі, нарешті,  дійшов до села де мав зустрітися зі своїм другом. Генрі підійшов до паркану старого, дерев’яного покритим мохом будинку. Як і більшість парканів у ньому була діра через яку він пройшов до будинку. Двері були відчинені. Генрі поспіхом оглянув будинок на наявність життя. Нічого не знайшовши повернувся до дверей. Правіше від них було старовинна шибка, проте без скла, тільки шматки тканини, що колись називались шторами частково не дозволяли потрапити світлу до кімнати. Генрі притягнув стілець із вітальні який помітив під час огляду. Хоча, одна із ніжок була надламана та сидіти на ньому ще можна було. Генрі поставив його край вікна так щоб його не було помітно.  Скинувши із плечей тяжкий військовий рюкзак, кинув його до стіни. Рушницю ж обіпер на вікно. Генрі присів на стілець, хоч він і був зроблений із дерева, зараз це був ковток насолоди після довго шляху. Сидячи практично нерухомо сон заполоняв його розум. Спати не можна! говорив він собі закриваю очима та знову їх відкривав. Віки здавались стали важити тони.
- Вже 4:38! Та де ж він! - тихо, але сердито пробурмотів Генрі.
Бажанню спати вже не було змоги пручатися. Аби не заснути Генрі вирішив подивитись будинок. Зайшовши до вітальні Генрі відразу попрямував на кухню адже вітальня було пустою. Зайшовши до кухні його осліпило сяйво місяця, що пробивався крізь широке, на його подив із склом, вікно. Та перевівши свій погляд на стіл Генрі побачив ніж ,а під ним запечатаний конверт. Підійшовши блище до столу здивування з’явилось на його лиці. Ніж був старовинний ще й покритий свіжою кров’ю. Доторкнувшись до леза в Генрі підкосились ноги. Не встигнувши вхопитися за стіл він упав на прогнившу від сирості дерев’яну підлогу. Нестерпний біль пройшов по тілу. Знерухомлений від болю, зжавши зуби ще притомний Генрі терпів пронизливу біль. Здавалось ще трохи цього вбиваючого болю і він помре. Кілька секунд й в очах почало темніти. Болі вже практично не було. Генрі відчув, що втрачає свідомість, але не як не міг запобігти цьому. Ще трохи і вже беззахисне тіло лежало на холодній підлозі.  Тільки світло місяця відблискувала від крапель крові на його руці…

Ранком наступного дня…

Перші промені сонця освітили лице Генрі. Природа прокидалася. Й перші, поодинокі співі птахів змусили Генрі відкрити очі. Біль… його не було… лише спокій. Генрі з легкістю піднявся. Ні пити, а ні їсти йому не хотілось. Він подивився на стіл на якому ще уночі лежав той зловісний ніж. Його не було… лише конверт. Генрі думаючи, що скинув його зі столу коли падав почав шукати йога на підлозі. Проте нічого не знайшов й вирішив подивитися, що у конверті. Генрі підвівся й узяв його до рук. Конверт був сухим й з краплями свіжої крові у середині. Він відкрив його й дістав з нього шматок паперу на якому було написано «3 дні».
- Які ще 3 дні? До чого 3 дні? - Промовив Генрі з повним не розумінням того, що відбувається.
Він засунув папір до кишені й підвів очі до вікна вирішивши пізніше у цьому розібратися.  
У ста метрах від його хатини йшло двоє, на перший погляд, мародерів які шукали поживу у вигляді беззахисних мандрівників. Генрі мовчки,  миттю нахилився й побіг до виходу де лежали його речі. Дійшовши до дверей його окинула паніка. Кімнатка була пустою, ні його рюкзака ні гвинтівки не було. Не довго думаючи він тихо пішов до кухні й заховався за стіною аби у випадку загрози завдати удару першим. Мародери були у десятку метрів від нього, але оминули його хатину. Генрі тихо, дивлячись у гору й звертаючись до бога промовив.
- Хоча я й не вірю у тебе, але дякую.
Генрі просидів ще так з 15 хвилин й тільки тоді наважився визирнути у вікно. Вся вулиця була бездушною. Він тихо піднявся й пішов до виходу. Ще раз визирнувши з іншого віна, він нікого не помітив. Тому пішов на двір, адже у нього нічого не було ні зброї ні якоїсь їжі. Знову уважно обдивившись, Генрі вирішив обійти навколишні будинки й пошукати там щось корисне. Тоді це здалося гарною ідеєю… проте ні.


Далі буде)