Початок весни 2018 року ознаменувався для мене великою подією. Так історично склалось, і я опинився тут на сході, святий обов'язок перед країною змусив наш підрозділ стати на теренах захисту повітряного простору Донбасу. Ми солдати, сержанти і офіцери як інструменти єдиного механізму мілітаристичної машини, від якого залежить ефективність виконання бойової задачі повинні працювати чітко та без збоїв.
  З моменту свого перебування в зоні ООС, мені вдалось стати прямим свідком повсякденного життя, починаючи від звичайного солдата та зікінчуючи вищим ешелоном офіцерського складу. Але перш за все хотілось би загострити увагу на окремих індивідах, чия присутність в лавах збройних сил викликає відвертий подив. Особливо якщо це стосується офіцерів, найвищої ланки службової ієрархії. Напевно навіть для звичайної цивільної особи слово офіцер асоціюється з честю та гідністю, чий рівень компетентності визначається рядом позитивних якостей: патріотизмом, дисциплінованістю, ввічливістю, тощо.
  Проте уникну деталей і перейду до конкретики, я познайомлю вас з представником, що гордо та високо носить почесне звання лейтенант. Цей суб'єкт (екземпляр) прибув на наш дивізіон минулого літа з Харківського національного університету повітряних сил і відразу був визначений командиром стартового взводу. Типовий виходець з Бердянська: високий, сутулий, навколо очей хронічні синяки від надмірного вжитку "півасіка" (саме так він називає пиво), мабуть теплі гольфстріми Азовського моря не спроможні відновити натуральний та здоровий вигляд шкіри? Чудово закарбувався в пам'яті один фрагмент, який відбувся з ним після одного корпоративу, коли перед черговим заступанням в наряд зустрів його понівечену фізіономію у коридорі казарми. Як виявилось, зі слів співслужбовців, наш лейтенант нашлоїбенившись звечора оковитої вирішив, що йому мало і прийняв рішення пролонгувати банкет, внаслідок чого отримав по пащеці і був затриманий нарядом поліції. Зранку хлопці провели влучну аналогію, порівнявши його обличчя та розбиті губи з головним персонажем серіалу "Альф".
  Ще тоді у відношенні до йнього я поставив для себе велику і жирну крапку. Другий номер з нашим лейтенантом трапився вже в районі проведення ООС, залишивши територію підрозділу без дозволу командира він з'явився під ранок! Уявляєте? Ігноруючи телефонні дзвінки, чим діставив вищому командуванню справжнє занепокоєння. Саме тоді з уст командира в його адресу пролунали слова: "ваш вчинок- вчинок справжнього підараса". Припускаю, в ідентифікації командир не помилився. Та навіть не зважаючи на годинні лекції наш лейтенант щиро та доблесно продовжує виконувати сакральний військовий обов'язок, безперешкодно крокуючи до "стаціонарного" апарату щоб простимулювати свою свідомість черговим "напасом" коноплі й тащити службу черговим дивізіону, "залипнувши" в досить інтелектуальну гру під назвою "Dota" і потім десь на Криївці (так називається наше місце для паління) попускати соплі у китель товариша, розповідати як йому важко, поливаючи при цьому багнюкою інших, достойних, щоб отримати хоч якусь моральну підтримку. Бо ж справжній офіцер ніколи не зможе підійти і сказати іншому свою думку в обличчя? Риторичне запитання.
А служба натомість рухається далі, поряд з маргіналами, поряд з нікчемним, безглуздим біомусором, чия гнила сутність прихована під військовою формою.
P.S. - до вищесказаного хочеться додати декілька нівелюючих світлин. Зліва, під номером один - ліжко солдата.
З права, під номером два - ліжко "офіцера".