Літо ще тільки в розпалі. Спека не перестає дошкуляти. Одні люди, у передчутті відпустки, каторжно відпрацьовують дні, що залишились. Інші — шукають затіненого куточка, щоб перевести подих.

Та не кожен знає, що секрет вдалого відпочинку — це вміння віднайти спокій та душевну рівновагу. Повноцінний сон і корисна їжа — підуть на благо усьому організму. Але, в жодному разі, не можна забувати про те, що, перш за все, потрібно подбати про ментальне здоров'я. А тут рецепт простий — затишне місце + чудова книга — творять дива. Одним з прикладів таких "ліків" є "Маєток Долман" Енн Майєр.

Роман був розпочатий ще влітку 2020. Має обмеження 18+. Творчий процес над ним є не завершеним, та ще триває. Проте, він заслуговує на те, щоби йому приділили вільний час і увагу. Він містить інтригуючий пролог, що змушує пірнути з головою у цікавий вихор подій, які пророковані Мері — головній героїні.

Ще до початку розповіді, за обкладинкою, зустрічаються чудові банери, які стали родзинкою книги. Вони додають їй не лише неповторності, а й оригінальності. На одному з них — зображений родовід Долман, що допоможе орієнтуватися в подальшому розгортанні сюжету. Роман поділяється не на розділи, а на "кімнати", що свідчить про неординарний новаторський підхід.

Оповідь в книзі ведеться саме від імені Мері, якій надійшов лист з проханням відвідати родину. З її слів, з перших же рядків, стає зрозумілим, що ставлення дівчини до своєї сім'ї вкрай негативне. Ця невідомість породжує купу здогадок щодо того, що ж могло трапитися, щоб у молодої міс Долман виникла така відраза до кровних родичів.

Також можна уявити, що до запрошення — у неї був звичний ритм життя, в якому не було місця привидам з минулого. Та, мабуть, так тривало не довго і в головної героїні виникали питання, які потребували відповідей. Саме тому, Мері вирішила не зволікати — та вирушила в подорож.

Далі — якраз йдеться про те, які краєвиди знаходяться на шляху дівчини, коли її поглинає типовий клімат Англії. З похмурою погодою, "свинцевими хмарами", та щедрими дощами. Оскільки події в романі відбуваються пізньої осені. Потрібно віддати належне прекрасному опису природи. Дерев, що майже всі залишилися без "витончених нарядів золотого листя", лісу, який "слухняно хитався за вітром". Коли читаєш — думками переносишся в ті місця, в те ж авто, і ніби своїми власними очима споглядаєш як змінюються пейзажі та колірні гами за вікном. Відчувається та гнітюча атмосфера, яка, всю дорогу до маєтку, супроводжує головну героїню. Вона ніби хижий звір кігтями вп'ялася в горло, та не думає відпускати.

Цікавий момент, який помітно одразу — любов авторки до деталей, та до використання такого художнього засобу як метафори. Вони додають змісту наповненості та довершеності. Яскравий їх приклад - "конверт зі старого паперу", що за запахом, нагадує "жменьку ванілі", або сургуч, який схожий на "пролиту кров болючої давнини".

Приємно було дізнатися, що Вітбі — справжнє, існуюче, морське прибережне містечко в графстві Північний Йоркшир. Воно багате на архітектурну та культурно-історичну спадщину. Напевно, саме тому йому була відведена важлива роль в цій приголомшливій історії. Бо, за книгою, саме в лісистій місцевості за ним був розташований особняк родини Долман.

Коли Мері прибуває до маєтку, вона не перестає захоплюватися пишним садом. Спогади самі собою виринають з глибини її свідомості про те, якою красою він зачаровує влітку. Та, як часто буває, на зміну приємним митям приходять сумні. Коли дівчина виходить з авто, то усвідомлює, яким же все-таки каменем минуле залягло на її серці. Попри те не ігнорує побажання водія "говорити з холодною головою".

Захоплює те, з якою точністю вимальована сама будівля, та її довкілля. Відчуття, ніби присутній там морок пробирається і у власну душу, викликаючи сироти на шкірі. Як тільки Мері опиняється на порозі її зустрічає життєрадісна служниця, що неабияк дивує. Хочу зазначити наскільки майстерно та реалістично прописані діалоги.

Всі перипетії, що відбуваються у житті персонажів, ніби можна побачити і почути. Приділено достатню увагу зовнішності та харизматичності героїв. Кожна особистість унікальна по — своєму. Незважаючи на те, водій це, прислуга, чи власники маєтку. З особливою любов'ю викладені їх почуття, емоції, переживання, спогади, та мрії. Чітко зображені такі вади характеру, як дволикість, озлобленість, пиха, зарозумілість та егоїстичність. Та вони зовсім не псують враження від роману, навпаки, дають змогу краще зрозуміти людську природу. Навіть, налаштовують на роздуми хто ж ми насправді, чи таке ж суспільство оточує нас.

Хвилююче закінчення другого розділу зустрічає нас із запискою на ліжку, яку виявляє Мері, коли виходить з ванни. Дівчина знає її автора, але від нас це приховано за фінальною завісою. Це ще більше підсилює бажання розізнати, що ж буде далі...

"Маєток Долман" - як ковток свіжості та новизни. Містики та інтриги. Які химерно переплітаються між собою, утворюючи партитуру для фортепіано.

Чекаю продовження роману. А ви?