Моя історія розпочалася з...  мого народження (та ладно😂).
Моє дитинство не було ідеальним - і це не через родину.  Скоріше з-за долю. Я з рідними ( в риб вони теж є) та іншими водяними мешканцями мешкали в акваріумі.  Наші  " господарі" на скільки я  пам'ятаю були непаганими людьми.  Кормили завжди нас смачно та вчасно. Воду вчасно міняли й таке інше.  А,  що як здаєтьсяся на перший погляд рибам ще треба?! 
Люди гадають,  що в нас пам'ять коротенька.  А я вам скажу,  що нічого подібного. Ось візьмемо наприклад до уваги мене.  Я пам'ятаю майже  все з моменту народження...
Гаразд,  небудемо мішати воду в ступі,  а відразу перейдемо до справи.
Я була тоді ще зовсім маленькою,  як власники "водяного маєтку " вирішили змінити вже брудну воду. І я разом з тією водицею та фікаліями потрапила до...  каналізації.    Я гадала,  що все пам'я таю - але ні.  Ту гидку мить,  як мене в смивальному бачкі колотило,  та як мене закинуло в море не вийде в мене детально описати,  то ж і не намагатимусь.
Коли я розплющила очі,  то в мене пекло все тіло точніше його майже не було.  Від мого дитячого кумедного хвостика залишилася мабуть  1 "волосинка",  а мої зябра,  а луска..  їх майже не було.  Я ледве дихала.  Біля мене не було ні мами ні татка нікого з рідних...   Кожен рух - випробування. 
Бачила світло.. .  Там  було  гарно і так смачно пахло.   Вже йшов відлік часу до смерті.  І тут...  Все раптом потемніло, стало звичайне,  набуло буденного кольору.
- Я буду писати петицію в морську риб. раду.  Це ж нестерпно посеред міста лежить труп,  якоїсь чергової бездомки.  Пане Бжурдене, ви ж шанована особа в Морленді.   Напишіть скаргу.  Це ж - це ж - ЖАХЛИВО.  А раптом то дитя  заразна.   Точно!  Рибоньки добрі.  Що ж тут коється.  Ми помремо.....
- Тихіше пані Моня.  Бачите, вона дихає...
Той поважний чоловік,  який мене побачив був містер Бжурден. 
Я не буду детально розповідати кожні подробиці щоб зберегти ваш дорогоцінний час.  Коротко говорячи він був щось на кшалт людського работоргівця,  який прикривав свої дії науково-популярними творами,  що були через-звичайно популярними в Морленді,  та  як легко здогадатися то не пан мечоносець пише ці твори,  а його талановиті підлеглі,  які таким чином відкупаються від тяжких,  а подеколи смертельних робіт. Бжурден на живих істотах заробляв не численні статки, продаючи риб,  які йому заборгували або кого викрав,  налякав "випадковою", але  тяжкою смертю рідних тощо. Він мав багато способів для примушення бути в так званому рабстві.  Водяні мешканці під його владою були "плавучими мертвицями".  І ніхто не міг прикрити цей коловоброт.  Риби або не знали,  або боялися,  або були вдолі з ними,  а деяким було байдуже (це зазвичай такі самі поважні товсті ідоли...) .
Тим вчиноком,  що він мене  врятував від смерті  на площі  Бждена  "сліпці"  стали ще більше поважати- ледь пам'ятник-слави йому не звели.  А насправді де там він мене врятував.  Тоді мені здавалося,  шо було б ліпше якщо я б померла,  бо те що зі мною там відбувалося було просто нестерпно...