Хто справжня я
Хто тепер справжня я?
Я знаходжуся сама, посеред сніжного парку, оточена життям, що пройшло повз мене? Я бачу дівчину, що оповинута коханням та теплом близької людини. У неї тепер інший шлях. Вона прямує до нового життя. А що станеться зі мною? Якщо тіло це лиш оболонка, то воно відібрало її у мене? Хто я тепер? Я можу кричати про цю біль, але ніхто цього крику не почує.
Чи все ж таки це я? Це я іду поряд з ним, ховаючись від снігопаду під маленькою парасолькою. А моя свідомість просто блукає по парку? Ні… ні… ні...
Я стою посеред напівпорожнього парку, відчуваючи холод сніжинок на своєму обличчі. Вони зовсім не тануть на моєму тілі. Ніхто не відчуває мою присутність.
Я стою посеред парку і бачу, як з кожною секундою дві постаті віддаляються від мене. Чи час завмер і я сама віддаляюся у порожнечу?
Моє тіло тепер не належить мені. Воно належить чомусь зовсім іншому і не відомому мені.
Навіть моя тінь мені не належить. Я впустила сюди, щось абсолютно інше. Шкода, що ми завжди не бачимо всієї картини. Наше світосприйняття обмежене нашими ж органами чуття.
Я стою посеред парку, проте водночас мене не існує у цьому місці і ніколи не існувало…
Тоді про кого ця історія?
Я знаходжуся сама, посеред сніжного парку, оточена життям, що пройшло повз мене? Я бачу дівчину, що оповинута коханням та теплом близької людини. У неї тепер інший шлях. Вона прямує до нового життя. А що станеться зі мною? Якщо тіло це лиш оболонка, то воно відібрало її у мене? Хто я тепер? Я можу кричати про цю біль, але ніхто цього крику не почує.
Чи все ж таки це я? Це я іду поряд з ним, ховаючись від снігопаду під маленькою парасолькою. А моя свідомість просто блукає по парку? Ні… ні… ні...
Я стою посеред напівпорожнього парку, відчуваючи холод сніжинок на своєму обличчі. Вони зовсім не тануть на моєму тілі. Ніхто не відчуває мою присутність.
Я стою посеред парку і бачу, як з кожною секундою дві постаті віддаляються від мене. Чи час завмер і я сама віддаляюся у порожнечу?
Моє тіло тепер не належить мені. Воно належить чомусь зовсім іншому і не відомому мені.
Навіть моя тінь мені не належить. Я впустила сюди, щось абсолютно інше. Шкода, що ми завжди не бачимо всієї картини. Наше світосприйняття обмежене нашими ж органами чуття.
Я стою посеред парку, проте водночас мене не існує у цьому місці і ніколи не існувало…
Тоді про кого ця історія?
Коментарі