Допитливі блакитні очі дивились на білі великі пухнасті хмаринки, що повільно пливли безкраїм небом. На круглому дитячому обличчі з'явилась посмішка. Засміявшись, дівчинка незграбно підняла свої маленькі ручки вгору та впала назад на м'якеньку зелену траву.

- Знаєш, Джеймсе, я - щаслива! - мовила дзвінким голосом дівчинка і поглянула на хлопця, що сидів за кілька кроків від неї.

Погляд його зелених очей був спрямований на сестру. Джеймс уважно слідкував за кожним її рухом, а його голова була трохи нахилена вбік.

- Щось трапилось? - стурбовано запитала дівчинка, але у відповідь почула лише тишу. - Джеймсе, годі тобі! Кажи вже про що думаєш! - невгавала мала.

- Я думаю про... про... Та, Мері, ти не зрозумієш. Занадто маленька, - озвався хлопець і почав роззиратися довкола, оглядаючи степ.

- Кажи! Неважлива різниця у віці! Я спробую зрозуміти, тільки скажи. Блага-а-а-аю!

- Ну, якщо вже настільки цікаво... Я думаю, Мері, що означає те дивне слово «щастя».

- Овва! - перебила Мері брата та підвелась щоб уважніше вислухати хлопцеві роздуми.

- Розумієш, щоразу на кожне свято ми бажаємо один одному щастя. Але, здається, ніхто ніколи не приділяв цьому побажанню так багато уваги. Щодо мене, то я взагалі пропускав його повз вуха. Зараз, коли ти сказала, що щаслива, я пригадав, як мало за всі роки ми казали та чули від інших, що щасливі. Мабуть, кажемо це слово лише тоді, коли дійсно усвідомлюємо, як це відчувати себе щасливим. Однак, чи може мені хто-небудь точно описати ці почуття? Ось ти можеш? Чому ти сказала, що щаслива? Як ти це зрозуміла? - Джеймс поглянув своїми бездонними зеленими очима на захоплену Мері, що сиділа мовчки, затаївши подих.

- Не знаю... - завагалась Мері, а її очі розширились. - Я була занадто радісна у той момент, коли подумала, що зараз нас ніхто не турбує, ти поряд зі мною, я можу милуватись хмарками та відчувати траву під собою. Я усвідомлювала, що живу і просто насолоджувалась моментом.

- Хм... Виходить, щастя - це мить! Але чому саме зараз ти щаслива? Ми ж гуляємо цими неосяжними полями щодня! Але ж до того ти не казала, що щаслива, - хлопець розвів руками і задумливо поглянув на небо.

- Цікаво! Я сьогодні вирішила придивитись до навколишнього світу і насолодитись тишею. Дослухалась до власного тіла та усвідомлювала кожну дію.

- Тоді щастя залежить від нашого усвідомлення? Чи може думок? А чи не від спостережень? Може ми відчували б частіше щастя, коли б зчаста помічали дрібниці і вміли насолоджуватись цінувати та шукати у будь-яких моментах красу, загадковість, чарівність? - хлопець запитально поглянув на Мері, а тоді зачекавши трохи, викрикнув: - А що як для кожного це «щастя» своє?!

- Джеймсе, ти мудрець! Як ти до цього додумався? - захопливо вигукнула Мері.

У відповідь хлопець посміхнувся, рвучко підвівся і понісся полем, кричучи:

- Я щасливий! Думав про щастя і усе зрозумів! Ніхто до цього не додумається!